Політика

Діалоги про необхідність мирних переговорів з Росією в Україні знову стали актуальними після збільшення миротворчих ініціатив Китаю та нової пропозиції Туреччини виступати як платформа для мирного саміту. Не менш важливою стала підтримка Папи Римського Франциска, який запропонував Україні капітулювати "доки ситуація не погіршилася". Аналітик Микола Мельник вважає, що ці висловлювання та дипломатичні ініціативи свідчать про намагання Росії використовувати посередників для змусження України на переговори. Він підкреслює, що росіяни, ймовірно, розуміють, що стратегія війни може бути невигідною для них у зв'язку зі складнощами на фронті. Така ситуація може бути вигідною для України, оскільки дозволить зосередитися на обороні. Однак вирішальною залишається необхідність вирішення проблем з кадровим складом та озброєнням для успішної оборони.

Щодо реакції України та її союзників, Мельник та Ігор Рейтерович впевнені, що Україна не піддасться на умови Росії та продовжить втілювати мирний план, залучаючи міжнародну підтримку. Рейтерович зауважує, що такі обговорення — це звичайне явище, яке вимагає спокійного ставлення та активного застосування міжнародного права для забезпечення миру та стабільності.

Активізація обговорень про необхідність мирних переговорів з Росією в Україні свідчить про складність сучасної міжнародної ситуації та намагання Росії залучити посередників для досягнення своїх цілей. Однак важливо залишатися рішучими у відстоюванні національних інтересів та використовувати міжнародне право для забезпечення миру та стабільності.

Україна не повинна піддаватися на умови Росії, але продовжувати втілювати свій мирний план та залучати міжнародну підтримку. Подальша успішна оборона країни вимагатиме вирішення проблем з кадровим складом та озброєнням, а також розрахунку на підтримку союзників.

Міністр юстиції, Денис Малюська, повідомив про можливість внесення до Верховної Ради законопроєкту, що стосується мобілізації засуджених. Він наголосив на важливості цієї ініціативи, зазначивши, що є тисячі ув'язнених, які готові стати військовослужбовцями. Проте відмовлено у мобілізації тих засуджених, які порушували військову дисципліну або вчиняли злочини, пов'язані з виконанням свого військового обов'язку чи проти державності. Важливість підтримки з боку командирів також відзначена, але не буде нав'язуватися жодному з них мобілізованих військовослужбовців. Це лише командири, які розуміють, з ким матимуть справу, отримають відповідні підрозділи. Верховна Рада може прийняти законопроєкт до кінця весни.

Український міністр юстиції Денис Малюська оголосив про можливість внесення до Верховної Ради законопроєкту щодо мобілізації засуджених на військову службу. Цей крок є важливим кроком у забезпеченні армії необхідними кадрами, проте ініціатива передбачає виключення засуджених, які порушували військову дисципліну або вчиняли злочини проти державності. Підтримка з боку командирів також має важливе значення. Верховна Рада може прийняти законопроєкт до кінця весни, що сприятиме удосконаленню військової мобілізації та забезпеченню обороноздатності країни.

Балтійсько-французька ініціатива: розміщення західних військ в Україні

Президент Франції Еммануель Макрон висунув імовірність введення іноземних військ на територію України, що викликало суперечку з Берліном та іншими столицями Європи. Франція намагається створити альянс країн, готових надати підтримку Україні, зокрема у сфері розмінування. Міністр закордонних справ Франції Стефан Сежурне зустрівся з колегами з країн Балтії та України, де підтримав ідею про можливе військове допомогти Києву. Він наголосив на важливості незалежного вирішення питань допомоги Україні та підкреслив, що це не може бути визначено Росією.

Балтійські міністри висловили підтримку Франції, вважаючи її підхід "нестандартним". Проте, варто зауважити, що не всі країни Європи підтримують ідею розміщення військ в Україні, зокрема Німеччина, Чехія та Польща відкидають такі плани.

