Категорія: Точка зору

  • Навіть якщо важко — ідіть далі: особиста історія сили та витривалості

    Навіть якщо важко — ідіть далі: особиста історія сили та витривалості

    У часи, коли життя підкидає все нові виклики — від війни до втрати близьких, проблем на роботі чи нестабільності в особистому житті — ми всі потребуємо слів підтримки. Блогерка, керівниця проєктів і СМО Поліна Левицька ділиться своєю особистою історією — болючою, щемкою, але сповненою сили та оптимізму. Її досвід — це не просто спогади про важкі часи, це заклик не здаватися, коли здається, що все втрачено. Вона нагадує: навіть якщо впали — головне знайти в собі сили піднятися і зробити наступний крок. І саме це — найцінніше в житті.

    Завжди треба вміти зібратися, щоб зробити наступний крок — навіть якщо важко, ми все одно повинні знайти сили зробити цей крок. А якщо впали, то встати і йти далі, i це знову кроки — пише блогерка Поліна Левицька, наводячи приклад зі свого життя.

    Оптимізм — велика сила!
    Фото: Unsplash | Оптимізм — велика сила!

    Ніколи не здавайтеся

    Хочу морально підтримати всіх, кому зараз складно. З різних причин: хтось довго шукає роботу, хтось розлучається, у когось проблеми на роботі, хворіють близькі та родичі. Ті, хто живе в Україні, відчувають на собі війну. Перед початком моєї розповіді — я вам всім щиро бажаю витримати все це, і впевнена, що у вас все вирішиться на краще.

    Мені не страшно і не соромно про це писати або говорити. Це частина мого життя. Моєї історії.

    Коли загинув мій батько, мені було 15 років. Мамі — 40 років. Літо. Ми тільки повернулися з мамою із сімейного відпочинку. В те літо для мене змінилося все: зруйнувалися всі плани з вступом через рік, зробити ремонт у квартирі, яку батько купив в кредит. Ми всюди були винні: банкам, знайомим, друзям. Ми якось зробили похорон. І сіли з мамою думати, що далі.

    Тут варто сказати, що моя мама — вона не такого складу характеру, як я. У неї завжди було: “ой, всьо”. Вона була схильна опускати руки. Я в те літо вже підробляла в місцевій газеті, писала позитивні статті, пов’язані з життям міста та молоді. Навіть коли здавалося, що в місті нічого позитивного за тиждень не сталося — редактор все одно цей позитив вимагав знайти. Це був мій перший урок — намагатись бути оптимістом.

    Моя мама все життя працювала в дитячому садку вихователем і викладала інформатику в школі. Тобто, по суті, вона працювала завжди — всі дні тижня. Йшла о 7 ранку на роботу і поверталася о 8–9 вечора.

    В перші 2 роки після смерті тата моїй мамі довелося ще взяти один підробіток на вихідні. По пів дня. Місто було маленьке. Роботи там толком не було.

    Я влаштувалася ще адміністратором в інтернет-клуб на 0,7 ставки. На повну мене за законом не мали права брати. І так директор клубу боявся, але хотів допомогти моїй сім’ї.

    Отже, мені 15 років. Я перейшла в 11 клас. Зранку я в школі до 14–15:00. Потім у мене або газета, або робота в інтернет-клубі. Все це закінчувалося о 20–21:00. Потім уроки. Ще я займалася настільним тенісом. І закінчувала художню школу.

    Ні в мене, ні в моєї мами не було вихідних і відпустки в ті 2 роки після смерті батька.

    В 11 класі я складала іспити достроково і в мене не було випускного. У мене просто не було грошей ні на святкову сукню, ні на зачіску, ні на сам випускний, який проходив у ресторані.

    Я безперервно працюю з 15 років. Це глобально багато для 38 років. Це досвід, багато досвіду за моїми плечима і багато комунікацій. Я знаю, що таке, коли “все, приїхали”. Я знаю, що таке брехня і коли в холодильнику пусто. Але це точно ніколи не зламає сильних духом людей. Це тільки зробить сильніше і дасть черговий досвід.

    Так, ми втрачаємо. Особливо зараз. Але завжди треба вміти зібратися, щоб зробити наступний крок. Навіть якщо важко, ми все одно повинні знайти сили зробити цей крок. А якщо впали, то встати і йти далі. І це знову кроки.

