Hronikanovostej.com

Категорія: ВАЖЛИВО

  • Дрони долетіли до Сибіру: Україна вдарила по стратегічному гіганту російської нафтохімії

    Дрони долетіли до Сибіру: Україна вдарила по стратегічному гіганту російської нафтохімії

    Українські Сили оборони завдали удару по одному з найпотужніших об’єктів російської нафтохімічної промисловості — промисловому майданчику в Тобольську Тюменської області. Операцію провели підрозділи Deep Strike Сил спеціальних операцій у взаємодії з рухом «Черная Искра». Для досягнення цілі безпілотники подолали понад 2000 кілометрів, а Генеральний штаб ЗСУ пізніше підтвердив ураження центральної газофракціонуючої установки підприємства.

    Удар стався 10 серпня. Перші повідомлення про безпілотники над Тобольськом почали надходити від російської сторони. Губернатор Тюменської області Олександр Моор підтвердив атаку кількох дронів на промислове підприємство, однак спочатку не назвав конкретний об’єкт. За його інформацією, повідомлень про загиблих або постраждалих не надходило. Водночас відео очевидців та повідомлення українських джерел вказували на район підприємств холдингу «СИБУР». Відстань по прямій від українського кордону до Тобольська перевищує 2200 кілометрів.

    Згодом Сили спеціальних операцій офіційно заявили про удар по «ЗапСибНефтехиму». За інформацією ССО, після атаки на території промислового комплексу були зафіксовані пожежі та руйнування. Українські військові назвали об’єкт найбільшим нафтохімічним комплексом Росії та стратегічним підприємством її хімічної промисловості.

    Важливі деталі пізніше розкрив Генеральний штаб ЗСУ. Там повідомили, що метою операції було зниження військово-економічного потенціалу Росії. За підтвердженими українською стороною даними, ураження зазнала центральна газофракціонуюча установка. Її потужність становить близько 6,6 млн тонн сировини на рік. Остаточні масштаби завданої підприємству шкоди на момент публікації уточнюються.

    Що саме могли уразити в Тобольську

    Центральна газофракціонуюча установка має особливе значення для всього промислового майданчика. За даними Генштабу, підприємство виробляє, серед іншого, бутадієн, ізобутилен, малеїновий ангідрид та МТБЕ — високооктанову кисневмісну добавку. Українська сторона стверджує, що така продукція використовується, зокрема, у виробництві компонентів ракетного та авіаційного палива, композитних матеріалів для безпілотників і високооктанових бензинів. Саме цим у Генштабі пояснюють військово-економічне значення об’єкта.

    OSINT-аналітики також локалізували атаку в районі центральної газофракціонуючої установки промислового комплексу «СИБУР» у Тобольську. Це збігається з інформацією, яку пізніше офіційно оприлюднив український Генштаб.

    Сам «ЗапСибНефтехим» справді має величезні масштаби. Російський «СИБУР» називає його найбільшим нафтохімічним комплексом країни й одним із найбільших у світі. Після виходу на проєктну потужність підприємство отримало можливість щорічно виробляти понад 2,2 млн тонн продукції з високою доданою вартістю, основну частину якої становлять поліетилен і поліпропілен. Запуск комплексу свого часу фактично подвоїв російські можливості з виробництва полімерів.

    Початковий проєкт передбачав установку піролізу потужністю 1,5 млн тонн етилену, близько 500 тисяч тонн пропілену та 100 тисяч тонн бутан-бутиленової фракції на рік. Також були побудовані виробничі лінії для випуску поліетилену й поліпропілену. Одним із ключових завдань проєкту російська сторона називала глибоку переробку побічних продуктів видобутку нафти й газу Західного Сибіру та заміщення імпортних полімерів.

    Росія продовжувала розширювати комплекс навіть під час війни

    Особливо показово, що на момент нинішнього удару промисловий майданчик продовжував розширюватися. У Тобольську будують новий комплекс дегідрування пропану та виробництва поліпропілену ДГП-2.

    У лютому 2026 року «СИБУР» повідомляв, що готовність нового виробництва досягла 82%, а вже у квітні — 85%. Будівельно-монтажні роботи на той момент були виконані більш ніж на 90%, на частині об’єктів розпочалися пусконалагоджувальні роботи. Проєктна потужність нового заводу має становити близько 570 тисяч тонн поліпропілену на рік.

    Після запуску нового виробництва роль Тобольська у російській нафтохімії мала зрости ще більше. За даними місцевої влади, після введення нового заводу в експлуатацію у 2027 році в Тобольську планують виробляти кожну другу тонну російського поліпропілену.

    Таким чином, удар припав не просто по окремому заводу, а по одному з центральних вузлів російської системи глибокої переробки вуглеводневої сировини.

    Понад 2000 км — ключова деталь операції

    Не менш важливою за саму ціль стала відстань. ССО заявили, що безпілотники подолали понад дві тисячі кілометрів. Незалежні повідомлення з російської сторони підтверджують, що Тобольськ розташований більш ніж за 2200 км по прямій від українського кордону.

    Це означає, що географія об’єктів російського військово-промислового та паливно-енергетичного сектору, які потенційно можуть опинятися в зоні дії українських далекобійних засобів, продовжує розширюватися.

    Тюменська область уже стикалася з атаками безпілотників. Зокрема, 20 червня губернатор регіону повідомляв про атаку на Тюменський НПЗ. Тоді російська влада заявляла, що підприємство нібито не постраждало, а персонал був евакуйований.

    Проте операція 10 серпня відрізняється масштабом заявленої цілі. Цього разу українська сторона не лише взяла на себе відповідальність за атаку, а й повідомила про конкретно уражений технологічний об’єкт — центральну газофракціонуючу установку.

    У Силах спеціальних операцій такі операції називають «далекобійними санкціями» проти військово-економічного сектору Росії. При цьому точний масштаб пошкоджень у Тобольську поки залишається невідомим. Український Генштаб повідомляє, що оцінювання наслідків триває. Незалежного підтвердження того, наскільки удар вплинув на виробничий цикл підприємства та чи довелося зупиняти окремі установки, станом на вечір 10 серпня немає.

    Саме тому наразі коректно говорити про підтверджене українською стороною ураження центральної газофракціонуючої установки, пожежі та руйнування, але не про повне знищення чи зупинку всього «ЗапСибНефтехиму». Масштаби наслідків можуть стати зрозумілими після появи нових супутникових знімків, повідомлень підприємства або додаткових даних Сил оборони.

  • Кремль висунув новий ультиматум щодо завершення війни: Москва відкинула «замороження»

    Кремль висунув новий ультиматум щодо завершення війни: Москва відкинула «замороження»

    Росія не погодиться на «замороження» війни проти України без виконання власних політичних вимог, які Москва називає «усуненням першопричин конфлікту». Таку заяву зробив заступник міністра закордонних справ РФ Михайло Галузін, вкотре повторивши позицію Кремля щодо можливого дипломатичного врегулювання війни.

    За словами російського дипломата, Москва не розглядає варіант припинення бойових дій лише по нинішній лінії фронту, якщо не будуть виконані умови, які Кремль висуває від початку повномасштабної війни.

    «Без усунення першопричин цієї кризи жодне “замороження” неможливе», — заявив Галузін.

    Термін «першопричини», який постійно використовує російська влада, офіційно не має єдиного юридичного визначення. У різних заявах Кремля та МЗС РФ під ним зазвичай маються на увазі вимоги щодо нейтрального статусу України, відмови від вступу до НАТО, визнання російського контролю над окупованими територіями та інші політичні умови, які Україна неодноразово відкидала.

    Кремль знову послався на «анкориджські домовленості»

    Окремо Галузін заявив, що дипломатичне врегулювання можливе лише з урахуванням так званих «анкориджських розумінь» (або «духу Анкориджа»), на які останніми місяцями регулярно посилаються російські чиновники.

    Москва стверджує, що під час зустрічі президента РФ Володимира Путіна та президента США Дональда Трампа в Анкориджі у 2025 році були досягнуті певні домовленості щодо принципів завершення війни. Проте Вашингтон публічно заперечує існування будь-якої укладеної угоди.

    Державний секретар США Марко Рубіо раніше прямо заявив, що під час зустрічі в Анкориджі не було жодної угоди щодо України.

    «Була пропозиція, але не було жодної угоди», — наголосив Рубіо.

    Саме тому російські заяви про «анкориджські домовленості» залишаються позицією Кремля і не підтверджуються американською стороною.

    У Москві також розкритикували США

    Під час виступу Галузін окремо звинуватив Сполучені Штати у «суперечливій політиці». За його словами, останні заяви Вашингтона нібито не відповідають прагненню до мирного врегулювання.

    Зокрема, російський дипломат послався на слова Марко Рубіо про те, що США не розглядають себе як нейтрального посередника у війні Росії проти України.

    Раніше Рубіо пояснював, що Сполучені Штати готові сприяти переговорам між сторонами, однак не вважають себе стороною, яка може одноосібно визначати умови завершення війни.

    Москва повторює незмінну переговорну позицію

    Заяви Галузіна фактично повторили позицію, яку останніми тижнями озвучували глава МЗС РФ Сергій Лавров, помічник президента РФ Юрій Ушаков та інші представники російського керівництва.

    У липні Лавров також заявляв, що Росія має намір досягти своїх цілей «за будь-яких обставин», навіть якщо дипломатичний процес не просуватиметься. Водночас Москва стверджує, що готова до політичного врегулювання, але лише на умовах, які сама вважає прийнятними.