Україна потребує допомоги в артилерійських боєприпасах, щоб зупинити агресивні дії Росії. Франція висловлює готовність надати цю допомогу та не виключає можливості відправлення військ на територію України. Балтійські країни, які знаходяться під загрозою російської агресії, сприймають цю ідею більш позитивно.

«Немає варіантів, окрім одного». Ми маємо встановити червоні лінії для Росії, а не для нас самих. Жоден вид підтримки України не може бути виключений. Нам необхідно продовжувати надавати Україні підтримку там, де вона найбільш потрібна», — заявив він.

Навіть за тими часів, коли Німеччина є найбільшим європейським донором військової допомоги Україні, вона зазнає значного тиску через свою небажаність відправити до Києва крилаті ракети великої дальності Taurus з-за страху спровокувати Москву. У п’ятницю Кулеба відкрито висловив свою позицію щодо цієї стриманості. «Мені особисто дуже набрид… страх ескалації», — заявив він. «Наша проблема полягає в тому, що в нас все ще є люди, які думають про цю війну через страх перед ескалацією». Кулеба продовжив: «Якої ескалації ви боїтеся? Що ще має статися з Україною, щоб ви зрозуміли, що цей страх марний? Чого ви очікуєте від Путіна? Ну, я послав танки, але я не послав ракети або війська, то, може, ти будеш мені приємнішим, ніж іншим?» Не так Путін думає, не так він ставиться до Європи».

У вищезгаданій статті висвітлено ключові позиції щодо підтримки України в контексті її конфлікту з Росією. Відзначається важливість встановлення чітких червоних ліній для дій Росії та посилення підтримки України у всіх форматах. Ці позиції висловлені представниками Франції та України, а також відзначено протиріччя у відношенні до цих питань у Німеччини.

Підкреслюється, що, незважаючи на тиск та обмеження, Україна продовжує боротьбу за свої права та безпеку. Зазначається необхідність дії без страху перед можливою ескалацією конфлікту та активізація підтримки країни в умовах загострення ситуації на сході України.

Усі ці аспекти свідчать про значущість міжнародної спільноти у підтримці України в її боротьбі за територіальну цілісність та суверенітет, а також показують складність політичної ситуації в Європі в контексті відносин з Російською Федерацією.

Державне бюро розслідувань України (ДБР) взяло під свою увагу два важливих кримінальних провадження стосовно голови Центру протидії корупції (ЦПК) Віталія Шабуніна. Рішення про це було ухвалено відповідно до заяв, які надійшли про ймовірну підробку документів та ухилення від військової служби. Варто відзначити, що Віталій Шабунін, який стоїть на чолі Центру протидії корупції, має багато років активної громадської діяльності та є важливим учасником українського політичного життя. Проте останні події розкрили суттєві суперечності, які призвели до відкриття цих справ.

За інформацією, яку надав журналіст Володимир Бойко у соціальній мережі Facebook, справи проти Шабуніна порушені за ч. 4 ст. 409 КК (Кримінального кодексу) України, що стосується ухилення від військової служби, та за ч. 1 ст. 358 КК, яка стосується підроблення офіційних документів. Зокрема, одна з справ пов'язана з тим, що Шабунін подав кілька листів у військову частину, де він перебував на службі, з проханням прикомандирувати до нього солдата за підписами голови Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) Олександра Новікова та заступника голови НАЗК Артема Ситника.

Відзначається, що після розголосу цих фактів керівництво НАЗК відмовилося визнавати листи, які були підписані, заявляючи, що їх не було відправлено офіційно. Однак це не впливає на кваліфікацію дій командира військової частини, який незаконно відрядив солдата Шабуніна до НАЗК та навіть виплачував йому значні суми грошового забезпечення за виконання, за його словами, бойових завдань.

Віталій Шабунін підтвердив інформацію про відкриття кримінальних проваджень проти нього. У грудні слідчий суддя Шевченківського районного суду Києва видала рішення, що зобов’язало ДБР зареєструвати заяву про вчинення кримінального правопорушення щодо підроблення документів та ухилення від військової служби Віталієм Шабуніним на підставі звернення голови ГО “Громадська рада доброчесності” Ростислава Кравця.

