Hronikanovostej.com

Позначка: українська культура

  • Українські серіали виходять на новий рівень: Київ приєднався до європейської системи копродукції

    Українські серіали виходять на новий рівень: Київ приєднався до європейської системи копродукції

    Україна підписала Конвенцію Ради Європи про спільне виробництво аудіовізуальних творів у формі серіалів — документ, який уперше створює окремі міжнародні правила для телевізійних і стримінгових серіалів та має спростити українським продюсерам участь у великих міжнародних проєктах.

    Про підписання повідомила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики — міністерка культури України Тетяна Бережна. За її словами, документ підписали під час Карпатського інтеграційного саміту. Українська сторона розглядає приєднання до Конвенції як крок до глибшої інтеграції в європейський культурний та аудіовізуальний простір.

    Йдеться про так звану Лілльську конвенцію — Council of Europe Convention on the Co-production of Audiovisual Works in the Form of Series, CETS №230. Її текст Комітет міністрів Ради Європи остаточно схвалив у листопаді 2025 року, а для підписання документ відкрили 26 березня 2026-го на міжнародному фестивалі Series Mania у французькому Ліллі. Першими підписантами стали Франція, Грузія, Греція, Італія, Люксембург, Мальта, Чорногорія, Польща та Португалія. Згодом до них приєдналися Молдова та Велика Британія.

    Конвенція стала першим міжнародним правовим інструментом, який окремо регулює саме незалежне спільне виробництво серіалів для телебачення та стримінгових платформ. До цього подібна система міжнародної копродукції була значно краще розвинена для повнометражного кіно.

    Для українського ринку це означає, що серіал, створений українською компанією разом із партнерами з інших країн-учасниць, за виконання встановлених умов зможе отримати офіційний статус копродукції. Це важливо не лише формально: такий статус може надати проєкту доступ до фінансових механізмів та пільг, які країни надають своїм національним аудіовізуальним творам. Саме цей принцип закладений у Конвенції Ради Європи.

    Тетяна Бережна звернула увагу і на ще один аспект — розподіл прав. Український учасник міжнародного виробництва матиме визначену частку прав на створений продукт та доходів від його використання.

    На практиці це може стати суттєвим фактором для українських продюсерів. У великих міжнародних серіальних виробництвах питання прав, територій показу, стримінгових ліцензій та подальшої монетизації часто є не менш важливим, ніж початкове фінансування.

    Рада Європи пояснює, що новий документ покликаний спростити транскордонну співпрацю, зменшити адміністративні бар’єри, зробити прозорішими правила щодо прав та доходів і покращити доступ незалежних продюсерів до державних програм підтримки.

    Ще одна важлива деталь — гнучкість структури фінансування. Українське Міністерство культури наголошує, що у багатосторонніх копродукціях мінімальний внесок одного з партнерів може бути відносно невеликим. Це дозволяє компаніям із меншими фінансовими можливостями заходити у проєкти, бюджет яких значно перевищує їхні власні ресурси.

    Саме ця модель може бути особливо важливою для українських студій під час війни та післявоєнного відновлення індустрії. Українська сторона може, наприклад, долучатися до міжнародного проєкту сценарієм, творчою командою, знімальними локаціями, постпродакшеном або частиною фінансування, не беручи на себе більшість вартості виробництва.

    Європейська система підтримки серіальної копродукції вже поступово розвивається. Рада Європи має окрему програму Series Co-Production Support, яка передбачає фінансову підтримку проєктів незалежних виробників, створених у співпраці з мовниками або стримінговими платформами. Паралельно діють програми розвитку сценаріїв та міжнародних партнерств.

    Для України цей процес має ширший контекст. Країна вже кілька років інтегрується у європейські механізми кіновиробництва. У червні 2024 року Верховна Рада ратифікувала переглянуту Конвенцію Ради Європи про кінематографічну копродукцію. Тепер до системи спільного виробництва фактично додається ще один великий сегмент — серіали.

    Раніше Nenka.info писала, що уряд також розширив повноваження Державного агентства України з питань кіно та закріпив його роль у роботі з європейськими механізмами підтримки, зокрема фондом Eurimages. Україна є членом Eurimages із 2020 року, а українські фільми вже отримували сотні тисяч євро на міжнародне спільне виробництво.

    Держкіно отримало особливі повноваження: Кабмін переписав правила для українського кіно

    Тепер аналогічний принцип поступово поширюється і на телевізійний та стримінговий контент.

    Для європейської індустрії поява окремої Конвенції пов’язана з різким зростанням ролі серіалів. Рада Європи прямо зазначає, що багатосерійний контент став одним із домінантних форматів на глобальному аудіовізуальному ринку. Водночас значна частина великих проєктів фінансується та розповсюджується транснаціональними платформами, тому незалежні європейські виробники потребують зрозуміліших міжнародних правил.

    Генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе під час відкриття Конвенції для підписання у Ліллі наголошував, що нова система має зміцнити позиції незалежних продюсерів і надати їм більшу передбачуваність на ринку, який стрімко змінюється під впливом глобальних платформ.

    Водночас саме підписання ще не означає автоматичного запуску всіх механізмів Конвенції. Міжнародний документ має пройти процедури, передбачені законодавством держав-учасниць. Для набрання Конвенцією чинності необхідні щонайменше три ратифікації, серед яких дві мають надійти від держав — членів Ради Європи.

