Війна

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Останнім часом у Києві та Київській області дедалі частіше фіксують падіння якості повітря. Раніше столицю України навіть було визнано лідером у світовому рейтингу забруднення повітря з індексом 176 AQI. Уранці 29 вересня моніторингові групи знову зафіксували падіння якості повітря в Київській області.

Згідно з даними SaveEcoBot, станом на 8:00 29 вересня якість повітря в столиці та Київській області впала в 5-6 разів. При цьому лідером із забруднення називають Броварський район Київської області, столиця в рейтингу перебуває на другому місці. Згідно з індексом якості атмосферного повітря рівень забруднення був “помаранчевим” у таких населених пунктах:

Як пише Obozrevatel, у кількох інших містах регіону та селах повідомляють про помітну задимленість і запах гару, який відчувають місцеві жителі. Деякі моніторингові групи також повідомили про те, що з області на Київ насуваються “дивні хмари”, нібито в місті очікується високий рівень задимленості. Утім, інші спростовують цю теорію, попереджаючи, що поява хмар пов’язана зі “звичайною дощовою осінньою погодою”, а не погіршенням якості повітря.

Зазначимо, що раніше КМВА прокоментували тимчасове погіршення повітря на Київщині: причиною смогу в столиці та регіоні назвали пожежі в екосистемі Київської області та зміну напрямку вітру. Місцевим жителям також порадили відстежувати якість повітря та радіаційний фон у столиці та регіоні за допомогою застосунку “Київ Цифровий” або SaveEcoBot.

На жаль, немає універсального способу захиститися від смогу та задимлення під час перебування на вулиці, проте експерти все ж таки дали кілька порад:

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Розстріли в урочищі Бабин Яр розпочалися одразу після того як нацисти увійшли до Києва. Та найтрагічнішими стали 29 і 30 вересня 1941 року.

Як вважають деякі історики, приводом для розправи над євреями нацисти використали підрив радянськими диверсантами декількох будівель в центрі Києва у 20-х числах вересня.

Після цього у Києві розвісили оголошення, що всі євреї міста мають прибути 29 вересня вранці на ріг вулиць Мельникова та Дегтярівської. При цьому, взяти з собою документи, цінні речі та необхідний одяг. До початку війни у Києві жило близько 160 тисяч євреїв. На момент окупації міста нацистами їх залишилося близько 60-ти тисяч.

29 вересня 1941 року в район Бабиного Яру потягнулися величезні черги людей, які в той момент не розуміли, що на них очікує.

Їх, нібито, для чогось, реєстрували. Потім відбирали усі речі, змушували роздягнутися, і розстрілювали по 40-50 чоловік за хвилину. Розстрілювали на майже пів кілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника, встановленого 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро “Дорогожичі”. Тіла присипали землею, і страта продовжувалася.

Безперервні звуки пострілів приглушували музикою та мотором літака, який літав над Бабиним Яром.

За два дні нацисти у Бабиному Яру вбили майже 34 тисячі євреїв. Виконавцем розстрілів кінця вересня була зондеркоманда 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля.

Регулярні розстріли у Бабиному Яру продовжувалися і після цього. Зокрема, протягом двох років саме тут були вбиті більше 600 членів ОУН.

Точну кількість розстріляних у Бабиному Яру встановити неможливо. Вважається, що нацисти, до то як їх вибили з Києва, вбили тут близько 100 тисяч людей.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Українські спецслужби поділилися з агентством раніше невідомими деталями щодо нападу 24 серпня, повідомляє Голос Америки, Вони повідомили, що ракета була запущена з місця поблизу Таганрога, російського міста на узбережжі Азовського моря неподалік українського кордону.

Ракету «Іскандер» 9М723 випустили російські сили, дислоковані в південному прикордонному районі Ростова, повідомляє агентство. Вона влучила у готель Сапфір, де зупинялася команда Reuters, через 7 хв після запуску і через 3 хв після того, як українські ВПС опублікували повідомлення про загрозу.

Поблизу місця запуску ракети на той момент діяли два російські підрозділи: 1-а гвардійська ракетна бригада 49-ї армії та 107-а гвардійська ракетна бригада 35-ї армії.

У Генштабі ЗСУ відповідь на запит Reuters повідомили, що поблизу Таганрога була ще й третя частина, яка могла завдати удару: 47-а ракетна бригада 8-ї армії.

За інформацією Генштабу, ця ракета має точність до 30 метрів від наміченої цілі. Росія продовжує наполягати, що “завдає ударів тільки по об’єктах, прямо чи опосередковано пов’язаних з військовою інфраструктурою”.

