Національний антарктичний науковий центр України опублікував чарівне відео першого тюленяти, яке народилося цього року поблизу української станції “Академік Вернадський”. Цей малюк став справжньою сенсацією серед полярників і шанувальників природи.
Нещодавно ми розповідали, що біля станції народилося перше тюленятко Ведделла цього року. Показуємо неймовірно миле відео з малюком у різні дні його життя. Погляньте, як ніжно він пригортається до матусі та спілкується з нею,
До речі, за цей час біля “Вернадського” народилося ще одне тюленя. Але про це розкажемо окремо, – додали науковці.
Згідно з дослідженням E-Government Development Index за 2024 рік, опублікованим Організацією Об’єднаних Націй, Україна зайняла п’яте місце у світі за рівнем розвитку цифрових державних послуг. Цей міжнародний рейтинг оцінює рівень електронного урядування та залученість громадян до взаємодії з державою через електронні сервіси.
Протягом останніх кількох років Україна здійснила вражаючий стрибок у сфері цифровізації. З 102-го місця у 2018 році країна піднялася на п’яту позицію в рейтингу Online Services Index, який оцінює якість та доступність онлайн-послуг. Особливо вражаючими є результати за показником E-Participation, де Україна зайняла перше місце, що свідчить про готовність громадян активно долучатися до державних процесів через онлайн-платформи.
“Першими прирівняли електронні документи до паперових і четвертими в Європі запустили цифрові водійські права. Реєстрація ФОП в Україні — найшвидша в усьому світі, усього 4 секунди”, — прокоментував успіхи України міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.
Сьогодні досвід цифровізації України викликає інтерес у багатьох країнах. Важливою складовою цього процесу став застосунок “Дія”, яким користується майже 21 мільйон людей. Завдяки “Дії” українці можуть отримати доступ до 21 документа та понад 30 різноманітних послуг.
Рейтинг країн за рівнем розвитку цифрових держпослуг:
Південна Корея
Данія
Естонія
Саудівська Аравія
Україна
Сінгапур
Велика Британія
Нова Зеландія
Японія
Казахстан
Ці результати свідчать про зростаючу роль цифрових технологій у забезпеченні ефективності державних послуг і залученості громадян у процеси управління.
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україні у лютому 2022 року і до вересня 2024 року країна-агресорка забрала життя 147 українських вчених. Інститут молекулярної біології і генетики НАНУ повідомив про ці трагічні втрати на своїй сторінці у фейсбуці.
Загибель науковців стала наслідком безпосередніх бойових дій, атак на тимчасово окуповані території, а також обстрілів українських міст. Серед загиблих — два співробітники ІМБГ: головний інженер Максим Павленко, який загинув 1 березня 2022 року під Києвом, і молодий вчений Василь Вдовін, що загинув 21 липня 2022 року на Донбасі.
Також значну увагу привернули трагічні випадки, коли на фронт пішли вчені, які раніше вже служили. Біофізик Біжан Шаропов, який воював в 2014-2015 роках і знову пішов на фронт у 2022-му, посмертно отримав звання Героя України. Його загибель була підтверджена у січні 2023 року після численних експертиз.
Юлія Ващенко, кандидатка технічних наук, була розстріляна окупантами разом із чоловіком 8 березня 2022 року. У Маріуполі також загинула Наталія Лоскутова, доцентка кафедри філології, яка померла від осколкових поранень, коли стояла в черзі за продуктами.
Докторка біологічних наук Людмила Шевцова загинула під час ракетної атаки на Київ на початку 2024 року.
Ці втрати — лише частина великої трагедії, яку принесла російська агресія. Як зазначають вчені, це довгий список імен, які стали жертвами війни.
Компанія GSC Game World оголосила про значне підвищення цін на всі видання гри S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl у Steam. Тепер вартість гри буде відповідати цінам на Microsoft Store, що є на 80% вище від попередніх цін.
Згідно з новими тарифами, стандартне видання гри подорожчало з 895 гривень до 1597 гривень. Deluxe Edition тепер коштує 2147 гривень, замість попередніх 1199 гривень. Ціна Ultimate Edition зросла до 2890 гривень, що є значним підвищенням з 1599 гривень.
