Категорія: Точка зору

Як проблеми управління ЗСУ знижують ефективність у війні з Росією

Збройні Сили України продовжують вести запеклу боротьбу з російською агресією, проте внутрішні проблеми в структурі та управлінні знижують їх ефективність. Генеральний штаб ЗСУ стикається з низкою викликів, які потребують термінового вирішення, аби забезпечити успішне виконання бойових завдань.

У X, колишньому Твіттері, колишній офіцер та відомий аналітик під ніком Tatarigami, опублікував цікаве спостереження, яке у нього утворилося після спілкування з військовими. Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій, прокоментував ці висновки для видання LB.ua. На його думку, автор виділяє низку проблем, які знижують ефективність застосування Сил оборони у цій війні.

1. Розрив між реальним рівнем боєздатності військових частин та його оцінкою штабами

Так було завжди. І не лише в ЗСУ. Завжди було простіше змінити керівний документ або продовжити термін служби ракет, вигадати якісь нові норми оцінювання стану літальних апаратів, ніж купити і дати військам обладнання належної якості з прийнятним експлуатаційним ресурсом. Всі пригадують ракетний удар по Броварах у 2000 році, коли ракета, яка зберігалася довше встановленого, прилетіла не туди, куди її послали, а по житловому будинку.

Ресурс може продовжити виробник, обстеживши стан кожної конкретної партії. Але коли виробник – РФ, не варто на це сподіватися. Минулого тижня росіяни, наприклад, випробовували міжконтинентальну балістичну ракету РС-28 “Сармат”, намагаючись бряцнути чи то ядерною міццю, чи то кістками ядерних мощей. Результат – вибух ракети РС-28 в шахті, котрий розніс і саму шахту, і пів космодрома Плесецьк заодно (союзники порахують скільки точно від космодрому лишилося і десь напишуть). Це п’ята спроба бряцнути і як завжди – невдало.

Ракетою “Сармат” противник планує замінити МКБР РС-36 “Воевода” (ага, та сама SS-18 Satan), яку виробляли в Дніпрі на “Південмаші”. У РВСН РФ на бойовому чергуванні є 58 РС-36 і щось там продовжувати мають право лише його інженери, а не російські кулібіни. Зробимо припущення стосовно стану ракет РС-36, що перебувають на бойовому чергуванні в РФ: жителі Нижнього Тагілу, Домбаровського, Ужура, Виползова, Козельська, Ітатки, де розташовані позиційні райони 13-ї та 62-ї ракетних дивізій, перебувають в небезпеці, адже “Південмаш” ще в 2014 припинив продовжувати ресурс ракет в РФ.

Але ж ми – про своє: завдання, котрі ставлять військам, дуже часто не відповідають їхнім бойовим можливостям. Дивно, що ті самі враження у мене складалися після всіх командно-штабних навчань. Такі погляди проповзли в бойову практику і стали нормою? Звісно, це все можна пояснювати браком сил і засобів, але ж виконуючи нереальну задачу, підрозділ втрачає навіть той потенціал, що має, і проблема ще більш загострюється.

Нові бригади, які мають переважно теоретично-полігонний досвід, опиняються на найбільш важливих ділянках і навряд чи здатні виконати бойове завдання так, як пише книжка. Таких епізодів можна пригадати чимало – Очеретине, Торецьк, наприклад.

Зараз в Курській області бойові дії веде бригада ТрО. Як вона взагалі опинилася у складі ОТУВ “Сіверськ”?! Зараз цим питанням переймаються депутати парламенту, існує відповідний депутатський запит. Максимально зблизити реальну оцінку боєздатності та паперову критично важливо, якщо треба змінювати методологію оцінювання – негайно це робити.

Виснажений війною персонал давно став визначальним фактором боєздатності, адже його моральний, фізичний, психологічний стан – ключові складові бойового потенціалу, бо саме персонал і є його головним носієм.

2. Брехня та нереалістичні звітності

Статут внутрішньої служби відповідальність за стан бойової і мобілізаційної готовності покладає на командира від відділення до бригади. Нікого не пропускаючи. Будь-яка проблема підрозділу утворюється або через недогляд безпосереднього керманича, або старших начальників.

Звідти виникає розтяжка: або винен ти, за що відгребеш, або винен твій начальник і ти відгребеш, якщо про це цьому начальнику заявиш. Ця совкова модель не залишає простору для маневру і лише реальні лідери здатні не лише брати відповідальність на себе, але й протистояти тиску принципу “я – начальник, ти – дурак”.

Фото: EPA/UPG

Слабкі лідери просто приховують проблеми свого рівня ієрархії та генерують наверх фіктивну звітність. На рівні бригади штаб має три батальйони, дев’ять рот, 27 взводів лише піхоти і в умовах сучасного динамічного бою змушений переважно спиратися на донесення, що призводить до генерації завдань підрозділу, якій існує лише в уяві штабу та в донесенні командира цього підрозділу. Це все має вкрай сумні наслідки – втрати, залишені позиції, відступ.

3. Системні проблеми комплектування та навчання поповнень

Хто хоче заглибитися в тему – читайте дописи Романа Доніка, керівника навчально-інструкторської групи 151-го навчального центру, в якому рекрути здобувають базову військову підготовку. Вражає час від часу. Зокрема й стійкість командування та інструкторів центру протистояти деструктивному впливу вчорашнього дня армії на її день завтрашній. Професійна майстерність поповнень за оцінками більшості командирів на фронті далека від самостійного виконання функціональних обов’язків за посадою.

Так воювати неможливо і підрозділ отримує додаткову внутрішню задачу – донавчити, а часто – перепідготовити поповнення. Тобто бригада, котра має воювати, в проміжках між боями має ще й бути навчальним центром. Ні часу, ні ресурсів на це в бригаді немає. Вже поламані всі списи, що були, з приводу використання бойового досвіду, потенціалу військових, що частково втратили здоров’я, але мають педагогічний хист, в якості інструкторів. Але віз й нині на зупинці “побалакаємо про стандарти НАТО”.

Фото: АЗОВ

4. Відсутність оглядів виконання завдань

Десятий рік війни, а процедури post mission briefing так і не прижилися. Але на стратегічному рівні щороку відбуваються конференції, де обов’язковим предметом розгляду є досвід застосування військ (сил) в АТО/ООС/стратегічної оборонної операції Сил оборони. Вершина тактичної майстерності – бригада, ось там і має вирувати обмін досвідом. А не в голубому будинку на проспекті Повітряних Сил в Києві.