Агенція Reuters надіслала письмовий запит про коментар командиру 107-ї російської бригади, але не отримала відповіді, а телефонний дзвінок було перервано як тільки журналістка представилася.

Командир іншої бригади Віталій Бобир спочатку обмінювався повідомленнями з кореспондентом Reuters на платформі Telegram, але коли йому розповіли про суть, написав, що це неправильний номер.

38-річний Еванс, колишній британський військовий, який з 2022 року працював інструктором з безпеки Reuters, внаслідок удару загинув миттєво. Важко поранений відеооператор Іван Любиш-Кірдей за повідомленнями родини вийшов з коми, але досі не прийшов до свідомості.

Анастасія Медведєва, прессекретарка прокуратури Донецької області сказала, що прокурори також розглядають можливість того, що Росія навмисно цілила у групу журналістів.

За словами власника готелю Юрія Алієва, після вторгнення Росії в лютому 2022 року готель працював лише для журналістів.

Reuters спростував заяву речниці МЗС Росії Марії Захарової, яка стверджувала ніби-то Еванс був колишнім співробітником зовнішньої розвідки Великобританії MI6.

Польська журналістка Моніка Андрушевська також отримала легкі поранення, перебуваючи в машині біля готелю під час атаки, повідомляє Комітет захисту журналістів (CPJ).

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Про це йдеться в повідомленні прес-служби СБУ. Мова йде про директора НАЕК “Енергоатом” з контрольно-ревізійної роботи та комплаєнсу Олександра Скопича.

У межах кримінального провадження задокументовано, що в обмін на «данину» у 15 відсотків від розміру контракту він обіцяв постачальникам прискорений розрахунок за відповідний контракт.

Зловмисника затримали на гарячому, коли він отримав 100 тис. грн від постачальника паливно-мастильних матеріалів, який забезпечує державне підприємство, що видобуває уран.

Наразі слідчі СБУ повідомили затриманому про підозру за ч. 3 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (зловживання впливом).

Викриття проводили співробітники Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області під процесуальним керівництвом Київської міської прокуратури.

Затриманому на хабарі посадовцю АТ НАЕК “Енергоатом” обрано запобіжний захід. Про це повідомила пресслужба Київської міської прокуратури.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

В Австралії є старі танки, які вона більше не використовує. Україна хоче їх отримати.

То що ж заважає Канберрі відправити ці 59 надлишкових М-1 “Абрамс” до Києва?

Політика, звісно ж. Але, якщо австралійці зможуть зібрати волю, щоб пожертвувати свої М-1, а американці зможуть знайти в собі сили, щоб схвалити угоду, очевидно, що саме українці зроблять із ними — посилять групу з уцілілих 31 колишніх американських М-1, переданих Україні минулого року.

Австралійська армія, що швидко розвивається, придбала свої М-1А1 у 2004 році на заміну старим танкам німецького виробництва. В липні цього року вона списала М-1А1, так і не задіявши їх у бою, і почала замінювати їх на новіші М-1А2 американського виробництва.

Старі М-1А1 перебувають на зберіганні. Українські чиновники цікавляться ними щонайменше з лютого. За даними Sydney Morning Herald, уряд у Канберрі все частіше висловлює готовність передати їх.

“Уряд розглядає запит і працює зі США, щоб здійснити передачу”, — повідомила газета минулого тижня.

Багато що може піти не так. Високопоставлені австралійські чиновники можуть накласти вето на передачу через побоювання ескалації напруженості між Австралією і Росією. Сполучені Штати мають експортну ліцензію на танки та можуть відхилити запропоновану передачу з тих самих підстав. Набагато менше, але теж імовірно, що українські чиновники можуть оглянути танки, яким десятки років, і ввічливо відмовитися від передачі.

Найімовірнішими перешкодами є політичні чинники в Канберрі та Вашингтоні, проте можуть виникнути й невеликі проблеми з логістикою. Хоча австралійські та українські танки M-1 мають одну й ту саму базову модель — 67-тонну чотиримісну експортну версію M-1A1 Situational Awareness з вольфрамовою та сталевою бронею, цифровим керуванням вогнем і 120-мм гладкоствольною основною гарматою, — австралійські та колишні американські танки мають дещо різне обладнання, з яким українцям доведеться розбиратися. ЗСУ також розробили комплекти додаткової броні для своїх M-1 і, ймовірно, захочуть встановити їх на всі додаткові “Абрамси”.

Якщо все складеться для українців і вони отримають ці 59 танків, то майже напевно направлять багато з них до 47-ї механізованої бригади української армії. 47-ма бригада є основним оператором бронетехніки американського виробництва — і єдиним оператором українських М-1.