    Україна просуває інший підхід

    Українська влада останнім часом неодноразово заявляла про готовність до окремих гуманітарних домовленостей, зокрема щодо припинення ударів по енергетичній інфраструктурі та цивільних об’єктах.

    Також представники України говорили про можливість окремих домовленостей щодо безпеки в повітрі або тимчасового режиму припинення вогню за окремими напрямками.

    Водночас Київ неодноразово наголошував, що не погоджується на вимоги Росії щодо визнання окупованих територій російськими чи будь-які інші політичні поступки як умову припинення війни.

    Чому ця заява важлива

    Останні заяви російського МЗС демонструють, що Кремль і надалі не змінює своїх базових переговорних вимог, попри міжнародні заклики до припинення бойових дій.

    Фактично Москва вкотре підтвердила, що не розглядає варіант простого припинення вогню або «замороження» лінії фронту без виконання власних політичних умов. Це свідчить про збереження максималістської переговорної позиції Росії.

    При цьому посилання російських посадовців на так звані «анкориджські домовленості» залишаються предметом суперечок. Кремль продовжує говорити про їх існування, тоді як Сполучені Штати офіційно заявляють, що жодної угоди під час саміту в Анкориджі укладено не було.

  • «Оборона Бахмута» за 1500 грн: в Україні відкрито продають фейкові бойові медалі з посвідченнями

    «Оборона Бахмута» за 1500 грн: в Україні відкрито продають фейкові бойові медалі з посвідченнями

    В українському інтернеті сформувався окремий ринок медалей, орденів і нагрудних знаків, зовні стилізованих під військові нагороди. За кількасот гривень можна придбати пам’ятну відзнаку «за оборону» конкретного міста, а за доплату — отримати її у футлярі разом із бланком так званого посвідчення. При цьому покупцеві необов’язково бути військовослужбовцем, учасником бойових дій чи взагалі мати будь-який стосунок до подій, яким присвячена медаль.

    Ринок таких товарів дослідив «Главком». Видання знайшло на великих українських маркетплейсах десятки відзнак із назвами, пов’язаними з російсько-українською війною: «За оборону рідної держави», «Незламним героям», медалі, присвячені обороні Бахмута, Маріуполя, Харкова, Херсона, Куп’янська та інших міст. Значна частина таких виробів не є державними чи відомчими нагородами і не має жодного офіційного статусу.

    Формально це сувенірна продукція. Але ситуація стає значно суперечливішою, коли до металевої відзнаки додається «посвідчення», а назва чи дизайн наближаються до реально існуючих державних нагород України.

    Медаль можна купити навіть без стосунку до війни

    Найбільша категорія товарів — вигадані приватними виробниками пам’ятні відзнаки.

    Наприклад, одна й та сама базова медаль може продаватися у версіях «за оборону» різних українських міст. Виробник просто змінює напис або накладку з назвою населеного пункту.

    Жодного указу президента, закону чи наказу Міністерства оборони про заснування таких відзнак немає.

    Тому напис «За оборону Бахмута» на медалі сам собою не свідчить, що її власник воював у Бахмуті або був там нагороджений державою чи військовим командуванням.

    У юридичному сенсі це звичайний сувенір.

    Подібна ситуація з медалями «За незламність», «За гідність та патріотизм», «Незламному та сильному духом» або «Волонтер України». Частину з них використовують громадські організації, волонтерські фонди чи місцеві громади для символічного заохочення.

    Проблема виникає тоді, коли людина сприймає таку річ як реальну бойову нагороду або власник навмисно створює таке враження.

    Скільки коштує «героїзм» в інтернеті

    За даними дослідження, прості сувенірні медалі продаються приблизно за 400–700 грн.

    Комплекти з футляром та «посвідченням» коштують переважно 900–1500 грн, а окремі дизайнерські відзнаки — понад 2,5 тис. грн.

    Серед дорожчих пропозицій журналісти знайшли «Зірку пошани» за 2763 грн, «Хрест за звитягу та вірність» за 2700 грн, «Сталевий хрест» за 1767 грн та «Незламному та сильному духом» за 1650 грн.

    Один із варіантів «Козацького хреста» коштує близько 1500 грн.

    Фактично ціна залежить не стільки від «статусу» нагороди — його у неофіційних відзнак немає — скільки від матеріалів, футляра, дизайну та комплекту документів.

    Найцікавіше — «посвідчення»

    Саме документи роблять цей ринок найбільш неоднозначним.

    Продавці пропонують чистий бланк, куди покупець може самостійно вписати ім’я «нагородженого». У деяких випадках продавець готовий надрукувати прізвище, ім’я та по батькові.

    Якщо медаль нібито вручає громадська організація, на документі може з’явитися і її печатка.

    Але навіть акуратно надруковане посвідчення не робить приватну медаль державною нагородою.

    Державний статус виникає лише тоді, коли конкретну нагороду встановлено законом або указом відповідного органу і людину нагороджено у визначеному законодавством порядку.

    У продажу є навіть «За мужність»

    Найбільш чутлива ситуація — коли продавці використовують назви реальних державних нагород.

    Наприклад, орден «За мужність» справді є державною нагородою України.

    Його встановили указом президента у 1996 році. Орден має три ступені та вручається за особисту мужність і героїзм, зокрема під час виконання військового або службового обов’язку в умовах ризику для життя. Нагородження здійснюється виключно указом президента України.

    Тобто куплений на маркетплейсі предмет із написом «За мужність» не перетворює його власника на кавалера ордена.

    Ба більше, сьогодні державні укази про нагородження цим орденом регулярно публікуються офіційно із зазначенням прізвища військовослужбовця та ступеня відзнаки. Наприклад, такі нагородження містяться в президентських указах і у 2025–2026 роках.

    Не кожен кавалер «За мужність» отримує спеціальні виплати

    Тут важливо уточнити поширену помилку.

    Сам факт отримання одного ордена «За мужність» будь-якого ступеня не означає автоматичного набуття статусу особи з особливими заслугами перед Батьківщиною.

    Чинне законодавство відносить до цієї категорії, зокрема, осіб, які від 2014 року були нагороджені орденом «За мужність» усіх трьох ступенів.

    Отже, сувенірний орден із маркетплейсу тим більше не дає жодних прав на державні виплати, пільги чи статус.

    «Захиснику Вітчизни» — також справжня державна медаль

    Ще один приклад — медаль «Захиснику Вітчизни».

    Вона входить до системи державних нагород України. Закон передбачає її вручення ветеранам війни та іншим громадянам за особисту мужність і відвагу у захисті державних інтересів та зміцненні обороноздатності України.

    Тому слід чітко розрізняти справжню медаль, отриману законним шляхом, та виготовлений приватною майстернею муляж або репліку.

    Зовнішня схожість ще не підтверджує справжність.

    А що із «Козацькими хрестами»

    Окрема група товарів маскується під історичну або військову традицію.

    На маркетплейсах продають «Козацький хрест» першого, другого і третього ступенів, різні знаки «ООС України» та стилізовані військові хрести.

    Сам факт використання слова «хрест», «ООС», назви роду військ чи української символіки не робить відзнаку офіційною.

    В Україні існують державні нагороди, відзнаки президента, Міністерства оборони, Головнокомандувача ЗСУ та інших державних органів. Але кожна така відзнака має конкретний нормативний акт про її заснування, положення, опис і порядок нагородження.

    Якщо такого документа немає, покупець фактично отримує приватний сувенір.

    Найчастіше купують навіть не медалі

    За словами одного з продавців, з яким поспілкувалися журналісти, абсолютним хітом є військові коїни — пам’ятні металеві монети із символікою конкретних підрозділів.

    Попитом користуються вироби із символікою «Азову», 3-ї окремої штурмової бригади, Десантно-штурмових військ та ГУР. Їх купують військові, родичі, волонтери або просто колекціонери.

    Друга популярна категорія — готові нагородні набори з медаллю, футляром та чистим бланком посвідчення.

    Третя — нагрудні знаки, стилізовані під відзнаки конкретних родів військ.

    Для оптових замовлень продавці навіть пропонують знижки — фондам, підрозділам та громадським організаціям.

    Тобто йдеться вже не про кілька випадкових оголошень, а про повноцінний комерційний сегмент.

    Чи законно продавати такі медалі

    З вигаданими сувенірними відзнаками ситуація відносно проста.

    Якщо виробник створив власний дизайн і власну назву, не видає товар за справжню державну нагороду та прямо продає його як сувенір чи пам’ятну відзнаку, сама така торгівля не прирівнюється до продажу державної нагороди.

    Зовсім інша ситуація — обіг справжніх державних нагород.

    Українське законодавство окремо захищає державні нагороди, оскільки вони є найвищою формою відзначення громадян за заслуги перед державою.

    Тому продаж оригінального ордена чи медалі, отриманого державним шляхом, не можна прирівнювати до продажу декоративної копії.

    Водночас межа може ставати складнішою, якщо репліка максимально точно відтворює державну нагороду, комплектується документом, схожим на офіційне посвідчення, і пропонується так, що покупець може бути введений в оману щодо її справжності.

    Тоді юридична оцінка залежатиме вже від конкретних обставин: що саме виготовлено, як це рекламується, який вигляд має документ і з якою метою покупець використовує такий комплект.

    Чому проблема не лише юридична

    Навіть якщо частина таких товарів формально є законними сувенірами, існує етичний аспект.

