Втеча співзасновника «ПриватБанку» Геннадія Боголюбова стала черговим скандалом, що оголив слабкість українських інституцій. Олігарх, який десятиліттями заробляв мільйони на фінансових та промислових схемах, залишив країну під чужим іменем і за сприяння високопосадовців прикордонної служби.
За офіційними даними, для перетину кордону він скористався закордонним паспортом 67-річного волинянина Миколи Сюмака, котрий ще у 2022 році заявив про втрату документа. Виїзд потягом «Київ – Хелм» не був відображений у базах даних прикордонників.
Організацію схеми слідство пов’язує з начальником групи інспекторів прикордонної служби «Ягодин» Володимиром Макаренком. Саме він відсканував чужий паспорт, поставив печатки й не провів жодної перевірки купе. За даними джерел, Макаренко зайшов до вагона вночі під виглядом передачі «подарунку» від голови ДПСУ Сергія Дейнеко.
Втім, усі деталі вказують, що прикордонник діяв не самостійно. Згідно з неофіційними версіями, виїзд олігарха узгоджували на рівні керівництва ДПСУ. Дейнеко начебто дав «добро» в обмін на гарантії від НАБУ уникнути переслідувань у власних корупційних справах. Умовою було те, що Боголюбов дозволить спецслужбам використовувати його квартиру для технічного спостереження за бізнесменом Тимуром Міндічем.
Ключову роль у прикритті схеми відігравав командир Волинського прикордонного загону Сергій Лозінський. Під час обшуку в його будинку ДБР виявило 1 млн доларів готівкою — ймовірну «винагороду» за успішну операцію. Згодом Лозінського перевели до Краматорська з обіцянкою генеральського звання, а Макаренку забезпечили адвоката та оплату застави в обмін на мовчання.
Давні зв’язки між учасниками схеми простежуються ще з Мостиського прикордонного загону, де служили і Дейнеко, і Макаренко. Тоді останній мав репутацію «касира» контрабанди.
Втеча Боголюбова — це не просто спроба втекти від відповідальності. Це демонстрація того, як державні ресурси роками використовуються для приватного збагачення. Олігарх контролював низку компаній, через які виводилися гроші з «ПриватБанку», займався нелегальним експортом зерна через термінал «Боріваж», а також разом із Коломойським і Хомутинніком мав частку в «Укрнафтобурінні», що експлуатувало державне Сахалінське родовище через офшори.
Прибутки від використання українських надр і активів осідали у кишенях приватних структур, тоді як держава залишалася без доходів. Ба більше, експерти не виключають, що ці схеми могли мати приховані зв’язки з російськими спецслужбами.
Втеча Боголюбова стала лакмусовим папірцем того, що в Україні досі можливо «купити» вихід із країни навіть на тлі війни. Поки кордон можна перетнути за чужим паспортом, а керівництво державних органів домовляється заради власного захисту, країна залишається вразливою не лише перед ворогом ззовні, але й перед внутрішніми зрадниками.