Економіка

Україна стоїть перед складною енергетичною ситуацією навесні, коли дефіцит електроенергії загрожує країні навіть за сприятливих погодних умов. За даними експертів, понад половина електрогенераційних потужностей була втрачена через атаки на енергетичну інфраструктуру з боку Росії. Відновлення цих втрат навіть у найближчі місяці вважається майже неможливим завдяки значним пошкодженням і технічній складності робіт.

З початку березня Україна зазнала п’яти масованих ударів Росії на енергетику. Останній з них, 8 травня, спричинив особливо великі руйнування, внаслідок чого було вимкнуто три електростанції. Гендиректор компанії ДТЕК Максим Тимченко зазначив, що знищення і ремонт, які постійно чергуються, загрожують втратою всіх енергетичних ресурсів.

“Цикл руйнувань і відновлення можна зупинити, але лише при належній обороні”, – сказав він. У цьому році російські війська змогли завдати значних збитків українській енергосистемі, через затримки у міжнародній допомозі.

За словами члена наглядової ради “Укренерго” Юрія Бойка, зима буде складною, але можливо зменшити втрати енергії. Україна втратила приблизно вісім гігават електроенергії через удари Росії, що близько половини від необхідної потужності.

“Цей дефіцит можна скоротити, але не зменшити вдвічі. Це означає, що навіть при теплій зимі буде відчутний дефіцит”, – додав Бойко.

Тимченко оцінив витрати на відновлення обладнання енергосистеми в 350 мільйонів доларів, частково використовуючи європейське обладнання. Він сподівається, що зусилля українських енергетиків і підтримка Заходу дозволять країні уникнути катастрофи в наступну зиму.

Експерти з енергетики, включаючи Андрія Закревського, відзначають, що повний блекаут неможливий завдяки існуючій атомній генерації, але існує значний ризик аварійних вимкнень в Україні до кінця літа.

З 2017 року в Україні поступово підвищуються вимоги до стажу для отримання пенсії за віком. Це частина реформ, спрямованих на забезпечення стабільності пенсійної системи та підвищення рівня соціального захисту пенсіонерів.

Вимоги до стажу у 2024 році

У поточному році, щоб вийти на пенсію у 60 років, необхідно мати мінімум 31 рік стажу. Це підвищення вимог ставить перед багатьма громадянами виклик, оскільки їм необхідно буде довше працювати для досягнення необхідного стажу.

Плани на майбутнє

До 2028 року вимоги до стажу зростуть до 35 років. Це означає, що громадяни, які не зможуть накопичити необхідний стаж, будуть змушені працювати довше, досягаючи віку 63 або 65 років для отримання пенсії.

Вплив на громадян

Ці зміни мають значний вплив на громадян. Для багатьох людей, які не змогли забезпечити безперервний трудовий стаж через різні обставини, такі як тривала безробітність, необхідність догляду за сім'єю або проблеми зі здоров'ям, нові вимоги можуть створити додаткові труднощі. Людям доведеться переглядати свої плани на пенсійне забезпечення і, можливо, шукати додаткові можливості для працевлаштування.

Адаптація до нових умов

Для адаптації до нових умов уряд і роботодавці повинні сприяти створенню робочих місць, які враховують потреби людей старшого віку. Це може включати гнучкі робочі графіки, можливості для перекваліфікації та підвищення кваліфікації, а також заходи з охорони праці, щоб зменшити фізичні навантаження на працівників.

Підтримка від держави

Держава також має забезпечити належну підтримку для громадян, які не можуть досягти необхідного стажу з об'єктивних причин. Це можуть бути соціальні програми, спрямовані на підтримку тих, хто перебуває у важких життєвих обставинах, а також заходи для покращення доступу до медичних і соціальних послуг.

Висновок

Підвищення вимог до стажу для виходу на пенсію є частиною ширшої стратегії з реформування пенсійної системи в Україні. Хоча ці зміни можуть створити додаткові труднощі для багатьох громадян, вони також спрямовані на забезпечення фінансової стабільності системи пенсійного забезпечення та підвищення рівня соціального захисту пенсіонерів у довгостроковій перспективі. Важливо, щоб держава та суспільство працювали разом для пом'якшення негативних наслідків цих змін і підтримки громадян у перехідний період.