    Бахмут, Маріуполь, Авдіївка, Іловайськ та інші назви на військових відзнаках — не декоративні бренди. За ними стоять загиблі, поранені, полонені та військові, які місяцями перебували на найважчих ділянках фронту.

    Саме тому можливість за кілька кліків купити «медаль за оборону Бахмута» людині, яка ніколи там не була, закономірно викликає питання.

    Особливо якщо вона отримує ще й бланк «посвідчення», який можна заповнити власноруч.

    При цьому неофіційні нагороди самі по собі не обов’язково є проблемою. Підрозділи, громади, ветеранські організації та волонтерські фонди можуть використовувати власні пам’ятні знаки як форму подяки.

    Ключове — не створювати ілюзію, що людина отримала державну бойову нагороду або має офіційний статус, якого насправді немає.

    Саме ця межа сьогодні виявилася доволі розмитою: поряд із цілком очевидними сувенірами в інтернеті можна побачити відзнаки, назви яких майже або повністю повторюють справжні державні медалі та ордени.

    І поки покупець готовий заплатити 500, 1500 чи навіть 2700 гривень, ринок пропонує йому практично будь-яку «нагороду» — від медалі волонтера до «оборони Бахмута». Тільки справжній подвиг, державний статус і право називатися кавалером нагороди придбати разом із доставкою все ж неможливо.

  • Троє дітей залишилися без мами: під час удару РФ під Києвом загинула працівниця «Укрзалізниці»

    Троє дітей залишилися без мами: під час удару РФ під Києвом загинула працівниця «Укрзалізниці»

    Масований російський удар по Київщині у ніч проти 5 серпня забрав життя працівниці «Укрзалізниці» Світлани Башловки. Жінка загинула на залізничній платформі «Квітнева» у Броварському районі. Вдома на неї чекали чоловік і троє дітей — двоє синів та донька. Історію загиблої оприлюднила «Залізна родина» — благодійний проєкт допомоги залізничникам та їхнім сім’ям, які постраждали внаслідок російської агресії.

    У ніч атаки російські війська завдали удару по району залізничної станції. За повідомленнями українських медіа, загалом там загинули восьмеро людей. Частина жертв перебувала безпосередньо на платформі, коли стався удар.

    Однією із них була Світлана Башловка.

    Їй було 50 років. Світлана Василівна народилася 28 червня 1976 року у селі Кобижча на Чернігівщині. Більше чотирьох років її життя були пов’язані з українською залізницею.

    Колеги згадують її як щиру, відповідальну та працьовиту людину, на яку можна було покластися.

    Від сигналістки до станційної робітниці

    Свій професійний шлях на залізниці Світлана розпочала сигналісткою третього розряду на станції «Дарниця».

    Пізніше вона працювала прибиральницею виробничих приміщень на вокзалі станції «Київ-Пасажирський». Від травня 2026 року жінка обіймала посаду станційної робітниці другого розряду станції «Ніжин».

    Тобто буквально за кілька місяців до загибелі вона перейшла на нову роботу.

    «Залізна родина» описує Світлану як людину, для якої сім’я була головною цінністю. Вона виховувала трьох дітей, а рідні запам’ятають її турботу, доброзичливість і готовність підтримати у складний момент.

    Жінка мріяла про мир в Україні, хотіла подорожувати разом із родиною та бачити щасливе майбутнє своїх дітей.

    Ці плани обірвала російська ракета.

    Вона загинула на платформі «Квітнева»

    5 серпня життя Світлани Башловки обірвалося на платформі «Квітнева» у Броварському районі Київської області.

    Ця історія стала однією з найболючіших після масованого удару, адже загиблі перебували у цивільному місці — на залізничній інфраструктурі, якою щодня користуються звичайні пасажири та працівники.

    Після атаки журналісти, які працювали на місці, повідомляли про особисті речі загиблих, що залишилися біля платформи. У перші години після удару на телефони деяких жертв продовжували телефонувати рідні.

    Саме такі деталі показують масштаб трагедії значно сильніше за суху статистику: люди просто чекали на поїзд або перебували біля станції, коли Росія завдала удару.

    Вісім загиблих після удару

    За даними, оприлюдненими після атаки, на станції та поблизу неї загинули восьмеро людей.

    Рятувальники, правоохоронці та медики працювали на місці удару, документуючи наслідки та встановлюючи особи загиблих.

    Масштаб руйнувань тієї ночі не обмежився залізницею.

    У Київській області російська атака пошкодила десятки цивільних та комерційних об’єктів. За попередніми даними, серед них були складські комплекси, виробничі будівлі, приватні будинки, тепличне господарство та десятки транспортних засобів.

    Під удар також потрапили об’єкти великих українських і міжнародних компаній.

    Російська атака початку серпня стала однією з найбільш руйнівних для логістичної та торговельної інфраструктури Київщини за останній час.

    Тієї ж ночі були знищені великі склади

    Серед найгучніших наслідків удару — знищення одного з великих логістичних комплексів Rozetka.

    Співзасновник компанії Владислав Чечоткін пізніше заявив, що прямі втрати Rozetka від кількох останніх російських атак сягають мільярдів гривень і є найбільшими за всю історію компанії.

    Також постраждали логістичні потужності PUMA, Bosch, Toyota, Intertop, NOVUS, «Сільпо» та інших компаній.

    Проте за масштабними економічними цифрами залишаються людські життя.

    На об’єктах бізнесу під час атак також були загиблі та поранені працівники. Історія Світлани Башловки стала ще одним нагадуванням, що російські удари по транспортній та логістичній інфраструктурі означають не просто пошкодження складів чи залізничних колій — на цих об’єктах працюють і перебувають люди.

    «Укрзалізниця» працює під постійними ударами

    Українська залізниця від початку повномасштабного вторгнення стала одним із ключових елементів життєзабезпечення країни.

    Саме залізничники у перші місяці війни евакуювали мільйони людей із небезпечних регіонів, забезпечували рух гуманітарних вантажів, підтримували пасажирське сполучення та продовжували роботу навіть під регулярними ракетними й дроновими атаками.

    Росія систематично завдає ударів по залізничній інфраструктурі України — станціях, депо, енергетичних об’єктах, локомотивах та рухомому складу.

    Через це серед загиблих і поранених протягом війни є і працівники «Укрзалізниці».

    Для підтримки таких родин і був створений проєкт «Залізна родина». Він допомагає залізничникам, які постраждали від російської агресії, та сім’ям тих, хто загинув. За даними самого фонду, через його програми вже підтримано сотні сімей. На сайті проєкту вказано понад 23 млн грн зібраної допомоги та понад 19 млн грн уже наданої підтримки.

    Для трьох дітей це вже не статистика війни

    У Світлани Башловки залишилися чоловік, двоє синів та донька.

    Колеги говорять про неї передусім не як про чергову цифру у звіті про наслідки російського обстрілу, а як про матір і людину, яка будувала звичайні плани на майбутнє.

    Вона хотіла, щоб війна завершилася, планувала подорожувати з родиною і мріяла про нормальне життя для дітей.

    У цьому і полягає одна з найтрагічніших рис російських атак по українських містах та цивільній інфраструктурі: за кожною цифрою загиблих є окрема сім’я, яка після одного вибуху вже ніколи не повернеться до попереднього життя.

    Російські удари по цивільній інфраструктурі тривають

    Київщина протягом 2026 року регулярно зазнає масованих атак безпілотниками та ракетами.

    Лише за попередні місяці обласна влада неодноразово повідомляла про десятки й сотні пошкоджених об’єктів після великих атак. Наприклад, після одного з липневих ударів у регіоні було зафіксовано пошкодження 276 об’єктів, 251 із них — у Вишневому.

    Поліція Київщини під час тієї атаки повідомляла про загиблих і десятки постраждалих, включно з дітьми.

    Такі дані показують, що небезпека для цивільного населення столичного регіону залишається системною.

    Росія використовує по Київщині ударні безпілотники, крилаті та балістичні ракети, а наслідки ударів фіксують у житлових районах, на підприємствах, транспортних вузлах та інших цивільних об’єктах.

    Життя Світлани обірвалося дорогою, якою щодня користуються тисячі людей

    Трагедія на платформі «Квітнева» особливо гостро показує, наскільки умовною стала межа між фронтом і тилом.

    Залізнична станція у Київській області — це місце, де люди їдуть на роботу, повертаються додому, зустрічають рідних чи пересідають на інший транспорт.

    Для Світлани Башловки залізниця була ще й частиною професійного життя.

    Понад чотири роки вона працювала в системі, яка під час війни продовжує перевозити мільйони українців попри удари і руйнування.

    5 серпня вона сама стала жертвою тієї війни, роботу під час якої допомагала підтримувати.

    У неї залишилися чоловік і троє дітей. Для них масована атака на Київщину — вже не повідомлення про кількість ракет, пошкоджених об’єктів або збитків у мільярди гривень.

    Це день, коли їхня мама не повернулася додому.

  • Росіяни взяли українського воїна в полон і одразу розстріляли: прокуратура розслідує нову страту

    Росіяни взяли українського воїна в полон і одразу розстріляли: прокуратура розслідує нову страту

    Українські правоохоронці розслідують черговий імовірний воєнний злочин російських військових на Донеччині. За даними слідства, під час штурму українських позицій поблизу населеного пункту Мирне у Волноваському районі російські військовослужбовці захопили в полон бійця Збройних сил України, а після цього розстріляли його. Інцидент стався 22 липня, однак про початок офіційного розслідування прокуратура повідомила 6 серпня.