GSC Game World пояснила це рішення ситуацією на ринку та зазначила, що S.T.A.L.K.E.R. 2 тривалий час був одним з найдешевших ААА-проектів у Steam. Розробники зазначили, що коригування цін є необхідним з огляду на поточні ринкові умови і аналітику регіональних цін.
Варто відзначити, що підвищення цін не стосуватиметься фізичних видань гри, які можна буде купити за старою ціною. Гравцям, які вже зробили передзамовлення, не потрібно буде доплачувати за нові тарифи.
На момент написання статті нові ціни на S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl ще не були застосовані, але розробники обіцяють, що зміни вартість гри відбудеться протягом кількох днів.
Реліз S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl заплановано на 20 листопада. Гра вийде на ПК і Xbox Series, а також буде доступна за передплатою Xbox Game Pass.
S.T.A.L.K.E.R. 2 знаходиться на четвертому місці у рейтингу Steam серед найочікуваніших ігор, поступаючи лише Hollow Knight: Silksong, Monster Hunter Wilds і Frostpunk 2. Замикає топ-5 новий онлайн-шутер від Valve Deadlock.
Дослідники з Інституту Вейцмана досягли значного прориву в матеріалознавстві, створивши новий композиційний матеріал на основі целюлози та амінокислоти. Цей інноваційний матеріал є міцним, їстівним і біорозкладним, що може стати кроком у вирішенні глобально.
У світі вже нагромадилися мільярди тонн пластикових відходів. Згідно з дослідженням організації Earth Action у 2024 році їх кількість збільшиться ще на 220 мільйонів тонн.
Вирішенням проблеми став би такий пластик, який розкладається природним чином, наприклад, як харчові відходи, але промислові пластмаси складаються з масивних молекул – полімерів, які довго і важко розкладаються.
У дослідженні, опублікованому в журналі ACS Nano, розповідається, що вчені Інституту Вейцмана створили новий композитний пластик, який дуже міцний і при цьому легко розкладається.
Зараз галузі промисловості використовують композити – це пластики, які виготовляються шляхом з’єднання двох або більш чистих матеріалів. Композити – легкі та міцні. З них роблять деталі літаків, автомобілів чи велосипедів.
Прагнучи створити композитний пластик, який відповідав би потребам промисловості і був би екологічно чистим, дослідники з Інституту Вейцмана зосередилися на поширених і недорогих вихідних матеріалах.
Вчені виявили, що молекули тирозину – поширеної амінокислоти, що утворює виключно міцні нанокристали, – можна використовувати як компонент для створення біорозкладаного композиту.
Вчені зупинили свій вибір на гідроксиетилцелюлозі, похідній целюлози, яка широко використовується у виробництві ліків та косметики. Сама собою гідроксиетилцелюлоза легко розпадається. Щоб з’єднати її з тирозином, обидва матеріали змішали у киплячій воді. Коли вони охолонули і висохли, утворився виключно міцний композит, що складається з волокнистих нанокристалів тирозину, які вросли гідроксиетилцелюлозу.
Новий матеріал дуже міцний: смужка товщиною 0,04 мм витримує навантаження 6 кг. Вчені вважають, що новий пластик має великий промисловий потенціал.
Українська компанія Rover Tech представила нову машину для розмінування під назвою “Змій”, яка успішно пройшла всі необхідні випробування та отримала сертифікат відповідності. Про це повідомляє Міністерство економіки України.
Заступник міністра економіки Ігор Безкаравайний назвав цю розробку “унікальним рішенням в українських умовах”. “Змій” — це легка і швидка машина, яка здатна витримати підрив протитанкової міни. Вона призначена для очищення полів від осколкових і фугасних боєприпасів, які становлять особливу небезпеку для саперів.
Однією з ключових переваг “Змія” є можливість швидкої заміни пошкоджених комплектуючих після підриву, що дозволяє машині швидко повернутися до роботи. Крім того, “Змій” має низьку вартість порівняно з іноземними аналогами — від 14,5 до 20 тисяч доларів залежно від комплектації. У випадку запуску серійного виробництва ціна може бути ще нижчою.