Особливу важливість набуває не лише факт наявності стажу, а й платежі у пенсійний фонд заробітної плати протягом цього періоду. Для багатьох українців ця зміна вимог стала несподіванкою. Наприклад, мешканка Дніпра Світлана, яка працювала неофіційно в продуктовому магазині протягом 20 років, офіційно оформилася тільки в 2017 році.

«Мені не вистачить стажу. Що робити? Продовжувати працювати», – розповіла вона. Відповідно до її обчислень, якби вона не оформилася офіційно вчасно, їй довелося б працювати до 63 років замість 60, щоб отримати пенсію.

Наразі складно оцінити, скільки українців не зможуть вийти на пенсію у віці 60 років у 2028 році. Ситуація з пандемією коронавірусу та повномасштабною війною значно вплинула на ринок праці та пенсійну систему. Відповідно до попередніх підрахунків, у 2028 році пенсію у віці 60 років не зможуть отримати 45% українців, з них 5% будуть працювати до 65 років.

Однак старша наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень Лідія Ткаченко зауважує, що точних прогнозів щодо кількості осіб, які не зможуть набрати необхідний стаж, поки немає. Вона наголошує на складнощах прогнозування умов на ринку праці на наступні роки.

Нині спостерігається значне зменшення кількості пенсіонерів в Україні, що пов’язане не лише з воєнним конфліктом та окупацією, але й з загальним трендом до збільшення пенсійного віку.

Уряд України враховує можливість реалізації державних активів з метою збільшення фінансування військових операцій. Ця ініціатива, як повідомляється у публікації The New York Times, виникла в контексті потреби у додаткових ресурсах для забезпечення національної безпеки та обороноздатності країни. Враховуючи складну геополітичну ситуацію та постійні загрози з боку зовнішніх акторів, уряд розглядає різноманітні шляхи для збільшення оборонних видатків, серед яких продаж державних активів є одним із можливих варіантів. Такий крок може стати додатковим джерелом фінансування важливих військових проектів та допоможе зміцнити оборонні можливості України в умовах сучасних викликів та загроз.

Планується виставити на аукціон близько 20 державних компаній, включаючи такі об’єкти, як готель “Україна”, торговий центр у Києві, а також гірничодобувні та хімічні підприємства.

Чиновники визнають, що активи буде продано дешевше, ніж навіть до війни, але сподіваються на створення нових робочих місць, податкові надходження і залучення інвестицій.

Водночас, судячи з опитувань видання, багато українців побоюються корупції в процесі продажу.

Український ринок азартних ігор відновив свою привабливість для інвесторів та підприємців з країни-агресора, які знову активно проявляють інтерес до цієї галузі. На цей раз особливу увагу звертають казино та букмекерська контора GGBet, що отримала ліцензію майже рік тому. Незважаючи на те, що фактично компанія належить українському бізнесменові Максиму Кріппі, вона підтримує тісні зв'язки з Росією.

Почнемо з того, що GGBet – продукт новий лише для українського ринку. А на ринок Росії він зайшов ще в 2011 році як букмекерський підрозділ казино “Вулк@н”; (запам’ятайте цю назву). Спочатку сайтом ggbet.ru керувало спеціально створене ТОВ “Бет.ру”, однак пізніше бренд став позиціонувати себе як міжнародний.

Торгова марка GGBet належить кіпрській компанії Brivio Ltd, яка також керує сайтом… казино “Вулк@н Вегас”; під торговою маркою “Вулкан”. До речі, вона є власністю російського мільярдера Олега Бойка.

“Яке відношення до цього має Кріппа?”; – запитайте ви. Пояснюємо мовою фактів.

1) Директор Brivio Ltd – Федір Федоров (це ім’я варто запам’ятати). Він також є бенефіціаром української компанії ТОВ “Новолоджик”, директором якої з 2010 по 2015 рік був Кріппа.

2) GGBet виступає генеральним спонсором кіберспортивної команди NAVI, яку у 2022 році купив Кріппа.

3) Той самий Федоров є директором One World Secretarial. Ця компанія одночасно є секретарем у кіпрського “підрозділу” NAVI, ТОВ “Бет.ру”; і кіберспортивного транслятора Maincast, що належить безпосередньо Кріппе.

