Hronikanovostej.com

Позначка: Польща

  • Замість тимчасового захисту — посвідка на три роки: що потрібно знати українцям у Польщі про CUKR

    Замість тимчасового захисту — посвідка на три роки: що потрібно знати українцям у Польщі про CUKR

    Українці, які перебувають у Польщі під тимчасовим захистом і мають PESEL зі статусом UKR, можуть перейти на нову форму легалізації — отримати спеціальну карту перебування CUKR. Вона дає право легально жити в країні протягом трьох років, працювати без додаткового дозволу та вести бізнес. Однак такий перехід означає відмову від статусу тимчасового захисту та частини пов’язаних із ним прав.

    Прийом заяв на CUKR у Польщі стартував 4 травня 2026 року. Процедура повністю електронна: подати документи можна через державний портал Moduł Obsługi Spraw (MOS). Особисто подавати заяву у воєводському управлінні не потрібно. Кінцевий термін подання заяв — 4 березня 2027 року.

    Офіційна інформація про карту CUKR на порталі MOS

    При цьому CUKR доступна не автоматично всім громадянам України, які зараз перебувають у Польщі. Для отримання документа необхідно відповідати встановленим критеріям.

    Зокрема, заявник повинен мати чинний PESEL UKR у день подання заяви та мати такий статус станом на 4 червня 2025 року. Крім того, статус UKR має зберігатися безперервно щонайменше 365 днів. Чинним він повинен залишатися і на момент видачі карти воєводою. Польська влада окремо наголошує: різні періоди перебування зі статусом UKR не можна просто скласти, щоб отримати необхідні 365 днів.

    Тому, наприклад, людина, яка мала PESEL UKR, потім надовго виїхала з Польщі та втратила цей статус, а згодом отримала його повторно, може не відповідати умовам CUKR. Кожен випадок залежить від історії перебування та даних у польських реєстрах.

    Головна перевага CUKR — трирічний дозвіл на тимчасове проживання. На відміну від тимчасового захисту, який прив’язаний до спеціального режиму для українців, CUKR дає більш довгострокову індивідуальну підставу для перебування в Польщі.

    Власник CUKR також отримує повний доступ до польського ринку праці без необхідності оформлювати додатковий дозвіл. Дозволяється й підприємницька діяльність на тих самих умовах, які передбачені для відповідної категорії легального перебування.

    Ще одна важлива перевага стосується перспективи залишитися в Євросоюзі на довший термін. Період проживання на підставі CUKR враховується до строку, необхідного для отримання статусу довгострокового резидента ЄС.

    Карта також дозволяє подорожувати іншими країнами Шенгенської зони — до 90 днів протягом кожних 180 днів, якщо виконані загальні умови перетину кордонів.

    Проте перехід має принципову особливість: після отримання CUKR людина перестає користуватися тимчасовим захистом як власник статусу UKR. У реєстрі PESEL позначка UKR змінюється на CUKR. Саме тому перед поданням заяви варто оцінити не лише переваги нового документа, а й те, які права та механізми підтримки були пов’язані саме з тимчасовим захистом.

    При цьому для українців, які залишаються зі статусом PESEL UKR і відповідають установленим вимогам, легальне перебування у Польщі продовжене до 4 березня 2027 року. Тобто отримання CUKR не є обов’язковим способом негайно легалізувати перебування — це окрема можливість перейти на інший правовий режим.

    Це важливе уточнення, адже CUKR фактично створена як місток від екстреного режиму, запровадженого після початку повномасштабної війни, до більш стабільної моделі проживання іноземця в Польщі.

    Польська влада у 2026 році почала поступово згортати частину спеціальних механізмів, які діяли для українців із 2022 року. Відповідний закон набув чинності 5 березня 2026-го. Водночас сам тимчасовий захист для тих, хто відповідає його умовам, збережено до березня 2027 року.

    Для оформлення CUKR передбачені й платежі. За офіційною інформацією польської влади, 340 злотих становить гербовий збір за надання дозволу на тимчасове проживання, ще 100 злотих — плата за виготовлення карти перебування.

    Є й важлива деталь для тих, хто вже пройде процедуру. Якщо воєводське управління повідомить про можливість отримати готову карту, але людина не забере її протягом установленого строку, це може вплинути на завершення процедури. Тому після подання електронної заяви важливо стежити за повідомленнями від польських органів і дотримуватися встановлених термінів.

    Окремо українцям варто перевірити актуальність свого PESEL UKR. У 2026 році Польща встановила додаткові вимоги для людей, які свого часу отримували номер PESEL без пред’явлення документа з фотографією. Вони мали підтвердити особу до 31 серпня 2026 року; відсутність такого підтвердження могла призвести до втрати тимчасового захисту з 1 вересня.

    Отже, CUKR насамперед може бути цікавою українцям, які планують залишатися в Польщі на триваліший період, працюють або ведуть бізнес і хочуть перейти від режиму тимчасового захисту до більш стабільної форми легального проживання. Проте рішення про перехід варто приймати з урахуванням особистої ситуації, адже після отримання карти повернутися до набору прав, пов’язаних саме зі статусом UKR, автоматично не вийде.

  • У Росії заговорили про удари по Європі: WSJ назвав перевагу України, яка дратує Кремль

    У Росії заговорили про удари по Європі: WSJ назвав перевагу України, яка дратує Кремль

    Україна має у війні проти Росії стратегічну перевагу, яку Кремль практично не може відтворити: за її західним кордоном розташований величезний економічний, військовий і логістичний тил. Європейські держави забезпечують Україну пальним, зброєю, фінансуванням, виробничими потужностями та логістичними маршрутами, які Росія не може атакувати без ризику прямого конфлікту з НАТО. Саме ця геополітична асиметрія частково нівелює перевагу Москви у вогневій потужності та дедалі сильніше впливає на російську стратегію. The Wall Street Journal пише, що через це Кремль посилює гібридні операції проти Європи, а в російських політичних колах усе гучніше звучать заклики перейти до ударів по військовій та логістичній інфраструктурі країн, які підтримують Київ.

    На перший погляд Росія все ще має значну перевагу в ракетах, авіації та інших засобах далекого ураження. Вона систематично атакує українські міста, електростанції, порти, підприємства та логістичні об’єкти, намагаючись завдати економічної шкоди й послабити здатність держави продовжувати війну. Проте стратегічний результат таких ударів часто виявляється меншим, ніж могла б розраховувати Москва, оскільки частину втраченої інфраструктури та ресурсів Україна компенсує завдяки доступу до європейського ринку. WSJ називає саме цю можливість одним із ключових факторів, які дозволяють Києву витримувати тривалу кампанію російського тиску.

    Особливо показовою є ситуація з пальним. Росія ще у 2022 році завдала серйозних ударів по українській нафтопереробній інфраструктурі, однак це не призвело до тривалого паралічу паливного ринку: Україна переорієнтувалася на імпорт нафтопродуктів із Європи, і мережі АЗС продовжують працювати. Росія ж стикається з протилежною проблемою — українські далекобійні дрони регулярно атакують її НПЗ та інші елементи паливної інфраструктури, а компенсувати втрати за рахунок такого самого масштабного зовнішнього тилу Москві значно складніше. Саме тому удари України по російській мілітаризованій економіці можуть мати пряміший вплив на здатність РФ фінансувати та забезпечувати війну.

    Схожа асиметрія існує й у військовій логістиці. Україна користується логістичними центрами та інфраструктурою у Польщі, Німеччині, Румунії та інших країнах НАТО, через які надходять озброєння, боєприпаси, техніка, запасні частини й інші критично важливі вантажі. Частина українських оборонних компаній також розгорнула виробництво на європейській території. Для Росії такі об’єкти фактично перебувають за межами нинішнього театру бойових дій: удар по території держави НАТО створив би ризик зовсім іншого рівня ескалації.

    При цьому сама Росія не має співставної системи союзницької підтримки. Білорусь і Північна Корея допомагають Москві, однак їхні можливості значно поступаються економічному та промисловому потенціалу західної коаліції, яка стоїть за Україною. Китай зберігає з Росією стратегічні та економічні зв’язки, але не перетворився на повноцінний військовий тил Кремля, а водночас використовує ослаблення позицій Москви у власних економічних інтересах. WSJ зазначає, що саме ця нерівність дедалі сильніше відчувається російським керівництвом.