47-ма бригада — потужний підрозділ. Саме тому український генштаб тримав його в бою без перерви протягом 15 місяців — довгий час для будь-якого формування. Коли в червні 2023 року українські війська розпочали свій амбітний, але зрештою невдалий контрнаступ на півдні України, 47-ма бригада була в авангарді — і зазнала великих втрат, загрузнувши в густих мінних полях.

Бригада билася на півдні протягом чотирьох місяців і до жовтня гостро потребувала відпочинку. Але того ж місяця російські війська перейшли в наступ на сході, тому командири в Києві наказали перекинути 47-у на схід і відбити атаку. Бригада вела відчайдушні ар’єргардні бої ще 10 місяців. На той час, коли генеральний штаб нарешті був готовий дати їй перепочинок, вона втратила десятки з приблизно 100 бойових машин піхоти M-2 Bradley і близько половини з 31 танка M-1.

Американці з готовністю надіслали ще 200 М-2, щоб заповнити втрати 47-ї бригади та, можливо, оснастити ще один підрозділ. Але з причин, які ніхто в уряді США не пояснив, вони не надіслали більше М-1 попри те, що у Пентагону були буквально тисячі старих танків на зберіганні.

З 59 колишніми австралійськими “Абрамсами” українська армія зможе відновити 47-му бригаду до її первісної чисельності в 31 танк і водночас мати достатньо машин — 30 або близько того — для оснащення другої бригади… або для поповнення майбутніх втрат.

Такий аргумент на користь австралійських танків для України. Аргумент “проти” менш конкретний. Він суто політичний, а з огляду на те, що США вже відправляли в Україну танки, а Австралія — ракети, артилерію та іншу зброю, важко уявити, як відправлення ще кількох танків розсердить Росію ще більше, ніж вона вже розсердилася.

Це не означає, що немає аргументів проти відправки “Абрамсів”. Але такий аргумент не матиме великої ваги для українських солдатів, яким потрібно захищати свої домівки та сім’ї, але в яких закінчуються танки.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

«Мною були отримані відомості про можливе здійснення фізичного, психологічного та сексуального насильства щодо дітей директором навчально-реабілітаційного закладу Львівської області», – написав він.

У закладі перебувають сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, та діти з особливими освітніми потребами.

Омбудсмен повідомив, що зафіксовано свідчення дітей про те, що директор закладу здійснював дії сексуального характеру щодо дівчат-виховательок закладу, публічно принижував, а також погрожував побиттям і поміщенням до психлікарні за «погану поведінку» або порушення розпорядку дня.

Також він зазначив, що впродовж року діти та інші особи зверталися із заявами до Нацполіції, місцевої служби у справах дітей та департаменту освіти, однак не отримали жодного реагування.

«Ми викликали представників Національної поліції України та прокуратури на місце і змусили в нашій присутності почати документувати факти порушення», – написав Лубінець.

Усі діти, які давали свідчення, були переміщені із закладу і перебувають у безпеці.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

У рішенні суду йдеться про те, що під час воєнного стану мобілізації підлягають ті, хто досяг 25 років, або ті, хто мав строкову службу чи проходив військову кафедру і перебувають у запасі.

«Це прецедент. Уявіть, скільки людей зараз буде йти до судів, щоб встановлювати справедливість. Скільки справ будуть розглядатися судами», – прокоментував це рішення суду нардеп Гончаренко.

Нагадаємо, що через законодавчий казус в Україні почали мобілізовувати людей молодше 25 років, яких визнали обмежено придатними у воєнний час.

Після обурення в суспільстві командування Сухопутних сил ЗСУ надіслало до ТЦК лист, яким заборонило мобілізацію всіх осіб, молодших за 25 років.

У Раді було подано законопроєкт про заборону мобілізації до 25 років, однак досі його не ухвалено.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

При цьому Україна досягає межі своїх військових можливостей і стикається з серйозними проблемами в енергетиці напередодні зими. Моральний дух громадян починає слабшати, а майбутнє поставок зброї та фінансування України під величезним питанням.

Водночас зростає зовнішній тиск на Зеленського, щоб він почав переговори для припинення війни, можливо, з болісними для України поступками.

Зеленський до переговорів уже готується, але хоче змінити правила гри, щоб провести їх із сильної позиції. Вторгнення в Курську область принесло мало користі, хоча саме з цією метою Зеленський відправив туди війська.