Що цікаво, у березні 2023 року президент України Володимир Зеленський ввів санкції проти ТОВ “Бет.ру” та кіпрської Bevita Holding Limited, яка виступає оператором GGBet. У документі також наведено офіційний домен опальної компанії: ggbet.ru. Однак це не завадило КРАЇЛ за п’ять місяців видати ліцензію ТОВ “ГГБЕТ” із сайтом ggbet.ua. Мабуть, у штаті Комісії не знайшлося нікого, хто побачив би зв’язок між “українським” і російським казино з однаковими назвами.

Виверження “Вулк@на”

Втім, GGBet – не єдиний проект Криппи з російським шлейфом. Йому також належало ліцензоване в Україні казино “Вулк@н” (на місцевому ринку – Vulcan), брендом якого, як ми пам’ятаємо, володіє російський олігарх Бойко.

В Україні “Vulcan” працював через ТОВ “Конкуєрор”, зареєстровану на офшорну компанію “Дарлокс Лімітед”. До 2021 року її засновником був Федоров (так, той самий).

І ще один цікавий збіг. Власником української торгової марки “Вулк@н” є кіпрська “Дареос ЛТД”, а російською – “Дареос Холдинг ЛТД”. У компаній – одна і та ж адреса і структура управління. Тобто бенефіціари російського та українського казино – один і ті ж люди.

“Це зрозуміло, але тут Круппа яким боком?”; – знову запитаєте ви.

Щоб відповісти на це запитання, слід звернути увагу на компанію EvoPlay.

EvoPlay – один із найбільших виробників азартних ігор з офісами в Україні, Чехії та на Кіпрі. Зокрема, клієнтом компанії є російський “Вулк@н”. За версією СБУ та за даними учасників ринку, реальним власником EvoPlay є Максим Кріппа. Це також опосередковано підтверджує сервіс GetContact, де бізнесмен фігурує як “Максим Кріппа EvoPlay”. А тепер найцікавіше.

У 2015 році EvoPlay подала скаргу проти росіянини Тимура Зінгашина за використання ним домену “Вулк@н” у рф. У документах заявник зазначає, що отримав право на використання ТМ від російської компанії Ritzio International Group.

Ще раз: українська “IT-компанія” вже під час війни не просто береться розвивати російський бізнес, а й захищає його у суді.

У квітні цього року ТОВ “Конкуєрор” подало заяву про відкликання ліцензії. Як розповіли нам учасники ринку, над “Vulc@n”ом згущалися хмари – і Кріппа вирішив піти з ринку до того, як його дітище потрапить під санкції.

Що це дало Кріппе? Можливість спокійно “доїти” відразу два ринки: поки “Вулк@н” продовжує працювати в Росії, в Україні його місце зайняв псевдоукраїнський проект GGBet. І, схоже, його чіткий проросійський шлейф поки що нікого не турбує.

Нелегальний експорт зерна через фіктивні компанії є надзвичайно шкідливим для української економіки. Ця недобросовісна практика, яка залишається однією з головних загроз економічній стабільності країни, не лише спричинює втрати у бюджеті, але й викликає серйозні збої у функціонуванні аграрного сектору.

Шляхом створення фіктивних фірм, що зареєстровані на ім'я посередників, зловмисники укладають угоди з фермерами на закупівлю їхнього врожаю, а потім нелегально вивозять зерно за кордон. Цей обхідний механізм, незважаючи на заборони та контрольні заходи з боку влади, продовжує діяти, підточуючи основи національної економіки.

Негативні наслідки такої діяльності не обмежуються лише фінансовими втратами для державного бюджету. Вони також включають в себе втрати для місцевих громад, що розраховують на доходи від продажу зерна, а також збільшення тіньового сектору економіки, що підриває прозорість та ефективність господарювання.

Урядові органи повинні активізувати заходи для боротьби з цим явищем, зміцнюючи контроль за реєстрацією підприємств, посилюючи митний контроль та вдосконалюючи механізми виявлення та покарання порушників. Тільки таким чином можна запобігти подальшим втратам для економіки та зберегти стабільність у сільському господарстві та економіці загалом.

Заступник генерального прокурора України Дмитро Вербицький розповів про найпоширенішу схему “чорного” експорту зерна в ефірі телемарафону «Єдині новини». За його словами, для зниження нелегального експорту зерна в Офісі генерального прокурора діє міжвідомча група з протидії кримінальним порушенням на ринку зерна.