Приклад – з афганського досвіду: покійний генерал Рохлін, в Афгані – підполковник, командир 860-го полку в Файзабаді, отримав негативний досвід – батальйон полку в бою біля Бахарака відступив, не виконавши бойової задачі та залишив декілька справних БМП моджахедам.

Рохліна усунули з посади та призначили заступником командира 191-го омсп в Газні. Коли десь через рік його відновили в посаді, Рохлін запровадив наступну практику: кожен командир підрозділу після виконання задачі прибував до штабу полку та в спеціальний журнал записував яку задачу, якими силами він виконував, яких результатів досягнув, які ресурси мав, як витратив, що можна покращити наступного разу. Ці знання накопичувалися, нові офіцери мали доступ до цих знань, старі – можливість ефективніше готуватися до завдань, котрі до них хтось вже виконував.

Просте рішення, але дуже ефективне. Чому у нас – не так? Інша сторона цієї монетки – відповідальність для командирів, котрі не впоралися. Я не зміг пригадати випадків, коли відповідальність за невиконану бойову задачу наздогнала хоч якогось командира. Як казав Наполеон: “У перемоги багато батьків, поразка – завжди сирота”. Це слід змінити і якомога швидше.

Фото: тг-канал Сирський / Головком Олександр Сирський спілкується з військовослужбовцями ЗСУ під час візиту на східний напрямок фронту , 19 липня 2024

Tatarigami вірно зауважує, що технологія чищення риби з хвоста у процесі реформування та розвитку Сил оборони – не найкраща. Якщо мобілізація та приплив добровольців фактично повністю змінили за останні десять років баланс сил між носіями консервативних поглядів на військову службу та нових підходів в тактичній ланці, то в оперативній і стратегічній динаміка змін дуже повільна.

Через це триває генерація рішень сумнівної ефективності, ресурси розподіляються в ручному режимі, роками не вирішуються проблеми комплектування, навчання. Поглиблюється розрив між штабами, пошук тактичною ланкою відповіді на питання “що курить старший штаб?” набувають гносеологічного характеру після отримання кожної БРки.

Не варто звинувачувати солдатів, сержантів та молодших офіцерів, котрі не завжди належно навчені та забезпечені, але щомиті ризикують життям, виконуючи не завжди зрозумілі їм завдання в тому, що вони цих завдань виконати не змогли.

Якщо в старших штабах не навчаться нарешті аналізувати поразки, встановлювати їх об’єктивні причини, карати їх суб’єктивні причини, складати реалістичні дорожні карти подолання таких проблем (мовою НАТО – “розвиток спроможностей”), то на нулі будуть і надалі платити власними життями за консервацію ураженої управлінським артритом ієрархії.

Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій

28 Вересня, 2024
Київ через безконтрольну забудову перетворюється на бетонні джунглі
Сучасний Київ переживає спекотні часи, коли забудовники та місцева влада активно перетворюють столицю на бетонні джунглі. Це викликає чимало обурення серед мешканців та експертів, які закликають до обережнішого ставлення до розвитку міста.

Новий житловий мікрорайон на 35 тисяч мешканців на лівому березі Дніпра, між Березняками й Осокорками, який видно чи не з усіх кінців Києва, — черговий склобетонний доказ того, що забудовники з дозволу влади і далі запаковують місто пустками без нормальної інфраструктури, з яких складно вибратися без авто (паркуватися теж ніде), у яких немає куди сховатися в спеку, але які так вигідно продавати. Що не так із цією забудовою, читайте в розборі архітектора Олега Гречуха який опублікувало видання Texty.org.ua.

Вікна на залізничний міст через Дніпро із шумними товарними поїздами, шестисмугове шосе під житлом уздовж набережної, 13 будинків на 26 поверхів, близько 5 тисяч квартир — це не дивина, а радше стандартна містобудівна пропозиція в Києві.

На лівому березі Дніпра збудували черговий мікрорайон на 35 тисяч мешканців без соціальної й транспортної інфраструктури.

Чи можна будувати так, щоб нові житлові мікрорайони ставали соціальними магнітами з комфортним громадським простором, зручною інфраструктурою, щоб у них було комфортно саме жити, а не лише ночувати. Як роблять у Польщі? Чому ніяк не розірветься замкнене коло українських містобудівних проблем, що є наслідком радянських будівельних норм?

Новий житловий мікрорайон у Києві. Фото автора

Транспорт

У Києві з кожним роком зростає кількість житлових проєктів, які не враховують базових потреб у транспортній та соціальній інфраструктурі. Наприклад, житловий квартал на лівому березі Дніпра поруч із залізничним мостом, що обслуговує товарні перевезення, і шестисмуговою магістраллю потерпає від постійного шуму та загазованості. До того ж через обмеження руху цивільних авто на Південному мосту більша частина транзитного трафіку зі спального Дарницького району в центр прямує через ці мікрорайони.

У цій частині міста живе понад 750 тисяч мешканців, що спричиняє транспортний колапс. Зручного громадського транспорту бракує. І це лише посилює залежність від автомобілів, що, своєю чергою, збільшує навантаження на дороги й кількість заторів.

Громадський транспорт представлений двома автобусними маршрутами між станціями метро, які рухаються транзитом з інтервалом пів години. Жодної зупинки громадського транспорту вздовж цього мікрорайону поки що немає і містобудівною документацією не передбачено. Вся дорожня інфраструктура побудована під водія авто.

Житловий комплекс поблизу Дарницького мосту на лівому березі Дніпра. У цьому районі немає планів щодо розвитку міського електротранспорту, немає відокремлених смуг і зупинок громадського транспорту, велосипедні доріжки радше декоративні — вони не ведуть до станцій метро (відстань до яких 4–6 кілометрів), до набережної чи торговельних центрів і просто обриваються. Фото автора

План забудови

Детальний план забудови цієї колишньої промзони був затверджений у 2017 році. Однак основні його рішення не відповідають сучасним потребам мешканців.

У процесі перетворення промислової зони на житловий район дорожня мережа всередині та залізничні колії виконували інші функції — підвезення сировини та вивезення готової заводської чи фабричної продукції. Для житлового мікрорайону потрібна інша мережа вулиць, які фокусуються на пересадочних вузлах громадського транспорту, об’єктах інфраструктури (площі, сквери, парки, магазини, дитячі садочки, школи, медичні заклади).