    Я бажаю всім сил, терпіння — і пам’ятайте, що у нас одне життя. Бережіть себе і близьких. Зараз це як ніколи важливий слоган.

    І, будь ласка, ніколи не здавайтеся.

  • Єгор Фірсов: «Ці дрони не глушаться. Їх бояться всі»

    Єгор Фірсов: «Ці дрони не глушаться. Їх бояться всі»

    На фронті — новий король. Це не танк, не артилерія і не жива сила. Це дрон на оптоволокні — технологічний звір, який змінює правила гри. Він не боїться радіоперешкод, не “глушиться”, не зникає зі зв’язку. Сьогодні це найнебезпечніша зброя поля бою. Таку реальність окреслює військовослужбовець ЗСУ Єгор Фірсов, який прямо з передової розповідає: війна знову еволюціонувала. Сіра зона розтягується, тактика змінюється, а єдиний вихід для солдата, коли над головою висить дрон на волокні — тікати або ховатися глибше.

    Противник масово запускає ці пристрої, і станом на сьогодні ефективної протидії їм немає. Водночас ЗСУ також адаптуються: розробляють власні дрони, перебудовують логістику, евакуацію, навчання. Але головна задача, наголошує Фірсов, — це не техніка. Це якісні командири й адекватна організація, без яких навіть найкращі дрони — марна справа.

    На жаль, треба продовжувати бігти марафон.

    На якому ми кілометрі? На 21 чи 39 му не зрозуміло, але фініш ще не проглядається.

    Ще й бігти треба в гору.

    Яка ситуація на фронті? Місяць чипів року тому — нам було легше.

    Чати різних підрозділів гудять і вдень, і вночі: логістика, евакуація, організація різних типів БПЛК.

    Дрони роблять новий виток еволюції: польоти на 30 кілометрів на оптоволокні — це реальність. Таких дронів стає все більше і більше. А значить — фактична сіра зона, в якій можна лише сидіти під землею — буде ставати ще довшою.

    Противник взяв курс на оптоволокно — протидії цим дронам поки немає, окрім як збивати дрон рушницею. Або просто тікати від нього, чим швидше, тим краще (вміло)!

    До речі, як тікати від дрона, коли ти водій — має стати важливим курсом під час підготовки військових.

    Дрон на оптоволокні — починає бути королем фронту. Як агент з “Матриці”, з усіх героїв він невразливіший.

    Покращення організації у війську — головна задача. Вона навіть головніша, ніж дрони. Бо останнє ми витягнемо, як завжди, колективним військовим розумом. Перше — вимагає аналізу власних помилок, і якісних старших командирів, яких має ставати все більше.

  • Злам системи: США готують економічний штурм України — олігархи в паніці

    Злам системи: США готують економічний штурм України — олігархи в паніці

    Серед кулуарних розмов про співпрацю США та України з’явився гучний сигнал тривоги — під виглядом вигідної угоди щодо мінералів може відбутися злам усієї олігархічної системи, яка роками контролює країну. Про це заявляє політик і військовослужбовець Денис Ярославський, який отримав доступ до закритої частини плану UAUA — амбітного проекту “Ultimate American-Ukrainian Alliance”. Згідно з його словами, реальний сценарій набагато масштабніший за просто “угоду” — мова йде про економічну революцію, яка зачепить інтереси фінансових груп, кланів і тіньових лідерів держави.

    Зі мною поділилися другою частиною закритого плану UAUA — Ultimate American-Ukrainian Alliance. І ось що важливо знати!

    Незважаючи на 113 мільйонів гривень, які Кабмін збирається витратити на “консультантів”, найімовірніше, жодної остаточної угоди у Вашингтоні цього разу підписано не буде. І Трамп не поспішатиме завершувати війну. Тому що угода щодо рідкоземельних ресурсів — лише верхівка айсберга (причому від початку подана на вкрай невигідних для України умовах).

    Справжня мета — отримати від української делегації зустрічну пропозицію (яку раніше було передано президенту Зеленському для вивчення), спрямовану на повне перезавантаження економіки країни.

    Як я вже писав, США готові інвестувати в Україну 3 трильйони доларів за 10 років.

    ВАЖЛИВО, що інвестиції здійснюватимуться не через Держдеп, а через найбільші приватні корпорації, і це справжній інвестиційно-технологічний штурм, який свого часу здобули: Ізраїль, Південна Корея та Сінгапур.