«Наша група працює на попередження, щоб нелегально зерно не виходило з країни. Ми контролюємо правоохоронні органи та координуємо їх для швидкого реагування, якщо зерно нелегально купується за готівку, не сплачуються податки і намагаються вивезти його за підробленими документами за заниженою вартістю», – заявив Вербицький.

Ситуація з неповерненням валютної виручки за експорт зерна в Україну покращується. За даними НБУ, у вересні 2023 року ця сума становила 8 мільярдів доларів, а станом на червень 2024 року вона знизилася до 3 мільярдів. Таким чином, надходження до бюджету за останній рік зросли на 1 мільярд доларів.

За даними The Economist, за останні два роки через угоди з зерном Україна недоотримала близько 3 мільярдів доларів надходжень. Порушення логістичних ланцюгів через російські обстріли створили для фермерів умови для “оптимізації” податків. Зменшення внутрішнього ринку через виїзд близько 6,5 мільйонів українців (15% довоєнного населення) та мобілізацію працівників сільського господарства також сприяють ухиленню від сплати податків. Наразі близько 40% урожаю зернових уникає оподаткування.

Для боротьби з “чорним зерном” Бюро економічної безпеки України (БЕБ) аналізує дані для пошуку підозрілих вантажів та покращує обмін інформацією між слідчими та митницею. Уряд також послаблює валютний контроль, зокрема покращуючи офіційний курс обміну, щоб зменшити привабливість виведення коштів за кордон. Податкові надходження вже почали зростати, але до повної перемоги над “чорним зерном” ще далеко.

Нагадаємо, для боротьби з тіньовим експортом зернових та олійних культур Міністерство аграрної політики працює над встановленням мінімальних експортних цін на агропродукцію. Крім того, розробляється система простежуваності продукції та прогнозованості врожаю.

Україна надалі підтверджує свою відданість виконанню умов, передбачених чотирирічною програмою розширеного фінансування (EFF), запущеною у березні 2023 року, та продовжує здійснювати необхідні реформи. В огляді, підготовленому Русланом Кисляком, акцентується на необхідності реалізації конкретних заходів до кінця 2024 року, які стануть ключовими для подальшої співпраці з Міжнародним валютним фондом (МВФ) та отримання нових траншів фінансування.

Місія МВФ, яка працювала у Варшаві з 27 по 31 травня 2024 року, успішно завершила роботу, досягнувши угоди на рівні персоналу. Очікується, що Рада директорів МВФ підтвердить цю угоду найближчими тижнями, в результаті чого Україна отримає доступ до фінансування на суму близько 2,2 млрд доларів.

Для подальшої співпраці з МВФ та отримання нових траншів фінансування Україна має реалізувати ряд важливих реформ до кінця 2024 року. Серед них:

Ці заходи спрямовані на забезпечення стабільності економіки та підтримку фінансової системи України у період воєнного конфлікту.

Україна змушена розглядати можливість підвищення податкового навантаження через зростання напруги військового конфлікту. Данило Гетманцев, голова комітету з фінансів та податкової політики, розглядає цей крок як невідкладне, але неоднозначне рішення, оскільки стикнення з економічними викликами вимагає відповідних заходів.

Наразі близько 60% державних видатків направляються на оборону, що становить близько 40% від ВВП країни. Це ставить серйозний тиск на бюджет. Гетманцев прокоментував можливе підвищення ПДВ, яке автоматично призведе до збільшення цін, а також військового збору.

“Це не найкраще рішення, але ми маємо вибирати між життям і грошима. Очевидно, ми обираємо життя. Тому ми, ймовірно, будемо змушені прийняти це рішення”, – сказав народний депутат.

Представник партії “Слуга народу” попередив, що відсутність фінансування для армії матиме фатальні наслідки для економіки. Тому важливо знайти кошти для забезпечення потреб військовослужбовців. Гетманцев підкреслив, що в наявності немає інших варіантів, крім підвищення податків.

“Без зміни основних податкових законів ми не можемо зібрати 5 мільярдів доларів, які потрібні нам”, – заявив депутат.

Він також зазначив, що головними джерелами фінансування є податок на доходи фізичних осіб, ПДВ, військовий збір і акцизи. Водночас, зауваживши, що податок на прибуток ймовірно залишиться незмінним через складнощі з його адмініструванням.