Забудовник застосував радянські містобудівні підходи, адаптувавши їх під комерційний продаж квартир, але не врахував важливості соціальної інфраструктури

Детальний план забудови на 35 тисяч мешканців передбачив зміну цільового призначення сотні гектарів від Дніпра в глиб промзони. У ньому були закладені типові для радянської мікрорайонної забудови панельні будинки по 9–16 поверхів. Саме так були забудовані житлові масиви Позняки, Осокорки в ранніх 1990-х.

Єдина відмінність — радянські будівельні норми передбачають безтранспортну зону всередині мікрорайону з великою школою на 2000 учнів у центрі й двома-трьома дитячими садочками. Звісно, квартири в будинках мало надавати місто/держава, так само коштом міського бюджету будувалися й утримувалися школи, садочки, поліклініки.

За логікою, якій відповідають ці ще радянські нормативи, людина зранку дорогою до зупинки громадського транспорту відводить дитину в садок, а в школу дитина може ходити сама, адже до найближчого закладу освіти має бути не більше ніж 750 метрів пішки.

Транзитний шлях для сотень тисяч приватних машин зі спальних районів столиці в центр пролягає вздовж русла Дніпра, через колишню промислову зону

Економія на громадському просторі

Українські будівельні норми і містобудівні регуляції досі ґрунтуються на радянській спадщині, яка не враховувала ринкових умов і приватну власність. Ця модель була орієнтована на планову економіку, де держава виступала єдиним забудовником, власником і розпорядником житлового фонду.

Проте сьогодні приватні забудовники не зобов’язані зводити в нових мікрорайонах школи, дитячі садки, поліклініки та іншу соціальну інфраструктуру. І не зводять, бо набагато вигідніше будувати на продаж офіси та квартири.

А ще максимально економлять на громадському просторі й зручній інфраструктурі навколо житлових комплексів, витрачаючи рівно стільки, скільки потрібно, щоб здобути перевагу над конкурентами. Але оскільки попит на нове житло в столиці досить стабільний, занадто багато зусиль не докладають. Бо купують і так.

Скло і бетон

Комплекс поки що не заселений, тому тут малолюдно в робочий день. Але єдиного засадженого деревами клаптика у внутрішньому дворі недостатньо для такої кількості квартир.

На кожному поверсі по 15 квартир, загалом у кожному будинку 370 квартир

Інфраструктура

Наявність магазинів, перукарень, аптек та основних сервісів у таких житлових мікрорайонах зазвичай забезпечується завдяки орендованим приміщенням на перших поверхах (і в цьому ключова відмінність від радянської практики містобудування, яка також використовується в Європі).

З повноцінним громадським простором ситуація значно гірша.

У кварталі, розрахованому на 35 тисяч мешканців, передбачено лише одну приватну початкову школу й приватний дитячий садок, хоча кількість мешканців зіставна з населенням невеликого містечка. Можливо, десь на нижніх поверхах будуть навіть приватні дитячі клуби чи секції.

Але вартість і школи, і садочка, і клубів навряд чи буде доступна для всіх мешканців. Ті, хто орендуватиме приміщення на нижніх поверхах, платитимуть комерційну вартість оренди, конкуруючи за місце зі значно прибутковішими бізнесами на зразок торговельних мереж, аптек, кав’ярень чи винних магазинів.

Мешканці мікрорайону, які не можуть собі дозволити платити або мають дітей середнього шкільного віку, їздитимуть в інші райони. Найімовірніше, на власному авто.

Це додаткове навантаження на міський трафік та міську соціальну інфраструктуру. Повноцінної школи, поліклініки й лікарні в цьому районі немає і не буде, не кажучи вже про бібліотеку й стадіон. Тому що всі ці заклади відповідно до чинних стандартів потребують великих вільних площ, прибудинкових територій і сонячного освітлення, якого на нижніх поверхах щільної забудови недостатньо.

Паркування

Паркінг є лише під першою чергою забудови, місць на ньому вистачить на два-три 26-поверхових будинки з тринадцяти. Інші власники авто шукатимуть місця для паркування деінде, на дорогах загального користування чи в проїздах для пожежних авто.

Рекреація

Ніби Дніпро зовсім поруч, але вузька смужка недоглянутої набережної та широка шумна дорога нівелюють переваги. Мешканцям залишається хіба що чудовий краєвид із вікна за умови, що воно не пропускає шуму

Незважаючи на близькість до Дніпра, житловий комплекс відділений від набережної широким шосе, через яке немає пішохідних переходів. Це зменшує доступність рекреаційних зон для мешканців: щоб провести час на природі, треба ще до неї якось дістатися.

Ширина набережної подекуди лише 10–15 метрів, між річкою і шосе занадто мало простору, щоб розмістити якісь заклади інфраструктури, сервісу чи дозвілля.

Є лише вузька доріжка завширшки два метри для прогулянки вздовж води. Якщо не брати до уваги парк Набережний в урочищі Берківщина за півтора кілометра, який облаштували нещодавно бюджетним коштом і який обслуговує тисячі інших мешканців, для яких є гострий дефіцит якісної паркової інфраструктури.

На першому поверсі будинку, що ліворуч на фото, у прибудові буде початкова школа. Але очевидно, що вона не вмістить навіть невеликої частини дітей, які мали б тут бути за умови заселення всього комплексу. Інших місць для перспективних шкіл на території мікрорайону не передбачено

Екологія

Один із найгостріших викликів сучасного будівництва в Києві — недбале ставлення до екологічної складової. Набережна Дніпра, яка могла б стати центром відпочинку та дозвілля цього району, залишається важкодоступною і слабо розвиненою з погляду інфраструктури.

Жодних альтернатив центральному опаленню та потужним трансформаторам, великому споживанню електроенергії для цього київського житлового комплексу немає. Це також жодним чином не сприяє стійкому розвитку, зменшенню викидів парникових газів, не запобігає, а, навпаки, пришвидшує зміну клімату.

Велосипедних доріжок, які могли б з’єднати житловий комплекс із найближчими станціями метро, тут також немає.

У центрі лавочки. Можна сидіти з чашечкою флетвайту й милуватися краєвидом на Дніпро, поки двір не обгородили парканом і коли не пече сонце. А ще слухати постійний шум, що долинає від шестисмугової автомагістралі

Цілковита електрозалежність

В умовах війни та дефіциту електроенергії багатоповерхові будинки стають непридатними для комфортного життя. Знеструмлення означає зупинку ліфтів, що робить життя на високих поверхах важким для людей похилого віку та осіб із обмеженими можливостями.