    Саме тому навколо UAUA вже почалася тиха паніка.

    Чому?

    По-перше, практично кожна галузь, у яку хочуть зайти американці, давно поділена між українськими кланами:

    • оборонка — у “своїх”,
    • агросектор — у латифундистів,
    • енергетика — в олігархів,
    • транспорт, логістика, будівництво — розписані заздалегідь,
    • IT, медицина, медіа — повністю під контролем.

    Ці групи десятиліттями доїли країну і зараз відчувають загрозу. Тому що міжнародний бізнес приходить не тільки з грошима — він приходить із технологіями, з мізками, з новими правилами гри. А це означає:

    • доведеться ділитися,
    • доведеться пройти аудит (а це їхній страшний сон),
    • доведеться грати по-чесному,
    • доведеться конкурувати.

    І ось тут система починає битися в істериці.

    По-друге — і це ключове: ми досі не знаємо, з ким із партнерів, які договори і на яких умовах уже було підписано від імені України. Наприклад, угода про столітнє партнерство з Великою Британією…

    Але ж США хочуть укласти з Україною свій БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНИЙ альянс, що означає скасування всіх попередніх домовленостей із будь-ким.

  • Глибинна держава – це не змова, а частина еволюції системи

    Глибинна держава – це не змова, а частина еволюції системи

    Глибинна держава — одне з тих понять, що давно вийшло за межі політичної науки і перетворилося на медіа-феномен. У масовій свідомості вона асоціюється з невидимим урядом, змовами, глобальним контролем і силовими структурами, які «насправді всім керують». Це зручне пояснення для всього, що здається незрозумілим, непрозорим або несправедливим у функціонуванні держав.

    Але чи справді глибинна держава — це таємне угруповання в тіні? Чи, можливо, мова йде про складну систему інституцій, зв’язків і процесів, яка просто не лежить на поверхні? Про те, що насправді означає поняття Deep State, чим воно є в різних країнах, і чому без «глибинної» держави не обходиться жодна справжня демократія, — у цьому блозі.

    Що ж таке Deep State?

    І ті, хто ставиться до цього явища нейтрально або позитивно, і ті, хто вважає його причиною всіх бід людства, зазвичай мають на увазі “непублічні механізми політики й управління суспільством та державою”. До непублічної сфери можна віднести кулуарні зв’язки, управлінські, бюрократичні чи корпоративні практики, які впливають на державу і суспільство, але не лежать на поверхні. Це може бути просто буденна робота бюрократії, яка непомітна широкому загалу.

    Уявлення конспірологів або противників Deep State полягає в тому, що є певна “таємна організація”, яка сидить “нагорі” і керує суспільством винятково у власних корисливих інтересах. Звісно, це міф і так не працює.

    Насправді ж управління економікою, фінансами, суспільством та державою — це складний процес, здебільшого бюрократичного і політичного характеру. У будь-якій великій структурі рано чи пізно виникає розписана, структурована бюрократія. Бюрократія не завжди ефективна і майже ніколи не буває динамічною, бо її завдання полягає в іншому — забезпечувати стабільність і керованість.

    Чим складніше суспільство, тим складніше влаштована бюрократія і тим більше там різноманітних гравців. Груп впливу, професійних експертів та чиновників, які вибудовують сталі традиції та культури поведінки в певних інститутах. І все це разом (формальна бюрократія, бізнес-інтереси, неформальні правила, традиції, галузеві та регіональні еліти) й формує складну систему влади.

    Ми маємо справу з безліччю взаємопов’язаних процесів, що часто суперечать одне одному і не мають єдиного центру прийняття рішень. Немає ніякої єдиної “таємної влади”. Проте є безліч відносно самостійних, формальних і неформальних структур.

    Конспірологи ж, прагнучи простих пояснень, “призначають” Deep State таким собі всемогутнім координатором, який заважає “простим людям” чи “істинним реформаторам” втілювати свої геніальні ідеї. Так, трампісти та інші конспірологи-популісти вперто ігнорують складність світу, бо вона їм не зрозуміла і некомфортна.

    Навіщо потрібен Deep State?