    Таким чином, для української індустрії нинішнє рішення насамперед створює юридичний фундамент на майбутнє. Після завершення необхідних процедур українські продюсери отримають більш зрозумілий механізм роботи з європейськими партнерами — від фінансування до розподілу прав та доходів.

    І якщо система запрацює повноцінно, українські історії потенційно зможуть частіше з’являтися не лише як локальні серіали для внутрішнього ринку, а як міжнародні проєкти з європейськими бюджетами, командами та дистрибуцією.

  • «Не лише скорбота, а й спротив»: як українські митці перетворюють лють на мистецтво

    «Не лише скорбота, а й спротив»: як українські митці перетворюють лють на мистецтво

    Війна змушує українське мистецтво працювати з почуттями, які у мирному житті часто намагаються приховати або приборкати. Лють, ненависть, біль через загиблих і бажання справедливості стають матеріалом для поезії, літератури, музики та візуального мистецтва. Головна культурна оглядачка The Guardian Шарлотта Гіґґінс вважає, що для українських митців осмислення гніву стало необхідністю: він може одночасно бути реквіємом за загиблими та формою спротиву.

    У своїй колонці, опублікованій 4 вересня, Гіґґінс розмірковує про те, що відбувається з людиною та культурою, коли гнів перестає бути короткочасною реакцією і стає частиною багаторічного досвіду війни. Вона проводить паралель між сучасною Україною та класичною літературою, насамперед гомерівськими епосами, де лють здатна давати герою силу, але водночас загрожує поглинути його самого.

    Для України ця тема вже давно перестала бути абстрактною. Після початку повномасштабного російського вторгнення митці опинилися перед необхідністю говорити про речі, для яких звичайної мови часто недостатньо: смерть близьких, знищені міста, страх, ненависть до агресора, життя під обстрілами та пам’ять про людей, яких більше немає.

    Саме тому особливе місце у воєнній українській культурі посіла поезія. В іншій своїй колонці Гіґґінс уже звертала увагу на те, що після початку великої війни вірші стали одним із найоперативніших способів зафіксувати пережите. Їх можна писати у сховищі, окопі чи лікарні, а коротка форма дозволяє схопити емоцію в момент, коли складніша літературна конструкція просто неможлива.

    Показовою є історія письменниці Вікторії Амеліної. Після повномасштабного вторгнення вона відійшла від написання романів і звернулася до поезії. У 2023 році Амеліна загинула внаслідок російського ракетного удару по Краматорську. Гіґґінс згадує її творчість як приклад того, як сама структура мови змінюється під тиском війни: звичні правила оповіді виявляються недостатніми для реальності, у якій людина живе поруч зі смертю.

    Інший приклад — письменник і військовослужбовець Артур Дронь. Його воєнна поезія, зазначає Гіґґінс, не концентрується на пафосі чи демонстрації героїзму. Натомість вона зберігає маленькі епізоди та пам’ять про загиблих побратимів — те, що легко могло б загубитися серед щоденних зведень із фронту.

    Таке мистецтво фактично виконує функцію емоційного архіву війни. Дати, карти бойових дій і статистика залишаться в історичних документах. Але вони не здатні повністю передати, що означало для конкретної людини прокидатися від повітряної тривоги, чекати повідомлення від близького на фронті або продовжувати буденне життя після чергового удару.

    Гіґґінс звертає увагу на слова української військової та поетки Ярини Чорногуз, яка характеризувала свою роботу як своєрідне документування почуттів. У цьому й полягає одна з особливостей мистецтва воєнного часу: воно фіксує не лише те, що сталося, а й те, як це відчувалося.

    При цьому українське мистецтво не обмежується скорботою. Поруч із плачем за загиблими існують гнів, сарказм, чорний гумор, прокльони, бажання помсти та демонстративна відмова підкоритися страху. Саме тому культура стає не тільки способом переживання трагедії, а й формою спротиву.

    У цьому контексті лють має подвійне значення. Вона може мобілізувати, давати сили діяти та відмовлятися від пасивності. Водночас тривалий гнів виснажує людину, а тому постає питання: що відбувається з ним через роки війни? Саме цю суперечність Гіґґінс ставить у центр своєї колонки — гнів здатний одночасно підтримувати опір і руйнувати того, хто змушений жити з ним надто довго.

    Авторка бачить паралелі з античною літературою. У Гомера гнів — не другорядне почуття, а одна з рушійних сил історії. Людина, яка пережила втрату, може перетворити біль на дію, але водночас ризикує втратити межу між справедливістю та всепоглинаючою жагою відплати. Для Гіґґінс ця давня тема несподівано перегукується з тим, як сучасне мистецтво намагається говорити про війну.

    Водночас культура не здатна фізично захистити від ракети чи дрона. Українська поетка Галина Крук ще у 2022 році наголошувала, що метафора не може протистояти людині з автоматом, а вірш не зупинить танк. Проте поезія почала з’являтися практично одразу після вторгнення — саме тому, що людям було необхідно бодай якимось способом повернути сенс реальності, яка раптом його втратила.

    Гіґґінс, яка регулярно працює в Україні з 2022 року, описувала й іншу сторону цього процесу — дивне співіснування катастрофи та звичайного життя. Повітряні тривоги можуть сусідити зі сніданком, повідомлення про загиблих — із купівлею квітів, а страх — із жартами та повсякденними турботами. Саме такі несумісні на перший погляд речі, на її думку, часто найточніше передають досвід життя у країні, що воює.