    За процесуального керівництва Донецької обласної прокуратури відкрито кримінальне провадження за частиною 2 статті 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством. Досудове розслідування проводить Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях.

    Слідство встановлює точну послідовність подій, підрозділ російської армії, який перебував на цій ділянці фронту, та конкретних військовослужбовців, причетних до вбивства.

    Прокуратура окремо наголосила: страта військового, який склав зброю або іншим чином опинився під владою противника, є грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права.

    Що відомо про розстріл біля Мирного

    За попередньою версією слідства, 22 липня російські війська атакували позиції Сил оборони в районі Мирного.

    Один із українських військовослужбовців під час виконання бойового завдання потрапив у полон.

    Після захоплення його російські військові розстріляли.

    Публічно прокуратура наразі не повідомляла ім’я загиблого, його підрозділ, кількість російських військових, які могли брати участь у злочині, або спосіб, яким правоохоронці отримали докази. Також не повідомляється, чи існує відеозапис самої страти.

    Тому деталі, які не були офіційно підтверджені, залишаються предметом слідства.

    Водночас правоохоронці вже кваліфікували подію як можливий тяжкий воєнний злочин і проводять невідкладні слідчі та розшукові дії.

    Чому військовополоненого категорично заборонено вбивати

    Міжнародне гуманітарне право передбачає чіткий принцип: військовий може бути законною ціллю під час безпосередньої участі у бойових діях, але після здачі в полон його статус принципово змінюється.

    Третя Женевська конвенція вимагає гуманного поводження з військовополоненими. Їх заборонено вбивати, катувати, калічити, залякувати чи піддавати нелюдському поводженню.

    Особливо тяжким порушенням є навмисне вбивство людини, яка вже перебуває під контролем противника і не бере участі у бойових діях.

    Саме тому подібні епізоди в Україні розслідують не як звичайне вбивство, а за статтею про порушення законів та звичаїв війни.

    За частиною 2 статті 438 КК України злочин, якщо він спричинив загибель людини, передбачає тяжке кримінальне покарання. У випадках особливо тяжких воєнних злочинів конкретні виконавці та командири також потенційно можуть нести відповідальність на міжнародному рівні.

    Це далеко не перший подібний випадок

    Розстріл біля Мирного став частиною значно ширшої і вже задокументованої тенденції.

    Моніторингова місія ООН з прав людини ще у лютому 2025 року заявила про різке збільшення кількості повідомлень про страти українських військовослужбовців після захоплення російськими силами.

    Тоді ООН повідомила, що лише від кінця серпня 2024 року зафіксувала 79 таких страт у 24 окремих епізодах. Для перевірки випадків місія аналізувала фото та відео, геолокацію матеріалів і свідчення очевидців.

    Згодом цифра продовжила зростати.

    У звіті ООН за період з грудня 2024-го до кінця травня 2025 року йшлося про достовірні повідомлення щодо щонайменше 35 страт захоплених українських військовослужбовців лише за ці шість місяців.

    У більш детальному документі Управління Верховного комісара ООН з прав людини зазначалося, що загалом від кінця серпня 2024 року до травня 2025-го організація отримала достовірні дані про 106 страчених українських військових після захоплення російськими силами. Значна частина таких випадків була зафіксована на ділянках, де російська армія проводила наступальні операції у Донецькій області та Курській області РФ.

    ООН фіксувала вбивства просто після здачі в полон

    За спостереженнями Моніторингової місії ООН, у багатьох задокументованих випадках українські військові гинули практично одразу після потрапляння під контроль російських підрозділів.

    Свідки розповідали про розстріли беззбройних та поранених військовослужбовців. В окремих випадках відеозаписи самих страт або тіл загиблих публікували російські джерела та Telegram-канали.

    ООН наголошувала, що публічна риторика окремих російських посадовців і військових діячів із закликами не брати українців у полон може створювати атмосферу, у якій такі злочини заохочуються або принаймні толеруються.

    Подальші звіти показали, що проблема не припинилася. У доповіді про ситуацію в Україні за другу половину 2025 року ООН знову повідомила про зростання кількості повідомлень щодо страт українських військових, захоплених російськими силами.

    А в червні 2026 року Моніторингова місія ООН наголосила, що порушення прав військовополонених залишаються однією з найбільш тривожних тенденцій війни.

    Російський полон супроводжується системними тортурами

    Страти на полі бою — лише одна частина проблеми.

    ООН протягом повномасштабної війни систематично документує катування і жорстоке поводження з українськими військовополоненими після їх доставки до місць утримання.

    Звільнені українські військові розповідали правозахисникам про побиття, електричний струм, сексуальне насильство, погрози смертю, недостатнє харчування та ненадання необхідної медичної допомоги.

    У звіті за грудень 2024-го — травень 2025 року ООН назвала застосування катувань та жорстокого поводження з українськими військовополоненими у місцях утримання Російської Федерації широко поширеним і систематичним.

    Схожі свідчення продовжували надходити і від військових, звільнених у 2025 році.

    ООН документувала порушення і з українського боку

    Для повної картини важливо зазначити, що міжнародні спостерігачі документували порушення міжнародного гуманітарного права і з боку українських військових.

    За даними ООН, від лютого 2022 року було верифіковано страти 26 російських військових, які вже не брали участі у бойових діях, зокрема військовополонених. Майже всі такі випадки, за інформацією місії, сталися у 2022 році та на початку 2023-го; ще один підтверджений епізод датували кінцем 2024 року.

    ООН також отримувала від російських полонених повідомлення про жорстоке поводження під час захоплення та транспортування. Водночас міжнародні спостерігачі мали доступ до офіційних українських місць інтернування і зазначали, що умови там загалом відповідали міжнародним стандартам.

    Це уточнення не змінює правової оцінки конкретного вбивства біля Мирного: кожен встановлений випадок страти полоненого має розслідуватися окремо, незалежно від сторони конфлікту.

    Росіян уже судять за розстріли полонених

    Українським правоохоронцям у деяких випадках вдавалося не тільки зафіксувати злочини, а й встановити конкретних підозрюваних.

    СБУ раніше повідомляла про російських військовослужбовців, яких підозрюють у стратах українських полонених. У низці справ ідентифікували підрозділи та окремих виконавців за відео, радіоперехопленнями, показами свідків та іншими матеріалами.

    Однак такі розслідування складні: злочини часто відбуваються безпосередньо в зоні бойових дій або на територіях, до яких українські слідчі не мають доступу.

    Саме тому особливого значення набувають цифрові докази — записи з дронів, відео із телефонів самих російських військових, матеріали з Telegram, супутникові дані та свідчення інших військовослужбовців.

    Що відбуватиметься у справі біля Мирного

    Наразі головне завдання СБУ — встановити конкретний російський підрозділ, який 22 липня штурмував українські позиції в районі Мирного, а після цього ідентифікувати військових, які безпосередньо брали участь у захопленні та розстрілі полоненого.

    Слідство також має визначити командну вертикаль.

    У міжнародному гуманітарному праві відповідальність потенційно може стосуватися не лише безпосереднього виконавця. Командир також може відповідати, якщо знав або мав знати про воєнні злочини підлеглих і не вжив заходів для їх запобігання чи покарання винних.

    Поки що прізвища підозрюваних у цій конкретній справі публічно не названі.

    Водночас сам характер інциденту вже дозволив прокуратурі відкрити провадження за найсерйознішою частиною статті про порушення законів та звичаїв війни.

    Розстріл українського військовополоненого біля Мирного став ще одним епізодом у тенденції, яку міжнародні спостерігачі фіксують уже не перший рік. І якщо слідство підтвердить заявлені обставини, це буде не просто чергова загибель військового на полі бою, а окремий воєнний злочин: боєць уже перебував у полоні, був захищений Женевськими конвенціями і не міг бути законною військовою ціллю.

  • Київ без захисту від балістики: мільярди на укриття є, а нових сховищ майже немає

    Київ без захисту від балістики: мільярди на укриття є, а нових сховищ майже немає

    Після чергових смертельних ракетних атак Росії на Київ проблема укриттів у столиці знову вийшла на перший план. Балістична ракета залишає людям лічені хвилини на реакцію, однак у багатьох житлових масивах столиці найближчим доступним місцем залишаються звичайний підвал, підземний паркінг або станція метро, до якої ще потрібно встигнути дістатися.

    На п’ятому році повномасштабної війни це породжує дедалі гостріше питання: чому столиця з багатомільярдним бюджетом досі не сформувала розгалужену мережу нових повноцінних захисних споруд?

    Формально ситуація виглядає значно краще. За даними Департаменту муніципальної безпеки КМДА, станом на 2026 рік у Києві обліковували 4358 об’єктів фонду цивільного захисту. Однак 3796 із них — це найпростіші укриття, тобто переважно пристосовані підвали, цокольні приміщення та інший підземний простір. Повноцінних сховищ у столиці було 512, споруд подвійного призначення — 47, протирадіаційних укриттів — лише два, а первинне мобільне укриття офіційно обліковувалося одне.

    Саме ця структура фонду пояснює головний парадокс: статистично Київ має тисячі місць для укриття, однак значна частина цих об’єктів не є спеціально побудованими сховищами високого рівня захисту.

    Мільярди на укриття виділяють щороку

    Говорити, що грошей на цивільний захист у Києва взагалі немає, було б неправильно.