Машина важить понад одну тонну, а ширина її робочого інструменту становить 1,35 метра. “Змій” здатний розміновувати до 2,5 гектарів за годину, що робить його високоефективним інструментом для швидкого очищення великих територій. Оператор може керувати машиною на відстані до 2,9 кілометрів, що забезпечує додаткову безпеку під час роботи.
Однією з важливих особливостей “Змія” є можливість швидкого розгортання. Машину можна підготувати до роботи приблизно за 15 хвилин. Її можна легко транспортувати за допомогою автопричепа, що робить її зручною для використання в різних умовах.
Україна розробила нову високоточну планувальну бомбу, що може змінити тактичні можливості української авіації. Про це повідомляє Forbes, посилаючись на недавні відеоматеріали та заяви військових джерел.
Згідно з інформацією, нова бомба оснащена ракетним прискорювачем та висувними крилами, що дозволяє їй здійснювати дальні польоти на відстань до 40 миль (приблизно 65 км). Це відкриває нові тактичні перспективи для української авіації.
В одному з нещодавно опублікованих відео зафіксовано бомбардувальник Су-24 з прототипом нової бомби, встановленим під крилом. Відомо також, що ще у червні бригадний генерал ВВС Сергій Голубцов анонсував розробку спеціального модуля для модернізації радянських неуправляємих авіабомб, що аналогічно тому, що зробила Росія з КАБами (коректованими авіаційними бомбами).
Передбачається, що нова українська бомба з GPS-наведенням, оснащена крилами та ракетним прискорювачем, має деякі подібності з французькою системою Hammer, яка також має радіус дії близько 40 миль. Можливо, українські інженери адаптували французькі технології при створенні свого аналога.
Варто зазначити, що Франція постачає Україні лише 50 бомб Hammer на місяць, що є значно меншим обсягом порівняно з кількістю російських коректованих авіабомб, які скидаються на територію України в обсязі близько 3000 на місяць. Розробка української бомби є важливим кроком, оскільки вона потенційно дозволяє вражати цілі на території Росії, чого не дозволяють західні озброєння.
Однак, як зазначає Forbes, ці плани залишаються на стадії концепції до завершення випробувань і початку серійного виробництва нових боєприпасів на українських заводах.
Основним обмеженням для застосування таких бомб є не стільки їх кількість, скільки кількість літаків, здатних їх скинути. Массоване застосування коректованих авіабомб Росією зумовлене перевагою в авіації, що і є основною причиною їх інтенсивного використання.
Новини про можливість оживлення людей після смерті здатні змінити наше розуміння життя і смерті. Лікар і дослідник Сем Парніа з Медичного центру Нью-Йоркського університету стверджує, що традиційні уявлення про смерть можуть бути радикально застарілими. Це відкриття, повідомляє The Telegraph, може мати глибокі наслідки для медицини та етики.
Лікар розглядає смерть не як остаточну подію, а як «оборотний стан». У своїй книзі «Lucid Dying», Парніа ділиться результатами 30-річних досліджень, які переосмислюють межі життя і смерті. Він упевнений, що зупинка серця або припинення мозкової активності – це не кінець, а лише процес, який можна повернути назад за правильного підходу.
Парніа і його команда домоглися «вражаючих успіхів» у реанімації пацієнтів, збільшивши виживання після зупинки серця вдвічі порівняно із середнім показником по США.
Він стверджує, що мозок та інші органи залишаються життєздатними протягом кількох годин або навіть днів після смерті, і що наукові досягнення останніх років дають підстави вважати, що повернення до життя стане можливим не тільки для тварин, а й для людей.
Серед прикладів Парніа наводить дослідження, де мозок свині зберігав активність через 14 годин після смерті. Він також згадує випадки, коли люди, які перебували в стані гіпотермії, поверталися до життя за багато годин після зупинки серця, завдяки передовим технологіям і обладнанню.
Хоча кріоніка поки залишається на рівні теорії, Парніа вважає, що охолодження дійсно захищає тіло і збільшує шанси на успішне відновлення.