Тепер Україна просить союзників дозволити удари по РФ далекобійними ракетами, а також вимагає гарантії військових поставок, фінансової допомоги та підтримки з боку НАТО

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

У X, колишньому Твіттері, колишній офіцер та відомий аналітик під ніком Tatarigami, опублікував цікаве спостереження, яке у нього утворилося після спілкування з військовими. Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій, прокоментував ці висновки для видання LB.ua. На його думку, автор виділяє низку проблем, які знижують ефективність застосування Сил оборони у цій війні.

Так було завжди. І не лише в ЗСУ. Завжди було простіше змінити керівний документ або продовжити термін служби ракет, вигадати якісь нові норми оцінювання стану літальних апаратів, ніж купити і дати військам обладнання належної якості з прийнятним експлуатаційним ресурсом. Всі пригадують ракетний удар по Броварах у 2000 році, коли ракета, яка зберігалася довше встановленого, прилетіла не туди, куди її послали, а по житловому будинку.

Ресурс може продовжити виробник, обстеживши стан кожної конкретної партії. Але коли виробник – РФ, не варто на це сподіватися. Минулого тижня росіяни, наприклад, випробовували міжконтинентальну балістичну ракету РС-28 “Сармат”, намагаючись бряцнути чи то ядерною міццю, чи то кістками ядерних мощей. Результат – вибух ракети РС-28 в шахті, котрий розніс і саму шахту, і пів космодрома Плесецьк заодно (союзники порахують скільки точно від космодрому лишилося і десь напишуть). Це п’ята спроба бряцнути і як завжди – невдало.

Ракетою “Сармат” противник планує замінити МКБР РС-36 “Воевода” (ага, та сама SS-18 Satan), яку виробляли в Дніпрі на “Південмаші”. У РВСН РФ на бойовому чергуванні є 58 РС-36 і щось там продовжувати мають право лише його інженери, а не російські кулібіни. Зробимо припущення стосовно стану ракет РС-36, що перебувають на бойовому чергуванні в РФ: жителі Нижнього Тагілу, Домбаровського, Ужура, Виползова, Козельська, Ітатки, де розташовані позиційні райони 13-ї та 62-ї ракетних дивізій, перебувають в небезпеці, адже “Південмаш” ще в 2014 припинив продовжувати ресурс ракет в РФ.

Але ж ми – про своє: завдання, котрі ставлять військам, дуже часто не відповідають їхнім бойовим можливостям. Дивно, що ті самі враження у мене складалися після всіх командно-штабних навчань. Такі погляди проповзли в бойову практику і стали нормою? Звісно, це все можна пояснювати браком сил і засобів, але ж виконуючи нереальну задачу, підрозділ втрачає навіть той потенціал, що має, і проблема ще більш загострюється.

Нові бригади, які мають переважно теоретично-полігонний досвід, опиняються на найбільш важливих ділянках і навряд чи здатні виконати бойове завдання так, як пише книжка. Таких епізодів можна пригадати чимало – Очеретине, Торецьк, наприклад.

Зараз в Курській області бойові дії веде бригада ТрО. Як вона взагалі опинилася у складі ОТУВ “Сіверськ”?! Зараз цим питанням переймаються депутати парламенту, існує відповідний депутатський запит. Максимально зблизити реальну оцінку боєздатності та паперову критично важливо, якщо треба змінювати методологію оцінювання – негайно це робити.

Виснажений війною персонал давно став визначальним фактором боєздатності, адже його моральний, фізичний, психологічний стан – ключові складові бойового потенціалу, бо саме персонал і є його головним носієм.

Статут внутрішньої служби відповідальність за стан бойової і мобілізаційної готовності покладає на командира від відділення до бригади. Нікого не пропускаючи. Будь-яка проблема підрозділу утворюється або через недогляд безпосереднього керманича, або старших начальників.

Звідти виникає розтяжка: або винен ти, за що відгребеш, або винен твій начальник і ти відгребеш, якщо про це цьому начальнику заявиш. Ця совкова модель не залишає простору для маневру і лише реальні лідери здатні не лише брати відповідальність на себе, але й протистояти тиску принципу “я – начальник, ти – дурак”.

Фото: EPA/UPG

Слабкі лідери просто приховують проблеми свого рівня ієрархії та генерують наверх фіктивну звітність. На рівні бригади штаб має три батальйони, дев’ять рот, 27 взводів лише піхоти і в умовах сучасного динамічного бою змушений переважно спиратися на донесення, що призводить до генерації завдань підрозділу, якій існує лише в уяві штабу та в донесенні командира цього підрозділу. Це все має вкрай сумні наслідки – втрати, залишені позиції, відступ.