Однокімнатна квартира тут коштує від 2,5 млн грн. Влітку на цій площі можна буде смажити яєшню. Такі поверхні без зелені в умовах тривалої спеки нагріваються до 65 градусів

У години вимкнення електроенергії неможливо охолодити квартиру кондиціонером, користуватися холодильником чи електричною плитою. Жодних альтернатив потужному споживанню електроенергії для цього київського житлового комплексу немає.

Це також не сприяє стійкому розвитку, зменшенню викидів парникових газів, не запобігає, а, навпаки, пришвидшує зміну клімату. З часом витрати на кондиціювання лише зростуть. Вікна, зовнішні конструкції будинку не передбачають пасивного зменшення витрат на опалення чи охолодження. Балконів немає, тіньових навісів також. Що вище від землі, то спекотніше влітку в квартирі. Охолодити 20-й поверх значно витратніше, ніж 3–4-й.

Фасади будинків рясно всіяні кошиками під кондиціонери. Є велика потреба в охолодженні, яка виникатиме внаслідок перегріву через велику кількість асфальту довкола

Розвинена транспортна розв’язка, мости, дороги, громадський транспорт, якісні інженерні мережі (електроенергія, вода, тепломережі), природні ресурси (парки, набережна Дніпра), магазини, лікарні, школи і садочки, гуманне середовище — усе це могло б доповнювати квадратні метри житлової нерухомості, але черговий приклад демонструє, що практика будівництва без інфраструктури, попри все, набуває дедалі більших масштабів.

Порівняння з Польщею: що можна було б зробити краще?

Досвід Польщі показує, що можна будувати житлові райони гуманніше. Малоповерхові будинки, каскадні рішення змінної поверховості й увага до організації простору створюють комфортні умови для життя. Перші поверхи зайняті магазинами й сервісами, що зменшує залежність від автомобіля. П’ять-шість поверхів значно краще сприймаються з погляду масштабу, зросту людини.

У дворах менше великих суцільно вимощених бетонною бруківкою майданчиків, менше асфальту, більше камерних закритих дворів, де формуються спільноти сусідів, які частіше бачать одне одного, частіше запам’ятовують, а відповідно можуть разом вирішувати проблеми управління, підтримувати благоустрій і технічний стан будинків на високому рівні.

Нижче у фотогалереї приклад зручної забудови в Польщі. Це також колишня промзона, район Ридлувка в Кракові. Зауважте, скільки зелені у дворах. І це недарма. Адже зелень не лише робить повітря чистішим, а й знижує температуру під час аномальної спеки влітку.

У сусідній Польщі покупець голосує гаманцем за малоповерхову забудову, що передбачає затишне й приємне середовище. На перших поверхах більше дрібних магазинів і сервісів, будинки на п’ять-шість поверхів значно краще сприймаються з погляду масштабу, зросту людини

У сусідній Польщі покупець голосує гаманцем за малоповерхову забудову, що передбачає затишне й приємне середовище. На перших поверхах більше дрібних магазинів і сервісів, будинки на п’ять-шість поверхів значно краще сприймаються з погляду масштабу, зросту людини

Зелений простір. У Польщі більшу увагу приділяють створенню камерних дворів і зелених зон у житлових районах, що допомагає мешканцям почуватися ближчими до природи й активніше взаємодіяти одне з одним.

Висновки

Проєкт житлового кварталу на березі Дніпра в Києві є черговим прикладом недалекоглядної містобудівної політики, яка не враховує потреб мешканців у соціальній інфраструктурі та комфортному транспортному сполученні. Брак пішохідних зон, велодоріжок, недостатня кількість шкіл та дитячих садочків роблять цей район ізольованим і незручним для життя.

Чи винні в цьому численні перевіряльники та контролери, які не догледіли? Бо ж будівельні норми не такі еластичні, щоб прикрити різним тлумаченням очевидні порушення. Чи винна міська влада, яку як-не-як обирають мешканці? Чи винні автори будівельних норм, які, попри величезну кількість прописаних заборон, розробили документи, за якими така забудова цілком можлива? Напевно, кожен доклав до цього свою часточку.

Щоб уникнути таких помилок у майбутньому, треба застосовувати принципи стійкого розвитку: інтегрувати громадський транспорт, створювати доступні рекреаційні зони і планувати будівлі, які будуть енергоефективними й зручними для всіх категорій населення.

Україна може переймати досвід Польщі, де малоповерхова забудова, гармонійніше планування і наявність зелених зон створюють сприятливі умови для життя.

Україні потрібна ґрунтовна реформа будівельних норм, яка дасть змогу адаптувати їх до нових реалій ринку і забезпечити комфортні умови для мешканців. Основними напрямами змін мають стати інтеграція екологічних та енергоефективних стандартів і регулювання щільності забудови.
- Інтеграція екологічних та енергоефективних стандартів: сучасні будівельні норми мають передбачати обов’язкове використання технологій, що зменшують затрати енергії та викиди CO₂. Це дасть змогу не лише підвищити комфорт проживання, а й зменшити вплив на клімат.
- Регулювання щільності забудови: потрібно обмежити висотність у деяких районах, щоб забезпечити різноманітність архітектури та уникнути перенасиченості населенням. Варто приділяти увагу гармонійному поєднанню житлових, комерційних і рекреаційних зон.
Олег Гречух
28 Вересня, 2024
Чому Росія нарощує атаки на українські міста перед виборами у США

Лише півтора місяця залишилося до важливих виборів у США, і, за словами аналітика Олексія Копитька, Росія активно збільшує інтенсивність атак на українські міста. Це, на його думку, є частиною стратегії, яка має на меті створити сприятливі умови для російської кампанії у 2025 році.

Удари бомбами по Харкову, удари бомбами по Запоріжжю, удари по Сумах, по Кривому Рогу, по Херсону, не кажучи вже про постійні атаки на міста на Донеччині, — це вкладається в канву, яку я зазначив три тижні тому. До виборів у США у Росії залишився тільки один аргумент: підвищувати інтенсивність атак по містах і градус звірств проти цивільних. Тому що Сили оборони України продовжують відбиватися, і зламати їх у ворога не виходить.

Тільки зсередини. З тилу.

На жаль, ефективної протиотрути цим ударам немає.

Учасники американських виборів показують, що глибоко втягуватися в українську ситуацію і робити її важливою частиною порядку денного вони не хочуть.