    На думку німецького депутата Європарламенту Сергія Лагодинського, Кремль бачить, що Україна здатна виживати й продовжувати боротьбу саме тому, що має доступ до зовнішніх ресурсів і міжнародної солідарності. Відповідно Москва намагається бити не лише безпосередньо по Україні, а й по самій системі її підтримки. Західні уряди протягом останніх місяців фіксують посилення диверсій, кібератак, шпигунської діяльності, інцидентів із дронами та інших операцій так званої «сірої зони». Їхня мета, за оцінками західних експертів і розвідслужб, може полягати в тому, щоб налякати європейські суспільства, посіяти сумніви щодо підтримки України та підвищити політичну ціну допомоги Києву.

    Саме на цьому тлі всередині Росії дедалі гучніше лунають заклики зробити ще один крок — перейти від прихованої гібридної активності до безпосередніх ударів по європейській логістиці. Директорка з питань Євразії Центру досліджень нерозповсюдження імені Джеймса Мартіна Ганна Нотте розповіла WSJ, що в російських колах набирає популярності думка: для досягнення цілей у війні Москва повинна атакувати військові й логістичні об’єкти в європейських державах. Поки це не означає, що Кремль уже ухвалив відповідне рішення, однак сама поява такої дискусії свідчить про небезпечне розширення рамок війни.

    За інформацією WSJ, частина західних посадовців не виключає сценарію, за якого Росія могла б спробувати здійснити обмежену одноразову атаку на одну або кілька логістичних цілей у Європі. Серед можливих способів у виданні згадується використання захоплених українських безпілотників або інших засобів, які могли б ускладнити швидке встановлення виконавця. Це лише один із потенційних сценаріїв, який обговорюють чиновники й експерти, а не підтверджений план Кремля. Проте навіть такий обмежений удар по території НАТО міг би мати надзвичайно серйозні наслідки та поставити перед Альянсом питання про відповідь.

    Ризик поширення російської агресії за межі України, за даними видання, був одним із ключових питань і під час нещодавньої поїздки директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви. WSJ повідомляє, що одним із головних послань американської сторони було застереження не переносити бойові дії на територію країн НАТО. Водночас це не означає, що американська розвідка очікує неминучого великого вторгнення Росії до однієї з держав Альянсу. НАТО станом на кінець серпня також заявляло, що не бачить ознак підготовки Росії до неминучої звичайної військової атаки, хоча фіксує посилення російських гібридних операцій.

    Саме тому нинішня російська стратегія балансує на межі. З одного боку, Кремль зацікавлений у тому, щоб послабити європейську допомогу Києву і зробити її максимально дорогою політично та економічно. З іншого — прямий удар по державі НАТО може мати протилежний результат і не розколоти Захід, а навпаки, різко посилити його рішучість. Частина європейських політиків уже зазначає, що російські диверсії та інші гібридні операції дедалі більше переконують громадян їхніх країн у тому, що Москва є загрозою не лише для України, а й безпосередньо для Європи.

    У підсумку головна перевага України полягає не в конкретній ракеті чи дроні, а у доступі до величезного зовнішнього тилу. Поки Україна може отримувати пальне, зброю, фінансування, промислову продукцію та логістичну підтримку з Європи, Росії надзвичайно складно досягти стратегічної ізоляції Києва лише ударами по українській території. Москва водночас не має свого аналога такої системи підтримки і змушена значною мірою сама оплачувати наслідки війни та українських ударів. Саме цей дисбаланс, за оцінкою WSJ, і підштовхує Кремль дедалі активніше шукати способи тиснути вже не тільки на Україну, а й на її союзників.

    Тож головне питання зараз полягає в тому, де Москва проведе межу між гібридною війною та прямою атакою. Поки Росія переважно використовує диверсії, кібератаки, інформаційні операції та інші методи нижче порогу відкритого військового зіткнення з НАТО. Але те, що в російських політичних та інформаційних колах дедалі частіше обговорюють удари по європейській логістиці, робить ризик подальшої ескалації значно серйознішим. І саме здатність НАТО переконливо показати, що така атака матиме неприйнятну для Москви ціну, може стати одним із головних факторів стримування Росії.

  • Україна змінила правила війни: США почали навчати спецназ НАТО за досвідом ЗСУ

    Україна змінила правила війни: США почали навчати спецназ НАТО за досвідом ЗСУ

    Сполучені Штати почали навчати польських спецпризначенців за новою програмою, створеною з урахуванням бойового досвіду російсько-української війни. Військовим доведеться непомітно проникнути через умовну лінію фронту, пройти близько 100 кілометрів територією, яку контролює «противник», уникнути виявлення дронами, камерами та навіть звичайними цивільними, а наприкінці операції завдати удару безпілотником по ключовій цілі.

    Польща стала першим союзником США по НАТО, який долучився до такого формату підготовки. До цього сценарій двічі випробовували виключно американські «зелені берети».

    Про незвичайні навчання у Німеччині повідомляє Associated Press, журналісти якого отримали рідкісний доступ до тренувального полігону та військовослужбовців, залучених до операції.

    Навчання розпочалися у п’ятницю, 28 серпня, на базі Об’єднаного багатонаціонального центру підготовки американської армії у Хоенфельсі в Баварії приблизно за годину їзди на південний схід від Нюрнберга.

    Сам формат з’явився зовсім недавно — його розробили американські «зелені берети» лише кілька місяців тому.

    Спочатку сценарій призначався для підготовки американського спецназу. Проте тепер до нього вперше залучили військовослужбовців іншої країни НАТО — Польщі.

    Американські військові не приховують, звідки взяли основу для нового підходу до підготовки.

    Офіцер «зелених беретів», який працює в навчальному центрі, прямо заявив Associated Press, що американці використовують уроки, отримані під час війни в Україні, і намагаються максимально точно відтворити проблеми, з якими на сучасному полі бою стикаються як українські, так і російські війська.

    Головна особливість нового сценарію — практично постійна загроза виявлення.

    Учасникам навчань недостатньо просто прорвати умовну лінію фронту та виконати бойове завдання. Вони мають залишатися непомітними протягом кількох днів, перебуваючи на території, де за ними полюють військові, безпілотники та системи спостереження.

    Територія навчань величезна — приблизно 3000 квадратних кілометрів баварської місцевості.

    За сценарієм американський повітряно-десантний піхотний підрозділ десантується на закритій території бази Хоенфельс і створює умовну передову.

    Американці виконують роль противника.

    Завдання польських спецпризначенців — непомітно пройти крізь їхні позиції.

    Але на цьому операція лише починається.

    Якщо польські військові успішно подолають умовну лінію фронту, їм потрібно буде рухатися на північ і пройти близько 100 кілометрів німецькою територією до іншого навчального району поблизу Графенвера.

    Саме там розташована їхня кінцева ціль.

    Після багатоденного проникнення в умовний тил противника спецпризначенці мають виявити та «знищити» визначений об’єкт за допомогою безпілотника.

    Однак маршрут спеціально зробили максимально складним.

    Між Хоенфельсом і кінцевою точкою розташовані ферми, села, дороги та міські райони. На маршруті працюють приватні та державні камери відеоспостереження.

    Фактично військовим необхідно залишитися непомітними не лише для умовного противника, а й для звичайного сучасного цивільного середовища.

    Саме це стало одним із найцікавіших елементів експерименту.

    Місцеві жителі переважно не знають, що неподалік проходить операція спецпризначенців. Тому будь-яка їхня реакція стає частиною навчань.

    Якщо цивільні помітять підозрілих людей та звернуться до поліції, ця інформація може бути передана військовим. Після цього умовний противник отримає можливість визначити район перебування спецпризначенців.

    Під час попередніх версій цього сценарію американські «зелені берети» навіть знімали військову форму, щоб не привертати увагу.

    Військові пояснюють: завдання полягає не лише в тому, щоб виглядати як цивільні. Необхідно взагалі не потрапляти їм на очі.

    Та найбільша загроза для польської групи буде над головою.

    Американська армія активно використовуватиме безпілотники для пошуку спецпризначенців.

    Під час попередніх двох навчань американські підрозділи мали у своєму розпорядженні понад 100 дронів.

    Якщо безпілотник виявить групу, сценарій різко ускладнюється.

    Американські військові можуть направити до району військову поліцію зі службовими собаками або перекинути туди додаткові безпілотники.

    Учасників навчань при цьому дозволено умовно «захоплювати» або «знищувати».