Проте, незважаючи на оптимізм, він визнає, що сучасна медицина не завжди готова до таких радикальних змін, що пов’язано з перевантаженням лікарень і нестачею ресурсів. Однак він вірить, що в майбутньому методи реанімації та відновлення життя стануть більш ефективними і доступними, і смерть перестане бути неминучим кінцем.
Парніа впевнений, що з часом людство змінить своє ставлення до смерті, і те, що сьогодні видається фантастикою в плані оживлення померлих людей, стане звичайною медичною практикою
Нещодавно оприлюднена інформація про українську далекобійну ракету-дрон «Паляниця» підтверджує, що ця зброя є «абсолютно новою розробкою», а не модернізацією радянських проектів. Про це в інтерв’ю Associated Press анонімно розповів один з фахівців, які брали участь у створенні ракети-дрона.
За його словами, робота над новою зброєю почалася близько 18 місяців тому. Тобто приблизно в лютому 2023 року, через рік після вторгнення.
Ракету розганяє твердопаливний прискорювач, а потім вмикається реактивний двигун. Коштує одна така ракета менше мільйона доларів, при цьому військові звертаються до бізнесу, щоб ще більше знизити виробничі витрати.
«Приватний ринок генерує рішення неймовірно швидко», – заявив міністр цифрової трансформації Федоров.
Він упевнений, що Україна вироблятиме всі типи ракет, а величезна територія РФ стане її вразливістю.
«Неможливо виробити достатньо систем ППО для захисту такої великої території. Для нас це відкриває можливість діяти глибоко в тилу противника», – заявив міністр.
В Україні збереглося кілька сотень, а, можливо, й кілька тисяч старовинних цвинтарів, віком понад сто чи двісті років. Ці місця, часто невідомі широкому загалу, є свідками минулих епох і зберігають у собі безліч історій, які до сьогодні залишаються недослідженими та забутими.
Уже ніхто не пам’ятає, хто там похований, а біля деяких хрестів людська нога може не ступати десятиліттями.
Водночас старовинні українські цвинтарі здатні “розповісти” багато історій як про людей, що жили тут в минулому, так і про саму місцевість.
А також є матеріальним свідченням присутності українців у тих регіонах України, які Росія зараз називає “історично російськими”.
Мапа цвинтарів і найстаріший хрест
Громадська організація “Україна Інкогніта” з 2022 року складає мапу старовинних цвинтарів України.
Їх вносять у базу, де описані географічне розташування, стан і обов’язково – фотофіксують.
Зараз на мапі вже понад 850 цвинтарів у різних регіонах.
“Ми не очікували, що буде так багато”, – розповідає BBC голова “Україна Інкогніта” Роман Маленков.
Автор фото,“Україна Інкогніта”
Підпис до фото,Роман Маленков на цвинтарі у селі Нишівці Вінницького району. На хресті видно латинську літеру Z замість кириличної З – такі епітафії іноді зустрічаються на Поділлі та Галичині
Це об’єднання починалося у 2005 році як інтернет-журнал географів, істориків та блогерів-краєзнавців про маловідомі місця України. Пізніше “Україна Інкогніта” почала проводити тури по таких локаціях і згодом стала громадською організацією.
Одним з її проєктів є “Старовинні цвинтарі України” – фіксація та збереження старих українських поховань.
Роман Маленков припускає, що насправді давніх цвинтарів в Україні може бути значно більше, ніж 850 – дві чи навіть три тисячі. Але їх ще треба знайти та описати.
“Найстаріший відомий хрест стоїть біля села Зимне на Волині – XIII ст. Це могила Клима Христинича, дружинника українського короля Данила Романовича”, – розповідає дослідник.
Цей хрест згадується у записі “Галицько-Волинського літопису” про одну з воєнних кампаній проти поляків у 1213 році: “Тоді ж убитий був Клим Христинич, один з усіх його [Данила], воїнів, що ото його хрест і донині стоїть на Сухій Дорогві”.
Автор фото,Юрій Ліщук
Дослідження цієї могили детально описав місцевий краєзнавець Юрій Ліщук.