    Тому українське мистецтво воєнного часу дедалі більше стає не лише реакцією на події, а способом формування майбутньої пам’яті про них. Коли війна завершиться, саме література, музика, фотографія, кіно та образотворче мистецтво допомагатимуть наступним поколінням зрозуміти не тільки хронологію російського вторгнення, а й внутрішній стан суспільства, яке через нього пройшло.

    І в цьому сенсі формула «реквієм і спротив» дуже точно описує одну з головних функцій сучасної української культури. Вона одночасно оплакує тих, кого забрала війна, фіксує пережите і відмовляється дозволити насильству мати останнє слово. Лють у цьому мистецтві не завжди красива чи зручна, але саме тому вона й важлива: вона залишається свідченням того, що за сухими цифрами війни стоять живі люди та їхні почуття.

  • Після резонансу навколо 2000 гривень: син Василя Стуса вперше зустрівся з головою НБУ

    Після резонансу навколо 2000 гривень: син Василя Стуса вперше зустрівся з головою НБУ

    Голова правління громадської спілки “СтусЦентр” Дмитро Стус провів зустріч із головою Національного банку України Андрієм Пишним, під час якої сторони обговорили створення нової банкноти номіналом 2000 гривень із зображенням видатного українського поета-шістдесятника Василя Стуса. Зустріч відбулася 21 липня 2026 року та стала майданчиком для відкритого діалогу щодо концепції нової купюри, її символічного значення та подальшої співпраці. Про це повідомила громадська спілка “СтусЦентр”.

    У переговорах також взяли участь представники Національного банку України та представник Lobby Club Сергій Колісник, який долучився до організації зустрічі. Основною темою обговорення стали художня концепція майбутньої банкноти, її символіка та роль у популяризації творчої спадщини Василя Стуса як одного з найвідоміших українських поетів-дисидентів і символів боротьби за свободу та людську гідність.

    За інформацією “СтусЦентру”, учасники зустрічі підтвердили спільне прагнення гідно вшанувати пам’ять поета, чия постать стала моральним орієнтиром для багатьох поколінь українців. Окрему увагу сторони приділили можливим спільним проєктам, спрямованим на популяризацію творчої спадщини Стуса як в Україні, так і за її межами. За підсумками зустрічі було досягнуто домовленостей про розвиток співпраці між Національним банком України, громадською спілкою “СтусЦентр” та Lobby Club.

    Дмитро Стус позитивно оцінив рішення Національного банку присвятити нову банкноту його батькові. За його словами, Василь Стус є символом людської та національної гідності, а поява його портрета на новій купюрі стане важливим кроком у збереженні історичної пам’яті та популяризації української культури.

    У громадській спілці також подякували Національному банку за відкритість до діалогу, прозорість та готовність співпрацювати над реалізацією суспільно важливого культурного проєкту. Там наголосили, що саме партнерство між державними установами та громадським сектором є найкращою основою для вшанування видатних постатей української історії.

    Нагадаємо, раніше голова НБУ Андрій Пишний повідомив про запровадження нової банкноти номіналом 2000 гривень із портретом Василя Стуса. Введення її в обіг заплановане на 4 вересня 2026 року. У Національному банку вже пояснили, що нова купюра поступово інтегруватиметься у готівковий обіг, а банкомати та інші платіжні системи будуть адаптовані до роботи з нею.

  • У Кракові пошкодили поховання видатного українця: що відомо

    У Кракові пошкодили поховання видатного українця: що відомо

    У польському Кракові на Раковицькому кладовищі невідомі пошкодили місце поховання видатного українського письменника, науковця, перекладача і професора Богдана Лепкого. З надгробка зник бронзовий барельєф із зображенням митця, встановлений у 1972 році. Українське Міністерство закордонних справ назвало інцидент свідомою провокацією та закликало польські органи влади провести всебічне розслідування.

    Про пошкодження поховання 5 липня повідомив львівський краєзнавець Ігор Мончук, який опублікував фото місця поховання до та після інциденту. За його словами, на гробниці Богдана Лепкого на Раковицькому цвинтарі раніше був барельєф роботи скульптора Григора Пецуха, однак тепер його на надгробку немає. Українські медіа з посиланням на МЗС повідомляють, що йдеться саме про викрадення барельєфа з надгробка.

    Пошкоджене місце поховання Богдана Лепкого у Кракові. Фото facebook/Ігор Мончук

    Речник Міністерства закордонних справ України Георгій Тихий заявив, що українська сторона розцінює пошкодження місця поховання як акт вандалізму та провокацію, спрямовану на розпалювання напруження між Україною і Польщею. За його словами, Генеральне консульство України в Кракові вже звернулося до польської поліції, адміністрації Раковицького кладовища та міської влади Кракова із вимогою встановити всі обставини інциденту.

    Українська сторона очікує, що польські правоохоронці встановлять осіб, причетних до пошкодження поховання, а також забезпечать повернення або відновлення викраденого барельєфа. Крім того, МЗС просить вжити заходів для належної охорони місця поховання Богдана Лепкого, щоб подібні інциденти не повторювалися в майбутньому.