    Саме такий підхід максимально наближає тренування до однієї з головних реалій російсько-української війни — різкого скорочення простору, в якому військові можуть пересуватися непоміченими.

    Масове використання розвідувальних та ударних безпілотників зробило приховане переміщення людей і техніки значно складнішим.

    Те, що раніше могло бути відносно безпечним тилом, тепер може постійно контролюватися з повітря.

    Саме український досвід застосування дронів останніми роками дедалі активніше вивчають США та інші держави НАТО.

    Associated Press зазначає, що нові навчання демонструють особливу увагу частини американського військового керівництва до методів ведення безпілотної війни, які отримали безпрецедентний розвиток під час російського вторгнення в Україну.

    Причому йдеться вже не лише про теоретичне вивчення.

    Українські оператори безпілотників безпосередньо демонстрували свої можливості американським військовим під час попередніх навчань у Німеччині.

    На Combined Resolve українські військовослужбовці 412-ї бригади безпілотних систем «Немезіс» змогли швидко виявляти та умовно уражати техніку американської механізованої бригади.

    Цей досвід продемонстрував, наскільки сильно масове застосування дешевих безпілотників змінює традиційні правила маневру військ.

    Тепер ці уроки фактично інтегруються у підготовку спецпідрозділів союзників.

    Польща стала першою країною НАТО після самих США, військові якої проходять новий сценарій.

    Але американські військові очікують, що вона буде далеко не останньою.

    За словами представників навчального центру, такі тренування планують організовувати кілька разів на рік. У США припускають, що інтерес до них можуть проявити більшість або навіть усі 32 члени НАТО.

    Це означає, що досвід війни в Україні поступово перетворюється на елемент системної підготовки армій Альянсу.

    Особливого значення це набуває на тлі занепокоєння НАТО можливими майбутніми діями Росії.

    Паралельно Європа стикається зі збільшенням кількості інцидентів із невідомими безпілотниками поблизу критичної та військової інфраструктури.

    Associated Press звертає увагу, що лише цього місяця два безпілотники були помічені над військовою базою в Німеччині. Крім того, дрон із вибухівкою виявили в одному з ключових вантажних аеропортів країни.

    Усе це змушує західні армії переглядати не тільки способи застосування дронів, а й методи захисту від них.

    При цьому Україна вже сама перетворюється з отримувача західного військового досвіду на його постачальника.

    У березні президент Володимир Зеленський повідомляв, що Україна допомагає п’ятьом країнам Близького Сходу та Перської затоки протидіяти іранським безпілотникам. За інформацією AP, по українську допомогу в питаннях протидії дронам зверталися також Сполучені Штати та європейські держави.

    Нова програма підготовки в Німеччині демонструє цей зсув особливо наочно.

    Ще кілька років тому Україна масово переймала стандарти, тактику та методики підготовки НАТО. Тепер американські «зелені берети» створюють сценарії для власних військових та союзників, прямо спираючись на те, що відбувається на українському полі бою.

    Дрони, постійне спостереження з повітря, необхідність маскуватися навіть серед цивільної забудови, робота невеликих груп у глибокому тилу та безпілотний удар по кінцевій цілі — усе це вже стає частиною нової моделі підготовки західного спецназу.

    І якщо прогноз американських військових справдиться, незабаром через подібні навчання можуть пройти спецпідрозділи більшості країн НАТО.

  • «Їдь на війну»: у Польщі жорстоко побили поляка, прийнявши його за українця — Сікорський заговорив про мову ненависті

    «Їдь на війну»: у Польщі жорстоко побили поляка, прийнявши його за українця — Сікорський заговорив про мову ненависті

    У польській Познані резонанс викликало відео жорстокого вуличного побиття чоловіка, якого нападники, судячи з їхніх вигуків, могли прийняти за українця. Згодом поліція встановила важливу деталь: постраждалий насправді є громадянином Польщі. При цьому правоохоронці підтвердили, що під час інциденту звучали антиукраїнські висловлювання. На відео звернув увагу міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, який пов’язав подібну агресію з ненависницькою риторикою в політиці.

    Інцидент стався вночі з 22 на 23 серпня на вулиці Towarowa у Познані. Запис нападу почав активно поширюватися польськими соціальними мережами та медіа через кілька днів. На кадрах видно кількох чоловіків, які завдають численних ударів людині, що вже лежить на землі.

    Початково в соцмережах стверджували, що жертвою був українець. Саме ця версія швидко розійшлася мережею, однак польські правоохоронці її спростували.

    У коментарі Wirtualna Polska поліція повідомила, що побитий чоловік є поляком. Таким чином, твердження про те, що нападники фактично побили громадянина України, виявилося неправильним.

    Однак це не знімає питання щодо можливого антиукраїнського мотиву поведінки нападників.

    Під час конфлікту на записі можна почути висловлювання, пов’язані з Україною та війною. Польські та українські медіа повідомляють, що чоловікові кричали, аби він їхав на війну, а також вигукували образи, пов’язані з УПА та Степаном Бандерою. Саме через ці репліки виникло припущення, що нападники сприйняли свою жертву як українця.

    Водночас формулювання про те, що чоловіка побили саме через те, що його помилково вважали українцем, поки варто використовувати обережно. Остаточну юридичну кваліфікацію мотивів нападу мають дати польські правоохоронці та прокуратура.

    За інформацією, поширеною медіа, перед побиттям група чоловіків поводилася агресивно, запускала феєрверки та чіплялася до дівчат. Постраждалий втрутився у ситуацію, після чого конфлікт переключився на нього. Його повалили на землю та почали бити, зокрема ногами.

    Запис із місця події показує, що удари продовжували завдавати навіть тоді, коли чоловік перебував на землі. За даними польського ресурсу Podejrzani, на відео можна побачити чотирьох чоловіків, які завдають потерпілому численних ударів по тілу, зокрема в район голови. Людина, яка знімала подію, намагалася звертатися до нападників, однак це не зупинило агресію.

    Цікаво, що після конфлікту його учасники розійшлися ще до прибуття правоохоронців. Коли патруль приїхав на місце, ні нападників, ні постраждалого там уже не було.

    Пізніше поліція встановила потерпілого. За інформацією Wirtualna Polska, чоловік перебував у стані алкогольного сп’яніння та не захотів подавати офіційну заяву про побиття. Це, однак, не означає автоматичного завершення справи. Поліція вирішила передати зібрані матеріали до прокуратури, щоб та оцінила можливість розпочати провадження з власної ініціативи.

    Саме цей момент суттєво доповнює початкову інформацію про те, що правоохоронці лише «встановлюють учасників нападу». Польська поліція вже підтвердила особу потерпілого та його громадянство, а матеріали щодо самого інциденту мають отримати подальшу юридичну оцінку.

    Особливого політичного звучання історія набула після реакції глави польської дипломатії Радослава Сікорського.

    «Їдь на війну»: у Польщі жорстоко побили поляка, прийнявши його за українця — Сікорський заговорив про мову ненависті
    Радослав Сікорський поширив відео побиття у соцмережі Х

    Він поширив відео інциденту в соцмережі X та написав: «Спочатку були ненависницькі слова націоналістичних політиків».

    Фактично Сікорський перевів дискусію з площини одного вуличного конфлікту на значно ширшу тему — наслідки радикальної антиукраїнської риторики всередині Польщі.

    І цей контекст зараз особливо чутливий. Польща прихистила мільйони українців після початку повномасштабного російського вторгнення, стала одним із ключових логістичних центрів військової та гуманітарної допомоги Україні. Водночас останніми роками українське питання дедалі активніше використовується у внутрішньополітичних суперечках — від теми соціальних виплат і міграції до історичних конфліктів.

    Інцидент у Познані не є першим випадком насильства останнього часу, де фігурує українське походження потерпілих.

    Буквально за кілька днів до поширення цього відео поліція Познані повідомила про іншу справу. 26 серпня у трамваї №7 43-річний чоловік без очевидної причини причепився до 28-річного громадянина України, а під час конфлікту вдарив його в обличчя та живіт і ображав через національність. Поліція затримала підозрюваного того самого дня. Правоохоронці заявили, що його підозрюють щонайменше у шести подібних нападах у Познані, а через рецидив йому може загрожувати до 7,5 року позбавлення волі.