Зараз українська хлібна галузь перебуває в надзвичайно складній ситуації. Проблеми з електропостачанням та браком кваліфікованих працівників негативно позначаються на всій ланцюгові виробництва. Безперечно, хліб являє собою продукт №1 для українців, але зростання його вартості може стати серйозним випробуванням для багатьох громадян.

Несправності в електромережах зумовлюють нерівномірне живлення обладнання, що призводить до збоїв у виробництві хлібопродуктів. Крім того, брак кваліфікованих працівників у галузі ускладнює ситуацію: багато підприємств змушені працювати на межі своїх можливостей через недостатню кількість робочої сили.

Найбільшою загрозою для галузі є криза платежів. Недостатнє фінансування виробництва може призвести до обмеження випуску продукції або навіть припинення роботи певних підприємств. Це, в свою чергу, призведе до дефіциту на ринку та подальшого зростання цін на хліб.

Урядові та галузевим організаціям необхідно негайно реагувати на цю ситуацію та приймати ефективні заходи для забезпечення стабільності у хлібній галузі. Це може включати вдосконалення інфраструктури електромереж, залучення додаткових фахівців та надання фінансової підтримки підприємствам. Тільки шляхом спільних зусиль усіх зацікавлених сторін можна забезпечити стабільність у хлібній галузі та запобігти подальшому зростанню цін на продукти.

Проблеми в українській енергетиці торкнулися і хлібної галузі, де ситуація з постачанням електрики сьогодні критична. Це врешті-решт позначиться і на кінцевій ціні для споживача, оскільки вартість хліба може зрости на третину. Про це заявив президент Всеукраїнської асоціації пекарів, директор ТОВ «Київ Хліб» Юрій Дученко.

Він нагадує, що більшість підприємств хлібної галузі сьогодні належать до переліку об’єктів критичної інфраструктури, а отже, їм не повинні відключати електроенергію. Однак у реальності картина абсолютно протилежна. Через це ті підприємства, які мають можливість, переходять на електрогенератори, що позначається на стабільності роботи та подальшій ціні готового продукту.

«Хлібна галузь споживає не так багато електроенергії, проте аварійні відключення, відключення поза графіком, призводять до виробництва бракованої продукції, виходу з ладу обладнання. Не всі заводи можуть працювати на генераторах. А ті, що мають, мають бути попереджені, щоб планово переключити виробництво на аварійну роботу на 2-3 години, не більше. Ситуація вже призвела до дефіциту потужностей, адже є заводи, які не можуть відновити обладнання через блекаути”, – наголосив експерт.

Він зазначив, що графіки відключення електроенергії для хлібозаводів також не підходять, оскільки впливають на технологічний цикл. Так, якщо світла немає 2 години, графік випікання хліба зміщується на 8 годин.

Щодо ціноутворення, то в собівартості хліба простої рецептури електрика становить 50 копійок, а при виробництві цього ж хліба на генераторі – 1,5 грн.

Друга проблема, з якою зіткнулася галузь, – бронювання працівників. Через брак людей деякі заводи змушені змінювати графік роботи, а також коригувати обсяги та асортимент виробництва в бік скорочення. Крім того, зараз критично важливі працівники, яким складно знайти заміну.

Але й на цьому перелік викликів, з якими зіткнулися хлібопекарі, не обмежується. Гостро стоїть проблема з відсутністю зерна другого та третього класу.

«Не розумію, як ми будемо працювати до нового врожаю. Нам терміново потрібно говорити з усіма учасниками процесу, під егідою профільного міністерства підписувати меморандум з аграріями та експортерами, адже борошномели сьогодні вже не можуть знайти зерна, щоб сформувати помольні партії. Саме борошно піднялося також у ціні на 25-30%”, – каже Дученко.

Вишенька на торті – криза платежів за вже поставлену хлібобулочну продукцію в торгівлю і ЗСУ.

«Брак обігових коштів не дає змоги підприємствам своєчасно платити за сировину, енергоносії, зарплату. А ще потрібно придбати генератори, пальне. Уже мовчу про розвиток і модернізацію галузі, на що взагалі немає коштів”, – акцентує експерт.

Таким чином, резюмує Дученко, уже зараз є всі передумови до того, що хліб спершу подорожчає на 10%, а в наступні кілька місяців його ціна зросте ще на 20%.