    У 2025 році столична влада повідомляла, що на будівництво нових і капітальний ремонт наявних укриттів було спрямовано близько 4 млрд грн. На той момент у місті функціонували близько 4,3 тисячі об’єктів цивільного захисту, а з початку повномасштабної війни, за інформацією КМДА, відремонтували майже 2,5 тисячі з них.

    У 2026 році фінансування продовжилося. За даними Департаменту муніципальної безпеки, на будівництво та ремонт захисних споруд у столиці передбачили понад 2,1 млрд грн. Одночасно тривало будівництво 39 споруд подвійного призначення, 15 із яких планували завершити до кінця року.

    Тобто проблема Києва полягає не лише у відсутності фінансування. Значно складніше питання — швидкість реалізації проєктів, тип споруд, на які витрачаються кошти, та розподіл відповідальності між різними рівнями столичної влади.

    Чотири роки війни — а нових капітальних укриттів одиниці

    З початку повномасштабного вторгнення основна увага столиці була спрямована насамперед на пристосування вже наявних підвалів і ремонт старих сховищ.

    Це дозволило швидко збільшити кількість об’єктів на карті укриттів. У підвалах ремонтували освітлення, вентиляцію, санвузли, встановлювали лавки та інше обладнання.

    Але принципово нових капітальних захисних споруд з’явилося набагато менше.

    У 2026 році міська влада повідомляла про продовження будівництва десятків споруд подвійного призначення, переважно на території освітніх закладів. Водночас уже введених у експлуатацію нових об’єктів за попередні роки залишалося відносно небагато порівняно з масштабами столиці та кількістю її мешканців.

    Саме тому формальна кількість укриттів не завжди відповідає тому рівню захисту, який люди очікують під час ударів балістичними ракетами.

    Підвал — це не те саме, що повноцінне сховище

    Важливо розрізняти кілька типів об’єктів цивільного захисту.

    Кодекс цивільного захисту визначає сховище як герметичну споруду, де створюються умови для перебування людей щонайменше 48 годин і забезпечується захист від прогнозованого впливу небезпечних чинників, зокрема під час бойових дій.

    Натомість найпростіші укриття можуть бути пристосованими підвалами або іншими приміщеннями. Їхня головна цінність — захист від уламків, скла, вторинних руйнувань і частково вибухової хвилі.

    Жодне цивільне укриття не можна автоматично називати гарантованим захистом від прямого влучання потужної балістичної ракети. Рівень захисту залежить від конструкції, глибини, матеріалів, типу бойової частини та конкретних умов удару.

    Саме тому заклики просто «спуститися у підвал» не вирішують усієї проблеми.

    483 мільйони на мобільні укриття — але місто їх не отримало

    Окремою історією стало встановлення первинних, або мобільних, укриттів.

    Це бетонні чи блок-модульні конструкції, які можна розміщувати біля зупинок громадського транспорту, у парках, житлових кварталах та інших місцях, де під час раптової атаки можуть перебувати люди.

    Законодавство визначає таке укриття як технічний виріб для короткострокового — до чотирьох годин — захисту людей від непрямої дії звичайних засобів ураження. Йдеться передусім про уламки та вибухову хвилю, а не захист від прямого попадання важкої ракети.

    У жовтні 2025 року Київрада офіційно підтримала закупівлю мобільних укриттів. У міській програмі йшлося про перспективу встановлення до 500 таких об’єктів із урахуванням потреб районів.

    На їх закупівлю було передбачено близько 483 млн грн.

    Проте до реалізації справа фактично не дійшла.

    За даними розслідування Bihus.Info, районні адміністрації скасували оголошені закупівлі, оскільки не встигали завершити процедури та використати кошти до кінця бюджетного року. У результаті фінансування повернулося до бюджету. Ще показовіше, що під час формування бюджету на 2026 рік районні адміністрації, за даними журналістів, узагалі не подали відповідних запитів на закупівлю мобільних укриттів.

    Бізнес зміг поставити укриття, райони — ні

    Парадоксально, але окремі мобільні укриття у Києві все-таки з’явилися — їх встановлювали приватні компанії та благодійники.

    Зокрема, таке укриття встановили у Деснянському районі. Модульні захисні споруди також з’являлися біля приватних та освітніх об’єктів.

    Цей контраст став одним із ключових аргументів критиків міської системи.

    Журналісти Bihus.Info порівнювали Київ із прифронтовим Херсоном, де мобільні бетонні укриття встановлюють системно. За наведеними ними даними, шлях від ухвалення рішення до монтажу такої споруди у Херсоні може тривати близько трьох тижнів, а вартість однієї конструкції становить орієнтовно 540 тис. грн.

    У столиці ж із бюджетом, який у рази перевищує можливості прифронтових громад, реалізація програми роками буксує.

    Хто насправді повинен будувати укриття

    Ще однією причиною постійних конфліктів навколо теми є складна система управління Києвом.

    Фінансування може ухвалювати Київрада, міські програми координуються структурними підрозділами КМДА, але значна частина безпосередньої роботи — визначення потреби, замовлення робіт, проведення закупівель та реалізація проєктів — здійснюється на районному рівні.

    Саме районні державні адміністрації виступають замовниками значної частини будівництва та ремонту захисних споруд.

    Водночас голови РДА не обираються Київрадою і не призначаються мером. Це створює багаторівневу систему, в якій політична та адміністративна відповідальність часто розмивається.

    КМДА може говорити про виділені кошти, район — про складні тендерні процедури або відсутність відповідної ділянки, а військова адміністрація — про недостатні темпи роботи цивільної влади.

    Для звичайного киянина результат від цього не змінюється: під час балістичної загрози йому потрібне конкретне безпечне місце поруч із будинком, а не пояснення про розподіл повноважень.

    Чому метро залишається головним сховищем Києва

    Масштаб залежності столиці від метрополітену добре показує статистика.

    Лише протягом 2025 року підземними станціями метро як укриттями уночі скористалися близько 970 тисяч людей. Для порівняння, у 2024 році цей показник становив приблизно 450 тисяч. Особливо напруженим став липень 2025 року, коли станціями як укриттями скористалися близько 215 тисяч разів.

    Метро справді є одним із найнадійніших доступних варіантів для мешканців столиці.

    Але воно не вирішує проблему великих житлових масивів, розташованих далеко від станцій.

    Під час загрози застосування балістики від моменту оголошення тривоги до удару іноді можуть минути лічені хвилини. Для літніх людей, батьків із маленькими дітьми чи мешканців віддалених районів подолати за цей час кілометр або більше до метро фізично неможливо.

    Саме тут могла б працювати багаторівнева система: капітальні сховища, споруди подвійного призначення, підземні паркінги відповідного класу та мережа мобільних укриттів у місцях великого скупчення людей.

    Чому 4358 укриттів недостатньо

    На папері понад чотири тисячі об’єктів виглядають значною цифрою.

    Але структура цього фонду змінює картину.

    Із 4358 об’єктів майже 87% становлять найпростіші укриття. Тобто основою системи цивільного захисту столиці залишаються переобладнані приміщення, створені не спеціально для захисту населення під час війни.

    При цьому потреба Києва у фонді цивільного захисту значно більша. Міські структури продовжують формувати та розширювати мережу, однак різниця між кількістю об’єктів у звітах і реальним доступом до якісних споруд залишається критичною.

    У 2026 році будівництво 39 нових споруд уже тривало, що свідчить про певне прискорення процесу. Але навіть ці темпи означають, що проблему, яка накопичувалася десятиліттями, швидко вирішити не вдасться.

    Проблема Києва — вже не у відсутності розуміння загрози

    У перші місяці вторгнення можна було пояснювати ситуацію необхідністю терміново пристосувати те, що вже було у місті.

    Через чотири роки великої війни таке пояснення працює дедалі гірше.

    Росія систематично атакує столицю крилатими та балістичними ракетами, дронами й комбінованими ударами. Потреба у розосередженій мережі захисту очевидна, необхідні нормативи для мобільних укриттів уже існують, а Київ щороку виділяє мільярди гривень на цивільний захист.

    Тому дискусія зміщується від питання «чи потрібні укриття» до значно неприємнішого — чому за наявності грошей, нормативної бази та очевидної загрози проєкти реалізуються настільки повільно.

    Відповідальність при цьому не можна звести до одного прізвища або однієї установи. Київрада відповідає за бюджетні рішення, структурні підрозділи КМДА — за міську політику цивільного захисту, районні адміністрації — за значну частину закупівель і реалізації конкретних проєктів, а балансоутримувачі — за стан окремих укриттів.

    Саме розмитість цієї системи і дозволяє кожній стороні пояснювати, чому проблема перебуває поза межами її повної відповідальності.

    Для людей же результат вимірюється набагато простіше: чи є в радіусі кількох хвилин місце, куди можна забігти після сигналу тривоги.

    І після більш ніж чотирьох років повномасштабної війни у багатьох районах Києва відповідь на це питання все ще залишається негативною.

  • Ракети для ППО та «мисливці» на носії КАБів: Україна обговорила з Британією критичне посилення

    Ракети для ППО та «мисливці» на носії КАБів: Україна обговорила з Британією критичне посилення

    Україна розраховує на допомогу Великої Британії у постачанні ракет для систем протиповітряної оборони, а також далекобійних авіаційних ракет Meteor для винищувачів JAS 39 Gripen. Окремо Київ і Лондон обговорюють антибалістичні проєкти та закупівлю засобів для боротьби з російськими ударними безпілотниками.