Хто хоче заглибитися в тему – читайте дописи Романа Доніка, керівника навчально-інструкторської групи 151-го навчального центру, в якому рекрути здобувають базову військову підготовку. Вражає час від часу. Зокрема й стійкість командування та інструкторів центру протистояти деструктивному впливу вчорашнього дня армії на її день завтрашній. Професійна майстерність поповнень за оцінками більшості командирів на фронті далека від самостійного виконання функціональних обов’язків за посадою.

Так воювати неможливо і підрозділ отримує додаткову внутрішню задачу – донавчити, а часто – перепідготовити поповнення. Тобто бригада, котра має воювати, в проміжках між боями має ще й бути навчальним центром. Ні часу, ні ресурсів на це в бригаді немає. Вже поламані всі списи, що були, з приводу використання бойового досвіду, потенціалу військових, що частково втратили здоров’я, але мають педагогічний хист, в якості інструкторів. Але віз й нині на зупинці “побалакаємо про стандарти НАТО”.

Фото: АЗОВ

Десятий рік війни, а процедури post mission briefing так і не прижилися. Але на стратегічному рівні щороку відбуваються конференції, де обов’язковим предметом розгляду є досвід застосування військ (сил) в АТО/ООС/стратегічної оборонної операції Сил оборони. Вершина тактичної майстерності – бригада, ось там і має вирувати обмін досвідом. А не в голубому будинку на проспекті Повітряних Сил в Києві.

Приклад – з афганського досвіду: покійний генерал Рохлін, в Афгані – підполковник, командир 860-го полку в Файзабаді, отримав негативний досвід – батальйон полку в бою біля Бахарака відступив, не виконавши бойової задачі та залишив декілька справних БМП моджахедам.

Рохліна усунули з посади та призначили заступником командира 191-го омсп в Газні. Коли десь через рік його відновили в посаді, Рохлін запровадив наступну практику: кожен командир підрозділу після виконання задачі прибував до штабу полку та в спеціальний журнал записував яку задачу, якими силами він виконував, яких результатів досягнув, які ресурси мав, як витратив, що можна покращити наступного разу. Ці знання накопичувалися, нові офіцери мали доступ до цих знань, старі – можливість ефективніше готуватися до завдань, котрі до них хтось вже виконував.

Просте рішення, але дуже ефективне. Чому у нас – не так? Інша сторона цієї монетки – відповідальність для командирів, котрі не впоралися. Я не зміг пригадати випадків, коли відповідальність за невиконану бойову задачу наздогнала хоч якогось командира. Як казав Наполеон: “У перемоги багато батьків, поразка – завжди сирота”. Це слід змінити і якомога швидше.

Фото: тг-канал Сирський / Головком Олександр Сирський спілкується з військовослужбовцями ЗСУ під час візиту на східний напрямок фронту , 19 липня 2024

Через це триває генерація рішень сумнівної ефективності, ресурси розподіляються в ручному режимі, роками не вирішуються проблеми комплектування, навчання. Поглиблюється розрив між штабами, пошук тактичною ланкою відповіді на питання “що курить старший штаб?” набувають гносеологічного характеру після отримання кожної БРки.

Не варто звинувачувати солдатів, сержантів та молодших офіцерів, котрі не завжди належно навчені та забезпечені, але щомиті ризикують життям, виконуючи не завжди зрозумілі їм завдання в тому, що вони цих завдань виконати не змогли.

Якщо в старших штабах не навчаться нарешті аналізувати поразки, встановлювати їх об’єктивні причини, карати їх суб’єктивні причини, складати реалістичні дорожні карти подолання таких проблем (мовою НАТО – “розвиток спроможностей”), то на нулі будуть і надалі платити власними життями за консервацію ураженої управлінським артритом ієрархії.

Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Новий житловий мікрорайон на 35 тисяч мешканців на лівому березі Дніпра, між Березняками й Осокорками, який видно чи не з усіх кінців Києва, — черговий склобетонний доказ того, що забудовники з дозволу влади і далі запаковують місто пустками без нормальної інфраструктури, з яких складно вибратися без авто (паркуватися теж ніде), у яких немає куди сховатися в спеку, але які так вигідно продавати. Що не так із цією забудовою, читайте в розборі архітектора Олега Гречуха який опублікувало видання Texty.org.ua.

Вікна на залізничний міст через Дніпро із шумними товарними поїздами, шестисмугове шосе під житлом уздовж набережної, 13 будинків на 26 поверхів, близько 5 тисяч квартир — це не дивина, а радше стандартна містобудівна пропозиція в Києві.