Ці новини викликали значний резонанс у громадськості та в політичних колах, оскільки ставлення до подій, описаних у зверненні, варіюється від підтримки до обурення. Наразі справа перебуває у стадії розслідування, і подальший розвиток подій залишається невідомим.

У вищезгаданій статті зазначено, що Державне бюро розслідувань України ініціювало два кримінальних провадження стосовно голови Центру протидії корупції, Віталія Шабуніна, у зв'язку з підозрами у підробці документів та ухиленні від військової служби. Один з сценаріїв включає подання Шабуніном листів до військової частини з проханням призначити солдата за підписами посадових осіб Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК). Заяви про ці дії викликали значний резонанс, особливо у зв'язку з реакцією керівництва НАЗК та висловленими підозрами. Наразі, справа перебуває у стадії розслідування, але важливо відзначити, що ці події мають потенціал вплинути на громадську довіру до інституцій влади та на довіру до самого Шабуніна як відомої громадської фігури.

У своєму виступі Радослав Сікорський відзначив історичний прецедент, коли міжнародна коаліція країн, включаючи Польщу, допомагала уряду Південної Кореї у війні проти Північної Кореї, що підтримувалася Китаєм та Радянським Союзом. За його словами, такий сценарій має законні підстави, особливо у випадку загрози миру та безпеки в регіоні. Сікорський відповів на заяву президента Франції Макрона щодо можливості розміщення європейських військ в Україні, зазначивши, що подібні дії в минулому вже були використані під час Корейської війни за рішенням ООН. Сікорський також підкреслив, що заява Макрона не є неймовірною, а навпаки, це позначає на готовності спротивлятися Росії у разі ескалації конфлікту.

Корейська війна, яка тривала з 1950 по 1953 роки, залишила глибокий слід у світовій історії. На одному боці стояли комуністичні сили Північної Кореї, підтримані Китаєм та СРСР, а на іншому — демократичний уряд Південної Кореї, що отримав підтримку від коаліції військ 16 країн і сил ООН, серед яких були такі країни-члени НАТО, як США, Велика Британія, Франція, Канада і багато інших. Кінцем війни став договір про припинення вогню, підписаний 27 липня 1953 року, який зафіксував лінію фронту на 38-й паралелі, розділяючи країни на південній та північній частині півострова. Спадщиною війни стали дві сучасні держави — Республіка Корея на півдні та КНДР на півночі.

У сучасному контексті президент Франції Емманюель Макрон висловив можливість долучення іноземних військ до протистояння з Російською Федерацією. Зазначена заява отримала підтримку представників країн Балтії, але спровокувала протести в Німеччині. У додаток до цього, під час візиту до Чехії 5 березня, Макрон заявив про готовність долучити до конфлікту навіть неєвропейські війська. У контексті цих подій слід зазначити, що 4 березня в Росії відбулися випробування міжконтинентальної ракети "Ярс", що, можливо, є реакцією на заяви Макрона та інших європейських лідерів.

У вищезгаданій статті розглядається можливе долучення іноземних військ до протистояння з Російською Федерацією, а також проведені випробування міжконтинентальної ракети "Ярс" в Росії. Президент Франції Емманюель Макрон ініціював дискусію про можливість долучення іноземних військ до конфлікту в Україні, що викликало певні реакції з боку інших європейських лідерів, а також можливу відповідь з боку Росії у вигляді випробувань ракети. Ці події підкреслюють серйозність ситуації та необхідність міжнародного співробітництва та дипломатичних зусиль для збереження миру і стабільності в регіоні.

Після призначення Івана Федорова на посаду голови Запорізької обласної військової адміністрації, його життя стало об'єктом пильного приставання з боку суспільства та ЗМІ. Звинувачення в "здачі" Мелітополя та співпраця з окупаційними військами РФ стали частиною повсякденного дискурсу. На пресконференції 8 лютого 2024 року журналісти висловили серйозні сумніви в інтегритеті Федорова, підкріплені посиланнями на активну діяльність в соціальних мережах, де його часто звинувачують у зраді та співробітництві з окупантами.