    Існування такої складної “багатошарової” системи забезпечує найважливішу річ: безперервність влади та управління державою. Керованість продовжується навіть тоді, коли відбувається серйозний зовнішній чи внутрішній стрес системи.. Наприклад, в Україні у 2014 та 2022.

    Також Deep State діє як запобіжник. З одного боку, може гальмувати реформи, але з іншого — рятує від необачних і небезпечних “стрибків” в інший бік.

    Навпаки, якщо вся система надмірно централізується і вся влада замкнена на “вертикалі” (як у Путіна в Росії), це робить структуру дуже крихкою. Варто зникнути центру (внаслідок поразки, перевороту чи смерті правителя) — і вся конструкція може розлетітися, бо немає відпрацьованих горизонтальних зв’язків та стійких неформальних інституцій.

    Як проводити реформи в умовах Deep State?

    Спроби “ламати бюрократію” чи “знищувати Deep State” зазвичай призводять до дестабілізації. Водночас ігнорувати гальмівний ефект старих інституцій також нерозумно. Єдиний спосіб — усвідомлювати, що будь-які зміни потребують згуртування зацікавлених сторін. Саме так можна реалізовувати реформи:

    1. Створити коло бенефіціарів — тих, кому реформа вигідна й хто захищатиме її.
    2. Пояснити суспільству сенс змін — щоб був суспільний тиск “знизу”.
    3. Знайти компроміс з тими, хто виступає проти або остерігається змін — в умовах демократії це майже завжди необхідно.
    4. Закріпити результат — у формі законів, ринкових механізмів, неформальних правил, аби нова система стала вигідною й усталеною.

    Це нескінченно далеко від “простих рішень”. Але прості рішення можуть хіба в пекло завести. США нам (світу) це дуже добре ілюструють.

     

    Юрiй Богданов

    Блогер
  • Чому в Україні неможливі справжні податкові реформи

    Чому в Україні неможливі справжні податкові реформи

    Кожного разу, коли в Україні лунають розмови про «справедливу податкову систему», суспільство завмирає в очікуванні, а політики — у страху. Податкова реформа — одне з тих питань, яке роками залишається хронічно нерозв’язаним. І головна причина не у браку законопроєктів чи фахівців. Вона — у самому серці системи.

    У 2018 році президент США Дональд Трамп ввів протекціоністські мита на імпорт китайської продукції. У відповідь ринки впали, а особистий статок самого Трампа скоротився на $500 мільйонів. Це ціна за політичне рішення в інтересах економіки США. В Україні такий сценарій — просто фантастика.

    Жоден український чиновник чи депутат не ризикне ухвалити податкове рішення, яке вдарить по його бізнесу або бізнесу близького оточення.

    Ось як виглядає нинішня податкова модель:

    • Експорт сировини: мита — нульові (виняток — металобрухт), ПДВ — відшкодовується в повному обсязі.

    • Імпорт: практично без обмежень, навіть у чутливих секторах, де страждає національний виробник.

    • Розкіш: жодного спеціального оподаткування. Елітні авто, яхти, багатоквартирні маєтки — все без «податку на багатство».

    • Рента за користування надрами: мізерні 1,5 млрд грн на рік, хоча йдеться про багатомільярдні обсяги ресурсів.

    Хто виграє?

    Вигоду отримують кілька фінансово-промислових груп, що контролюють експорт сировини — металів, аграрної продукції, руди. За оцінками, з 2014 року саме ці гравці вивели понад $50 млрд з країни, не створивши жодного стабілізаційного або резервного фонду.

    Податок на прибуток для них — у середньому 18%, у той час як, наприклад, європейські нафтогіганти платять 25–30%. Ефект зрозумілий: олігархи багатіють, бюджет — бідніє.

    Хто платить за «бенкет»?

    • Громадяни — через акцизи, зростання ПДВ і загальне підвищення цін.

    • Малий бізнес — через постійні загрози ліквідації спрощеної системи оподаткування та податковий тиск.

    Тобто ті, хто не має ані офшорів, ані лобістів у парламенті, — платять найбільше.

    Головний бар’єр до будь-якої реформи — Верховна Рада. Прогресивна шкала оподаткування — це удар по кишенях самих депутатів, міністрів та їхніх родин. Саме тому закони, які мали б змінити ситуацію, не проходять навіть перше читання.

    Замість цього парламент розглядає зміни, які ударяють по найвразливіших: фопах, вчителях, медиках, пенсіонерах.