    Ще один показовий випадок стався в Познані 17 липня. Тоді двоє чоловіків у трамваї словесно чіплялися до пасажира-іноземця. За нього заступився 67-річний поляк. Після виходу з трамвая конфлікт продовжився, і чоловіка побили. Поліція згодом затримала двох підозрюваних.

    Ці епізоди не дають підстав автоматично говорити про всіх поляків чи про всю Польщу як про вороже середовище для українців. Вони, однак, демонструють проблему, на яку фактично вказав Сікорський: агресивна політична та суспільна риторика може перестати залишатися лише словами.

    Особливо символічним у цьому сенсі став саме випадок на вулиці Towarowa. Якщо версія про те, що нападники сприйняли потерпілого як українця, буде остаточно підтверджена слідством, вийде парадоксальна ситуація: антиукраїнська агресія зрештою обернулася насильством проти самого громадянина Польщі.

    При цьому сам факт антиукраїнських вигуків під час конфлікту вже не залишається лише твердженням анонімних дописів у соцмережах — цю обставину підтверджували польські правоохоронці.

    Тепер ключовим є питання, як прокуратура оцінить зібрані матеріали та чи матиме справа окремий компонент, пов’язаний із мотивом ненависті. Поки що остаточної юридичної кваліфікації, яка дозволяла б стверджувати це як встановлений факт, немає.

    Але відео з Познані вже вийшло далеко за межі звичайної поліцейської хроніки. Реакція глави МЗС Польщі перетворила історію на частину ширшої дискусії про те, де проходить межа між політичною боротьбою, антиукраїнськими гаслами та реальною агресією на вулицях.

    І головний парадокс цієї історії виявився саме в особі потерпілого: чоловік, якому під час побиття кричали про Україну та війну, виявився поляком.

  • На Волині перепоховали останки 55 поляків, убитих у 1943 році: серед жертв — 26 дітей

    На Волині перепоховали останки 55 поляків, убитих у 1943 році: серед жертв — 26 дітей

    На Волині 30 серпня відбулася церемонія перепоховання останків 55 польських жертв подій 1943 року, знайдених під час цьогорічних українсько-польських пошукових та ексгумаційних робіт у колишніх селах Острівки та Воля Островецька. Серед знайдених — 26 дітей. Церемонію провели у 83-тю річницю нападу на ці населені пункти, а останки поховали на кладовищі в Острівках поруч із жертвами, ексгумованими під час попередніх пошукових робіт у 1992, 2011 та 2015 роках.

    За даними польського Інституту національної пам’яті, під час робіт у 2026 році останки були знайдені у трьох місцях. Найбільше поховання виявили на території колишнього господарства Александра Стражица у Волі Островецькій. Там знаходилися останки 48 людей, зокрема 24 дітей. Ще шістьох людей знайшли у братській могилі біля колишньої школи в Острівках, а останки однієї жінки виявили в окремій могилі у лісі.

    На Волині перепоховали останки 55 поляків, убитих у 1943 році: серед жертв — 26 дітей

    Основний етап ексгумацій тривав із 13 липня до 7 серпня 2026 року. До робіт були залучені представники польського Інституту національної пам’яті, українського підприємства «Волинські старожитності», судово-медичні експерти та представники польського Міністерства культури. Місця поховань попередньо визначили під час пошукової експедиції у квітні. Після вилучення останків експерти провели антропологічні та судово-медичні дослідження. Польський Інститут національної пам’яті повідомив про численні пошкодження на останках, які, за оцінкою його експертів, відповідають описам убивств цивільного населення Острівків і Волі Островецької. Також були відібрані зразки кісткової тканини для ДНК-досліджень, щоб спробувати встановити особи загиблих.

    Нинішня знахідка не завершує пошукові роботи. За списками, складеними польськими істориками, на території Острівків і Волі Островецької можуть залишатися останки приблизно 300 людей, яких досі не вдалося знайти. Пошукові роботи тут проводять не вперше. Перші великі ексгумації відбулися ще у 1992 році, а згодом до цих місць поверталися у 2011 та 2015 роках. Саме поруч із могилами знайдених тоді жертв і поховали останки, підняті із землі цього літа.

    Церемонія розпочалася опівдні за українським часом із меси за загиблими, а приблизно о 13:00 відбулося саме поховання. У заході взяли участь представники польської влади та Інституту національної пам’яті, родини жертв і представники місцевої громади.

    До Другої світової війни Острівки та Воля Островецька були переважно польськими селами поблизу сучасного Любомля. За польськими історичними джерелами, 30 серпня 1943 року ці населені пункти зазнали нападу, внаслідок якого було вбито значну частину їхніх мешканців, а самі села знищено. Польський Інститут національної пам’яті оцінює кількість загиблих у двох селах приблизно у 1050 людей, серед яких могло бути близько 400 дітей.

    Ці події є частиною ширшої польсько-української історичної трагедії 1943–1944 років на Волині та в Галичині. У Польщі їх офіційно кваліфікують як геноцид польського населення, відповідальність за який покладають на ОУН та УПА. В українському історичному й політичному дискурсі існують інші оцінки масштабів, причин, відповідальності та характеру подій. Українські історики також наголошують на вбивствах українського цивільного населення під час польсько-українського конфлікту. Саме тому в нейтральному новинному матеріалі коректніше використовувати поняття Волинської трагедії, окремо зазначаючи польську та українську інтерпретації, а не подавати одну з них як беззаперечно встановлену оцінку всього історичного протистояння.

    Пошук та гідне поховання жертв історичного конфлікту протягом багатьох років залишаються одним із найчутливіших питань у відносинах України та Польщі. У Варшаві неодноразово закликали Україну дозволити ширші пошукові й ексгумаційні роботи. Для польської сторони це питання стосується насамперед можливості родин знайти останки своїх близьких, встановити їхні особи та належно поховати. Українська сторона, своєю чергою, наголошує на необхідності взаємності — зокрема щодо відновлення українських місць пам’яті в Польщі та пошуку українців, загиблих під час польсько-українського протистояння.

    Саме тому нинішні роботи в Острівках та Волі Островецькій мають значення, яке виходить далеко за межі археології. Вони є частиною складного процесу пошуку моделі, за якої дві країни зможуть працювати з історичною пам’яттю без перетворення минулого на постійний політичний конфлікт.

    Польський Інститут національної пам’яті після завершення липнево-серпневих робіт повідомляв, що отримані результати підтверджують необхідність подальших досліджень. Крім останків 55 людей, експедиція зібрала матеріали для генетичної ідентифікації. Якщо вдасться знайти живих родичів загиблих і отримати відповідні зразки ДНК, частині жертв теоретично можна буде повернути імена через понад вісім десятиліть після смерті. Водночас польська сторона зазначає, що на території цих двох колишніх сіл пошукова робота ще далеко не завершена, адже, за її оцінками, знайти необхідно останки ще сотень людей.

    Перепоховання 30 серпня відбулося на тлі нового етапу українсько-польської дискусії про минуле. Для обох держав це особливо складне питання на тлі війни Росії проти України. Польща залишається одним із ключових партнерів України у сфері оборони, логістики та підтримки українців, однак історичні суперечки періодично створюють напруження між Києвом і Варшавою. Саме тому пошукові та ексгумаційні роботи розглядають як один із найбільш практичних шляхів до поступового зменшення конфлікту пам’яті — через пошук загиблих, встановлення їхніх імен і гідне поховання. 30 серпня на Волині такий крок зробили для ще 55 людей, серед яких було 26 дітей.

  • Вісім країн НАТО об’єднуються проти дронів: Європа готується до нової фази гібридних атак

    Вісім країн НАТО об’єднуються проти дронів: Європа готується до нової фази гібридних атак

    Країни Балтійського моря планують створити спільну оперативну групу з протидії безпілотникам, яка дозволить державам значно швидше обмінюватися інформацією та реагувати на потенційні гібридні атаки.

    Про ініціативу заявив міністр внутрішніх справ Німеччини Александер Добріндт напередодні зустрічі з колегами з країн Балтійського регіону у німецькому Фленсбурзі.

    І хоча формально Росію у зв’язку з конкретними останніми інцидентами Берлін не звинувачує, контекст очевидний: після початку повномасштабної війни РФ проти України Балтійське море стало одним із найбільш напружених регіонів Європи.

    Тут фіксували пошкодження підводних кабелів, інциденти навколо газопроводів, підозри у диверсіях, а тепер дедалі більше уваги привертають невідомі безпілотники.