“Це той хрест, який ми можемо датувати. Можливо, є старіші, але їх датувати науковці не мають можливості, бо не збереглося епітафій чи інших свідчень. Про все, що відноситься до XVI ст. і старіше, говорити дуже важко”, – каже Роман Маленков.
Козацькі хрести
Що ж до 1600-х, то іноді історикам та волонтерам вдається датувати козацькі хрести Хмельниччини за відомими історичними подіями, які відбулися у цій місцевості.
Наприклад, П’ятницький цвинтар у Кременці, де поховані козаки Максима Кривоноса, що штурмували Кременецький замок у 1648 р.
Автор фото,“Україна Інкогніта” / Роман Бречко
Підпис до фото,Козацький цвинтар у Кременці
Або цвинтар “Козацький редут” на Рівненщині – кілька вцілілих хрестів на меморіалі між селами Семидуби та Плоска. Це могили козаків полку Івана Богуна, які оборонялися тут після програної Битви під Берестечком 1651 р.
Утім абсолютна більшість відомих українських старовинних цвинтарів, по яких можна робити припущення щодо дат, належать до пізнішого періоду – з кінця XVII ст. і до початку ХХ ст.
Їхнім характерним атрибутом є “козацькі хрести” – розлогі “лапчасті” хрести, які пов’язують з атрибутикою Ордену тамплієрів.
Автор фото,“Україна Інкогніта”
Підпис до фото,Хрести на цвинтарі у селі Буша, Вінницька область
“Найбільш ймовірно, що цьому сприяв вступ козаків до ордену християнських лицарів (Ordre de la Milice chrétienne) в часи гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, адже ця організація також використовувала тамплієрський лапчастий хрест”, – пише голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович.
Цю ж форму хреста зараз можна побачити у символіці ЗСУ і різних видів їхніх сил (сухопутні, ВМСУ, повітряні сили), прикордонників, рятувальників, а також на гербах і прапорах кількох областей (Волинська, Рівненська, Полтавська, Вінницька, Житомирська).
Водночас самі по собі “козацькі хрести” не означають, що під ними поховані саме козаки у класичному розумінні.
“Через ці хрести цвинтарі часто називають “козацькими”, але там можна знайти могили навіть початку ХІХ ст. Можливо, на них справді колись ховали козаків, але потім це вже були могили їхніх нащадків. Однак форма “козацьких” хрестів збереглася, і це створило українську традицію поховань”, – пояснює Роман Маленков.
“Тому ми називаємо такі цвинтарі “давньоукраїнськими” чи іноді “козацько-селянськими” некрополями. Головне, що там прослідковується козацька традиція”, – додає він.
Хрести та історії
Невідомі старі могили несуть за собою цілий пласт недослідженої та незафіксованої історії.
Автор фото,“Україна Інкогніта”
Роман Маленков пригадує, як “Україна Інкогніта” отримала фото цвинтаря від жительки села Колодисте на Черкащині: “Ми були вражені тими хрестами і тим, що вони на відкритій ділянці, а не в чигирях. Це були великі масивні хрести, і я ніколи до того не зустрічав їхні фото в інтернеті”.
Вони двічі виїжджали на цю локацію, зафіксували 45 старих кам’яних хрестів і близько 150 могильних плит, які вже лежать горизонтально. Ймовірно, хрестів і плит тут більше, але частина з них вже природно з часом опустилися, виявити їх тепер важче.
Вирішили дослідити один з найбільших хрестів, які залишалися на цьому цвинтарі. На ньому була епітафія, але прочитати її було складно через старість, мох, лишайники і механічні пошкодження.
Автор фото,“Україна Інкогніта”
Підпис до фото,Хрест Василя Кособлика
Керівник технічного напряму “Україна Інкогніта” Андрій Яровий за допомогою техніки фотограмметрії (фотографування з усіх сторін) створив 3D-модель хреста, яку потім надрукували, і нарешті змогли прочитати епітафію.