    Це питання часто звучить у суспільстві. Відповідь проста: у Скандинавії еліти платять 45–60% податків, а в Україні — часто менше, ніж водій таксі, що працює в тіні.

    Поки українська політична еліта не буде готова платити за правилами, які хоче встановити для інших, — податкова реформа залишатиметься лише гаслом. А державний бюджет — дірою, яку лататимуть коштом тих, у кого й так майже нічого не лишилось.

  • Росія хоче використати США для легалізації окупації

    Росія хоче використати США для легалізації окупації

    Переговори в Ер-Ріяді, що тривали з 23 березня, привернули увагу світової спільноти не лише завдяки зустрічам української та американської делегацій, а й через діалог представників США та Росії.

    Можливі результати переговорів оцінив політолог Вадим Денисенко.

    В Ер-Ріяді з 23 березня відбувалися переговори української та американської, а також американської та російської делегацій. Міністр оборони України Рустем Умеров зокрема повідомив, що діалог із США був ефективним. Після переговорів представників США та РФ, які тривали цілий день 24 березня, стало відомо, що українська делегація залишиться в Саудівській Аравії ще на один день, щоб знову зустрітися з американськими колегами.

    Паралельно американські медіа повідомляють, що звіти, надані адміністрації президента США Дональда Трампа технічною групою США в Ер-Ріяді, здаються оптимістичними. Офіційна заява може з’явитись вже за кілька годин. Але вже зараз можна говорити про логіку дій росіян, яка зводиться до формули: пропонувати багато, просити неможливе, тягнути час.

    Отже, як це працює?

    Путін пропонує американцям ряд високомаржинальних угод.

    Я неодноразово писав і говорив: пропозиція РФ зводиться до того, що американцям пропонують не просто увійти у видобуток і розробку Арктики, їм віддають посередництво в торгівлі підсанкційними товарами в недружніх країнах (перш за все – Європейським Союзом). При цьому, Путін вирішив підіграти логіці Трампа. І тому він готовий говорити, як кажуть, навіть про частки в “Росатомі” та “Роскосмосі”. І це головний фактор тиску на Трампа. На кону, повторюся, десятки мільярдів доларів по року.

    В обмін російський диктатор просить дві речі: зняття санкцій і визнання російськими українських територій. І паралельно тягне час. Навіщо?

    По-перше, Путін хоче провести літню воєнну кампанію, бо вважає, що ми посиплемося (і це остання кампанія можлива без мобілізації).

    По-друге, йому потрібно підготувати Росію до мирного життя і особливо потрібно закрити питання з можливими мовчазним спротивом 30-35% ура-патріотів, які вже є кістяком антипутінськоі ура-патріотичноі меншості. Але меншості, теоретично, готової до агресії.

    По-третє, він готується до того, що Трамп спіткнеться.

    І його головна зовнішня гра – стати потрібним одночасно і США, і Китаю перед їхніми майбутніми переговорами.

    Це той зовнішньополітичний фактор, на який ми маємо особливо звернути увагу. І тут поле гри – світ.

    І вже писав про гру на Чорному морі, те саме Путін пробуватиме робити в Ірані, в Африці (перш за все регіон Сахель), спробує щось зіграти в Латинській Америці, хоча тут шансів мало…

    Швидкого миру не буде (його ймовірність низька). Але, крім воєнної і дипломатичної кампанії, нам явно не вистачає інформаційної кампанії в США “Путін маніпулює Трампом”.

    Річ у тім, що в Путіна є до двох місяців, коли він може тягнути час і знайти такі точки впливу на Трампа, які дозволять останньому закрити очі на маніпуляції. Довше тягнути час буде нереалістично – це стане аж надто помітним. І в Трампа буде два варіанти: або вводити санкції проти Росії, або переключитися на щось інше. Україні не можна допустити переключення на щось інше.

  • Показова страта в Одесі: розстріл серед білого дня

    Показова страта в Одесі: розстріл серед білого дня

    Розстріл відомого одеського активіста Дем’яна Ганула шокував не лише місцевих мешканців, а й усю країну. Напад стався 14 березня, у розпал дня, у багатолюдному місці, неподалік зупинки громадського транспорту та житлових будинків.