    Про це стало відомо за підсумками зустрічі тимчасового виконувача обов’язків міністра оборони України Євгенія Хмари та головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого з начальником Штабу оборони Збройних сил Великої Британії, головним маршалом авіації сером Річардом Найтоном.

    Однією з центральних тем переговорів стало посилення української ППО на тлі інтенсивних російських ракетно-дронових атак.

    За словами Хмари, Україна розраховує на британську допомогу з ракетами для систем ППО, а також Meteor для майбутнього застосування з винищувачами Gripen. Такі ракети мають допомогти українській авіації протидіяти російським літакам, які запускають керовані авіаційні бомби по позиціях Сил оборони та прифронтових населених пунктах.

    Meteor уже розглядається українською стороною як один із ключових елементів майбутнього озброєння Gripen. Міністерство оборони наприкінці травня повідомляло, що Україна очікує першу партію шведських винищувачів разом із цими ракетами.

    Чому Україні потрібні Meteor

    Meteor – європейська ракета класу «повітря-повітря» великої дальності, розроблена групою MBDA. Її ключове значення для України полягає не стільки в безпосередньому перехопленні КАБів, скільки у можливості створити загрозу для літаків, які їх запускають.

    Російські Су-34 та інші носії керованих авіабомб намагаються здійснювати пуски, залишаючись на значній відстані від лінії фронту. Далекобійне авіаційне озброєння має дозволити Повітряним силам створювати для них значно більшу зону ризику.

    За даними Міноборони України, Meteor має дальність понад 100 км, а максимальна дальність за певних умов може сягати близько 200 км. Ракета оснащена активною радіолокаційною головкою самонаведення та прямоточним повітряно-реактивним двигуном, завдяки якому здатна зберігати високу швидкість на значній частині траєкторії.

    Саме зв’язку Gripen і Meteor в Україні розглядають як засіб, здатний відтіснити російські літаки-носії КАБів далі від фронту. Аналогічної оцінки дотримуються й західні військові експерти: Defense News зазначав, що Meteor дасть українським Gripen можливість створювати загрозу російській авіації на дистанціях, недоступних для частини нинішнього авіаційного озброєння України.

    Gripen для України вже не просто перспектива

    Переговори щодо Meteor відбуваються в межах значно ширшої програми переозброєння української бойової авіації.

    Наприкінці травня Міністерство оборони України повідомило, що перша партія Gripen очікується протягом десяти місяців. Українська сторона також заявляла про плани закупівлі до 20 нових JAS 39 Gripen E.

    Reuters у червні повідомляв, що Україна закуповує 20 нових Gripen E, а Швеція планує передати ще 16 літаків попередніх модифікацій. На фінансування закупівлі нових машин передбачалося спрямувати €2,5 млрд із кредитного механізму ЄС. У довгостроковій перспективі співпраця може охопити значно більший парк літаків.

    На початку липня українська та шведська сторони вже обговорювали практичну реалізацію проєкту Gripen, включно з підготовкою українських пілотів. У Міноборони тоді знову наголошували, що комбінація Gripen і Meteor здатна суттєво посилити Повітряні сили та допомогти Україні повернути ініціативу в повітрі.

    На переговорах ішлося не лише про літаки

    Другим важливим напрямом зустрічі з британською делегацією стала боротьба з російськими ударними дронами.

    Україна зацікавлена у додаткових антидронових засобах, причому їх закупівлю пропонується фінансувати за рахунок доходів від заморожених російських активів.

    Такий підхід дозволив би одночасно вирішувати дві проблеми: масштабувати відносно дешевші засоби протидії масовим атакам БпЛА та зменшувати навантаження на дорогі зенітні ракети.

    Особливого значення це набуває через російську тактику комбінованих ударів, коли разом застосовуються ударні дрони, крилаті та балістичні ракети. Для України принципово важливо мати багаторівневу систему, в якій дешевші повітряні цілі не доводиться масово перехоплювати найбільш дорогими боєприпасами.

    Британія може долучитися до антибалістичних проєктів

    Окремий блок переговорів стосувався протидії балістичним ракетам.

    Хмара повідомив, що українська сторона обговорила з британськими партнерами антибалістичні проєкти, до яких Велика Британія потенційно може зробити внесок.

    Ця тема стала особливо актуальною після масованого російського удару в ніч на 1 серпня. За словами президента Володимира Зеленського, Росія застосувала 35 ракет, серед яких 27 були балістичними, та 185 ударних безпілотників різних типів. Українській ППО вдалося перехопити лише одну балістичну ракету, а президент пов’язав такий результат із дефіцитом ракет-перехоплювачів для Patriot.

    На цьому тлі питання поповнення запасів боєприпасів для ППО переходить із площини довгострокового планування у категорію нагальної потреби.

    Київ і Лондон говорили й про ситуацію на фронті

    Зустріч не обмежилася протиповітряною обороною. Українська сторона також представила британським партнерам бачення подальших дій, спрямованих на перехоплення ініціативи на полі бою.

    За словами Хмари, у координації з головнокомандувачем Михайлом Драпатим готуються кроки, які мають посилити тиск на російські війська, збільшити їхні втрати та вивести застосування безпілотних систем на новий рівень.

    Деталі цих планів із міркувань безпеки не розголошуються.

    Україна водночас пропонує партнерам не лише отримувати західні технології, але й використовувати український бойовий досвід. За роки повномасштабної війни Сили оборони накопичили унікальну практику застосування FPV-дронів, далекобійних безпілотників, наземних роботизованих систем, засобів радіоелектронної боротьби та протидії масованим повітряним атакам.

    «Україна має унікальний досвід сучасної війни, який може посилювати і наших партнерів», – наголосив Хмара.

    ППО стає одним із головних питань співпраці з союзниками

    Переговори з британським військовим керівництвом показують, що український запит на захист неба зараз складається одразу з кількох рівнів: додаткових ракет для наявних систем ППО, засобів проти ударних дронів, антибалістичних можливостей і далекобійного авіаційного озброєння.

    Gripen із Meteor мають вирішувати ще одну частину проблеми – не лише перехоплювати загрози після їхнього запуску, а й змушувати російські літаки залишатися далі від українських позицій.

    Саме тому Meteor може стати важливим компонентом майбутньої архітектури української ППО та авіації. Однак результат переговорів із Великою Британією залежатиме від конкретних рішень щодо обсягів, термінів і механізмів фінансування поставок. Наразі українська сторона заявила про свій запит, але конкретної кількості ракет чи графіка їх передачі за підсумками зустрічі не оголошували.

  • Вибори в умовах невизначеності, як провести чесне голосування при мільйонах біженців і зруйнованій інфраструктурі та чи визнає світ його результати

    Вибори в умовах невизначеності, як провести чесне голосування при мільйонах біженців і зруйнованій інфраструктурі та чи визнає світ його результати

    Масштаб виклику добре ілюструють цифри. Державний реєстр виборців і досі містить близько 34 млн виборців, із яких близько 32,66 млн мають виборчу адресу. Водночас ці дані значною мірою відображають довоєнну юридичну реальність, а не фактичне розташування громадян у 2026 році.

    За даними УВКБ ООН, за межами України перебуває приблизно 5,7–5,9 мільйона українських біженців. Усередині країни, відповідно до звіту Міжнародної організації з міграції за червень 2026 року, залишаються близько 3,9 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Це означає, що значна частина потенційних виборців більше не перебуває за місцем своєї офіційної реєстрації або проживає там, де звична виборча інфраструктура зруйнована чи недоступна.

    Ключовою проблемою післявоєнних виборів стає не дата їх проведення, а можливість забезпечити право голосу для кожного громадянина незалежно від того, де він перебуває. Голова Центральної виборчої комісії Олег Діденко неодноразовонаголошував, що довоєнні процедури в нових умовах не працюватимуть. «Доцільніше прийняти окремий закон, який регулюватиме особливості проведення повоєнних виборів», — зазначав він.

    У Центральній виборчій комісії пропонують передбачити щонайменше шестимісячний перехідний період після припинення або скасування воєнного стану. За цей час необхідно оновити Державний реєстр виборців, перевірити стан виборчої інфраструктури, оцінити безпекову ситуацію в регіонах і створити умови, за яких результати голосування не викликатимуть сумнівів ні в українському суспільстві, ні серед міжнародних партнерів.

    Питання післявоєнного голосування вже давно виходить за межі суто внутрішньої політики. Від того, наскільки прозорими та інклюзивними будуть перші вибори після війни, залежатиме не лише внутрішня довіра до нової влади, а й міжнародне визнання їхніх результатів, подальший рух України до Європейського Союзу та готовність партнерів і надалі підтримувати країну.

    Міжнародний контроль і зовнішній контур легітимності

    Важливо розуміти, що Європейський Союз не має повноважень контролювати українські вибори чи впливати на їхні результати. Його роль полягає в іншому: підтримувати реформи, допомагати вдосконалювати виборче законодавство, надавати експертну й фінансову допомогу, а також здійснювати незалежне міжнародне спостереження. Така модель уже багато років застосовується щодо країн, які проходять шлях до членства в ЄС.

    Одним із головних документів у цьому процесі залишається Дорожня карта з питань функціонування демократичних інституцій. Вона прямо пов’язує готовність України до проведення демократичних виборів із виконанням рекомендацій місій ОБСЄ/БДІПЛ та прогресом у кластері «Основи», який є одним із базових напрямів переговорів про вступ до Європейського Союзу.