    Водночас польська поліція наразі не пов’язує інцидент із мотивами національного характеру. У коментарі польському виданню Fakt правоохоронці повідомили, що отримали заяву про пошкодження 5 липня близько 12:00. На місці провели огляд, а слідчі дії тривають. За попередньою оцінкою поліції, пошкодження могили могло статися протягом останніх двох тижнів.

    Богдан Лепкий — одна з помітних постатей української культури першої половини XX століття. Він був письменником, поетом, літературознавцем, перекладачем, педагогом і громадським діячем. Лепкий народився 1872 року на Тернопільщині, навчався у Львові, Відні та Кракові, а згодом працював у Ягеллонському університеті. Саме з Краковом пов’язана значна частина його життя й наукової діяльності.

    Лепкий відомий як автор численних поетичних і прозових творів, літературознавчих праць та перекладів. Одним із найвідоміших текстів, пов’язаних із його іменем, є пісня «Журавлі», відома також за першим рядком «Видиш, брате мій». Вона стала однією з найважливіших українських пісень про еміграцію, втрату дому й тугу за батьківщиною. Для українців у Польщі могила Лепкого є не лише місцем поховання письменника, а й важливим символом культурної пам’яті.

    Раковицьке кладовище у Кракові є одним із найвідоміших некрополів Польщі. Там поховані діячі польської культури, науки, політики, військові, а також представники інших національних спільнот, життя яких було пов’язане з Краковом. Саме тому інцидент із могилою Лепкого викликав широкий резонанс не лише серед українців у Польщі, а й в Україні.

    Ситуація набула особливого політичного звучання на тлі непростого періоду в українсько-польських відносинах. Останніми місяцями між Києвом і Варшавою виникали публічні суперечки навколо історичної пам’яті, зокрема щодо оцінки Української повстанської армії та вшанування українських військових формувань. Саме тому українське МЗС закликає не допустити використання інциденту для розпалювання ворожнечі між двома народами.

    Водночас важливо, що польська поліція поки не підтверджує політичного чи національного мотиву. Це означає, що остаточні висновки про причини пошкодження поховання можна буде робити лише після завершення розслідування. Наразі відомо лише те, що з надгробка зник бронзовий барельєф, а українська сторона офіційно вимагає встановити винних і відновити пошкоджене місце поховання.

    Українські дипломати наголошують, що збереження місць пам’яті є важливою частиною поваги між державами та суспільствами. У випадку з могилою Богдана Лепкого йдеться не просто про надгробок, а про пам’ять про людину, яка поєднувала українську й польську культурні традиції та тривалий час працювала в академічному середовищі Кракова.

    Нині українська сторона очікує від польських правоохоронців оперативного розслідування, встановлення всіх обставин та притягнення винних до відповідальності. Також Київ наполягає на поверненні або відновленні барельєфа, який десятиліттями був частиною поховання Богдана Лепкого на Раковицькому кладовищі.

  • Рада підтримала кримінальну відповідальність за українофобію

    Рада підтримала кримінальну відповідальність за українофобію

    Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики підтримав законопроєкт №15186, який передбачає запровадження кримінальної відповідальності за прояви українофобії. Документ пропонує внести зміни до Кримінального кодексу України та встановити окрему відповідальність за низку дій, які, на думку авторів ініціативи, спрямовані проти української державності, національної ідентичності, мови, культури та права України на незалежне існування.

    Про це повідомила заступниця керівника Офісу президента України Ірина Верещук на своїй сторінці у Facebook після засідання парламентського комітету.

    За словами Верещук, під час засідання депутати розглянули законопроєкт №15186, який пропонує криміналізувати прояви українофобії. Вона зазначила, що законодавча ініціатива отримала одностайну підтримку членів профільного комітету, та подякувала парламентарям за ухвалене рішення.

    Посадовиця наголосила, що в умовах повномасштабної війни та багаторічної російської агресії питання захисту української державності, національної гідності та культурної спадщини набуває особливого значення. На її думку, українське законодавство має містити чіткі механізми відповідальності за публічні прояви неповаги до української нації та держави.

    «Взяла участь у засіданні комітету ВР з гуманітарної та інформаційної політики. Серед іншого обговорювали законопроєкт №15186 щодо кримінальної відповідальності за українофобію. Дякую комітету за одностайну підтримку цієї законодавчої ініціативи», – написала Верещук.

    Вона також заявила, що настав час криміналізувати публічну неповагу до української нації та української держави. За словами заступниці керівника Офісу президента, така законодавча ініціатива може викликати неоднозначну реакцію як в Україні, так і за її межами, однак вона переконана, що для держави, яка перебуває у стані війни та відстоює власне право на існування, подібні зміни є закономірними.

    «Так, можливо, це не всім подобається, особливо за межами України. Але якщо ми будуємо українську державу, не бачу нічого поганого у зазначених законодавчих змінах», – зазначила вона.

    Ініціатором законопроєкту є народний депутат України Микола Княжицький. Документ пропонує доповнити Кримінальний кодекс України новими положеннями, які мають визначити відповідальність за умисні дії, спрямовані проти української державності та національної ідентичності.

    Зокрема, законопроєкт передбачає кримінальну відповідальність за публічні заклики до заперечення суб’єктності України як незалежної держави, виправдання чи пропаганду асиміляції українського народу, а також за публічну зневагу до української мови, культури, національної символіки та інших складових української національної ідентичності. На думку авторів документа, такі дії можуть становити загрозу інформаційній безпеці держави та використовуватися як елемент гібридної війни.