На лівому березі Дніпра збудували черговий мікрорайон на 35 тисяч мешканців без соціальної й транспортної інфраструктури.

Чи можна будувати так, щоб нові житлові мікрорайони ставали соціальними магнітами з комфортним громадським простором, зручною інфраструктурою, щоб у них було комфортно саме жити, а не лише ночувати. Як роблять у Польщі? Чому ніяк не розірветься замкнене коло українських містобудівних проблем, що є наслідком радянських будівельних норм?

Новий житловий мікрорайон у Києві. Фото автора

У Києві з кожним роком зростає кількість житлових проєктів, які не враховують базових потреб у транспортній та соціальній інфраструктурі. Наприклад, житловий квартал на лівому березі Дніпра поруч із залізничним мостом, що обслуговує товарні перевезення, і шестисмуговою магістраллю потерпає від постійного шуму та загазованості. До того ж через обмеження руху цивільних авто на Південному мосту більша частина транзитного трафіку зі спального Дарницького району в центр прямує через ці мікрорайони.

У цій частині міста живе понад 750 тисяч мешканців, що спричиняє транспортний колапс. Зручного громадського транспорту бракує. І це лише посилює залежність від автомобілів, що, своєю чергою, збільшує навантаження на дороги й кількість заторів.

Громадський транспорт представлений двома автобусними маршрутами між станціями метро, які рухаються транзитом з інтервалом пів години. Жодної зупинки громадського транспорту вздовж цього мікрорайону поки що немає і містобудівною документацією не передбачено. Вся дорожня інфраструктура побудована під водія авто.

Житловий комплекс поблизу Дарницького мосту на лівому березі Дніпра. У цьому районі немає планів щодо розвитку міського електротранспорту, немає відокремлених смуг і зупинок громадського транспорту, велосипедні доріжки радше декоративні — вони не ведуть до станцій метро (відстань до яких 4–6 кілометрів), до набережної чи торговельних центрів і просто обриваються. Фото автора

Детальний план забудови цієї колишньої промзони був затверджений у 2017 році. Однак основні його рішення не відповідають сучасним потребам мешканців.

У процесі перетворення промислової зони на житловий район дорожня мережа всередині та залізничні колії виконували інші функції — підвезення сировини та вивезення готової заводської чи фабричної продукції. Для житлового мікрорайону потрібна інша мережа вулиць, які фокусуються на пересадочних вузлах громадського транспорту, об’єктах інфраструктури (площі, сквери, парки, магазини, дитячі садочки, школи, медичні заклади).

Забудовник застосував радянські містобудівні підходи, адаптувавши їх під комерційний продаж квартир, але не врахував важливості соціальної інфраструктури

Детальний план забудови на 35 тисяч мешканців передбачив зміну цільового призначення сотні гектарів від Дніпра в глиб промзони. У ньому були закладені типові для радянської мікрорайонної забудови панельні будинки по 9–16 поверхів. Саме так були забудовані житлові масиви Позняки, Осокорки в ранніх 1990-х.

Єдина відмінність — радянські будівельні норми передбачають безтранспортну зону всередині мікрорайону з великою школою на 2000 учнів у центрі й двома-трьома дитячими садочками. Звісно, квартири в будинках мало надавати місто/держава, так само коштом міського бюджету будувалися й утримувалися школи, садочки, поліклініки.

За логікою, якій відповідають ці ще радянські нормативи, людина зранку дорогою до зупинки громадського транспорту відводить дитину в садок, а в школу дитина може ходити сама, адже до найближчого закладу освіти має бути не більше ніж 750 метрів пішки.

Транзитний шлях для сотень тисяч приватних машин зі спальних районів столиці в центр пролягає вздовж русла Дніпра, через колишню промислову зону

Економія на громадському просторі

Українські будівельні норми і містобудівні регуляції досі ґрунтуються на радянській спадщині, яка не враховувала ринкових умов і приватну власність. Ця модель була орієнтована на планову економіку, де держава виступала єдиним забудовником, власником і розпорядником житлового фонду.

Проте сьогодні приватні забудовники не зобов’язані зводити в нових мікрорайонах школи, дитячі садки, поліклініки та іншу соціальну інфраструктуру. І не зводять, бо набагато вигідніше будувати на продаж офіси та квартири.

А ще максимально економлять на громадському просторі й зручній інфраструктурі навколо житлових комплексів, витрачаючи рівно стільки, скільки потрібно, щоб здобути перевагу над конкурентами. Але оскільки попит на нове житло в столиці досить стабільний, занадто багато зусиль не докладають. Бо купують і так.