Достатніх технічних засобів до листопада точно не буде. Можуть бути заяви і точкові поліпшення. Хочу помилитися.

Тому: там, де виходить не ігнорувати сигнали тривоги — не ігноруйте. Поради щодо осені були навесні. Хто встиг відреагувати — той встиг. Зараз важливо не шарахатися.

Успіхи дальніх ударів по Росії всі бачили. Ефект від виносу арсеналів і складів із боєприпасами має проявитися через кілька тижнів після інцидентів (тобто — на початку жовтня). Якщо будуть ще такі ж успіхи — то і тиск по фронту може трохи знизитися.

Залишилося півтора місяця. Якщо у росіян не вийде зруйнувати фронт (навіть якщо будуть ще втрати територій) до виборів, вони не зможуть розіграти карту допомоги Україні як провалу Америки. І тональність розмов у листопаді буде не та, яку вони б хотіли. Саме в листопаді будуть усі реальні рішення щодо 2025 року і в США, і в Європі.

Доведеться терпіти.

Олексій Копитько

Військовий та політичний аналітик

25 Вересня, 2024
Загострення відносин з Польщею: причини антиукраїнських кроків Варшави

У контексті війни проти Росії Польща виступає надійним союзником України, проте останнім часом виникають суперечності, які викликають занепокоєння. Аналітик Олексій Кущ вважає, що співпраця між країнами є ситуативною, оскільки вони конкурують в багатьох сферах — від економіки до ідеології.

До речі, коли я до війни писав про те, що успішна Україна — це страшний сон для Польщі, мені багато хто не вірив.

Але це реальність, оскільки Україна і Польща — прямі регіональні конкуренти: за трудові ресурси, за інвестиції, за європейські дотації, навіть за ринки збуту товарів.

Конкуренти за логістичні потоки, за право створити центральноєвропейський газовий хаб.

За домінування в геополітичних конструкціях: Тримор’я, Балто-чорноморська дуга (концепція українського геополітика Юрія Липи).

Навіть за право ретранслювати в Європі свій “сарматський” історичний міф — стіна Європи на східному кордоні Європи, що захищає її від “азійських орд”. А історична міфологія часто лежить в основі кліодинаміки та економічного розвитку тієї чи іншої країни.

Додамо сюди ядро-наратив двох ідеологій націоналізму, польського та українського.

Польський націоналізм — це постімперська ідеологія, міф про першу і другу Речі Посполиту, “від моря до моря”. Це Чарнецький 17 століття, який казав “і на розплід не залишайте русина” і Пілсудський з його “пацифікацією” Галичини та знищенням ЗУНР.

І український націоналізм, антиімперський і моноетнічний у своїй суті: Бандера, ОУН і УПА.

Загалом, якщо є геополітична конкуренція, то ось вона в чистому вигляді.

Це не скасовує ситуативної взаємодії двох країн. Але навіть під час війни Польща може блокувати кордон і не пускати українське зерно, підіймати тему Волинської різанини, хоча це зараз явно не на часі.

Але Польща відчуває, що Україна багато в чому залежить від її позиції в структурах ЄС і хоче просто “дотиснути”.

Загалом, сильна і конкурентна Україна нікому не потрібна, ні Туреччині, ні Польщі. Вона потрібна тільки українцям.

Олексій Кущ

Економіст, фінансовий аналітик

21 Вересня, 2024
Польща і Крим: Чому заява Сікорського викликала неоднозначну реакцію

Недавня заява міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського про можливий референдум щодо майбутнього Криму стала предметом обговорення та критики серед політичних експертів. Політолог Володимир Фесенко вважає цю позицію помилковою, проте закликає не здіймати хвилю хейту навколо Сікорського, вказуючи на його прихильність до України.

Про “заяву Сікорського” щодо Криму

Коли сьогодні почув, а потім і прочитав інформацію про “заяву Сікорського” (міністра закордонних справ Польщі) про передання Криму під мандат ООН, а потім проведення референдуму в Криму через 20 років, я був дуже здивований. Справа в тому, що ЗМІ повідомляли, що таку “заяву” Сікорський зробив на конференції Ялтинської європейської стратегії (YES). Я був на цій конференції, яка відбулася 13-14 вересня, чув там виступ Сікорського, але не чув цієї заяви. Звичайно, я не відвідав усі заходи цієї конференції, міг щось пропустити. Але чому ця “заява” з’явилася лише сьогодні? Як я з’ясував у колег, які також були на конференції Ялтинської європейської стратегії, слова Сікорського, що зараз тиражують як його “заяву”, пролунали під час нічної неформальної дискусії в форматі “night cup” пізно ввечері 13 вересня. Найімовірніше, це була неофіційна думка Сікорського (“політ фантазії”) про те, як можна було б розв’язати проблему Криму компромісним шляхом. Але жодних офіційних заяв на цю тему Сікорський на конференції YES не робив. І тому я вважаю, що не зовсім коректно казати саме про “заяву Сікорського”.

Чому цю “заяву” почали згадувати, тиражувати й критикувати тільки зараз, майже за тиждень, після того, як вона з’явилася? Будь-які значущі заяви учасників конференції YES (від президента Зеленського до Майка Помпео чи Джейка Саллівана та багатьох інших) цитували майже відразу, в крайньому разі наступного дня. А тут пауза в шість днів. За законами оперативної журналістики, це здається дивним. Ризикну припустити, що вся колотнеча навколо “заяви Сікорського” розпочалася внаслідок інформації, яка з’явилася в польських ЗМІ, про емоційно напружену зустріч між президентом України Володимиром Зеленським і міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським. На інформаційно-політичні “витоки” поляків наші відповіли своїми “витоками”.

Міністр Радослав Сікорський

Фото: Фото: Gettyimages

Саму ідею Сікорського розкритикували абсолютно правильно. Я нагадаю, що саме запропонував міністр закордонних справ Польщі. Як пишуть різні українські видання, Сікорський заявив, що Київ і Москва не зможуть домовитися про мир без демілітаризації Криму. Він запропонував передати Крим “під мандат ООН із місією з підготовки чесного референдуму після перевірки того, хто є законними жителями, і таке інше… І ми могли б відкласти це на 20 років”. Думка, м’яко кажучи, дуже суперечлива. По-перше, вона є нереалістичною. Майже напевно можна сказати, що Путін на такий “компроміс” не погодиться. Не для того він захоплював і анексував Крим, щоб потім передавати його під контроль ООН. Але найбільш хибною є ідея референдуму, та ще й за 20 років. За цей час русифікація Криму в усіх сенсах тільки посилиться, відбудеться зміна поколінь (а Росія вже 10 років ідеологічно форматує жителів Криму), тож результат такого референдуму буде відомий заздалегідь. Навіть дивно, що такі розумні західні політики, як Радослав Сікорський, усе ще марять ідеями “демократичних компромісів” для розв’язання проблеми тих територій України, які окупувала й анексувала Росія.