    Добріндт попередив: гібридні атаки можуть уже найближчими місяцями вийти на новий рівень.

    Вісім країн НАТО і Росія

    Географія Балтійського моря робить ситуацію особливо цікавою. Після вступу Фінляндії та Швеції до НАТО майже все узбережжя Балтики, за винятком російської території, належить країнам Альянсу.

    До Балтійського моря мають вихід вісім членів НАТО: Німеччина, Данія, Швеція, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва та Польща. Дев’ята прибережна держава — Росія. Саме тому після 2022 року Балтійський регіон набув особливого військово-стратегічного значення.

    Через море проходять критично важливі енергетичні та телекомунікаційні маршрути, а на його берегах розташовані великі порти, військові об’єкти й логістичні вузли НАТО.

    Що саме створюють країни

    Наразі мова не йде про нову армію чи окрему систему протиповітряної оборони.

    Ключове завдання майбутньої оперативної групи — максимально швидкий обмін інформацією. Якщо невідомий безпілотник або інша потенційна загроза з’являється в одній країні, дані про неї мають оперативно отримувати сусіди.

    Це дозволить швидше визначати маршрути польоту, потенційні цілі, характер загрози та координувати відповідь. Саме швидкість обміну інформацією Добріндт назвав однією з основних цілей майбутньої групи.

    Європа боїться не лише дронів

    Безпілотники — лише частина значно ширшої проблеми.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у Балтійському морі відбулася ціла серія підозрілих інцидентів із критичною інфраструктурою. Особливе занепокоєння викликають підводні телекомунікаційні кабелі та газопроводи.

    Reuters зазначає, що протягом останніх років у регіоні сталося багато інцидентів, які розглядалися як можливі акти саботажу. Саме через це країни НАТО дедалі частіше говорять не про класичний військовий напад, а про гібридні операції.

    Їхня особливість полягає у тому, що межа між випадковою аварією, кримінальним злочином, диверсією та діями іншої держави може бути навмисно розмитою. І це ускладнює відповідь.

    Дрон із вибухівкою біля важливого німецького аеропорту

    Додатковим поштовхом для Німеччини став нещодавній інцидент у районі аеропорту Лейпциг/Галле. На початку серпня там виявили безпілотник із вибухівкою.

    Цей аеропорт має особливе значення, оскільки є великим логістичним вузлом і використовується, зокрема, для військової логістики. Німецька влада офіційно не звинуватила жодну іноземну державу в причетності до інциденту.

    Окремі політики вказували на можливий російський слід, але це не встановлений факт, а Москва відкинула такі звинувачення. Саме тому в інформаційному плані Берлін діє обережно. Але паралельно Німеччина нарощує практичні можливості протидії безпілотникам.

    «Загроза всюдисуща»

    Добріндт попередив, що Європа вже зараз стикається з постійним тиском.

    За його словами, іноземні держави щодня намагаються підірвати демократію, безпеку та економічну силу Європейського Союзу. Особливо показове інше його попередження: такі атаки можуть «набути нового виміру в найближчі місяці», а гібридна загроза є «всюдисущою».

    Саме це пояснює, чому країни Балтійського моря хочуть створити механізм постійної координації зараз, а не чекати великого інциденту.

    Україна вже показала Європі, наскільки змінилася війна

    І тут український досвід має для Європи особливе значення.

    Повномасштабна війна продемонструвала, що безпілотники перестали бути допоміжним інструментом і перетворилися на один із ключових елементів сучасних бойових дій.

    Дешеві апарати можуть вести розвідку, коригувати удари, атакувати техніку та інфраструктуру. Значно складніші системи здатні долати сотні кілометрів. Але для європейських держав проблема ще ширша. Безпілотник необов’язково має здійснити атаку, щоб створити кризу.

    Його поява біля військової бази, аеропорту, електростанції, порту чи іншого критичного об’єкта вже змушує владу реагувати, зупиняти роботу, піднімати сили безпеки та встановлювати походження апарата.

    І якщо оператор або держава, яка стоїть за польотом, залишаються невідомими, виникає саме та «сіра зона», яка є характерною для гібридних операцій.

    Балтика перетворюється на одну з найзахищеніших зон Європи

    Після вступу Фінляндії та Швеції до НАТО стратегічна ситуація в регіоні кардинально змінилася.

    Тепер Альянс має значно більше можливостей для координації оборони практично по всьому периметру Балтійського моря. А створення спільної антидронової оперативної групи може стати ще одним елементом цієї нової архітектури.

    Йдеться не про «європейський купол», який автоматично збиватиме все над Балтійським морем. На нинішньому етапі завдання значно практичніше: побачити загрозу раніше, швидше зрозуміти, що відбувається, негайно передати інформацію сусідам і скоординувати реакцію.

    І саме це може стати моделлю для інших регіонів Європи.

    Бо після чотирьох років великої війни в Україні європейські столиці дедалі більше готуються не тільки до класичного військового протистояння.

    Вони готуються до ситуації, коли атака може початися без оголошення війни, без військової форми і навіть без можливості одразу встановити, хто саме її здійснив.

    Саме для такого сценарію країни Балтійського моря тепер і створюють спільний механізм реагування.

  • «Пробачити, але пам’ятати»: експрем’єр Польщі назвав умову нового старту у відносинах з Україною

    «Пробачити, але пам’ятати»: експрем’єр Польщі назвав умову нового старту у відносинах з Україною

    Україна та Польща повинні нарешті врегулювати найболючіші питання спільного минулого, зокрема провести необхідні ексгумації та гідно перепоховати загиблих, після чого зосередитися на майбутньому двосторонніх відносин. Таку позицію висловив колишній прем’єр-міністр Польщі Ян Кшиштоф Бєлецький, який запропонував Києву та Варшаві фактично перейти до принципу «пробачаємо, але пам’ятаємо».

    Своє бачення Бєлецький виклав в інтерв’ю «Укрінформу», оприлюдненому 30 серпня. На його думку, історичні суперечності неможливо просто відкласти або зробити вигляд, що вони більше не впливають на політику двох держав. Навпаки, невирішені питання минулого продовжуватимуть повертатися в українсько-польський порядок денний, доки обидві сторони не знайдуть практичного способу їх опрацювати.

    Бєлецький сформулював свою позицію досить прямо: незалежно від того, як Україна та Польща бачать своє майбутнє, «справи минулого» все одно тиснутимуть на відносини. Тому, на його думку, єдиним реалістичним виходом є поступове «очищення» цього минулого.

    Насамперед він говорить про ексгумації жертв трагічних подій на Волині в роки Другої світової війни. За словами колишнього прем’єра, якщо для польського суспільства принципово важливо провести пошукові роботи, ідентифікувати останки та забезпечити загиблим гідне поховання, Україна повинна створити для цього можливість навіть в умовах війни.

    Водночас Бєлецький не закликає Київ і Варшаву виробити абсолютно однакову версію історії. Навпаки, він визнає, що повна згода щодо оцінки минулого навряд чи можлива. Його формула полягає в іншому: після вирішення практичних гуманітарних питань — пошуку останків, ексгумацій та поховань — відносини мають розвиватися за принципом «пробачати, але пам’ятати».

    І саме ця теза є, ймовірно, найважливішою частиною його заяви. Експрем’єр фактично пропонує відокремити історичну пам’ять від щоденного політичного протистояння: сторони можуть зберігати власні оцінки минулого, але ці розбіжності не повинні блокувати співпрацю в питаннях безпеки, економіки, логістики та європейської інтеграції України.

    Такий заклик звучить у момент, коли тема історичної пам’яті знову стала одним із найчутливіших елементів українсько-польських відносин.

    Однак ситуація вже не перебуває в глухому куті. Навпаки, останні місяці принесли конкретні зрушення у питанні пошуково-ексгумаційних робіт.

    25 серпня у Львові на території старого Голосківського кладовища розпочалася нова українсько-польська операція з пошуку та ексгумації останків військовослужбовців Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року під час оборони Львова. Роботи триватимуть до 2 жовтня.

    Польський Інститут національної пам’яті повідомляє, що дослідження проводяться спільно з українськими партнерами. До них залучені представники польського ІПН, фахівці Вроцлавського медичного університету, представники Міністерства культури та національної спадщини Польщі й Генерального консульства Польщі у Львові. Українську сторону представляють фахівці, які займаються пошуком військових поховань.