    Як раніше пояснював автор законодавчої ініціативи, чинні норми українського законодавства не дозволяють повною мірою реагувати на прояви українофобії, оскільки вони не охоплюють усіх форм публічного заперечення права українського народу на власну державність і культуру. Саме тому, за його словами, виникла необхідність розробити окремі кримінально-правові механізми захисту української нації.

    Прихильники законопроєкту вважають, що його ухвалення стане одним із елементів посилення національної безпеки в умовах триваючої російської агресії, інформаційної війни та систематичних спроб дискредитувати українську державність і національну ідентичність. На їхню думку, закон має створити додаткові юридичні інструменти для протидії діям, які можуть сприяти поширенню антиукраїнської пропаганди або виправдовувати політику, спрямовану на заперечення існування українського народу.

    Водночас законопроєкт ще має пройти подальші етапи парламентського розгляду. Після схвалення профільним комітетом документ має бути винесений на розгляд Верховної Ради України, де депутати визначатимуться щодо його підтримки в першому читанні, а згодом — у цілому. Лише після проходження всіх необхідних парламентських процедур та підписання президентом закон зможе набути чинності.

    Питання законодавчого захисту української державності та національної ідентичності дедалі частіше порушується на тлі повномасштабної війни, яку Росія веде проти України. Раніше начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов заявляв, що російське керівництво, за даними української розвідки, ще до початку повномасштабного вторгнення готувало політику, яка мала ознаки геноциду українського народу. Саме ці обставини, на думку авторів законодавчої ініціативи, посилюють актуальність створення окремих правових механізмів для протидії проявам українофобії та захисту української державності.

  • «Тисячовесна» розширюється: держава підтримуватиме книжки та онлайн-ігри

    «Тисячовесна» розширюється: держава підтримуватиме книжки та онлайн-ігри

    Міністерство культури та стратегічних комунікацій України планує суттєво розширити державну програму підтримки українського культурного продукту «Тисячовесна», включивши до неї нові напрями — українські книжки та онлайн-ігри. Відповідні зміни вже закладені до бюджетної декларації на 2027 рік. Про це під час «Книжкового Арсеналу» повідомила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики та міністерка культури України Тетяна Бережна.

    За словами очільниці відомства, розширення програми є частиною більш масштабної державної стратегії розвитку українського культурного продукту та креативних індустрій. Влада розраховує, що підтримка нових напрямів дозволить стимулювати виробництво сучасного українського контенту, посилити його конкурентоспроможність на внутрішньому та міжнародному ринках, а також сприятиме формуванню сильного культурного середовища в умовах тривалої війни та післявоєнного відновлення країни.

    Тетяна Бережна наголосила, що уряд має намір працювати над збільшенням фінансування програми на декілька мільярдів гривень. Водночас вона підкреслила, що успіх державної підтримки залежить не лише від бюджетних ресурсів, а й від активності самих представників культурної сфери. На її переконання, держава може створити необхідні умови, надати інструменти та фінансування, однак кінцевий результат залежатиме від того, наскільки творчі спільноти, видавці, автори, музиканти, режисери, художники та розробники ігор зможуть використати ці можливості для створення якісного та затребуваного продукту.

    Міністерка зазначила, що програма не зможе реалізувати свій потенціал лише за рахунок державних інвестицій. Вона переконана, що необхідною умовою успіху є наявність творчої енергії, професійної ініціативи та готовності культурної спільноти брати відповідальність за розвиток галузі. Саме взаємодія держави та креативного сектору, на думку уряду, має стати основою для формування потужного українського культурного продукту.

    За словами Бережної, вже перший етап реалізації «Тисячовесни» продемонстрував значний інтерес з боку учасників ринку. Міністерство отримало велику кількість заявок на участь у програмі, серед яких є масштабні та амбітні проєкти. Це свідчить про наявність значного потенціалу в українських креативних індустріях та готовність представників галузі до активної співпраці з державою.

    Особливу увагу привертає намір включити до програми підтримки книжковий сектор. Українське книговидання останніми роками переживає період активного розвитку, попри складні економічні умови та наслідки повномасштабної війни. Зростає попит на україномовну літературу, розширюється коло українських авторів, збільшується кількість перекладів світових бестселерів українською мовою, а також з’являються нові незалежні видавництва.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії книжкова галузь стала одним із важливих елементів культурного спротиву. Українські видавці та автори активно працюють над популяризацією національної історії, культури та сучасної літератури як в Україні, так і за кордоном. Водночас ринок залишається вразливим до економічних викликів, зокрема через зростання вартості друку, логістики та паперу. Саме тому державна підтримка може стати важливим інструментом для подальшого розвитку галузі.

    Не менш важливим новим напрямом є підтримка онлайн-ігор. Українська індустрія розробки відеоігор уже багато років входить до числа найбільш динамічних сегментів креативної економіки. Українські студії відомі далеко за межами країни, а створені ними проєкти здобувають популярність серед мільйонів користувачів у різних куточках світу. Попри війну, галузь продовжує працювати, залучати інвестиції та формувати значні валютні надходження для економіки.

    У Міністерстві культури вважають, що підтримка українського геймдеву може сприяти не лише економічному розвитку, а й просуванню української культури через сучасні цифрові формати. Відеоігри дедалі частіше стають інструментом культурної дипломатії, популяризації історії та формування позитивного іміджу держави за кордоном. Тому залучення цього сектору до програми «Тисячовесна» розглядається як інвестиція в майбутнє української креативної економіки.