Вважаю, що Сікорському обов’язково треба відреагувати на весь цей “інформаційний шум” про його “заяву” та пояснити свою позицію, щоби зняти ще одну, суто штучну конфліктну проблему в і без того непростих стосунках між Польщею й Україною на сьогодні.

Однак зверну увагу й на іншу проблему, вже з нашого боку. На мій погляд, було б абсолютно неправильно розпочинати в Україні критичну інформаційну кампанію проти Радослава Сікорського. Він є, мабуть, найбільш проукраїнським міністром у нинішньому польському уряді та одним із найпослідовніших прихильників підтримки України серед європейських політиків. Воювати треба проти ворогів, а не проти друзів, навіть якщо вони роблять певні помилкові висловлювання. З друзями треба долати непорозуміння і переконливо, але дружньо, пояснювати їм нашу позицію.

Володимир Фесенко

Політолог, полiтичний консультант

21 Вересня, 2024
В’ятрович критикує Польщу за “політику гієни” в українських справах

Народний депутат Володимир В’ятрович, представник партії “Євросолідарність”, висловив різку критику на адресу Польщі, назвавши її дії “політикою гієни”. У своїй заяві він підкреслив, що історично Польща не раз намагалася обмінювати свою допомогу Україні на територіальні поступки, що викликає занепокоєння щодо справжніх намірів Варшави.

«У 1920 році Петлюра отримав допомогу від Пілсудського на кошти відмови від частини українських територій на користь Польщі. Тому неправильно, коли цей вимушений союз представляють як прояв братерства наших народів. Наступного року Пілсудський кинув Петлюру, уклавши мир із більшовиками. А українцям від нього дісталося: sorry guys», – пише В’ятрович.

Він також наводить заяву екс-міністра закордонних справ Польщі Чапутовича, що нинішню політику Варшави щодо воюючої України можна описати «метафорою гієни».

«Метафора гієни описує політику, спрямовану на досягнення вигоди, коли партнер перебуває у складній ситуації, наприклад, під тиском російських військ», – заявив Чапутович.

Мабуть, у такий спосіб В’ятрович коментує публікації в ЗМІ, що Польща має намір використати своє майбутнє головування в Євросоюзі для тиску на Україну з метою ексгумації жертв Волинської різанини.

Також резонанс викликала пропозиція глави МЗС Польщі провести референдум про статус Криму.

21 Вересня, 2024
Пейджери в Україні: незвичайна сучасність архаїчного девайса

У сучасному світі, де смартфони і миттєві месенджери стали невід’ємною частиною повсякденного життя, пейджери можуть здаватися архаїзмом. Проте журналіст Максим Войтенко виявив, що в Україні цей девайс все ще має своє місце, зокрема в медичних установах та деяких інших сферах.

Зацікавився нинішньою історією питання з пейджерами, де їх ще використовують. В Україні я востаннє їх бачив на початку нульових.

І на тому ж початку нульових я гордо ходив із транком — це зв’язок по рації для комерційних абонентів. За допомогою рації в редакції спокійно слухали міліцію і швидку, випрошував я її собі на походи на важливі заходи зі словами: “Треба буде терміново новину передати”. Хоча мобільний телефон на той момент у мене вже був — він сам розмірами і антеною нагадував рацію. Але транк був ще більшим, це хороший понт у ті роки, ще він викликав зубовний скрегіт у співробітників СБУ і міліції. А ось пейджери…

Погуглив і дізнався, що пейджери досі використовують у тих галузях, із яких вони й починали в шістдесятих, коли ще не було мобільного зв’язку для всіх.

В Україні продаються спеціальні пейджери для співробітників медустанов, коштують вони на сайті близько 13 тисяч гривень. З їхньою допомогою розсилають повідомлення співробітникам по всьому лікарняному комплексу. Щось із серії “Зайдіть у 13-ту палату і врятуйте хворого”.

Передавач, найімовірніше, стоїть у самій клініці.

Плюсом пейджерів для медиків називають те, що вони, на відміну від мобільних, завдяки технології, не наводять перешкод на дороге медичне обладнання і не заважають йому працювати.

А ще на початку нульових у США продавали таку річ, як твейджери — це до пейджера прикрутили клавіатуру та передавач — так можна було відповідати на повідомлення.

Максим Войтенко

Журналіст, блогер

20 Вересня, 2024
Успіх українських дронів: значення знищення російського арсеналу під Торопцем

Нещодавнє знищення арсеналу російських військ під Торопцем у Тверській області стало важливою подією, що продемонструвало нові можливості українських безпілотників. Політичний оглядач Андреас Рюеш у колонці для Neue Zürcher Zeitung вважає це явище знаковим, підкреслюючи, що успіх Збройних сил України в цій операції свідчить про суттєві зміни в технологічному оснащенні та стратегіях обох сторін конфлікту.

Неподалік невеликого міста Торопець, за 360 кілометрів від Москви, вибухнув один із найбільших і найсучасніших російських складів боєприпасів. Відеозаписи місцевих жителів і солдатів дають уявлення про масштаби катастрофи. Протягом кількох годин, аж до світанку, одна детонація змінювала іншу. Вибухи були настільки потужними, що закордонні вимірювальні станції зареєстрували їх як землетрус силою 2,8 бала за шкалою Ріхтера.

Перелякані росіяни, коли побачили величезну грибоподібну хмару від вибухів на фото та відео в соціальних мережах, спочатку вирішили, що це ядерна атака. Однак звуки польоту та свідчення очевидців відзначають, що причиною став відносно дешевий удар із використанням кількох безпілотників-камікадзе. Ціль було обрано вдало — арсенал у Торопці охоплює десятки окремих складів боєприпасів на великій території площею понад 5 квадратних кілометрів. За непідтвердженими даними, там зберігалося 30 тисяч тонн вибухових пристроїв, включно з ракетами для реактивних систем залпового вогню “Град”, гранатами та, ймовірно, зенітними ракетами.