    Ідеться не про символічні роботи. За попередніми даними пошуковців, на Голосківському кладовищі можуть перебувати приблизно 110–120 окремих поховань польських військових. Ці могили або їхні ознаки виявили під час попередніх досліджень у 2010 та 2019 роках.

    Нинішній етап передбачає археологічне відкриття та документування могил, ексгумацію останків, антропологічні дослідження, а також відбір матеріалів для можливої генетичної ідентифікації. Фахівці також документуватимуть предмети, знайдені поряд із останками, які можуть допомогти встановити особи загиблих.

    Важливо й те, що ці роботи проводяться не як одностороння польська ініціатива, а відповідно до домовленостей Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.

    Посол України у Польщі Василь Боднар заявив 25 серпня, що процес ексгумацій уже не зупиниться і надалі будуть видаватися нові дозволи на проведення таких робіт. Це є важливим сигналом для Варшави, оскільки саме обмеження навколо пошукових та ексгумаційних робіт протягом багатьох років залишалися одним із ключових подразників у двосторонніх відносинах.

    Однак паралельно тон польської політичної риторики щодо України останнім часом став жорсткішим.

    Президент Польщі Кароль Навроцький у листі Володимиру Зеленському з нагоди 35-ї річниці відновлення незалежності України побажав країні перемоги у війні проти Росії, але водночас окремо вказав на проблемні питання у двосторонніх відносинах.

    Керівник Бюро міжнародної політики польського президента Марцін Пшидач пояснював, що Навроцький наголосив на необхідності поступово усувати точки напруження між Варшавою та Києвом. Одним із фундаментальних принципів добросусідських відносин польська президентська адміністрація називає «історичну правду».

    Ще різкіша дискусія розгорнулася навколо українського Національного пантеону.

    Заступник міністра закордонних справ Польщі Марчин Босацький заявив, що можливе включення до нього Степана Бандери та Романа Шухевича може створити для України серйозні проблеми не лише у відносинах із Польщею, а й у процесі європейської інтеграції.

    Босацький визнав право кожної держави самостійно визначати власних національних героїв, однак водночас заявив, що присутність таких постатей у державному пантеоні, на думку Варшави, негативно позначилася б на ставленні до України в Європі.

    Саме на цьому фоні слова Бєлецького звучать дещо інакше. Він не заперечує важливості історичних питань для Польщі, але фактично застерігає від перетворення їх на постійний бар’єр для стратегічної співпраці.

    Колишній прем’єр називає себе прагматиком і переконаний, що незалежно від рішень окремих політиків інтенсивні українсько-польські контакти продовжуватимуться, оскільки вони об’єктивно потрібні обом державам.

    Одним із головних аргументів Бєлецького є економіка.

    За його словами, на деяких великих польських підприємствах українці вже становлять 20–30% персоналу. Якби вони масово залишили Польщу, це відчутно вдарило б по роботі цих компаній. Тобто взаємозалежність двох держав уже давно вийшла далеко за межі дипломатичних декларацій або військово-політичної співпраці.

    Мільйони особистих, трудових та економічних контактів між українцями й поляками створили фундамент відносин, який політичні конфлікти можуть ускладнювати, але не здатні легко зруйнувати.

    Бєлецький також звернув увагу на антиукраїнські інциденти в Польщі та назвав їх «ганебними». Він висловив сподівання, що здоровий глузд у польському суспільстві переважатиме і подібні випадки припиняться.

    Ще один фактор, який практично неможливо ігнорувати, — географія. Польща залишається для України головним сухопутним маршрутом до значної частини Європи. Через польську територію проходять важливі логістичні, торговельні та транспортні потоки, а після початку повномасштабного російського вторгнення роль цього коридору лише зросла.

    Саме тому українсько-польські відносини мають парадоксальний характер: історичні суперечки можуть регулярно спричиняти гучні політичні конфлікти, але водночас фундаментальна стратегічна взаємозалежність двох країн залишається надзвичайно сильною.

    І поточний процес ексгумацій показує, що навіть найскладніші питання можуть переходити з площини політичних ультиматумів у площину практичної роботи.

    Роботи у Львові триватимуть до 2 жовтня. Польські фахівці розраховують знайти понад сотню загиблих військовослужбовців, дослідити останки та за можливості встановити їхні особи. Український посол у Варшаві водночас обіцяє нові дозволи на аналогічні дослідження.

    Саме такий механізм, по суті, й пропонує Бєлецький: не вимагати від двох суспільств забути власну історію або погодитися на єдине її трактування, а вирішити питання, які можна вирішити практично, забезпечити загиблим право на гідне поховання і не дозволити минулому постійно диктувати майбутнє.

    У цьому сенсі його формула «пробачаємо, але пам’ятаємо» може стати не стільки історичною оцінкою, скільки політичною моделлю для Києва й Варшави: пам’ятати про трагедії, продовжувати пошук та ідентифікацію жертв, але паралельно будувати відносини, від яких сьогодні безпосередньо залежать безпека, економіка та європейське майбутнє обох держав.

  • «Величезна невдячність»: у Вроцлаві депутати влаштували скандал через українців

    «Величезна невдячність»: у Вроцлаві депутати влаштували скандал через українців

    У польському Вроцлаві спроба міської влади публічно виступити проти ксенофобії та нападів на іноземців перетворилася на гостру політичну суперечку навколо українців, історичної пам’яті та навіть питання повернення в Україну чоловіків призовного віку. Депутати зрештою ухвалили резолюцію проти насильства на національному ґрунті, однак перед голосуванням у сесійній залі пролунали заяви про «величезну невдячність» України та «плювок в обличчя Польщі». Інші представники міської влади відповіли, що через такі слова Вроцлав і Польща можуть осоромитися перед світом.

    Резолюцію міська рада Вроцлава ухвалила у середу, 26 серпня. Її появі передувала серія резонансних інцидентів на національному ґрунті. На офіційному порталі міста пояснили, що документ став відповіддю на зростання агресії, ненависті та насильства, а сама міська рада нагадала про принцип Вроцлава як «міста рівності». У документі наголошується: кожна людина, яка обрала Вроцлав своїм домом і місцем для життя, має бути тут бажаною незалежно від її національності.

    Особливого значення ситуації додає те, що резолюцію ухвалили в тиждень святкування Дня Незалежності України. У Вроцлаві в цей час також дали старт створенню Скверу польсько-української дружби — символічного простору, покликаного підкреслити зв’язки між двома народами. Однак дискусія у міській раді показала, наскільки гострою залишається тема українців у польській внутрішній політиці.

    Одним із безпосередніх приводів для реакції влади став жорстокий напад на молоду українську пару, який стався у Вроцлаві 26 липня. Постраждали 20-річна українка та 21-річний українець. Польська поліція затримала двох підозрюваних, а суд згодом відправив їх під тримісячний арешт. За даними слідства, дії чоловіків кваліфікували, зокрема, як застосування насильства за національною ознакою. Одному з фігурантів загрожує до 7,5 року ув’язнення, іншому — до п’яти років.

    Після цього інциденту Генеральне консульство України у Вроцлаві звернулося до польських правоохоронців із закликом оперативно розслідувати напад. Історія отримала широкий розголос у Польщі та Україні й стала одним із прикладів, які використовувалися під час обговорення проблеми насильства на національному ґрунті.

    Втім, автори резолюції не обмежили документ захистом лише українців. У ньому спеціально наголосили, що засуджують будь-яке насильство незалежно від того, якої національності є нападник і жертва. Серед прикладів згадувався також жорстокий напад із ножем на польку, який вчинив громадянин України. Таким чином депутати намагалися сформулювати універсальну позицію: походження людини не повинно ані робити її мішенню, ані бути виправданням злочину.

    Однак саме під час обговорення документа почався політичний конфлікт.

    Представники опозиційної партії «Право і справедливість» запропонували внести до резолюції поправку. У ній вони хотіли окремо зафіксувати протест проти узагальнених звинувачень поляків та мешканців Вроцлава в ксенофобії, агресії чи ненависті за національною ознакою.

    Але найбільш резонансною стала інша частина пропозиції. Депутати хотіли звернутися до польського уряду та Сейму із закликом невідкладно врегулювати статус громадян України призовного віку, які перебувають у Польщі без чинного дозволу, щоб вони могли повернутися в Україну та розпочати військову службу.

    Дискусія швидко вийшла далеко за межі питання безпеки на вулицях Вроцлава.