Комплекс поки що не заселений, тому тут малолюдно в робочий день. Але єдиного засадженого деревами клаптика у внутрішньому дворі недостатньо для такої кількості квартир.

На кожному поверсі по 15 квартир, загалом у кожному будинку 370 квартир

Наявність магазинів, перукарень, аптек та основних сервісів у таких житлових мікрорайонах зазвичай забезпечується завдяки орендованим приміщенням на перших поверхах (і в цьому ключова відмінність від радянської практики містобудування, яка також використовується в Європі).

З повноцінним громадським простором ситуація значно гірша.

У кварталі, розрахованому на 35 тисяч мешканців, передбачено лише одну приватну початкову школу й приватний дитячий садок, хоча кількість мешканців зіставна з населенням невеликого містечка. Можливо, десь на нижніх поверхах будуть навіть приватні дитячі клуби чи секції.

Але вартість і школи, і садочка, і клубів навряд чи буде доступна для всіх мешканців. Ті, хто орендуватиме приміщення на нижніх поверхах, платитимуть комерційну вартість оренди, конкуруючи за місце зі значно прибутковішими бізнесами на зразок торговельних мереж, аптек, кав’ярень чи винних магазинів.

Мешканці мікрорайону, які не можуть собі дозволити платити або мають дітей середнього шкільного віку, їздитимуть в інші райони. Найімовірніше, на власному авто.

Це додаткове навантаження на міський трафік та міську соціальну інфраструктуру. Повноцінної школи, поліклініки й лікарні в цьому районі немає і не буде, не кажучи вже про бібліотеку й стадіон. Тому що всі ці заклади відповідно до чинних стандартів потребують великих вільних площ, прибудинкових територій і сонячного освітлення, якого на нижніх поверхах щільної забудови недостатньо.

Паркінг є лише під першою чергою забудови, місць на ньому вистачить на два-три 26-поверхових будинки з тринадцяти. Інші власники авто шукатимуть місця для паркування деінде, на дорогах загального користування чи в проїздах для пожежних авто.

Ніби Дніпро зовсім поруч, але вузька смужка недоглянутої набережної та широка шумна дорога нівелюють переваги. Мешканцям залишається хіба що чудовий краєвид із вікна за умови, що воно не пропускає шуму

Незважаючи на близькість до Дніпра, житловий комплекс відділений від набережної широким шосе, через яке немає пішохідних переходів. Це зменшує доступність рекреаційних зон для мешканців: щоб провести час на природі, треба ще до неї якось дістатися.

Ширина набережної подекуди лише 10–15 метрів, між річкою і шосе занадто мало простору, щоб розмістити якісь заклади інфраструктури, сервісу чи дозвілля.

Є лише вузька доріжка завширшки два метри для прогулянки вздовж води. Якщо не брати до уваги парк Набережний в урочищі Берківщина за півтора кілометра, який облаштували нещодавно бюджетним коштом і який обслуговує тисячі інших мешканців, для яких є гострий дефіцит якісної паркової інфраструктури.

На першому поверсі будинку, що ліворуч на фото, у прибудові буде початкова школа. Але очевидно, що вона не вмістить навіть невеликої частини дітей, які мали б тут бути за умови заселення всього комплексу. Інших місць для перспективних шкіл на території мікрорайону не передбачено

Один із найгостріших викликів сучасного будівництва в Києві — недбале ставлення до екологічної складової. Набережна Дніпра, яка могла б стати центром відпочинку та дозвілля цього району, залишається важкодоступною і слабо розвиненою з погляду інфраструктури.

Жодних альтернатив центральному опаленню та потужним трансформаторам, великому споживанню електроенергії для цього київського житлового комплексу немає. Це також жодним чином не сприяє стійкому розвитку, зменшенню викидів парникових газів, не запобігає, а, навпаки, пришвидшує зміну клімату.

Велосипедних доріжок, які могли б з’єднати житловий комплекс із найближчими станціями метро, тут також немає.

У центрі лавочки. Можна сидіти з чашечкою флетвайту й милуватися краєвидом на Дніпро, поки двір не обгородили парканом і коли не пече сонце. А ще слухати постійний шум, що долинає від шестисмугової автомагістралі

В умовах війни та дефіциту електроенергії багатоповерхові будинки стають непридатними для комфортного життя. Знеструмлення означає зупинку ліфтів, що робить життя на високих поверхах важким для людей похилого віку та осіб із обмеженими можливостями.

