Категорія: Шоубізнес

Художня екранізація історій лютого-березня 2022 року з окупованої росіянами Бучі та навколишніх селищ вже пережила кілька хвиль критики. І це задовго до прем’єри.

Фільм “Буча” критикують за те, що “надто рано” він виходить – коли ще не всі загиблі бучанці ідентифіковані, а травма тих, хто вижив, надто свіжа.

Критикують, що це художня, а не документальна стрічка – з усіма неточностями та умовностями ігрового кіно.

Нарешті, шквал обурення викликав один з англомовних постерів з написом Bucha та розбомбленою багатоповерхівкою у… Бородянці.

Як житель Бучі та журналіст, що працював з матеріалами про воєнні злочини росіян тут, я подивився робочі матеріали “Бучі”, аби зрозуміти, чи справді фільм заслуговує на критику.

Спробуємо розібратися без спойлерів.

Історія

В основі фільму – реальна історія Костянтина Гудаускаса – волонтера, який вивіз десятки людей з Ворзеля, Бучі та інших окупованих росіянами локацій.

Батько Костянтина – литовець, але сам він народився у Казахстані. Саме “союзний” для росіян казахський паспорт допомагав йому проїжджати блокпости російської армії.

В інтерв’ю ірпінському YouTube-каналу “Неймовірні UA” він описує, як вивозив поранену дитину й молився, щоб та не вмерла в його машині.

“Були ж гарні росіяни? Ви знаєте, не було. Не було”, – каже Костянтин ламаною українською зі сльозами на очах, і це справді дуже емоційна історія для екранізації.

Окрім розповідей Гудаускаса, творці фільму також консультувалися з ГУР міноборони України, а для прописування діалогів російських військових слухали оприлюднені записи перехоплень їхніх переговорів. Російська техніка у фільмі – це трофейні БТР та вантажівки, захоплені українськими бійцями.

Тому більшість історій, описаних в “Бучі”, так чи інакше співвідносяться з реальністю окупованої Київщини.

Наприклад, епізод з тизера, де російський військовий розстрілює полонених чоловіків і каже цивільним “Это грязь”, попри всю, здавалося б, кінематографічність, – справжній.

У документальному фільмі ВВС про вісьмох розстріляних тероборонівців на вулиці Яблунській одна з жінок пригадувала, як бачила ще живих полонених й один з російських командирів казав не дивитися на них, бо вони “не люди, а бруд, тварини”.

Інша очевидиця згадувала, як пострілом у голову вбили одного з полонених хлопців, якому задерли футболку на голові, щоб він нічого не бачив. І потім на тому місці була велика калюжа крові – “товстим шаром, десь два на три метри”.

Все це автори фільму намагаються передати у стрічці – утім, без надмірної кривавості та деталізації смертей. Тобто вони намагаються бути уважними до деталей навіть у художній інтерпретації.

Утім, є і одна невідповідність між деталями, про яку не можна не згадати.

Постер і Бородянка

Йдеться про постер “Бучі”, на якому зображена Бородянка.

Сценарист та продюсер фільму Олександр Щур пояснює, що це “проєкт постера для англомовної аудиторії, який допомогли зробити іноземні фахівці”.

І назва Bucha не означає автоматично, що на ньому зображена Буча. Адже дія фільму проходить у тому числі й в Бородянці, яка до того ж розташована у Бучанському районі – “Великій Бучі”. Хоч це й досить штучний термін для місцевих.

Зрештою, каже він, треба розуміти умовності художніх фільмів – на постерах “Дюнкерка” так само не фотографія з реального місця евакуації британців на початку Другої світової війни.

“У Бучі на момент зйомок не залишилось зруйнованих будинків, які підходили б по атмосфері. Сподіваюсь, скоро так буде з усіма нашими містами”, – додає сценарист.

Утім, попри всі ці аргументи постер викликав багато критики в соцмережах, і перш за все – від жителів Бучі та Бородянки.

“Наша Бородянка має власну трагедію і зображенням зруйнованого будинку та надписом “Буча” ви принижуєте пам’ять людей! Не потрібно придумувати виправдовування (“Велика Буча” це взагалі нісенітниця), а просто змініть постер і все! Це не хейт, а вимога жителів Бородянки!” – писав один з коментаторів.

В зображеному будинку, який на початку березня 2022 року зруйнували російські авіабомби, загинули реальні люди. Цілком природно, що їхніх родичів і взагалі жителів Бородянки обурює, що цей епізод використали для реклами (так чи інакше, постер фільму – це все ж реклама) фільму, в назві якого – інше місто.