    Програма «Тисячовесна» була офіційно запущена Міністерством культури у квітні 2026 року. Спочатку вона мала назву «1000 годин українського контенту», однак згодом отримала новий бренд і ширшу концепцію. Головною метою проєкту стало стимулювання виробництва сучасного українського контенту в різних сферах культури та творчості.

    Станом на сьогодні державна підтримка поширюється на сім категорій культурного продукту. До них входять ігрові фільми та серіали, документальні фільми та серіали, анімаційні проєкти, контент для дитячої аудиторії, сучасна музика, перформативне мистецтво, візуальне мистецтво, а також аудіовізуальні шоу та короткі відеоформати для соціальних мереж.

    Уряд розглядає програму як один із ключових інструментів культурної політики держави на найближчі роки. В умовах війни підтримка українського контенту розглядається не лише як питання розвитку культури, а й як елемент національної безпеки, інформаційної стійкості та збереження культурної ідентичності. Саме тому держава прагне створити умови, за яких українські митці, автори, музиканти, режисери, видавці та розробники цифрового контенту отримають більше можливостей для реалізації своїх проєктів.

    Розширення «Тисячовесни» на книжки та онлайн-ігри може стати одним із найбільших кроків держави у сфері підтримки креативних індустрій за останні роки. Якщо відповідні зміни будуть остаточно затверджені та забезпечені належним фінансуванням, програма охопить практично всі ключові сегменти сучасного культурного виробництва та може стати важливим чинником розвитку української культури як всередині країни, так і на міжнародному рівні.

  • В Україні з’явиться нове державне свято: День української музики відзначатимуть уже цієї осені

    В Україні з’явиться нове державне свято: День української музики відзначатимуть уже цієї осені

    Верховна Рада запровадила нове державне свято — День української музики. Вперше його відзначатимуть уже у вересні 2026 року.

    Відповідну постанову №15053 підтримали 292 народні депутати.

    Згідно з документом, День української музики щороку відзначатимуть у третю суботу вересня. Цьогоріч свято припадає на 26 вересня.

    Ініціатори постанови наголошують, що українська музика сьогодні відіграє значно більшу роль, ніж просто мистецтво. В умовах повномасштабної війни вона стала одним із символів культурного спротиву, національної єдності та самоідентифікації.

    Очікується, що запровадження окремого дня української музики допоможе популяризувати національний музичний продукт, підтримати українських виконавців та остаточно витіснити російський контент із культурного простору України.

    Автори ініціативи також наголошують, що українська музика стала важливим елементом культурної дипломатії, адже українські артисти дедалі частіше представляють країну на міжнародній арені та привертають увагу світу до війни й української культури.

    Дату для нового свята обрали не випадково. Вона пов’язана з легендарним фестивалем “Червона рута”, який відбувся у Чернівцях у 1989 році та став однією з ключових подій українського культурного відродження наприкінці радянської епохи.

    Саме під час закриття фестивалю 1989 року вперше публічно прозвучав тоді ще заборонений гімн “Ще не вмерла Україна”. Цей момент вважається символічним проривом української музики та культури з радянського підпілля.

    У Верховній Раді вважають, що нове свято допоможе зберегти пам’ять про фестиваль “Червона рута” та вшанувати внесок українських музикантів у розвиток національної культури.

    Після набуття постановою чинності уряд має розробити план заходів до Дня української музики. Очікується, що в різних містах України проходитимуть концерти, фестивалі, музичні марафони, тематичні події, а також спеціальні ефіри на телебаченні та радіо.

    Постанова набуває чинності з дня її ухвалення.

  • Тіна Кароль разом із Держархівом повертає забуті голоси України

    Тіна Кароль разом із Держархівом повертає забуті голоси України

    Тіна Кароль розпочала співпрацю з Державною архівною службою України у межах культурно-історичного проєкту «Дім звукозапису», присвяченого українським митцям, які зазнали репресій та цензури за радянських часів. Ініціатива має на меті повернення в український культурний простір забутих пісень, імен та архівних матеріалів, пов’язаних із творчістю репресованих артистів.

    Про початок співпраці повідомив голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов. За його словами, команда Тіни Кароль працює над масштабним проєктом, який поєднує музику, історію та архівну спадщину.

    Анатолій Хромов і Тіна Кароль. Фото: Facebook Анатолія Хромова

    «Ми допомагаємо знаходити архівні документи, що показують, у яких несприятливих умовах з боку Кремля творили українські артисти свої шедеври. Повернення цих забутих творів — це також питання повернення справедливості та поширення правди», — заявив Хромов у коментарі «Інтерфакс-Україна».

    У межах співпраці архівісти допомагають шукати документи, які висвітлюють переслідування українських співаків, композиторів, поетів та інших діячів культури в радянський період. Йдеться не лише про офіційні матеріали, а й про особисті справи, заборони, цензурні рішення та документи спецслужб.

    Проєкт отримав символічну назву «Дім звукозапису». Його головна ідея — популяризація української музичної спадщини та переосмислення творчості митців, яких десятиліттями намагалася знищити або замовчати радянська система.

    У Держархіві наголошують, що така ініціатива є частиною ширшої стратегії зі збереження національної пам’яті та документальної спадщини України.