З’ясували, що в могилі лежить людина з ім’ям Василь Кособлик, рік смерті – 1810. Він був “ктитором” місцевої церкви – тобто людиною, яка фінансувала її зведення чи облаштування. Власне, розмір хреста також свідчить про те, що це могила заможної людини.
Історик “Україна Інкогніта” Роман Захарченко дослідив тогочасні архіви і знайшов там згадки про Василя Кособлика.
У 1795 році про нього пишуть вже як про дуже літнього селянина з дружиною, яка на 30 років молодша. А перший син з п’яти дітей з’явився, коли Василю було 40 років.
Далі простягається простір для припущень про умови, в яких жив Василь Кособлик у другій половині XVII ст. Це були останні роки існування Запорізької Січі.
“Де він був до 1795 року? Сумнівно, що в цьому самому селі, адже як він міг прожити у ті часи пів століття та не мати дружини. Де він взяв гроші? Великі гроші, за які підняв і зробив багатою родину, яка йому по смерті поставила такого хреста. Варіантів немало, але відразу приходить у голову, що Василь козакував і був на Січі, де Кальниболото – найближче до Колодистого місто, мало свій курінь”, – йдеться у гіпотезі на сайті “Україна Інкогніта”.
Біля Колодистого справді є селище Катеринопіль, чия стара назва “Кальниболото” згадується в найменуванні одного з куренів Січі та “відображена в назві Кальниболотської сотні Корсунського полку”
Автор фото,“Україна Інкогніта”
“Дослідивши епітафію на хресті ми ймовірно дістаємо з небуття біографію успішного багатого козака Василя Кособлика, який повернувся з Січі з грошима і завів ремесло – почав добувати камінь пісковик. А діти були забезпечені настільки, що змогли поставити хреста, який залишився найбільшим на цвинтарі”, – описує припущення Роман Маленков.
“Так по одному хресту, маючи гарних істориків і дослідників, можна знаходити історії людей, про яких вже давно ніхто не пам’ятає. І таких історій насправді багато”, – додає Роман Маленков.
У Колодистому збереглося близько 50 хрестів і 150 великих могильних плит. А могло бути ще більше.
“Місцеві розповідають, що у 1930-і роки частину могил розібрали на будівельний камінь, але решту вдалося вберегти. Можливо, тоді були ще живі родичі тих, хто лежить у старих похованнях”, – переповідає Роман.
Іншим випадком, який запам’ятався волонтерам “Україна Інкогніта”, є хрест у селі Лісоводи Хмельницької області.
Автор фото,“Україна Інкогніта”/Дмитро Полюхович
Він вкритий видряпаними хрестиками-петрогліфами, які залишали люди, що приходили до могили, щоб “посилити” свої молитви (у печерних монастирях такі позначки називають “графіті”).
На 3D-моделі хреста вдалося прочитати, що у могилі похований чоловік на ім’я Пантилимон Копитк, який прожив 75 років і помер у 1860 р.
Автор фото,“Україна Інкогніта”/Дмитро Полюхович
“На хресті я нарахував 17 хрестів-петрогліфів. При чому… там штук п’ять різних типів, дуже цікавих, різноманітних. І теж цікаво, чому могилу цього селянина так шанували”, – розповідає краєзнавець і дослідник печер християн-схимників Дмитро Полюхович.
Історик Павло Нечитайло також відзначає незвичну форму цих петрогліфів.
“Це висічені на різних площинах хреста зображення невеликих хрестиків різних форм. Виділяються хрести з напівкруглим дашком, хрести з Т-подібними закінченнями рамен і вертикальної перекладини та хрести з трикутними розширеннями на кінцях. Ці хрести трапляються у християнських скельно-печерних пам’ятках Середнього Подністров’я і мають широку хронологію (XII-XVIII ст.)”, – пояснює він.
Історик також додає, що з врахуванням віку хреста (1860 р.), “це найпізніші відносно датовані хрестоподібні зображення такого роду у регіоні і, можливо, в Україні”.
Невідомо, ким саме був Пантилимон Коптик, і чому на його могилі залишали хрестики.