Іван Федоров неодноразово звертався до аргументів про недостатній досвід та непередбачувані обставини, які призвели до стратегічних помилок. Він визнає, що на момент подій команда була недосвідченою та недостатньо підготовленою до викликів війни. Проте, він підкреслює, що незважаючи на це, вони не залишили місто і залишилися з жителями, які довірилися їм.

У той же час, журналісти видання НЕНКА ІНФО продовжують публікувати матеріали, які ставлять під сумнів інтегритет Федорова та його команди. Вони наводять факти з біографії, які можуть вказувати на співпрацю з окупаційними силами РФ, а також наголошують на тому, що команда Федорова намагається видаляти негативні відгуки та відомості про це з соцмереж і Вікіпедії.

Це справляє враження, що влада Івана Федорова може бути не тільки обремененою стратегічними помилками, але й залученою до недоречних дій, спрямованих на маніпуляцію інформацією та переписування історії. Ці обставини створюють підвалини для серйозного сумніву в ефективності та чесності керівництва області під керівництвом Федорова.

Згідно з вищезгаданою статтею, ситуація навколо Івана Федорова, голови Запорізької обласної військової адміністрації, є предметом серйозних дискусій та звинувачень. Незважаючи на його пояснення про несподівані обставини та стратегічні помилки, звинувачення у співпраці з окупантами та намаганням маніпулювати інформацією залишаються актуальними. Відомості про спроби видалення негативних відгуків з соцмереж та Вікіпедії підкреслюють загальний контекст недостатньої прозорості та відкритості з боку керівництва.

Отже, ситуація навколо Івана Федорова вимагає додаткового дослідження та об'єктивного розгляду. Висновки статті підкреслюють потребу у відкритому обговоренні та відкритості щодо дій керівництва області, а також підтверджують важливість медіа як незалежного джерела інформації для суспільства.

Президент Володимир Зеленський затвердив Валерія Залужного на посаді посла в Великій Британії: стратегічний крок у зміцненні дипломатичних зв'язків

У четвер увечері, голова держави, Володимир Зеленський, зробив оголошення, яке вразило багатьох. Він повідомив українцям про своє затвердження кандидатури генерала Валерія Залужного на посаду посла України в Великій Британії. Президент пояснив, що генерал висловив бажання займатися дипломатією, що є приємною новиною для української держави. Міністерство закордонних справ вже відправило відповідний запит на агреман до Великої Британії.

Ця інформація стала несподіванкою для багатьох, оскільки раніше Зеленський звільнив Залужного з посади головнокомандувача через конфліктні ситуації, що виникли між ними. Також варто відзначити, що зазвичай такі оголошення робляться після узгодження всіх формальностей із зовнішніми державами.

Президент пояснив, що причиною такої рішучості можуть бути кілька моментів. По-перше, влада могла хотіти запобігти розголосу та спекуляціям щодо цієї кандидатури, оскільки Залужний є досить відомою особистістю. По-друге, цим оголошенням влада показала, що генерал продовжує бути частиною команди президента. І нарешті, це може бути варіантом простої перестраховки, адже ніхто не може передбачити, як складуться подальші обставини.

Ця новина стала великою подією для України, оскільки кандидатура Залужного вже збирає позитивний відгук як в Україні, так і в британському уряді. Його призначення відкриває нові можливості для розвитку дипломатичних відносин між країнами.