    Саме вбивство побачили мільйони людей – запис із вуличних відеокамер швидко потрапив до соціальних мереж. На “ролику” – Дем’ян, який нерухомо лежить біля дверей магазину. Активіст ще живий. Поруч із ним стоять невідомі чоловік та жінка – мабуть, просто перехожі. Вбивця розміреним кроком із пістолетом у руках підходить до Дем’яна, робить контрольний постріл у голову і на очах очевидців спокійно йде…

    Це виглядає настільки абсурдним, ніби постановочний кадр. Проте все виявилося реальним – виття поліцейських сирен, перекриті вулиці та автоматники на кожному розі…

    Вже за кілька годин на зловмисника вдягли кайданки: у соцмережах з’явилося відео затримання. Трохи розгублений чоловік плутано відповідає на запитання: “Ім’я? Військове звання? Зброя?”… За даними слідства, фігурант – 46-річний дезертир, який перебуває у розшуку з кінця лютого поточного року. У поліції припускають: він не повернувся на місце служби саме для того, щоб ретельно підготувати вбивство.

    У слідства є кілька версій: вбивство на замовлення, скоєне у зв’язку з професійною, громадською діяльністю активіста, причетність російських спецслужб, а також – особиста неприязнь.

    Варто визнати, що ворогів у 31-річного Ганула було хоч греблю гати. Свою громадську діяльність уродженець Кіровоградської області розпочав наприкінці 2013-го, у 2014–2016 роках очолював в Одесі силовий блок “Правого сектору”. Був учасником низки заходів, серед яких – “сміттєві люстрації”, патріотичні марші та ще ряд подій, пов’язаних із протистоянням “антимайдану”. Серед них – масові заворушення 2 травня 2014 року.

    Після виходу з “Правого сектору” Ганул створив громадську організацію “Вуличний фронт”. Брав участь у публічних акціях із закриття наркоточок в Одесі, у протестах проти забудови Літнього театру, зелених зон та узбережжя Чорного моря. Відомий як волонтер, екоактивіст, зоозахисник, затятий борець з імперською та радянською символікою – особисто зривав деяку з них… Він жорстко реагував на антиукраїнські настрої, знаходив “любителів Росії”, кривдників військових та змушував просити вибачення під відеозапис.

    Водночас не можна не визнати, що Ганула знають і за іншими, не дуже втішними для нього “епізодами”. Наприклад, його звинувачували у ксенофобських висловлюваннях на адресу представників національних меншин, затримували у машині з боєприпасами – тоді активіст стверджував, що авто – не його. У 2023 році він заявив, що його побили військові через претензії стосовно “машини для фронту”. Складно сказати, що саме тоді сталося, але справа потихеньку затихла.

    Торік у липні Ганул писав у соцмережах, що Басманний суд Москви заочно заарештував його за кількома статтями Кримінального кодексу РФ.

    Чоловік стверджував, що після низки акцій із захисту честі військових ЗСУ отримує чимало погроз, а в інтернеті, у відкритому доступі, виявилася особиста інформація про його рідних.

    На різних російських інформаційних ресурсах оголосили нагороду за його “голову”. Тоді громадський діяч звернувся до СБУ з проханням надати охорону (через кілька місяців було затримано замовника замовного вбивства, однією з цілей якого був саме Дем’ян; обвинувачений зараз у в’язниці й правоохоронці стверджують, що більше прохань про захист від Ганула не надходило).

    Кілька місяців тому він став батьком, і душі не чув у маленькій доньці. На фото, викладених в Instagram, Дем’ян на руках зі своєю крихіткою. Текст до фото доводить до сліз: “Я розумію, материнство – це не тільки про кохання та ніжність, це також про виснаження та жертви. Тому підтримка для жінки титанічно необхідна, вона може виявлятися в чому завгодно, але без неї ніяк. Народжуйте дітей, любіть своїх дружин, ходіть до української церкви”.

    Як розповіли друзі Ганула, він не був впевнений у своїй безпеці, а з народженням доньки його занепокоєння ще більше посилилося. За словами активістів, знаючи, що ходить “по лезу бритви”, Дем’ян нещодавно змінив місце проживання. Але це, як бачимо, не допомогло. У День українського добровольця, на проспекті Українських героїв – показово застрелено активіста з яскраво вираженою проукраїнською позицією. Хто б не був замовником вбивства та якими б не були мотиви злочинців, вони зробили великий подарунок ворогам України.