Арсенал розміщений просто на залізничній гілці, що цілком зрозуміло з погляду логістики. Однак у безпосередній близькості розташовується місто Торопець із населенням 11 тисяч осіб і кілька сіл. Про жертви серед цивільного населення є лише уривчасті відомості. За наявними даними, в межах евакуації з району лиха було вивезено 7 500 жителів. На фотографіях із Торопця видно неушкоджені будинки, але в багатьох із них вибиті вікна.

Приміщення, що належить арсеналу та, за офіційною інформацією, розраховане на 200 осіб, найімовірніше, зазнало серйозних руйнувань. Один із росіян написав у соцмережі: “Погані новини. Багато 200-х”.

Як завжди в таких випадках, перше завдання російської влади — відбілити те, що трапилося, і заперечувати свою відповідальність. Тоді як на задньому плані, як феєрверк, лунав вибух за вибухом, губернатор Тверської області стояв перед камерою і заявляв, що робота аварійних служб йде “за планом”. У Росії це загальновідомий вислів, який означає, що у влади все під контролем, навіть якщо пересічному громадянину так не здається.

Губернатор Ігор Руденя також повідомив, що всі ворожі безпілотники збиті, а пожежі виникли тільки через уламки. Довірливі глядачі мають зробити висновок, що це винятковий випадок невезіння.

Генерал Булгаков — “хрещений батько” арсеналу під Торопцем

Фото: VPK.name

Насправді ця катастрофа ганьбить російський режим. Сховище в Торопці розпочало роботу тільки 2018 року і було високо оцінене державною пропагандою. На той час заступник міністра оборони Дмитро Булгаков, голова російської військової логістики, спеціально приїжджав туди, щоб урочисто перерізати стрічку. У повідомленнях державних ЗМІ йшлося про те, що арсенал був побудований за найсучаснішими світовими стандартами, щоби безпечно зберігати ракети та боєприпаси. “Завдяки бетонним спорудам (у Росії боєприпаси часто зберігаються в дерев’яних бараках і просто неба) гарантовано захист від повітряних атак і навіть від ядерного вибуху”, — стверджував тоді Булгаков.

Тим часом генерал армії вже давно став символом корупції та нехлюйства в російських Збройних силах. Після того як у лютому 2022 року під час наступу російських військ логістика зазнала повного провалу, Булгаков позбувся популярності. Спочатку він втратив посаду в міністерстві, а потім і свободу в липні 2024 року.

Військові наслідки катастрофи в Торопці оцінити непросто. Якщо 30 тисяч тонн боєприпасів справді було знищено, то це дуже багато. Однак, за оцінками, Росія вже випустила в цьому конфлікті в 40 разів більше артилерійських боєприпасів.

Слід зазначити, що, за офіційними даними, на заході РФ було всього п’ять таких об’єктів. Північне угруповання військ, зокрема те, що бере участь у бойових діях у Курській області та на Харківському фронті, ймовірно, матиме проблеми з постачанням. Залізничні лінії проходять від Торопця до відповідних ділянок фронту.

Однак передусім ця подія показує, наскільки потужними стали українські безпілотники дальнього радіуса дії. Цей успіх навряд чи залишиться поодиноким випадком і змусить росіян переглянути логістику. Невеликі склади боєприпасів поблизу фронту і так перебувають під загрозою: тільки у вівторок українські ВМС повідомили про успішну ракетну атаку на арсенал під Маріуполем.

Андреас Рюеш

Політичний оглядач

20 Вересня, 2024
Чи завжди АРМА ефективно управляє арештованими активами

Адвокат Володимир Богатир аналізує ефективність управління арештованими активами АРМА та піднімає питання правомірності таких рішень з точки зору захисту суспільних інтересів і прав власників.

Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА) відіграє ключову роль у процесі управління активами, на які накладено арешт у межах кримінальних проваджень. Головне завдання агентства – не лише зберегти ці активи, але й за можливості збільшити їх економічну вартість. Однак рішення про передачу активів в управління ухвалює не АРМА, а суд. Виникає питання: чи завжди ця передача є виправданою з точки зору інтересів суспільства?

Конституційні гарантії та міжнародні стандарти права на власність
Конституція України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Жодна особа не може бути позбавлена цього права, окрім випадків, передбачених законом, коли це необхідно для захисту суспільних інтересів.

Ці принципи відображені також у міжнародних актах. Стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує, що будь-яке втручання в право власності має бути законним і переслідувати легітимну мету, зокрема, служити суспільним інтересам. Це втручання повинно здійснюватися на умовах, передбачених законом, і забезпечувати справедливий баланс між захистом інтересів суспільства і правами власника.

Тобто, якщо держава обмежує право власності шляхом передачі активів в управління АРМА, вона зобов’язана довести, що це втручання необхідне для досягнення легітимної мети і є пропорційним.

Критерії правомірності передачі активів
Суди зобов’язані перевіряти, чи є передача активів до АРМА виправданою і пропорційною. Іншими словами, суд має впевнитись, що передача активів не завдає надмірної шкоди власнику і водночас відповідає суспільним інтересам. Зазвичай, активи передаються в управління, коли існує ризик їх приховування, пошкодження або іншої шкоди. Ухвалюючи відповідне рішення, суд має впевнитись в тому, що дійсно існують такі ризики, оцінити як з активом поводиться власник, чи були спроби такий актив реалізувати або додатково обтяжити зобов’язаннями, перетворити, знищити тощо. Якщо ж власник навіть після накладення арешту продовжує актив належно утримувати, розвивати і сплачувати від отриманих доходів податки, то і передання його в управління в АРМА є передчасним та неправомірним.

Передача активів є особливо актуальною, коли вони можуть втратити свою вартість через неналежне управління. У таких випадках АРМА повинна забезпечити ефективне управління для збереження і навіть примноження вартості активів.

Чи завжди ефективне управління АРМА?
На жаль, практика показує, що не завжди управління активами АРМА призводить до позитивних результатів. Один із прикладів – ситуація з теплоелектроцентралями (ТЕЦ) на Львівщині. Після того, як ці підприємства були передані в управління АРМА, вони стали збитковими. Хоча раніше вони забезпечували населення теплом та робочими місцями, після арешту та передачі в управління агентства ТЕЦ зазнали фінансових труднощів і почали потребувати дотацій з державного бюджету, і що дуже болюче для суспільства – це припинення управителем теплопостачання в період опалювального сезону .