“Скоріше за все, тут мова йде про так званий “хрест пілігримів” – могилу людини, яку вважали святою у цій місцевості і яка ніколи не була канонізована, нікому не відома. Але тоді місцеві її дуже шанували і ходили молитися біля хреста. Люди могли відвідувати це поховання десятиліттями після того, як Пантилимон Коптик помер”, – каже Роман Маленков.
Тіні забутих сіл
Старі цвинтарі зберігають пам’ять не лише про людей, що там поховані, а й про цілі села, від яких іноді залишилися тільки назви.
Автор фото,“Україна Інкогніта”/Олександр Моісєєв
Товариш авторів “Україна Інкогніта” Олександр Моісєєв якось скинув їм фотографії старих кам’яних хрестів, на які випадково вийшов просто посеред поля на Миколаївщині. Жодного населеного пункту там не було, лише за кілька кілометрів на схід розташоване село під назвою Солончаки.
На старих мапах виявилося, що Солончаки колись називалися Біляковичами, поруч з якими був хутір Малий Аджигол. Саме на цьому місці і виявили хрести – інших слідів хутора не вціліло.
Автор фото,Україна Інкогніта”/Олександр Моісєєв
Підпис до фото,Все, що залишилося від хутора Малий Аджигол
“Його заснували козаки, які після руйнування Січі перебралися на землі султана, а потім стали селянами-одноосібниками. В Малому Аджиголі була церква й парафіяльна школа – зараз, коли від нього лише хрести у полі, у це важко повірити”, – йдеться у пості “Україна Інкогніта”.
Випадків, коли цвинтар є, а сіл навколо уже немає, зафіксовано сім тільки у Миколаївській області. А по всій Україні таких “тіней старих поселень” значно більше.
“Наприклад, у районі Ржищева біля села Балико-Щучинка в лісі є закинутий цвинтар на місці села. Хрести лишилися і у Трахтемирові – там частина старих ще козацьких сіл були частково затоплені, а частково виселені”, – відзначає Роман Маленков.
Старий цвинтар як пам’ять про таке затоплене козацьке поселення і монастир залишився на місці трахтемирівського села Монастирок.
Автор фото,“Україна Інкогніта”
Підпис до фото,Хрести у Трахтемирові
Часто про такі загублені цвинтарі взагалі ніхто не знає, вони ніяк не охороняються і не позначені на мапах.
“Був випадок у Миколаївській області, коли тракторист ввечері їхав з поля і наїхав на старий цвинтар, де хрести вже частково пішли в землю. Зніс десяток хрестів. Місцеві активісти написали скаргу в поліцію. Але там сказали, що складу злочину немає, оскільки це не пам’ятка, яка охороняється законом. То був цвинтар неіснуючого села”, – нарікає Роман.
Матеріальний доказ українськості
Окрім пам’яті про людей чи про зниклі села, старовинні цвинтарі ще й свідчать про давню присутність саме українського населення в регіонах.
Зокрема у південних областях України, які зараз Кремль представляє як “історично російські”.
Автор фото,“Україна Інкогніта”
Підпис до фото,Старі хрести у селі Нерубайське біля Одеси
Українська історикиня Ольга Ядловська у дослідженні “Етнічний склад сільського населення півдня України напередодні 1917 р.” пише, що протягом XVIII-XIX ст. південноукраїнський регіон дійсно формувався як багатоетнічний.
І попри відчутну присутність інших національностей (особливо в містах), включно з росіянами, євреями, болгарами, німецькими колоністами та іншими, більшість тут становили все ж українці.
“Найчисельнішою [нацією] виступала корінна – українці, причому вони становили істотну більшість усього складу українських губерній”, – відзначає Ольга Ядловська.
Безпосереднім свідченням цього, як каже Роман Маленков, є саме старі українські цвинтарі в Одеській, Миколаївський, Херсонській, Запорізькій областях.
“Цвинтарі півдня України – незаперечний матеріальний доказ українськості регіону”, – каже він.
На мапі “Україна Інкогніта” українське Причорномор’я справді вкрите десятками позначок цвинтарів з “лапчастими” хрестами, які організація змогла дослідити чи принаймні отримати про них дані до початку повномасштабної війни.