    Практична підготовка до цього процесу вже триває. У грудні 2025 року Центральна виборча комісія провела відкритий діалог за участю представників уряду, Верховної Ради, політичних партій, громадянського суспільства та міжнародних партнерів, присвячений виконанню рекомендацій ОБСЄ/БДІПЛ. Під час цієї зустрічі глава співробітництва Представництва ЄС в Україні Штефан Шлойнінг наголосив: «Інклюзивні та прозорі вибори є наріжним каменем демократичної та стійкої повоєнної України. Тому ЄС відданий підтримці електоральної готовності України та ключових інституцій для проведення вільних, чесних і безпечних виборів».

    Підтримка вже має не лише політичний, а й практичний вимір. Європейський Союз фінансує низку проєктів, які реалізуються спільно з IFES, International IDEA, Громадянською мережею «Опора» та Естонською академією електронного урядування. На ці програми виділено майже 3 млн євро. Їхня мета — модернізація Державного реєстру виборців, пошук рішень для забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб і військовослужбовців, а також підготовка виборчої системи до роботи в нових післявоєнних умовах.

    Окремим напрямом роботи став проєкт INSPIRE UA, який зосереджений на підготовці механізмів голосування українців за кордоном. Починаючи з вересня 2025 року делегації Центральної виборчої комісії та Міністерства закордонних справ здійснюють робочі візити до країн Європейського Союзу, де проживають найбільші українські громади. Під час цих поїздок вивчаються можливості відкриття додаткових виборчих дільниць, особливості місцевого законодавства, логістика, питання безпеки та моделі співпраці з країнами перебування. Одночасно громадянське суспільство та міжнародні партнери наполягають на проведенні незалежного аудиту безпекової ситуації в громадах ще до початку виборчого процесу.

    Якщо Україна офіційно запросить Європейський Союз до спостереження за виборами, буде сформована повноцінна Election Observation Mission. Такі місії працюють за єдиною методологією, яка базується на принципах незалежності, політичної неупередженості та невтручання у виборчий процес. До їхнього складу входить Core Team — група міжнародних експертів із виборчого права, адміністрування виборів, прав людини, медіа, гендерної політики, цифрового середовища та безпеки, а очолює місію депутат Європейського парламенту.

    Робота місії не обмежується днем голосування. Довгострокові спостерігачі прибувають до країни за кілька тижнів до виборів і аналізують увесь виборчий процес: правову базу, реєстрацію виборців і кандидатів, фінансування кампаній, інформаційне середовище, умови ведення агітації та підготовку виборчих комісій. Безпосередньо в день голосування до них приєднуються короткострокові спостерігачі, які працюють на дільницях і оцінюють процедуру голосування, підрахунок бюлетенів та передачу результатів. Уже через 48 годин після закриття виборчих дільниць місія публікує попередню оцінку, а приблизно через два місяці — фінальний звіт із детальними висновками та рекомендаціями.

    Висновки місії Європейського Союзу та ОБСЄ/БДІПЛ враховуються під час щорічних звітів Європейської комісії щодо прогресу України на шляху до членства в ЄС. Тому якість організації післявоєнних виборів безпосередньо впливатиме не лише на їхнє міжнародне сприйняття, а й на темпи подальшої європейської інтеграції країни.

    Позиція Сполучених Штатів дещо відрізняється. Якщо Європейський Союз робить акцент передусім на дотриманні процедур і демократичних стандартів, то американський підхід значно сильніше пов’язує проведення виборів із загальним процесом мирного врегулювання. Адміністрація Дональда Трампа неодноразово заявляла про бажаність проведення президентських і парламентських виборів у відносно короткі строки після можливого припинення вогню. Окремі спеціальні посланці США навіть називали орієнтовний часовий горизонт у кілька місяців після завершення активних бойових дій.

    Водночас Президент України Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що вибори можливі лише за умови забезпечення належного рівня безпеки. Офіційний Вашингтон також відкидає російські пропозиції щодо створення тимчасової міжнародної адміністрації для організації голосування, підкреслюючи, що вибори повинні проходити виключно під контролем українських конституційних органів. Паралельно американські інститути NDI та IRI продовжують співпрацю з українськими партнерами у сфері розвитку демократичних інституцій, виборчого законодавства та підтримки виборчих процесів.

    Успішні та невдалі приклади післявоєнного голосування

    Досвід останніх років показує, що післявоєнні та посткризові вибори рідко провалюються через саму процедуру голосування. Набагато частіше їхню легітимність визначають три фактори: готовність політичних сил визнати результат, можливість для всіх ключових груп населення взяти участь у виборах і незалежне міжнародне спостереження.

    Приклади успішних переходів демонструють, що навіть після глибоких політичних потрясінь вибори можуть зміцнити довіру до державних інститутів. У Бангладеш у лютому 2026 року перехідний уряд під керівництвом Мухаммада Юнуса організував перші вибори після повалення Шейх Хасіни. Попри недопуск партії колишньої прем’єр-міністерки, основні політичні сили взяли участь у голосуванні, а його результати загалом були прийняті.

    Схожу тенденцію продемонстрував і Непал. Після масштабних протестів молоді та відставки уряду К. П. Шарми Олі дострокові вибори в березні 2026 року пройшли мирно, із високою явкою молодих виборців, а перемогу здобула партія репера та колишнього мера Катманду Балендри Шаха. В Арменії після втрати Нагірного Карабаху влада також пройшла через складний політичний тест: у червні 2026 року партія Нікола Пашиняна зберегла більшість, а ОБСЄ/БДІПЛ позитивно оцінили організацію виборів.

    Не менш показовими стали приклади Ботсвани та Гани у 2024 році. В обох країнах чинна влада програла вибори, однак поразка була визнана ще до офіційного завершення підрахунку голосів. Президент Ботсвани Мокгвеетсі Масісі визнав перемогу коаліції Думи Боко, а віце-президент Гани Махамуду Бавумія публічно привітав із перемогою Джона Махаму. Саме готовність переможених прийняти волевиявлення громадян стала одним із головних чинників суспільної довіри до результатів.

    Протилежні приклади свідчать, що навіть формально проведене голосування не гарантує легітимності. У Венесуелі в 2024 році оголошення Ніколаса Мадуро переможцем супроводжувалося масштабними звинуваченнями у фальсифікаціях, а значна частина міжнародної спільноти, включно зі США, відмовилася визнавати результати виборів. Опозиція наполягала, що реальним переможцем був Едмундо Гонсалес Уррутіа. Подібні питання виникали і під час виборів у Центральноафриканській Республіці, де опозиція заявляла про нерівні умови участі, а також в Ефіопії, де виборчий процес проходив на тлі триваючого внутрішнього конфлікту.

    Ставка для України значно вища, ніж проста зміна влади. Перші післявоєнні вибори стануть тестом на здатність держави повернутися до нормального демократичного циклу після найбільшої війни в Європі XXI століття.

    Нові стратегічні активи післявоєнних виборів

    Післявоєнні вибори відрізнятимуться від усіх попередніх не лише масштабом організаційних проблем. Першим фактором залишається безпека. За оцінками Національної платформи протимінної діяльності, близько 132–133 тис. квадратних кілометрів, або майже чверть території України, потенційно забруднені мінами та вибухонебезпечними залишками війни. Водночас аудити Громадянської мережі «Опора»показали, що жодна з перевірених громад поки не має стовідсоткового забезпечення виборчих дільниць укриттями в радіусі 500 метрів.

    Не меншою зміною стало масове переміщення населення. Майже третина українців уже не проживає за адресою своєї реєстрації, а серед тих, хто залишив домівку після лютого 2022 року, цей показник сягає 76%. Якщо додати до цього 5–6 млн громадян за кордоном і майже мільйон військовослужбовців, стає очевидно: значна частина потенційного електорату більше не вписується у довоєнну модель організації виборів.

    Окремою політичною силою після війни можуть стати ветерани. За різними оцінками, у складі Сил оборони України перебувають близько 880–990 тис. осіб. Для них потрібно не лише створити механізм голосування, а й забезпечити реальне політичне представництво. Питання реабілітації, житла, медицини, працевлаштування та соціальних гарантій майже напевно стануть одними з центральних тем післявоєнної кампанії.

    Ще один виклик пов’язаний із самою виборчою системою. Уже зараз обговорюються різні варіанти організації голосування українців за кордоном — від створення окремого закордонного округу до прив’язки закордонних дільниць до українських округів. Не менш дискусійними залишаються й вимоги до кандидатів щодо постійного проживання в Україні, адже війна змусила мільйони громадян роками жити за межами країни.

    Водночас змінилося й інформаційне середовище. Якщо до повномасштабної війни значна частина політичної боротьби точилася на телебаченні, то сьогодні вона дедалі більше переходить у Telegram та інші цифрові платформи. За соціологічними дослідженнями, серед українців віком 18–34 років Telegram є джерелом новин для 84–87% опитаних. Це означає, що майбутня виборча кампанія значною мірою проходитиме в цифровому просторі, де вирішальне значення матимуть швидкість поширення інформації, довіра до окремих каналів і здатність держави протидіяти дезінформації.

    У результаті перші післявоєнні вибори будуть боротьбою не лише між політичними програмами. Не менш важливим стане питання, чи зможе держава забезпечити участь тих українців, чиє життя війна змінила найбільше.