І Бородянка, і Буча, і Ірпінь, і Мощун, і Здвижівка, і далекий від Київщини Ізюм та ще десятки інших міст та сіл пережили трагедії, спричинені одним виконавцем – російською армією.

Але чи можна ці трагедії змішувати чи міняти місцями заради ширшого залучення західної аудиторії?

Для жителів Бородянки це може виглядати як знецінення їхньої трагедії. Так само це “тригерить” і бучанців.

Зрештою, є ще один момент.

Постер одразу підхопили російські телеграм-канали, які послідовно доводять, що “Буча – фейк”.

Це вже дало привід деяким коментаторам порівнювати “Бучу” з абсолютно відірваним від будь-якого фактажу російським “Свідком” – провальною російською стрічкою, знятою за державні гроші, про те, що “в Бучі всіх убили українські націоналісти” (рейтинг IMDB: 1,2 з 10).

На цю ремарку Олександр Щур відповів, що сенсу перейматися тим, що транслює російська пропаганда, давно немає.

Але на західну аудиторію теза, що “на постері фільму про Бучу зображене інше місто”, напевно, теж може вплинути.

У результаті дискусій творці фільму вирішили зробити спеціальний показ для жителів Бородянки.

Зйомки з військовою технікою та акторами у російській формі в Бучі та Бородянці не проводили, щоб не травмувати місцевих жителів спогадами про окупацію.

Харизма антигероя

Режисер Станіслав Тіунов розповів, що Цезарій докладав багатьох зусиль, щоб вжитися у досить специфічну роль казахського українця в умовах 24 лютого 2022 року. Він спілкувався з консультантами і розпитував знімальну групу про ті дні.

Повної схожості з Костянтином Гудаускасом не вийшло, але таку ціль і не ставили.

Однак сумніви, страх і мотивація протагоніста, для якого війна в Україні, взагалі-то, цілком могла залишатися “чужою”, проглядаються.

А головного антигероя – полковника ФСБ – зіграв В’ячеслав Довженко.

У його виконанні росіянин вийшов дуже харизматичним. Особливо це проявлялося в діалогах з іншими антигероями – ФСБшниками та чеченцями.

“Моя найголовніша задача в цій ролі була показати людству, скажімо так, наскільки страшна ідеологія фашизму і що вона може зробити з такою істотою як людина. Тобто на що перетворює ідеологія персонажа, який на неї хворіє”, – розповідав актор в одному з недавніх інтерв’ю.

А у відповідь на критику про те, що “Бучу” зняли занадто рано, згадав, що так само говорили і про “Кіборгів”.

“Моя точка зору – необхідно це робити. Ми це маємо робити не для нас, тих, хто безпосередньо переживає ці часи, тому що це дуже болісно. Але ми мусимо це робити, по-перше, для наступного покоління, яке буде це вивчати як історичний факт”, – говорить В’ячеслав Довженко.

“А по-друге, для європейського глядача, який досі перебуває в ліберальних ілюзіях стосовно Росії. Досі думають, а хто там винен, може дійсно вони (українці. – Ред.) самі себе обстрілюють”, – додає він.

Загалом “Буча” не обійшлася без драматичних перебільшень і певної демонізації російських військових.

Але з урахуванням реальності принаймні частини описаних історій, навряд чи доречно вважати фільм відвертою пропагандою.

Про те, що відбувалося в місті під час окупації, читайте у статті про локальні чати, які зафіксували розстріли цивільних.

Коли прем’єра?

Фінансували зйомки “Бучі” за приватні кошти, наприклад, від американського інвестора Семена Дукача, який створив фонд підтримки українських біженців Cash for Refugees. Сам Дукач народився в Росії, а в 1979 році емігрував у США, де зараз інвестує в стартапи.

Окрім художньої версії, знімальна група працює також над документальним фільмом з розповідями свідків окупації. Як каже Олександр Щур, занадто багато таких історій вони записали, щоб залишити їх без глядача.

Прем’єра “Бучі” в Україні відбудеться у вересні 2024 року, прокат робитиме Film.UA Group.

До цього творці фільму планують просувати його через стрімінгові платформи або великого міжнародного дистриб’ютора, щоб охопити більшу аудиторію.

Також відбуватимуться покази у різних форматах за кордоном, робочі матеріали фільму вже показували у США та Великій Британії.

24 лютого ці матеріали можна буде побачити у Лос-Анджелесі.

І хоча стрічку робили зокрема і з розрахунком на західну аудиторію, головні її глядачі, безумовно, будуть в Бучі, Ворзелі, Гостомелі, Ірпені, Бородянці, Клавдієвому, Немішаєвому, Рубежівці, Ясногородці, Макарові, Іванкові, Димері та десятках інших селищ Київщини і всієї України.