    Представник «Права і справедливості» Славомір Смігельський, презентуючи поправку, нагадав про масштабну допомогу, яку Польща надала Україні після початку повномасштабного російського вторгнення. Після цього він заявив, що у відповідь Польща нібито отримала «величезну невдячність».

    Окремо Смігельський згадав рішення президента Володимира Зеленського щодо найменування одного з українських військових підрозділів на честь діячів, пов’язаних з УПА. Польський політик назвав це «плювком в обличчя Польщі та полякам». Також він підтримав ініціативу «Стоп бандеризму» та звинуватив лівих політиків у тому, що вони самі поглиблюють поділ між поляками та українцями.

    Ці слова спричинили різку реакцію в залі.

    Віцепрезидент Вроцлава Ришард Кесслер заявив, що подібна риторика фактично ганьбить місто і країну. За його словами, депутати влаштовують скандал, за який потім можуть «соромитися перед усім світом». Кесслер запропонував припинити дискусію.

    Водночас суперечки не проходили суто по лінії «за українців — проти українців». Представник «Права і справедливості» Роберт Пєнковський пояснив свою незгоду з документом тим, що, на його думку, резолюція надто сильно концентрується на одній національній групі. Він заявив, що не підтримає звернення, яке може створювати враження, ніби безпека українців важливіша за безпеку інших мешканців Вроцлава.

    На це депутат від «Лівиці вперед» Роберт Суліговський відповів, що українців, які живуть у Вроцлаві, не можна робити відповідальними за рішення української влади. На його думку, люди, які переїхали до міста і живуть там, повинні почуватися вдома та отримувати підтримку місцевої громади.

    Суліговський сформулював свою позицію особливо емоційно: українців, за його словами, слід зустрічати «з посмішкою та квітами, а не з ножем і пляшкою».

    Тема пляшки була не випадковою. Практично одночасно у Вроцлаві стався ще один резонансний напад, цього разу на 66-річного таксиста — громадянина Білорусі. За даними поліції, 23-річний пасажир почув у водія східний акцент, після чого почав ображати його на національному ґрунті. Словесна агресія переросла у фізичну: чоловік ударив таксиста скляною пляшкою по голові. Цей випадок також згадували під час дискусії у міській раді.

    У підсумку дебати довелося закрити, хоча висловитися встигли не всі депутати. Попри скандал, більшість міської ради підтримала резолюцію.

    За документ проголосували 24 депутати. Проти виступив Славомір Смігельський із «Права і справедливості», ще шестеро членів ради не взяли участі в голосуванні. Таким чином Вроцлав офіційно зафіксував позицію про неприпустимість агресії, ненависті та насильства на національному ґрунті.

    Водночас сама суперечка показала значно ширшу проблему. Питання безпеки українців у Польщі дедалі частіше переплітається з польською внутрішньою політикою, історичними суперечками, темою УПА, міграційною політикою та дискусіями про українських чоловіків призовного віку.

    У Вроцлаві ж після гарячої політичної дискусії офіційна позиція міста залишилася однозначною: насильство не може бути прийнятним незалежно від паспорта нападника чи жертви. На офіційному сайті міста головну тезу ухваленої резолюції сформулювали максимально просто — «У Вроцлаві немає місця ненависті».

  • Телефон стежив за жертвою, під авто був кілограм гексогену: СБУ розкрила план ФСБ з убивства директора оборонного підприємства

    Телефон стежив за жертвою, під авто був кілограм гексогену: СБУ розкрила план ФСБ з убивства директора оборонного підприємства

    Українські правоохоронці розкрили нові подробиці зухвалого замаху на керівника одного з підприємств оборонно-промислового комплексу на Київщині. За версією слідства, російська ФСБ планувала підірвати чоловіка просто у його автомобілі, а для контролю за майбутньою жертвою неподалік встановили замаскований мобільний телефон із камерою.

    Під автомобілем правоохоронці виявили саморобний вибуховий пристрій, споряджений приблизно одним кілограмом гексогену. За оцінкою СБУ, за потужністю це відповідає приблизно двом кілограмам тротилу.

    Сам пристрій вдалося виявити й знешкодити до вибуху. А чоловік, якого слідство вважає безпосереднім виконавцем російського замовлення, після встановлення бомби залишив Україну. Його затримали вже в Польщі, коли він, за даними СБУ, намагався через Білорусь дістатися Росії. Україна тепер домагається його екстрадиції.

    Замах готували в Ірпені

    З оприлюднених Київською обласною прокуратурою матеріалів випливає, що події розгорталися в Ірпені Київської області.

    За даними слідства, підозрюваний заздалегідь придбав мобільний телефон та стартовий пакет, а згодом виготовив саморобний вибуховий пристрій.

    Окремою частиною плану стало спостереження за потенційною жертвою. Поблизу будинку керівника оборонного підприємства чоловік встановив телефон із камерою. Об’єктив був спрямований у бік виходу з подвір’я, що дозволяло відстежувати пересування людини.

    У СБУ додають ще одну важливу деталь: замаскований телефон був під’єднаний до павербанка. За версією спецслужби, пристрій забезпечував російським кураторам онлайн-трансляцію з місця, щоб вони могли контролювати ситуацію та обрати момент для активації вибухівки.

    Тобто йшлося не просто про закладання бомби з розрахунком на випадковий момент. За версією правоохоронців, була створена система дистанційного спостереження за ціллю.

    Бомбу прикріпили до автомобіля 28 липня

    Ключовий епізод стався вранці 28 липня 2026 року.

    Як повідомляє прокуратура, підозрюваний прикріпив саморобний вибуховий пристрій знизу автомобіля, яким користувався керівник підприємства.

    Після цього на номер телефону, що був частиною пристрою, неодноразово телефонували. Однак вибух не стався з причин, які, за формулюванням прокуратури, не залежали від волі підозрюваного.

    Правоохоронці зрештою завчасно виявили небезпечний пристрій та знешкодили його.

    СБУ повідомляє, що вибухівка містила приблизно 1 кг гексогену. У спецслужбі зазначили, що така кількість за потужністю еквівалентна приблизно двом кілограмам тротилу.

    Особу керівника підприємства та назву самого оборонного підприємства правоохоронні органи у відкритих повідомленнях не розкривають.

    Виконавцем виявився 63-річний чоловік

    За версією українських правоохоронців, організатором операції була саме ФСБ Росії.

    Безпосереднім виконавцем слідство називає 63-річного чоловіка, який переїхав до Київської області з Луганщини.

    Особливо показовим є спосіб, яким, за твердженням СБУ, російська спецслужба отримала доступ до майбутнього виконавця. У Службі безпеки заявляють, що чоловіка завербували в лютому 2026 року через його сина.

    Син фігуранта, за інформацією української спецслужби, виїхав із тимчасово окупованої території України та проживає в Росії. Саме через нього ФСБ нібито залучила батька до співпраці.

    Після отримання завдання чоловік почав збирати необхідне обладнання.

    За даними правоохоронців, він придбав два мобільні телефони та павербанк. Приблизно за місяць до запланованого злочину забрав зі спеціально підготовленого схрону інші компоненти, необхідні для виготовлення саморобного вибухового пристрою.

    Потім, як стверджує слідство, чоловік самостійно зібрав пристрій і встановив його на автомобіль потенційної жертви.

    Після встановлення бомби чоловік одразу поїхав за кордон

    План передбачав і маршрут відходу.

    За інформацією СБУ, одразу після закладання вибухівки фігурант сів на автобус та виїхав до Польщі.

    Однак Польща, за версією слідства, не була кінцевою точкою його маршруту. Чоловік мав продовжити шлях через Білорусь та зрештою потрапити до Росії.

    Завершити цей маршрут йому не вдалося.

    Польські правоохоронці затримали 63-річного українця. Про його затримання стало відомо ще 20 серпня, коли польське Агентство внутрішньої безпеки повідомило про операцію щодо чоловіка, якого підозрювали в участі у спробі вбивства представника української оборонної промисловості на замовлення російських спецслужб. Українські правоохоронці 26 серпня розкрили значно більше деталей самої підготовки замаху.

    Тепер Київська обласна прокуратура підготувала та направила необхідні документи для екстрадиції підозрюваного з Польщі в Україну.

    Яке покарання може загрожувати підозрюваному

    63-річному чоловікові вже заочно повідомили про підозру.

    Його дії кваліфікували за частиною 2 статті 15 та частиною 1 статті 258 Кримінального кодексу України — закінчений замах на терористичний акт.