Однокімнатна квартира тут коштує від 2,5 млн грн. Влітку на цій площі можна буде смажити яєшню. Такі поверхні без зелені в умовах тривалої спеки нагріваються до 65 градусів

У години вимкнення електроенергії неможливо охолодити квартиру кондиціонером, користуватися холодильником чи електричною плитою. Жодних альтернатив потужному споживанню електроенергії для цього київського житлового комплексу немає.

Це також не сприяє стійкому розвитку, зменшенню викидів парникових газів, не запобігає, а, навпаки, пришвидшує зміну клімату. З часом витрати на кондиціювання лише зростуть. Вікна, зовнішні конструкції будинку не передбачають пасивного зменшення витрат на опалення чи охолодження. Балконів немає, тіньових навісів також. Що вище від землі, то спекотніше влітку в квартирі. Охолодити 20-й поверх значно витратніше, ніж 3–4-й.

Фасади будинків рясно всіяні кошиками під кондиціонери. Є велика потреба в охолодженні, яка виникатиме внаслідок перегріву через велику кількість асфальту довкола

Розвинена транспортна розв’язка, мости, дороги, громадський транспорт, якісні інженерні мережі (електроенергія, вода, тепломережі), природні ресурси (парки, набережна Дніпра), магазини, лікарні, школи і садочки, гуманне середовище — усе це могло б доповнювати квадратні метри житлової нерухомості, але черговий приклад демонструє, що практика будівництва без інфраструктури, попри все, набуває дедалі більших масштабів.

Досвід Польщі показує, що можна будувати житлові райони гуманніше. Малоповерхові будинки, каскадні рішення змінної поверховості й увага до організації простору створюють комфортні умови для життя. Перші поверхи зайняті магазинами й сервісами, що зменшує залежність від автомобіля. П’ять-шість поверхів значно краще сприймаються з погляду масштабу, зросту людини.

У дворах менше великих суцільно вимощених бетонною бруківкою майданчиків, менше асфальту, більше камерних закритих дворів, де формуються спільноти сусідів, які частіше бачать одне одного, частіше запам’ятовують, а відповідно можуть разом вирішувати проблеми управління, підтримувати благоустрій і технічний стан будинків на високому рівні.

Нижче у фотогалереї приклад зручної забудови в Польщі. Це також колишня промзона, район Ридлувка в Кракові. Зауважте, скільки зелені у дворах. І це недарма. Адже зелень не лише робить повітря чистішим, а й знижує температуру під час аномальної спеки влітку.

У сусідній Польщі покупець голосує гаманцем за малоповерхову забудову, що передбачає затишне й приємне середовище. На перших поверхах більше дрібних магазинів і сервісів, будинки на п’ять-шість поверхів значно краще сприймаються з погляду масштабу, зросту людини

У сусідній Польщі покупець голосує гаманцем за малоповерхову забудову, що передбачає затишне й приємне середовище. На перших поверхах більше дрібних магазинів і сервісів, будинки на п’ять-шість поверхів значно краще сприймаються з погляду масштабу, зросту людини

Зелений простір. У Польщі більшу увагу приділяють створенню камерних дворів і зелених зон у житлових районах, що допомагає мешканцям почуватися ближчими до природи й активніше взаємодіяти одне з одним.

Проєкт житлового кварталу на березі Дніпра в Києві є черговим прикладом недалекоглядної містобудівної політики, яка не враховує потреб мешканців у соціальній інфраструктурі та комфортному транспортному сполученні. Брак пішохідних зон, велодоріжок, недостатня кількість шкіл та дитячих садочків роблять цей район ізольованим і незручним для життя.

Чи винні в цьому численні перевіряльники та контролери, які не догледіли? Бо ж будівельні норми не такі еластичні, щоб прикрити різним тлумаченням очевидні порушення. Чи винна міська влада, яку як-не-як обирають мешканці? Чи винні автори будівельних норм, які, попри величезну кількість прописаних заборон, розробили документи, за якими така забудова цілком можлива? Напевно, кожен доклав до цього свою часточку.

Щоб уникнути таких помилок у майбутньому, треба застосовувати принципи стійкого розвитку: інтегрувати громадський транспорт, створювати доступні рекреаційні зони і планувати будівлі, які будуть енергоефективними й зручними для всіх категорій населення.

Україна може переймати досвід Польщі, де малоповерхова забудова, гармонійніше планування і наявність зелених зон створюють сприятливі умови для життя.

Україні потрібна ґрунтовна реформа будівельних норм, яка дасть змогу адаптувати їх до нових реалій ринку і забезпечити комфортні умови для мешканців. Основними напрямами змін мають стати інтеграція екологічних та енергоефективних стандартів і регулювання щільності забудови.

Олег Гречух