Автор фото,“Україна Інкогніта”
Підпис до фото,Мапа проєкту “Старовинні цвинтарі України”
Роман Маленков згадує, як у 2015 році потрапив у село Загнітків на півночі Одещини біля кордону з Молдовою і побачив там багато старих вапнякових “козацьких хрестів”.
“Це було поселення козаків, які колись переїхали з Січі після її зруйнування і займалися видобутком вапняку. Ставши досить вмілими ремісниками, вони робили на могилах хрести з різьбою, шрифтами, зображеннями біблійних сюжетів. Після того ми почали їздити півднем України і мало не в кожному другому селі збереглися старовинні хрести – козаків та їхніх нащадків”, – розповідає Роман.
Автор фото,“Україна Інкогніта”
Підпис до фото,Цвинтар у Загніткові
Що ж до сходу України, то дослідити старі цвинтарі там “Україна Інкогніта” зараз не може через бої.
Хоча іноді інформацію та фото про старі поховання звідти присилають військові – на мапі є згадки про цвинтарі біля Мар’їнки, Сєвєродонецька, Покровська.
“На цих територіях у XVIII ст. існувала Кальміуська паланка. Але нам важко стверджувати, скільки там залишилося цвинтарів козаків та їхніх нащадків. Все це ще треба вивчати”, – визнає Роман Маленков.
Кальміуська паланка – це адміністративне об’єднання запорізьких козаків у басейні річки Кальміус на Донбасі з центром на місці сучасного Маріуполя, де тоді була фортеця Домаха.
Паланка складалася з десятків сіл, слобід, хуторів і зимівників, на місці яких, цілком ймовірно, є залишки недосліджених козацьких поховань.
Цвинтарі як портали у минуле
Переважна більшість старовинних цвинтарів України – ніяк не зафіксовані та не охороняються законом як пам’ятки.
“Багато українських хрестів – унікальні. Вони не були фабричним виробом, а фантазією майстрів. Тому в нас таке різноманіття форм хрестів. Ще до 1920-х років були майстри, які працювали долотом та іншими досить примітивними інструментами, але створювали дивовижні вироби”, – каже Роман Маленков.
За його словами, в інших країнах до таких цвинтарів ставляться, “як до скарбу”.
Наприклад, Вірменія змогла внести свої традиційні кам’яні надгробки “хачкари” до спадщини UNESCO. Те саме вдалося зробити балканцям зі своїми старовинними похованнями під назвою “стечки” , більшість з яких розташовані у Боснії і Герцеговині.
“А в нас старовинні цвинтарі навіть не внесені у реєстр пам’яток. Їх руйнують трактористи, на них падають дерева, вони заростають хащами і так поступово зникають”, – скаржиться Роман Маленков.
Автор фото,“Україна Інкогніта”
У міністерстві культури кажуть, що насправді в Державному реєстрі нерухомих пам’яток України є низка старих поховань. Але окремого реєстру цвинтарів немає.
Тому “Україна Інкогніта” наполягає, що потрібен принаймні офіційний перелік старовинних цвинтарів з інформацією про них.
“На деяких ділянках старих цвинтарів люди можуть не з’являтися десятиліттями, бо все заросло. Але саме там стоять старі кам’яні хрести. Як про них може хтось дізнатися? Якщо і більшість місцевих не знають, хто там похований, а покоління, яке це знало, вже померло або ж його останні представники надто старі, щоб пам’ятати”, – пояснює Роман Маленков.
Іншим кроком має стати освіта для місцевих громад про те, як поводитися зі старими похованнями, як їх зберігати, реставрувати та перетворювати на культурний простір.
“Це можуть бути дуже відвідувані об’єкти, як, наприклад, цвинтар посеред лісу на місці українського села Старе Брусно в Польщі, куди їздять туристи”, – відзначає керівник “Україна Інкогніта”.
“Старі цвинтарі – це своєрідні “портали”, які переносять нас у минулі століття. Це те матеріальне, що залишилося від наших предків і що поєднує нас з ними, й так зв’язує українську історію”, – резюмує Роман Маленков.