    «Для Державної архівної служби це важливо в межах реалізації стратегії захисту національної документальної спадщини як запоруки збереження національної ідентичності та державності», — підкреслив Хромов.

    За його словами, архівна служба останніми роками активно працює над популяризацією історичних документів та відкриттям архівів для суспільства. Особливо це стосується матеріалів, пов’язаних із репресіями проти української культури у ХХ столітті.

    Тема репресованих митців залишається надзвичайно болючою для України. У радянські часи сотні українських письменників, композиторів, акторів і співаків були знищені, ув’язнені або змушені замовкнути через політику русифікації та боротьбу з українською ідентичністю. Багато творів роками залишалися недоступними або були фактично викреслені з культурного простору.

    На тлі повномасштабної війни Росії проти України інтерес до відновлення української культурної пам’яті лише посилився. Дедалі більше митців, істориків та культурних інституцій працюють над поверненням імен та творів, які десятиліттями замовчувалися.

    Для Тіни Кароль це не перший культурний чи історичний проєкт. Артистка неодноразово брала участь у благодійних, патріотичних та просвітницьких ініціативах, а після початку повномасштабного вторгнення активно підтримує українську культуру та міжнародні кампанії на підтримку України.

    У соцмережах співпраця співачки з Держархівом уже викликала позитивну реакцію. Користувачі пишуть, що подібні проєкти допомагають не лише популяризувати українську музику, а й нагадують про масштабні злочини радянського режиму проти української культури.

    Очікується, що у межах «Дому звукозапису» можуть бути представлені архівні записи, відновлені композиції, документальні матеріали та нові музичні інтерпретації творів репресованих українських митців.

  • Від 500 до 64 000 гривень: чому українські вишиванки коштують як масмаркет і як люксовий одяг

    Від 500 до 64 000 гривень: чому українські вишиванки коштують як масмаркет і як люксовий одяг

    Напередодні Всесвітнього дня вишиванки український ринок традиційного одягу переживає черговий сплеск попиту. За словами представників етнобрендів, у травні продажі вишитих сорочок зростають приблизно на 30%, а сам ринок продовжує стрімко розшаровуватися: поряд із масовими моделями за кількасот гривень дедалі активніше продаються дизайнерські та реконструйовані вишиванки вартістю у десятки тисяч гривень.

    Про це йдеться у матеріалі Forbes Ukraine, для якого журналісти поспілкувалися з українськими виробниками етноодягу та дослідили, з чого формується ціна на сучасну українську вишиванку.

    Сьогодні український ринок вишитого одягу охоплює надзвичайно широкий ціновий діапазон. Найдешевші моделі можна знайти на маркетплейсах за 500–800 гривень. Водночас авторські або реконструйовані вишиванки ручної роботи можуть коштувати 40 000–64 000 гривень і більше.

    За словами засновниці бренду Khrystyna Rachytska Христини Рачицької, далеко не все, що продається на ринку під назвою «вишиванка», справді є традиційною вишитою сорочкою.

    «Вишиванка — це традиційний продукт із конкретним історичним кроєм, орнаментами, кольорами та символікою», — пояснює Рачицька.

    Саме складність виконання, техніка вишивки, тканина та рівень автентичності найбільше впливають на кінцеву ціну виробу.

    Представники ринку пояснюють: найдешевші моделі здебільшого виготовляють машинною вишивкою на фабричних тканинах, нерідко із синтетичними домішками. Такі вироби часто виробляються масово та мають мінімальну частку ручної роботи.

    Натомість дорожчі сорочки створюються вручну або комбінують ручну та машинну техніки. У виробництві використовують натуральний льон, конопляні тканини, бавовну преміумкласу або спеціально виткане полотно. Окремі бренди також працюють із реконструкцією старовинних технік вишивки та архівних орнаментів різних регіонів України.

    Саме ручна праця формує основну частину вартості преміальної вишиванки. На створення однієї сорочки майстрині можуть витрачати від кількох тижнів до кількох місяців роботи залежно від складності орнаменту та кількості елементів.

    У сегменті люксових етнобрендів значну роль відіграє також дизайн, обмежені колекції, індивідуальне пошиття та використання рідкісних технік. Частина виробників працює фактично у форматі haute couture — із ручним викроюванням, персоналізованими орнаментами та ексклюзивними тканинами.

    Попит на вишиванки в Україні залишається стабільно високим після початку повномасштабної війни. Якщо раніше для багатьох українців вишита сорочка асоціювалася переважно зі святковим або офіційним одягом, то тепер вона дедалі частіше стає елементом повсякденного гардероба та символом культурної самоідентифікації.

    Представники брендів розповідають, що після 2022 року значно зріс інтерес до автентичної української культури, локальних виробників та традиційного одягу. Водночас посилився й міжнародний інтерес до українських етномотивів.

    Українські бренди дедалі активніше продають продукцію за кордон — до США, Канади, країн ЄС та Австралії. Частину попиту формує українська діаспора, однак останніми роками вишиванки все частіше купують і іноземці, які цікавляться українською культурою.

    На ринку також посилилася конкуренція між масовим виробництвом та нішевими етнобрендами. Частина виробників робить ставку на доступні моделі та великі обсяги продажів, тоді як інші працюють у сегменті повільної моди та ексклюзивного одягу.