    Масштаб викликів і робочі механізми

    Центральна виборча комісія пропонує ухвалити окремий закон, який визначить особливості проведення перших післявоєнних виборів. Серед рішень, що сьогодні розглядаються, — відкриття додаткових виборчих дільниць за межами дипломатичних установ у країнах, де проживають найбільші українські громади. Електронне та поштове голосування наразі не розглядаються як реалістичні варіанти через високі ризики для безпеки та довіри до результатів. Натомість одним із можливих механізмів називають активну попередню реєстрацію виборців через «Дію» або інший державний цифровий сервіс.

    Для внутрішньо переміщених осіб пропонується максимально спростити процедуру зміни виборчої адреси та створити додаткові виборчі дільниці в місцях їхнього компактного проживання. Для військовослужбовців розглядаються спеціальні виборчі дільниці при військових частинах або мобільні виборчі групи із забезпеченням політичної нейтральності Збройних сил. Водночас проведення голосування на тимчасово окупованих територіях залишається неможливим до моменту відновлення Україною ефективного контролю над ними. Так само не розглядається можливість організації виборів на території Росії та Білорусі.

    Дискусії точаться і навколо строків проведення голосування. У грудні 2025 року Президент Володимир Зеленський заявляв про готовність провести вибори через 60–90 днів після створення необхідних безпекових гарантій.

    Від того, наскільки успішно вдасться забезпечити участь українців за кордоном, внутрішньо переміщених осіб і військовослужбовців, залежатиме легітимність майбутніх виборів. Низька явка або відсутність реального доступу до голосування для значної частини громадян можуть стати підставою для інформаційних атак і поставити під сумнів результати виборів. Росія, найімовірніше, не визнає їх незалежно від процедури, однак позиція міжнародних партнерів значною мірою визначатиметься тим, наскільки відкритим, прозорим і таким, що відповідає демократичним стандартам, буде сам виборчий процес. Тому головним завданням післявоєнної виборчої реформи стає недопущення ситуації, за якої мільйони українських громадян фактично втратять можливість реалізувати своє конституційне право голосу.

  • Кривава ніч для України: Росія вдарила по Києву, Харкову та Сумщині — є загиблі й десятки поранених

    Кривава ніч для України: Росія вдарила по Києву, Харкову та Сумщині — є загиблі й десятки поранених

    У ніч проти 1 серпня Росія знову атакувала українські міста ракетами та безпілотниками. Найважчі наслідки зафіксували у Києві, де російські балістичні ракети влучили у житлову забудову одразу в кількох районах. Станом на ранок відомо щонайменше про дев’ятьох загиблих і 27 постраждалих, серед яких четверо дітей. Рятувальники продовжують розбирати завали, тому кількість жертв ще може змінитися. Уночі російські атаки також фіксували у Харкові, на Київщині та Сумщині.

    Основний удар цієї ночі припав на столицю. Повітряну тривогу в Києві оголошували двічі — з 01:29 до 02:47 та з 03:17 до 03:54. Російські війська атакували місто балістичними ракетами, вибухи пролунали невдовзі після попередження Повітряних сил про загрозу застосування балістичного озброєння. За даними екстрених служб, руйнування та пожежі виникли одразу у кількох районах міста.

    У Солом’янському районі серйозно постраждав п’ятиповерховий житловий будинок. Частина конструкцій була зруйнована, після удару спалахнула пожежа. Усередині залишалися заблоковані мешканці, тому рятувальникам довелося проводити аварійно-рятувальні роботи просто під загрозою повторних ударів. Станом на 06:00 у цьому районі було підтверджено загибель двох людей.

    Ще важчими виявилися наслідки у Дарницькому районі. За даними ДСНС, там загинули семеро людей. Пошкоджено житлові будинки, автомобілі та прилеглу територію. Загалом у столиці рятувальникам вдалося врятувати 105 людей.

    Кількість поранених у Києві станом на ранок зросла до 27, серед них четверо дітей. Мер столиці Віталій Кличко повідомив, що 17 постраждалих перебувають у лікарнях. Іншим допомогу надали амбулаторно або безпосередньо на місцях атак.

    Руйнування також фіксували у Шевченківському районі. За ранніми повідомленнями, там виникали пожежі, пошкоджено складські та інші будівлі. Таким чином, російська атака зачепила щонайменше кілька районів столиці одночасно. За даними рятувальників та місцевої влади, роботи на окремих адресах продовжуються, оскільки під уламками ще можуть перебувати люди.

    У соціальних мережах уночі поширювали фотографії тіл людей просто на вулиці. Частина повідомлень пов’язувала ці кадри з районом Позняків, однак офіційні служби спочатку не підтверджували точну локацію зйомки. Тому ці деталі не варто вважати остаточно встановленими до завершення перевірки правоохоронцями.

    Складна ситуація цієї ночі була й у Київській області. ДСНС повідомляла про ліквідацію наслідків російської атаки та постраждалих. У різних районах області працювали рятувальники, медики та поліцейські. Інформація щодо конкретних населених пунктів і масштабів пошкоджень протягом ранку уточнювалася.

    Росіяни атакували також Харків. За повідомленнями місцевих джерел і українських медіа, місто зазнало ударів безпілотниками. Зафіксовано влучання у житлову забудову, зокрема у багатоповерховий будинок, є поранені. Інформація про атаку Харкова з’явилася ще близько першої години ночі, паралельно з початком масованої повітряної тривоги в інших регіонах України.

    Водночас російські війська продовжували атакувати Сумщину. Уночі повідомлялося про удар по цивільних, унаслідок якого щонайменше троє людей перебували у важкому стані. Регіон практично щодня потерпає від застосування керованих авіабомб, артилерії та безпілотників, особливо у прикордонних громадах.

    Нічна атака 1 серпня не обмежилася лише столицею. Російська армія одночасно створювала загрозу для кількох регіонів, застосовуючи різні типи озброєння. Водночас саме Київ став головною ціллю балістичної складової удару.

    За попередніми даними, атака на столицю відбувалася щонайменше у дві хвилі. Це суттєво ускладнювало роботу екстрених служб, оскільки після перших влучань рятувальники вже перебували на місцях руйнувань, коли знову виникала ракетна небезпека.

    Росія протягом останніх місяців систематично застосовує балістичні ракети під час ударів по великих українських містах. Особлива небезпека такого озброєння полягає у надзвичайно короткому часі між виявленням запуску та можливим влучанням. У випадку Києва після оголошення загрози до перших вибухів можуть минати лише лічені хвилини.

    Нічна атака відбулася лише через кілька днів після іншого масштабного удару РФ по Україні. Напередодні президент Володимир Зеленський повідомляв, що українська розвідка має інформацію про підготовку Росією нових атак, зокрема по цивільній та логістичній інфраструктурі.

    Станом на ранок 1 серпня аварійно-рятувальні роботи у Києві ще не завершені. ДСНС розбирає завали зруйнованих будівель, правоохоронці документують наслідки російського удару, а медики продовжують надавати допомогу постраждалим.

    Остаточну кількість загиблих, поранених і пошкоджених об’єктів влада обіцяє повідомити після завершення пошукових робіт. Тому дані про наслідки атаки ще можуть бути оновлені протягом дня.

  • Драпатий призупинив набір до штурмових полків чи ні: що відомо насправді

    Драпатий призупинив набір до штурмових полків чи ні: що відомо насправді

    У Збройних силах України триває перегляд системи комплектування штурмових підрозділів, через що з’явилися повідомлення про нібито призупинення набору новобранців до окремих штурмових полків. Водночас офіційного підтвердження повної заборони наразі немає, а джерела та військові по-різному пояснюють ситуацію.

    За інформацією «Української правди», з 26 липня головнокомандувач ЗСУ Михайло Драпатий нібито розпорядився тимчасово припинити поповнення штурмових полків особовим складом із територіальних центрів комплектування та батальйонів резерву. Видання також стверджує, що наразі переведення військовослужбовців до таких формувань також обмежене, а одним із небагатьох способів поповнення залишається повернення військових, які самовільно залишили частину до 12 червня.

    Як зазначає видання, до цього часу щонайменше 225-й і 425-й окремі штурмові полки мали можливість отримувати значно більше поповнення, ніж інші підрозділи. Зокрема, чисельність 425-го полку «Скала» суттєво перевищила штатну.

    Начальник відділення комунікацій 425-го окремого штурмового полку «Скала» Олексій Братущак підтвердив, що останніми днями підрозділ дійсно не отримує новобранців. Водночас він пояснив це тим, що Генеральний штаб проводить перевірку системи комплектування військових частин та справедливості розподілу особового складу між підрозділами.

    «Ми вітаємо таку ініціативу та готові зі свого боку всебічно допомагати та реагувати на виклики, які стоять перед військом на сучасному етапі», — заявив Братущак.

    Натомість військова кореспондентка Юлія Кирієнко заперечила інформацію про повне призупинення набору до штурмових полків. За її словами, зараз відбувається не заборона комплектування, а зміна пріоритетів у розподілі новобранців через формування нових бригад.

    «Працює справедливий розподіл людей. Свою частку потреби в новобранцях штурмові полки продовжують отримувати», — зазначила журналістка.

    Вона також повідомила, що паралельно триває процес трансформації штурмових полків у Сили швидкого реагування, які нещодавно очолив колишній командир 8-го корпусу Десантно-штурмових військ Дмитро Волошин.

    Станом на момент публікації Генеральний штаб ЗСУ офіційно не коментував інформацію щодо можливого призупинення або зміни порядку комплектування штурмових полків. Через це наразі немає підтвердження про повну заборону набору, а наявні дані свідчать про проведення перевірки системи розподілу особового складу та перегляд підходів до комплектування окремих підрозділів.