На важливості агросектору, що становить 62% валютної виручки країни, згенерованої за результатами експорту у 2023 році, звернула увагу віцепрем’єр-міністрка із європейської та євроатлантичної інтеграції України, Ольга Стефанішина, під час презентації Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій до 2030 року. Цей напрямок є ключовим для забезпечення стабільності та процвітання країни, адже сільське господарство не лише забезпечує продовольчу безпеку, але й є сильним стимулом для економічного зростання та розвитку регіонів.

Стратегія розвитку сільського господарства та сільських територій до 2030 року передбачає комплексний підхід до вирішення проблем галузі, зокрема, стимулювання інновацій, підвищення ефективності виробництва, розвиток сільського туризму та підтримку малого та середнього сільського бізнесу. Важливою складовою стратегії є також збереження та відновлення природних ресурсів, зокрема, ґрунтів та водних ресурсів, для забезпечення сталого розвитку сільських територій.

Зусилля уряду спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку агросектору, враховуючи міжнародні стандарти та найкращі практики. Партнерство з міжнародними організаціями та країнами-партнерами також є важливим аспектом стратегії, оскільки спільна діяльність сприятиме обміну досвідом та технологіями, а також відкриє нові можливості для експорту української сільськогосподарської продукції на світові ринки.

Ольга Стефанішина підкреслила, що успішна реалізація стратегії потребує комплексного підходу та спільних зусиль всіх галузей влади, бізнесу та громадськості. Тільки таким чином Україна зможе зберегти своє лідерство на світовому аграрному ринку та забезпечити стабільний та процвітаючий розвиток сільських територій до 2030 року.

Стефанішина зазначила, що українське сільське господарство продовжує ефективно працювати, підтримуючи економіку та гарантуючи продовольчу безпеку не лише в Україні, а й у різних країнах світу. Зокрема, значна частина української агропродукції експортується до країн Європейського Союзу, де діє зона вільної торгівлі.

За словами віцепрем’єрки, підтримка Європейським Союзом, яка включає автономні торговельні преференції та розширені логістичні можливості через ініціативу “Шляхи солідарності”, важлива для розвитку українського агросектору.

Стефанішина також відзначила, що Україна вперше пропонує стратегію членства в Європейському Союзі, що передбачає стати частиною внутрішнього ринку ЄС. Вона підкреслила, що впровадження стратегії розвитку сільського господарства сприятиме досягненню європейських стандартів, зростанню експорту, створенню нових робочих місць і підвищенню конкурентоспроможності.

Стефанішина висловила впевненість, що реалізація стратегії підвищить продуктивність агросектору, стимулює виробництво товарів із доданою вартістю, а також забезпечить стабільне та безпечне зростання виробництва в Україні.

Україна продовжує демонструвати вражаючу стійкість у газовій сфері, навіть у найскладніші періоди своєї історії, коли країна знаходилася у стані повномасштабної війни. Вдалий баланс між імпортними поставками та активним розширенням власного газовидобутку став ключовим фактором забезпечення енергетичної незалежності та стабільності країни.

Не дивлячись на військові дії та геополітичні турбулентності, Україна змогла зберегти невідворотний розвиток у газовій сфері завдяки комплексному підходу до проблеми. Зокрема, ретельно спланована стратегія щодо диверсифікації джерел постачання, активне використання альтернативних джерел енергії та поступове зростання обсягів внутрішнього видобутку газу дозволили країні уникнути критичних енергетичних залежностей.

Підтримка внутрішнього газовидобутку, розвиток вітчизняних технологій у цій сфері, а також інвестиції у модернізацію газотранспортної інфраструктури стали важливими елементами стратегії національного енергетичного забезпечення. Водночас, відкритість до співпраці з міжнародними партнерами та відповідальне ведення енергетичної політики забезпечили Україні стабільне місце на енергетичній карті Європи та світу.

Такий успішний досвід України у газовій сфері став прикладом для багатьох інших країн, що стикаються з викликами енергетичної безпеки та забезпечення стійкості у глобальному енергетичному ландшафті.

Україна відмовилася від прямих поставок російського газу ще у листопаді 2015 року. Це рішення підтримується до цього дня, і підтверджується “Укртрансгазом”, який веде лічильник “still alive”, що нараховує вже 3118 днів. Таким чином, Україна протягом майже дев’яти років успішно функціонує без газу від свого колишнього постачальника.