    Досудове розслідування проводять слідчі Головного управління СБУ в Києві та Київській області. В операції також були задіяні Національна поліція та Київська обласна прокуратура.

    Важливо, що наразі йдеться саме про версію українського слідства щодо причетності ФСБ та механізму вербування фігуранта. Остаточну юридичну оцінку його діям має надати суд.

    Ця справа особливо показова

    Розкриті правоохоронцями деталі показують багаторівневу схему підготовки операції.

    За версією слідства, спочатку було завербовано виконавця, потім він отримав обладнання та компоненти вибухового пристрою через заздалегідь організований схрон. Далі проводилося спостереження за потенційною жертвою, для чого біля її будинку встановили окремий телефон із камерою та зовнішнім живленням.

    Наступним етапом стало встановлення вибухового пристрою безпосередньо на автомобіль. Після цього виконавець залишив Україну, а дистанційний механізм мав дозволити активувати бомбу без його фізичної присутності на місці.

    Саме комбінація цих деталей — кілограм гексогену, дистанційне спостереження через камеру, телефон як елемент системи підриву, схрон із компонентами та заздалегідь підготовлений маршрут втечі через Польщу і Білорусь до Росії — робить справу значно масштабнішою за звичайну кримінальну спробу вбивства.

    При цьому головне — запланований вибух так і не відбувся. Вибуховий пристрій вдалося знайти та знешкодити, керівник підприємства залишився живим, а ймовірного виконавця затримали за межами України.

    Тепер наступним етапом справи має стати процедура його екстрадиції з Польщі. Якщо чоловіка передадуть Україні, розслідування продовжиться вже за його безпосередньої участі.

    Правоохоронці поки не називають ані підприємство українського ОПК, керівника якого планували вбити, ані його ім’я. Так само у відкритих повідомленнях немає інформації про те, чому саме ця людина стала ціллю російської спецслужби. Тому будь-які припущення щодо конкретного підприємства чи особи наразі були б спекуляцією.

  • Циклон «Пріска» накрив чотири країни Європи: є загиблі, сотні тисяч людей залишилися без світла

    Циклон «Пріска» накрив чотири країни Європи: є загиблі, сотні тисяч людей залишилися без світла

    Потужний циклон «Пріска» пройшов через Польщу, Литву, Латвію та Білорусь, принісши шквальний вітер, сильні зливи, повалені дерева та масштабні аварії в електромережах. За останніми повідомленнями, стихія забрала життя щонайменше двох людей, ще кілька людей постраждали. У різні моменти без електроенергії залишалися сотні тисяч споживачів, а в окремих регіонах пориви вітру перевищували 30 метрів за секунду.

    Циклон сформувався над південною частиною Європи, після чого почав швидко рухатися через Польщу в напрямку Балтійського регіону. Уже 21 серпня синоптики попереджали про небезпечний атмосферний фронт, а 22 серпня його основна частина накрила країни Балтії та Білорусь. Найбільш руйнівними виявилися сильний вітер і падіння дерев, які пошкоджували лінії електропередачі, дороги, будівлі та транспорт.

    Одні з найтрагічніших наслідків зафіксували у Литві. В Анікщяйському районі на чоловіка впало дерево. Врятувати його не вдалося. Ще одна жінка отримала травми. У Вільнюсі після проходження шторму повідомляли щонайменше про 230 повалених дерев. Через численні пошкодження електромереж у піковий момент перебої з електропостачанням торкнулися близько 250 тисяч споживачів.

    Складною виявилася ситуація і в сусідній Латвії. В окремих районах синоптики очікували пориви понад 30 м/с, що відповідає приблизно 108 км/год. Перед проходженням найпотужнішої частини циклону влада видавала жовті, помаранчеві та червоні попередження про небезпечні метеорологічні явища.

    У Латвії стихія також забрала людське життя. У Єлгаві через сильний вітер обвалилися елементи конструкції будівлі, внаслідок чого загинула людина. Ще один житель постраждав від падіння дерева в Айвіекстській волості. Інформацію про двох загиблих у Литві та Латвії підтверджують і повідомлення європейських агентств.

    Через негоду в Латвії виникли серйозні перебої з електропостачанням, хоча цифри швидко змінювалися в міру відновлення мереж. У повідомленнях, які поширювалися під час проходження циклону, йшлося про понад 100 тисяч домогосподарств із порушеним електропостачанням, а окремі медіа наводили значно вищі пікові оцінки. Вже пізніше ввечері оператор Sadales tīkls повідомляв приблизно про 58 тисяч клієнтів, які все ще залишалися без світла, що свідчить про поступове відновлення електропостачання.

    Найскладніші технологічні проблеми у високовольтній мережі Латвії фіксували на сході країни — зокрема поблизу Лудзи, Зілупе, Краслави, Дагди, Ілуксте та Субате. Енергетики попереджали, що усунення особливо складних пошкоджень може потребувати більше часу.

    Шторм вплинув не тільки на електропостачання. У Ризі виникали перебої у роботі громадського та залізничного транспорту, а аеропорт попереджав пасажирів про можливі затримки й зміни маршрутів окремих рейсів. На дорогах рятувальникам доводилося прибирати дерева та інші предмети, які створювали загрозу для руху.

    Лише до 18:00 22 серпня латвійська служба екстреної допомоги отримала 131 виклик, безпосередньо пов’язаний із наслідками сильного вітру. Найбільше повідомлень надійшло з Курземе та Латгале — по 46 у кожному регіоні. Рятувальники переважно прибирали повалені дерева з доріг та автомобілів.

    Під час проходження циклону в центральній частині Латвії також випала надзвичайно велика кількість опадів. У деяких місцях за короткий час випало до половини місячної норми. У Добеле зафіксували близько 53 мм опадів. Це спричинило локальні підтоплення вулиць на додачу до проблем, викликаних сильним вітром.

    Масштабними були наслідки й у Польщі. За даними польських медіа, перебої з електропостачанням торкнулися приблизно 241,5 тисячі споживачів. Особливо складною була ситуація в районі Білостока. Через несприятливі погодні умови аварійні служби отримали тисячі повідомлень про пошкодження.

    Сильний вітер також спричинив небезпечні умови на узбережжі Балтійського моря. На окремих пляжах Поморського та Західнопоморського воєводств вводили заборону на купання через високі хвилі та сильні течії.

    Ще одним епіцентром стихії стала Білорусь, де циклон спричинив масштабні проблеми в енергосистемі. За даними місцевих енергетичних служб, було знеструмлено 1876 трансформаторних підстанцій. Пошкодження також торкнулися 179 ліній електропередачі напругою 10 кВ, 12 ліній на 35 кВ та семи ліній на 110 кВ. Без електрики залишилися також 31 ферма та 16 котелень.

    Масштаб аварій у Білорусі зростав буквально протягом кількох годин. Близько 15:00 проблеми з електропостачанням фіксували у 148 населених пунктах, але до 19:00 кількість населених пунктів, де тривали аварійно-відновлювальні роботи, збільшилася до 659. Найбільше постраждали Мінська, Вітебська та Гродненська області.

    У Гродненській області ще вдень 22 серпня повідомляли про десятки населених пунктів без електроенергії. Найбільш серйозні наслідки фіксували у Гродненському, Щучинському, Мостівському та Вороновському районах. Основною причиною аварій називали падіння дерев на лінії електропередачі.

    У регіоні діяли підвищені рівні метеорологічної небезпеки. Пориви вітру в Білорусі місцями досягали приблизно 27 м/с, або майже 100 км/год. Для ліквідації наслідків стихії енергетичні компанії переводили аварійні бригади у спеціальний режим роботи та залучали додаткову техніку.

    Таким чином, «Пріска» стала одним із найсерйозніших літніх штормових циклонів у регіоні цього сезону. Загалом негода охопила величезну територію від Польщі до Білорусі та Балтії, пошкодивши тисячі елементів енергетичної інфраструктури та залишивши сотні тисяч людей без електропостачання у пікові години. У Литві та Латвії стихія призвела і до людських жертв.

    Водночас ситуація з кількістю знеструмлених швидко змінюється: аварійні бригади продовжують відновлювати пошкоджені мережі, тому ранкові та вечірні оцінки можуть суттєво відрізнятися. Саме тому дані про кількість людей або домогосподарств без світла в різних джерелах не завжди збігаються.