    Виробники наголошують: ціна вишиванки залежить не лише від тканини чи складності орнаменту, а й від самого підходу до створення виробу. У преміальному сегменті покупець платить не просто за одяг, а за ручну працю, автентичність, дослідження регіональних технік та культурну цінність речі.

    Частина брендів співпрацює з етнографами, музеями та приватними колекціонерами, щоб відтворювати старовинні українські сорочки максимально точно. Такі реконструкції можуть включати навіть ручне ткацтво полотна або використання технік, які сьогодні знають лише одиниці майстрів.

    Водночас масовий сегмент ринку продовжує активно розвиватися через високий попит у дні національних свят, випускних, корпоративних подій та державних заходів. Саме у травні виробники традиційно фіксують один із найбільших піків продажів.

    За оцінками учасників ринку, попит на український етноодяг продовжить зростати й надалі. Вишиванка поступово перестає бути лише символічним одягом «на свято» і перетворюється на повноцінний елемент сучасної української моди.

    Окремий тренд останніх років — інтеграція традиційної вишивки у сучасний дизайн. Українські бренди дедалі частіше поєднують автентичні орнаменти з oversize-силуетами, мінімалізмом, сучасним кроєм та streetwear-естетикою.

    Водночас самі виробники визнають: масовість ринку створює й проблему підміни понять. Через популярність вишиванок дедалі більше товарів із простими декоративними елементами продаються як «традиційний український одяг», хоча фактично не мають нічого спільного з історичною вишивкою.

    Саме тому експерти радять звертати увагу не лише на зовнішній вигляд виробу, а й на техніку виконання, тканину, походження орнаментів та інформацію про бренд.

  • НБУ випустив монети на честь «Розстріляного відродження»

    НБУ випустив монети на честь «Розстріляного відродження»

    Національний банк України ввів в обіг дві нові пам’ятні монети, присвячені представникам «Розстріляного відродження» — покоління українських митців і інтелектуалів 1920–1930-х років, яке стало одним із найяскравіших культурних явищ свого часу та водночас символом масштабних репресій радянського тоталітарного режиму. Нові монети продовжують тематичну серію, що покликана зберігати пам’ять про діячів української культури, чия творчість була насильно перервана, але залишила глибокий слід в історії мистецтва, літератури та національної ідентичності.

    Про це повідомили в Національному банку України.

    До обігу офіційно введено дві пам’ятні монети: «Розстріляне відродження. Іван Падалка» та «Розстріляне відродження. Майк Йогансен». Обидві присвячені знаковим постатям українського культурного авангарду першої третини ХХ століття, які зробили вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, літератури, мовознавства та інтелектуального життя.

    У НБУ наголошують, що цей випуск є частиною послідовної політики вшанування «Розстріляного відродження» як феномену, який поєднав надзвичайний творчий підйом із трагічним зламом епохи. У 1920-х роках українська культура переживала період активного розвитку, модернізації та експериментів, однак уже на початку 1930-х років значна частина цієї інтелектуальної еліти була репресована, арештована або знищена.

    Іван Падалка був художником-монументалістом, графіком і педагогом, представником школи монументального мистецтва, пов’язаного з іменем Михайла Бойчука. Його творчість стала важливою складовою формування українського візуального мистецтва модерного періоду. Падалка працював у напрямі оновлення художньої мови, поєднуючи національні традиції з новими європейськими мистецькими течіями, а також займався викладацькою діяльністю, формуючи нове покоління українських митців.

    Майк Йогансен — одна з найяскравіших постатей українського літературного авангарду. Він був поетом, прозаїком, перекладачем, лінгвістом, сценаристом і літературним критиком. Його творчість вирізнялася сміливими експериментами з формою, мовою та жанрами, а також прагненням оновити українську літературу, зробити її більш динамічною та європейською. Йогансен належав до кола митців, які активно формували інтелектуальний клімат свого часу, однак згодом стали жертвами політичних репресій.

    Особливим елементом нових пам’ятних монет є їхній художній задум. Вони мають спільний символічний аверс із написом «СЛОВО» — відсиланням до легендарного харківського будинку письменників, який став одним із головних центрів українського культурного життя 1920–1930-х років. Саме в цьому будинку жили та працювали представники творчої еліти, формувалися літературні течії, обговорювалися нові мистецькі ідеї та напрями розвитку культури.

    Водночас будинок «Слово» сьогодні сприймається і як символ трагічної долі покоління, значна частина якого зазнала репресій. Саме ця подвійність — творчий злет і подальше знищення — стала ключовою ідеєю художнього оформлення монет.

    У дизайні використано низку символічних деталей. Зокрема, у структурі літер простежується образ паростків озимої пшениці, що символізують молоде покоління митців, їхній потенціал та незавершені творчі шляхи. Водночас стилізована «прострелена» літера «О» підкреслює трагізм епохи та втрату цілого культурного пласта, який міг би визначити розвиток українського мистецтва на десятиліття вперед.

    Монети виготовлені з нейзильберу, мають номінал 5 гривень і доповнені кольоровим друком, що дозволяє детальніше передати художні елементи дизайну. Тираж кожної монети становить до 75 тисяч штук у сувенірному пакованні.

    У Національному банку України підкреслили, що подібні випуски мають не лише нумізматичну цінність, а й виконують важливу культурну та просвітницьку функцію. Вони спрямовані на збереження історичної пам’яті, популяризацію української культурної спадщини та нагадування про долі митців, які стали частиною національної історії попри спроби їхнього знищення.