По-друге, це призначення означатиме, що Валерій Залужний вирішив залишитися віддаленим від політики, незважаючи на його високі рейтинги. До цього моменту генерал утримувався від коментарів щодо своїх політичних амбіцій, але в цьому плані було багато голосів як у політичних, так і у експертних колах. Його стаття в The Economist про ситуацію на фронті та причини невдалого контрнаступу викликала незадоволення Зеленського, оскільки він вважав, що генерал мав погодити з ним цю публікацію. На Банковій були переконані, що ця стаття – це початок політичної кар'єри Залужного. Після його звільнення з посади головнокомандувача, Залужний повністю відійшов від публічного життя, хоча його рейтинги залишалися високими. Останнє соціологічне опитування, проведене SOCIS за замовленням Цензор.НЕТ і опубліковане 5 березня, показало, що Залужний займає провідну позицію в президентському рейтингу. Якби вибори відбулися у 2024 році, то найбільшу підтримку мав би Валерій Залужний – 31,3% (або 41,4% серед тих, хто планує голосувати), тоді як Володимир Зеленський – 21,7% (або 23,7%). У другому турі 48,2% українців віддали б свої голоси за колишнього головнокомандувача (або 67,5% серед тих, хто планує голосувати), тоді як 23,3% українців (або 32,5%) – за нинішнього президента.

Це призначення є вигідним для Зеленського ще й з однієї причини. Не секрет, що між Зеленським і Залужним був конфлікт, тому вже минулого року стало зрозуміло, що заміна головнокомандувача – це лише питання часу. Але багато хто точно не очікував, що Залужний згодиться далі працювати під керівництвом Зеленського вже на дипломатичній ниві. Ця посада несе велику кількість обмежень. Простими словами, з моменту призначення послом Залужного асоціюватимуть з командою нинішнього президента, і всі його дії, заяви та висловлювання будуть повністю контрольовані Банковою. Відомо, що міжнародні питання, серед інших, в Офісі президента відповідає заступник глави Офісу президента, Андрій Єрмак, тож Валерій Залужний після призначення опиниться під його впливом.

Ця історія ще раз підкреслює, наскільки суворою може бути відповідь на критику. Інцидент з Вадимом Пристайком, коли він висловив своє незадоволення діями Зеленського на міжнародній арені, послужив нагадуванням про те, які можуть бути наслідки навіть за найменшої критики з боку колишнього або поточного керівництва.

Важко передбачити, як зміниться рейтинг Залужного після його поїздки до Лондона. Багато хто сприймав його мовчання про політичні амбіції як підтвердження того, що він, можливо, планує вступити в політику. Призначення на посаду послом у Лондоні суттєво змінить контекст його персони – після конфлікту з президентом та звільнення з армії, Залужний знову буде працювати під керівництвом Зеленського.

З іншого боку, не можна виключити можливість, що після дипломатичної місії Залужний займеться політикою. В Україні триває війна, і вибори заборонені, що може стимулювати його зацікавленість у політиці. Однак для нинішньої влади буде корисно, що Валерій Федорович буде зайнятий конкретною і цікавою роботою, а не буде відволікатися на роздуми про можливу політичну кар'єру.

У цій ситуації відбувається ще одна подібна українська історія, де людей, яких раніше звільнили з високих посад, призначають на послання. Пригадаємо екс-міністра оборони Андрія Тарана, який тепер є послом у Словенії, екс-генерального прокурора Ірину Венедіктову, яка стала посолом у Швейцарії, та екс-керівника "Укроборонпрому" Юрія Гусєва, який отримав посольство в Азербайджані. Таким чином, ці люди залишаються під впливом української влади навіть на новій посаді, і їхні зв'язки залишаються активними в українській політичній системі.

Запекла критичка Залужного, депутатка Мар'яна Безугла, звичайно ж, не могла утриматися від коментаря і опублікувала свої думки на своїй сторінці у Facebook: "Послом — це

У вищезгаданій статті розглянуто призначення Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії. Ця подія викликала значний інтерес через попередній конфлікт між Залужним і президентом Зеленським, а також через звільнення Залужного з посади головнокомандувача. Аналізуючи ситуацію, стаття також зазначає, що призначення колишніх високопосадовців на посади послів є типовою практикою в Україні. Депутатка Мар'яна Безугла висловила свою критику щодо цього призначення, але сам Залужний утримався від коментарів. У висновку можна сказати, що ця подія є ще одним прикладом того, як влада в Україні здійснює призначення та утримує впливових осіб у політичній сфері.