За цей час український газовий ринок пройшов значні зміни, включаючи реформи у “Нафтогазі”, які перестали бути збитковими. Перед 2014 роком Україна імпортувала значні обсяги газу під вигідними умовами від “Газпрому”, але після 2015 року це сталося лише з європейських джерел.

“Україна купує газ на європейському ринку, всі угоди та контракти укладені з європейськими контрагентами. Принципова позиція України – не мати угоди та контракти на купівлю газу з російським “Газпромом”, тому що Кремль давно використовує газ як політичну зброю”, – пояснював у травні 2022-го голова парламентського комітету з питань енергетики Андрій Герус.

Раніше Кремль розраховував на те, що Україна підкориться у газовому питанні, але це не сталося. Втім, успішно забезпечити газом країну вдалося завдяки імпорту з інших джерел та зростанню власного видобутку.

Нещодавно Україна споживала приблизно 30 млрд кубометрів газу на рік, з яких приблизно третину становили імпортні поставки з Європи. Це відмінно від 2013 року, коли споживання було значно вище, а імпорт з Росії складав близько 30 млрд кубометрів.

Відмова від прямих поставок з країни-агресора принесла Україні не лише ринкову, а й енергетичну та політичну незалежність. Однак перекриття вентиля було лише початком, оскільки контракт з дискримінаційними умовами діяв до 2019 року.

Згідно з цим контрактом, Україна повинна була купувати 52 млрд кубометрів газу або сплачувати штраф. Однак ціни були прив’язані до нафтових цін, що робило газ дорожчим, ніж на європейському ринку. Така ситуація ускладнювала виконання умов контракту, що призвело до збільшення боргу перед Росією до 50 млрд доларів.

Урегулювання цього питання було завдяки Стокгольмському арбітражу, який у лютому 2018 року вирішив впереджати “Нафтогаз” та присудив майже 5 млрд доларів. Частина цієї суми була виплачена грошима російською стороною, а решта залишилася зарахованою за газ, поставлений у 2014 році.

Пізнання того, що за поставки газу Москва може шантажувати Київ та вимагати політичних поступок, підштовхнуло до пошуку альтернативних постачальників. Розмови про можливість отримання газу з Європи розпочалися вже під час газової війни 2009 року, але фактично їх реалізували весною 2014 року, коли європейські компанії згодилися на поставки через Польщу, Угорщину та Словаччину.

У підсумку, у 2014 році з західного кордону було імпортовано 5 млрд кубометрів газу. Ці поставки були реальним реверсом, оскільки тодішні контракти передбачали контроль за електронно-вимірювальними приладами на виході з ГТС України, що належали росіянам, і для реверсу доводилося створювати петлі через кордон.

Загалом у 2014 році чверть українського імпорту газу становилося реверсом з Європи, з рештою поставок від “Газпрому”. Проте вже наступного року частка “Газпрому” у структурі українського імпорту впала до нуля.

У 2020 році розпочався віртуальний реверс, коли газові потоки взаємозаліковувалися. Через українську ГТС російський газ потрапляв до країн Європи, а Україна, згідно з домовленостями, отримувала певну кількість для своїх сховищ, не фізично виходячи із трубопроводів.

Проте російсько-угорський контракт зупинив можливість віртуального реверсу з Угорщини. Тоді шляхи поставок газу були наступні:

Ці європейські маршрути підвищили енергетичну безпеку України в умовах повномасштабної війни. За даними Оператора ГТС, у 2023 році з країн Європейського союзу та Молдови надійшло понад 4,3 млрд кубометрів газу, що вдвічі більше, ніж у 2022-му. Це значна цифра, враховуючи, що рівень споживання газу у 2023 році становив 19,8 млрд кубометрів.

Основні обсяги газу надходили під час сезону закачування до ПСГ. Приблизно 42% від загального обсягу надійшло зі словацького напрямку, 31% – з угорського, 14% – з польського, 13% – з румунсько-молдавського.

Наразі триває робота з розширення реверсних потужностей, зокрема, через Трансбалканський трубопровід у співпраці з Румунією та Молдовою. Також у липні стартує новий етап ініціативи “Вертикальний коридор” за участю операторів газотранспортних систем Центральної, Південної та Східної Європи.