    Лариса Козова

  • Яку ціну Україна має заплатити за підтримку США

    Яку ціну Україна має заплатити за підтримку США

    В останні місяці в україно-американських відносинах стався суттєвий поворот, що свідчить про кризу у співпраці між Києвом та Вашингтоном. Президент США Дональд Трамп і ключові члени його команди відкрито звинуватили президента України Володимира Зеленського у тому, що він став головною перешкодою для завершення війни з Росією. У відповідь, Зеленський вчергове відкинув пропозиції США та продовжив дотримуватися своєї політики, що може мати серйозні політичні наслідки для України.

    Конфлікт між Україною та США став особливо помітним після того, як Трамп і його соратники почали звинувачувати Зеленського у затягуванні війни. Трамп стверджує, що Зеленський мав можливість завершити війну ще три роки тому, але відмовився використовувати пропоновані США механізми для мирного врегулювання. Президент США додав, що рейтинг Зеленського впав до рекордно низьких рівнів, що, за його словами, вказує на втрату довіри серед українців.

    Ці звинувачення стали частиною більш широкої критики від американської адміністрації, яка включала і вимогу провести в Україні вибори. Трамп натякнув, що Зеленський не зможе залишатися при владі після виборів, якщо вони все ж відбудуться, що було спричинено обіцянкою Києва підписати угоду про доступ США до рідкоземельних ресурсів, що не була виконана.

    Відповідь президента України була різкою. Він заявив, що не має наміру йти у відставку і що питання виборів у нього в порядку денному не стоїть. Зеленський також звинуватив Трампа у недооцінці ситуації в Україні та зазначив, що це може бути результатом дезінформації. Окрім того, Зеленський підкреслив, що Україна має намір залишатися суверенною і йти до НАТО та ЄС, незважаючи на труднощі.

    Крім того, президент України ще раз заявив, що він не готовий до змін у владі та розцінює всі вимоги США як спроби послабити його позицію в умовах війни. У відповідь на ультиматуми Вашингтона він заявив, що навіть у разі тиску буде продовжувати боротьбу за інтереси України.

    Тим не менш, тиск США зростає, і все більше аналітиків зазначають, що в найближчому майбутньому США можуть наполягати на зміні керівництва в Україні як на умовах досягнення миру. Ідея про те, що Зеленський є основною перешкодою на шляху до завершення війни, набирає популярності в американському політичному середовищі. Багато представників адміністрації Трампа, включаючи Кіта Келлога, почали висловлюватися про необхідність змін у керівництві України, аби забезпечити мирну угоду з Росією.

    Відповідно до цієї стратегії, Трамп пропонує кілька етапів вирішення конфлікту: спочатку перемир’я, потім скасування воєнного стану і проведення виборів. Якщо ці кроки будуть здійснені, Зеленський має покинути свій пост після виборів, що стане сигналом про початок мирного процесу.

    Незважаючи на тиск з боку США, Зеленський зберігає свою популярність серед значної частини українців. За даними останніх опитувань, його рейтинг становить близько 57%, що є досить високим результатом в умовах війни. Однак питання виборів і можливість зміни влади знову поставлені на порядок денний. Згідно з соціологічними даними, в разі проведення виборів, Зеленський має реальні шанси програти їх головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному, який користується високим рейтингом серед громадян.

    Незважаючи на це, Зеленський відмовляється від ідеї виборів, вважаючи їх частиною російської пропаганди, спрямованої на розкол суспільства і руйнування держави. Для підтримки свого іміджу, Зеленський запустив кампанію з закликом об’єднатися навколо президента та протистояти закликам до зміни влади.

    Очевидно, що ситуація з тиском з боку США має свої наслідки для політичної стабільності в Україні. З одного боку, Зеленський може утримати владу завдяки підтримці населення, однак на міжнародній арені тиск США на українське керівництво може стати ще більш виразним. Вибори, які можуть стати одним із ключових моментів на шляху до миру, створюють політичну невизначеність, яка може призвести до розколу в українському суспільстві.

    У майбутньому Україна стоїть перед важким вибором: чи погодиться на вимоги США, чи продовжить боротьбу за свою політичну незалежність, навіть попри зовнішній тиск.