Україна та ліберальна російська опозиція відчувають спільний біль – обидва вони прагнуть кінця правління президента Володимира Путіна та припинення його війни проти України. Проте реакція України на смерть російського опозиціонера Олексія Навального, головного противника Путіна, відкрила глибокий розрив між двома сторонами. Це також відображає складність вирішення проблем між двома сусідніми країнами, навіть у випадку відходу Путіна. Коли тисячі росіян зі всього світу вшановували пам'ять покійного політика, якого бачили останньою демократичною надією своєї країни, реакція в Україні була здебільшого стриманою або навіть ворожою, оскільки багато українців дивляться на Навального з певним скепсисом. Заяви вдови Навального, Юлії, про те, що вона продовжить боротьбу з Путіним, викликали подібну відповідь. Для багатьох українців Навальний не є символом демократії, як його бачать на Заході. Це показує глибокі розбіжності в уявленнях між українцями та росіянами. Багато українців вважають цю війну останнім актом столітнього утискання з боку російських правителів, а ліберальні росіяни, у тому числі Навальний, розглядаються як частина російського суспільства, яке страждає від імперського проєкту. Українські та російські відносини мають глибокі корені. Навіть українські ліверали відчувають розрив із більшістю свого суспільства, зокрема з тисячами сімей, які втратили своїх чоловіків у війні на Донбасі. У той же час російська опозиція вважається недостатньо критичною до російських дій на території України та недостатньо активною у засудженні цих дій. Навальний, який провів літо в Україні, раніше підтримував ідею єдності росіян, українців та білорусів, та вважав Крим історичною частиною Росії.

Після цього Навальний відмовився від цих заяв – торік він оприлюднив план із 15 пунктів для демонтажу диктатури Путіна та повернення України до її кордонів до 1991 року, у тому числі з Кримом. Проте цей план не переконав багатьох українців. Навіть президент Володимир Зеленський, хоч і поспішив засудити смерть Навального як останній доказ вбивчого режиму Путіна, в Україні виразу співчуття не було. Дехто навіть був у захваті від цієї новини, радіючи смерті того, кого вони назвали “імперіалістичним шовіністом”. Українській громадськості не сподобалася неспроможність російського суспільства усунути Путіна, подібно до того, як вони самі зробили це з Віктором Януковичем десять років тому. Українські політичні думки розділені щодо питання співпраці з російськими лібералами. Деякі експерти вважають, що їм потрібно пройти "довгий шлях" перед тим, як зможуть домовитися з українцями. Однак існують ті, хто вважає, що співпраця можлива, але вимагатиме більше самокритики та розуміння імперського минулого і сучасності. Українська громадськість прагне змін, але росіяни не відповідають на заклики до повстання проти війни. Тим не менш, деякі росіяни проти війни були арештовані та ув'язнені, а кілька з них навіть приєдналися до українських батальйонів. Однак це залишається предметом суперечок серед російської опозиції.

Російські ліберали заявляють, що їм не залишилося інструментів для боротьби. Багато їхніх лідерів опозиції арештовані чи мертві. Станом наразі навіть підлітків арештовують за протести проти війни. Покладання квітів на могилах стало проявом політичної непокори, але і це призводить до арештів. "Все стає гірше і гірше – нам потрібне диво. Усі чекають, що станеться щось несподіване – без їхнього впливу. Вони більше не відчувають, що мають владу", – цитує американське видання 47-річну Анну, яка поклала квіти на могилу Навального. Російська правозахисниця Олександра Попова стверджує, що опозиція всередині Росії залякана та ізольована. "Чого насправді не вистачає російській опозиції, так це співчуття з боку України – я помітила багато агресивної риторики на кшталт: “ви, росіяни, винні в тому, що тут відбувається”. Але тут є багато людей, які потрапили в тюрму, яких катували і вбивали… Люди в Росії теж страждають", – цитує її слова Washington Post. Успішна російська опозиція, ймовірно, повинна спочатку зосередитися на внутрішніх проблемах, а не на долі українців, заручившись підтримкою більш нейтрально настроєних частин російського населення – включно з тими, хто підтримує війну і не співчуває долі українців. "Я думаю, ми повинні розуміти, що Олексій був російським політиком. Він зосередився на політичній боротьбі та політичних досягненнях у Росії, і це був ракурс, з якого він обирав свої слова", – цитує WP соратника Навального Ашуркова. – Юлія також російський політик, тому вона зосередиться на речах з цієї точки зору". Сам Навальний відкидав ідею про те, що всі росіяни мають імперську свідомість, звинувачуючи натомість диктатуру Путіна та закликаючи перемогти тих, хто дотримується імперіалістичних поглядів, шляхом виборів і мирних протестів. Але без належного визнання того, що російський імперіалізм був рушійною силою війни, кажуть українці, об’єднання проти Путіна є далекою мрією. "Але такі розмови майже не ведуть у російських антипутінських колах, – наводить видання слова української письменниці афганського походження Маріам Наєм. – У світлі цього важливо визнати, що діалог між злочинцем і жертвою є недосяжним, доки триває насильство".