Альтернатива управлінню АРМА

Не завжди передача активів до АРМА є єдиним правильним рішенням. У випадках, коли власник активів або призначений ним управитель може довести свою здатність ефективно управляти активами, суд може обмежитися лише арештом без передачі до АРМА. Це дозволить уникнути втрат вартості активів і зберегти їх економічну ефективність.

Таким чином, баланс між захистом прав власника і суспільними інтересами може бути досягнутий за допомогою менш інвазивних заходів, таких як заборона на відчуження активів без їх передачі в управління АРМА.

Висновок
Передача активів в управління АРМА є важливим інструментом захисту суспільних інтересів. Однак цей механізм повинен застосовуватись із врахуванням інтересів власників активів і лише тоді, коли існує реальна загроза їх втрати або пошкодження. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини, будь-яке втручання в право власності має бути законним, переслідувати легітимну мету і бути пропорційним. Ефективність управління активами залежить не лише від АРМА, а й від судових рішень, які мають забезпечувати справедливий баланс між суспільними та приватними інтересами.

19 Вересня, 2024
Західні санкції й “тіньовий флот”: як російські нафтодолари фінансують агресію Кремля
Російська агресія проти України, зокрема, фінансується завдяки продажу нафти, і Захід, хоч і не безпосередньо, опосередковано підтримує цей процес, стверджує аналітик Анатолій Амелін. Головним інструментом у цьому є так званий “тіньовий” танкерний флот, який допомагає Росії обходити міжнародні санкції та забезпечує значний дохід, що використовується для ведення війни.

Основне джерело фінансування війни в Україні — російські нафтодолари та тіньовий флот, який їх привозить.

Але ніхто й не ворушиться, щоб їх перекрити (!)

Дивиться.

Майже 2 тижні тому написав великий розгорнутий аналітичний текст із масою фактів (!) (з посиланнями на джерела) про роль тіньового флоту у фінансуванні війни проти України.

Ключові факти:
- тіньовий флот виріс вже до 1800 суден минулого року. Це майже 15% світового флоту нафтових танкерів;
- роль нафтового сектора в бюджеті Росії у 2023 році — 26% (1/4 бюджету);
- водночас на фінансування війни Росія витрачає 1/3 свого бюджету.
Кожен нафтовий долар бюджету Росії — це, по суті, долар, спрямований на вбивство українців.

Але з’явилися нові дані за серпень:
- 83% від загального обсягу російської морської сирої нафти було перевезено “тіньовими” танкерами (!!!);
- у той час, як на танкери, що належать чи застраховані в країнах, що застосовують цінову межу, припало 19% від загальної вартості російської сирої нафти, що експортується у серпні.
А ще раз підтверджує, що “тіньовий флот” — головний інструмент обходу санкцій:
- у серпні 2024 року виручка Росії від експорту копалин палив (нафта, газ, вугілля) становила 636 млн євро на день (!);
- доходи від морської сирої нафти — 186 млн євро на день (!!!);
- у серпні 2024 року у водах ЄС (з мовчазної згоди ЄС) було здійснено перевалку російської нафти із судна на судно (STS) на суму 1 млрд євро;
- 73% цих перевезень здійснювалися танкерами, застрахованими за G7+;
- перевезення російської нафти по STS серйозно підривають санкції, даючи змогу Росії обходити санкції та цінові обмеження, розділяючи вантаж між кількома покупцями та змішуючи дешевшу російську нафту з неросійською нафтою;
- “тіньові” танкери, середній вік яких становив 17 років, здійснили у водах ЄС екологічно небезпечні перевезення із судна на судно на загальну суму 273 млн євро;
- на ЄС припало 36% (!) щомісячного світового експорту ЗПГ із Росії, вартість якого склала 475 млн євро;
- п’ять найбільших країн ЄС, що імпортують російське викопне паливо, заплатили Росії 1,2 млрд євро цього місяця. Завдяки вилученням із санкцій держави-члени продовжують купувати російський газ та трубопровідну нафту.
Гроші не пахнуть? Як вам такі партнери України, які, по суті, дають Росії ресурс для знищення українців?

Танкери, які перевозили нафту з найбільшого російського нафтового порту на Балтиці в серпні, змінили власників більш ніж за $1,5 млрд після вторгнення в Україну, що свідчить про значний прибуток, отриманий європейськими судновласниками від продажу суден, що старіють, які опинилися в тіньовому флоті.

З 60 танкерів для перевезення сирої нафти й нафтопродуктів, завантажених у Приморську лише минулого місяця, 70% змінили власника з лютого 2022 року (один з них — тричі), оскільки судновласники отримали вигоду з попиту, що росте, на старий тоннаж для підтримки експорту російської нафти.

Вся інформація публічна.

За даними відстеження суден і звітами портових агентів, за тиждень до 8 вересня 29 танкерів завантажили 21,99 млн барелів російської сирої нафти.

Обсяг зріс із 21,67 млн барелів на 29 суднах попереднього тижня.

Це означає, що щоденне постачання сирої нафти морем Росією за тиждень, що закінчився 8 вересня, зросло приблизно на 40 000 барелів до 3,14 мільйона на добу!

Світ тупо заробляє гроші. Не здивуюся, якщо серед тих, хто заробляє на “тіньовому флоті”, спливуть і гучні українські імена.

Але є й перші добрі новини

Великобританія запровадила санкції проти 10 суден російського тіньового фото (з 1800).

Усього 10 суден! І лише одна країна запровадила санкції. Як вам масштаби “боротьби” із фінансуванням російського тероризму?

Як ми бачимо, гроші не пахнуть і ЄС відіграє ключову роль у фінансуванні війни в Україні через “заплющені очі” на тіньовий флот.

Україна, на жаль, не краща. Ми досі не показали прикладу запровадження санкцій і не розкрили всіх стейкхолдерів, бенефіціарів та назви суден, які не є великим секретом. Як і не є секретом їхні маршрути переміщення морями.

Скажіть, як довго ми самі закриватимемо очі на фінансування війни нафтодоларами й не покажемо приклад запровадження санкцій?

Адже Україна теж продовжує мовчати та удає, що немає ніякого тіньового флоту і нафтодоларів, які вбивають українців.

P.S. Схоже, залишається одна надія — на санкції від ГУРу та MAGURA (але про це вголос не можна;)

Анатолій Амелін

Економiст. Директор економічних програм Українського інституту майбутнього
17 Вересня, 2024