  • Аналітик Олексій Кущ розповів до чого може призвести “економіка ресурсної експлуатації”

    Аналітик Олексій Кущ розповів до чого може призвести “економіка ресурсної експлуатації”

    Україна стоїть перед вибором, який визначить її майбутнє: залишитися в пастці ресурсної економіки чи трансформуватися в складну, високорозвинену структуру. Перший варіант – це шлях деградації промисловості, інфраструктури та експорту робочої сили, тоді як другий – це зростання ВВП, інвестиції в освіту, науку, медицину та новий індустріальний ренесанс. Однак, чи вистачить політичної волі для переходу до моделі розвитку, чи знову оберуть простий, але руйнівний шлях? Про це розповів аналітик Олексій Кущ.

    Обговорення моделі використання українських ресурсів – це одночасно й обговорення моделі розвитку економіки загалом. Або “економіка ресурсної експлуатації”, або модель економічної трансформації в бік нової, складнішої і розвиненішої структури.

    Простими словами, жити за рахунок мізерної сировинної ренти (більшу ніхто не заплатить) або за рахунок додаткової вартості.

    У першому випадку, подальший експорт населення в інші, більш розвинені країни. Деградація промислових мегаполісів сходу і центру. Деіндустріалізація і десоціалізація. Деградація інфраструктури, системи освіти, медицини та науки. Низький рівень подушного доходу, ВВП і дефіцит інвестицій в оборону. Проблеми з екологією.

    У другому – зростання продуктивності праці, інвестиції в науку, освіту, медицину, інфраструктуру. Створення робочих місць. Нова індустріалізація та урбанізаційний ренесанс. Зростання ВВП і рівня доходів населення, значні витрати на оборону, енергетику, екологію. Попит на висококваліфіковану робочу силу, репатріація населення.

    За всієї очевидності переваг другого варіанта, вибір, найімовірніше, буде зроблено на користь першого.

    Я даю шанси як 70/30. І знаєте чому?

    Причин дві.

    Перша – простота. Наші еліти завжди йдуть шляхом, що здається простим. Те, що це потім призводить до складних проблем – інше питання.

    Друга причина – рентоорієнтованість.

    Рентоорієнтовані політичні еліти завжди обирають рентну, сировинну, корупційну модель економіки, яка дає їм змогу знімати з неї “пасивний дохід”, як із банківського депозиту.

    Складна економіка вимагає наявності “девелоперських еліт”, країнового білдингу, “еліт розвитку”, які заробляють частину прибутку, що генерується системою, а не частину ренти.

  • Україна втрачає понад 800 тисяч людей щороку

    Україна втрачає понад 800 тисяч людей щороку

    2024 рік став ще одним роком, коли Україна стикнулася з жахливою демографічною статистикою. Відзначено рекорди за смертністю, зростанням від’ємного природного зростання та міграцією. Український аналітик Олексій Кущ пояснив чим це загрожує Україні.

    Жахлива статистика.

    У 2024 році смертність в Україні становила 495 тис. осіб, а народжуваність 177 тис., тобто розрив у 2,8 рази. Природне від’ємне зростання населення (так, саме такий термін застосовують у демографії) становило торік 318 тис. осіб.

    Другий рік поспіль смертність перебуває на одному й тому ж рівні, практично не змінюючись.

    А ось і без того низька народжуваність в Україні впала ще на майже 6% (мінус 11 тис народжень).

    З урахуванням міграції за кордон і окупації територій, смертність, пов’язана з війною, становить зараз не менше 100 тис. осіб на рік. Цей показник за глибиною демографічного впливу можна порівняти з безперервною епідемією коронавірусу.

    Демографічно, Україна з 2020 року в умовній пандемії. П’ять років “не природного скорочення” населення, якщо так можна висловитися.

    Якщо війна – національна трагедія, то демографія – це національна катастрофа.

    Яка посилюється і міграцією з країни.

    За даними НБУ у 2024 році країну покинуло ще 500 тис. осіб. У 2025 році ця цифра може бути і вищою.

    Тобто сумарно, Україна в контексті людського капіталу втратила торік понад 800 тис. осіб: 500 тис. виїхали і ще стільки ж померли, а народилося лише 177 тис. осіб.

    Ще кілька років такого треку і точка відродження залишиться далеко позаду.

    Вона вже позаду, але ще є шанс. Маленький, але шанс.