Українська опозиція і російські ліберали стикаються зі схожими викликами та проблемами, проте їхні підходи та сприйняття ситуації можуть різнитися. Російські ліберали переживають складний період, коли багато їхніх лідерів знаходяться за ґратами або навіть загинули. Незважаючи на це, внутрішнє опозиційне руховання в Росії продовжується, але зазнає значних труднощів через репресії та обмеження. Українці сприймають ці події різним чином: дехто вітає падіння Путіна, інші вбачають у Росії перешкоду на шляху до миру. Незважаючи на різні погляди, важливо визнати, що діалог між українцями та росіянами може бути складним, але необхідним для подальшого просування вперед.

Обмеження вільної міграції депутатів: чому офіс Президента не випускає опозиційних парламентарів за кордон

У висловленому інтерв'ю з народним депутатом від "Голосу" Ярославом Железняком було заявлено, що офіс Президента Володимира Зеленського запобігає виїзду опозиційних депутатів за кордон. За його словами, навіть такі спроби, як подорож до Вашингтона для спілкування з американськими політиками та участь у заходах Міжнародного валютного фонду, блокуються через втручання офісу Президента.

Железняк стверджує, що кожне плановане відрядження депутатів, навіть після отримання всіх необхідних дозволів, повинне отримати погодження з офісом Президента на дуже високому рівні. Він також вказав на те, що голосування депутатів часто прив'язують до можливості або неможливості виїзду за кордон, що він вважає неправомірним і порушенням закону.

За Железняком, подібна практика має політичний характер і є засобом тиску на депутатів. Він наголосив на тому, що ці факти документовані і передані міжнародним партнерам, і він впевнений, що вони мають зреагувати на цю ситуацію.

Зокрема, Железняк відзначив, що такі дії офісу Президента можуть порушувати законодавство, включаючи кримінальне. Він впевнений, що це питання буде вирішено, і відправив відповідні матеріали на міжнародний рівень для уваги та можливих дій.

У висновку можна зазначити наступне:

Офіс Президента України здійснює контроль над можливістю виїзду опозиційних депутатів за кордон

Узагальнені штрафи як ефективний засіб протистояння ухиленню від оподаткування: погляд депутата на мобілізацію фінансових ресурсів

У результаті аналізу вищезгаданої статті можна зробити наступні висновки:

• Підвищення штрафів для ухильників є вважається більш ефективним заходом, ніж блокування їхніх банківських рахунків. Це підкреслив заступник голови комітету Ради з питань національної безпеки та оборони Єгор Чернєв.

• Блокування рахунків не знаходить підтримки від Комітету національної безпеки, оборони та розвідки, а також не отримує підтримки від деяких депутатів.

• Влада пропонує різні обмеження для ухильників, включаючи тимчасову заборону на виїзд за кордон, тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами та інші заходи.

• Важливою є реакція суспільства на проведені заходи, зокрема, на мобілізацію фінансових ресурсів, що може відображатися на рейтингу політичних діячів, таких як президент.

Отже, необхідно уважно взважувати всі аспекти і враховувати можливі наслідки при впровадженні заходів щодо боротьби з ухиленням від оподаткування.