Повномасштабна війна спричинила спад у споживанні газу на 30% – з 28,7 млрд кубометрів у 2021 році до 19,8 млрд у 2023-му. Основна частина цього спаду – майже 60% – припала на промисловість. В результаті Україна вперше забезпечила себе газом протягом зими за рахунок власних ресурсів.

“Історична подія. Десять років тому в це ніхто не повірив би. Два роки тому, коли розпочалася повномасштабна війна, у це теж складно було повірити”, – казав у березні голова “Нафтогазу” Олексій Чернишов.

Видобуток природного газу завжди був викликом для України, який став ще складнішим у період незалежності через гібридну війну Росії. Після вторгнення в лютому 2022 року обсяги видобутку раптово зменшилися майже на 10%. Частину родовищ окупанти контролюють, а інші зупинені через наближення до фронту.

Найбільші родовища газу розташовані у Харківській та Полтавській областях, такі як Шебелинське, Західно-Хрестищенське та Єфремівське, з загальними запасами понад 970 млрд кубометрів. Приблизно 17% видобутку припадає на родовища в Івано-Франківській області.

Компанія “Укргазвидобування” зуміла стримати обсяги видобутку, уникнувши різкого спаду, який спостерігався у приватному секторі. У 2023 році вона показала стабільний приріст. Якщо 2022 рік був приурочений до стабілізації видобутку, то у 2023 році відбувся впевнений зріст, перевищивши показники не лише попереднього року, але і 2021 року до повномасштабного вторгнення.

У результаті Україна збільшила видобуток газу на 0,9% у 2023 році, досягнувши показника 18,7 млрд кубометрів. З цієї суми “Укргазвидобування” витягло 13,9 млрд кубометрів, “Укрнафта” – майже 1,1 млрд, а решта 3,7 млрд припадає на приватні компанії.

За словами міністра енергетики Германа Галущенка, Україна може самодостатньо забезпечувати себе газом власного видобутку вже у 2024 році.

“Ми дуже близькі до цього. Є реальні шанси досягти нульового газового балансу вже цього року … Важливо розуміти, що наше споживання значно скоротилося. Багато залежатиме від подальшого розвитку галузі та економіки”, – сказав він у січневому інтерв’ю Reuters.

Як і минулого року, нарощування видобутку газу залишається основним пріоритетом.

“Наша мета на 2024 рік – збільшити видобуток природного газу щонайменше на півмільярда кубометрів. Ми прискорюємо процес буріння нових свердловин і використовуємо передові технології як для геологічних досліджень, так і для ефективного видобутку”, – підкреслив у березні Олексій Чернишов.

Як результат, у лютому “Укргазвидобування” досягло найвищого рівня добового видобутку за останні п’ять років. Зокрема, за підсумками 8 лютого 2024 року компанія отримала 38,54 млн кубометрів товарного газу.

“Це вражаючий результат, досягнутий завдяки введенню в експлуатацію рекордної кількості нових свердловин, включаючи значну кількість високодебітних, які забезпечують видобуток понад 100 тисяч кубометрів на добу”, – додав він.

У квітні група “Нафтогазу” встановила історичний рекорд місячної проходки. За другий місяць весни Бурове управління “Укрбургаз” пробурило свердловин понад 40 000 метрів. Цей показник на 24% перевищив попереднє максимальне історичне досягнення з проходки, встановлене у листопаді 2023 року.

У травні “Укргазвидобування” ввело в експлуатацію дві високодебітні свердловини на одному з найглибших родовищ на сході України. Сумарно вони дають 390 тисяч кубометрів на добу. Ці свердловини пробурені на одному пласті і майже одночасно, тому на технічному сленгу їх називають “близнючками”.

Причому пробурили їх теж у рекордні терміни. Раніше буріння свердловин глибиною понад 6 000 метрів займало від двох до трьох років. Ці ж були готові за 8 місяців. Як уточнювали в “Нафтогазі” у травні, у 2024 році планується вже вийти на 15 млрд кубометрів річного видобутку. Загалом за перші п’ять місяців цього року “Укргазвидобування” наростило виробництво природного газу на 10% порівняно з аналогічним періодом 2023-го.

Загалом з початку року “Укргазвидобування” запустило 36 нових свердловин, у тому числі 11 високодебітних. Якщо темп збережеться, то плани, швидше за все, будуть реалізовані.