Hronikanovostej.com

Позначка: російський наступ

  • Чи зламає Кремль хід війни збільшенням військ до 690 тисяч

    Чи зламає Кремль хід війни збільшенням військ до 690 тисяч

    Збільшення російських військових сил до 690 тисяч на території України, на думку військового аналітика Костянтина Машовця, є ризикованим кроком для Кремля. Цей крок може виявитися марним без належних організаційних заходів і нових підходів до ведення війни. Проте наступні шість місяців обіцяють бути вкрай складними. Однак, реальна ситуація набагато складніша і залежить від методології використання цих сил. Розглянемо основні моменти, пов’язані з цим гіпотетичним сценарієм.

    Спробуємо зрозуміти, як воно може вплинути на загальний (стратегічний) хід війни.

    На перший погляд, відповідь лежить на поверхні.

    Адже збільшення чисельності російського стратегічного угрупування, яке діє на теренах України, нічого доброго нам не принесе, за замовчуванням. Особливо в контексті перспектив продовження противником активних (у сенсі наступальних) дій (операцій) на визначених операційних напрямках.

    Але насправді РЕАЛЬНА, а не УДАВАНА ситуація із цим угрупуванням противника залежить не тільки від його чисельності, а від цілої низки чинників. Головним з яких є методологія його використання.

    У попередніх двох частинах я висловив власну точку зору стосовно двох основних моментів, пов’язаних із цим ГІПОТЕТИЧНИМ нарощуванням чисельності угрупування противника:

    • найімовірніше, це можливо, здебільшого в межах реалізації чергового етапу мобілізаційного розгортання (мобілізації) ЗС РФ. Інакше — або доведеться розтягувати у часі це нарощування (тоді термін “до кінця 2024-го року” явно буде не витримано), або розміри та обсяги цього нарощування доведеться суттєво “переглядати” (й, відповідно, плани, пов’язані із його використанням);
    • окрім того, як на мене, основним призначенням нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні, ймовірно, є спроба перейти від сталих, позиційних форм організації та ведення бойових дій до серії більш-менш “глибоких” (принаймні оперативного рівня та масштабу) операцій, з метою якомога скорішого завершення війни (примусу України до ухвалення сформульованих “пуйлом” умов). В силу цілої низки причин зовнішньополітичного та ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОГО характеру, Кремль став ПОСПІШАТИ, і тому довготривала й масштабна війна перестала бути для нього “зручною” стратегією її ведення.

    Або як альтернативну причину цього нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні варто розглянути прагнення російського командування вже весною (літом) наступного року “парірувать” чергову спробу України змінити свою стратегію ведення війни з оборонної на наступальну.

    Й отже, довести її військово-політичному керівництву (ну й, звісно, її держав-партнерів) усієї “безперспективності” спроб “щось змінити” у поточній військово-політичній (стратегічній) ситуації у війні. Тобто неможливості “щось повернути” чи “щось відбити”. Й це, на думку Кремля, очевидно, об’єктивно повинно спонукати Україну та її союзників “погодитись” на всі “завоювання” Кремля.

    Як на мене, перший варіант “основного призначення” озвученого генералом Сирським запланованого нарощування чисельності російських військ в Україні виглядає більш ймовірним, ніж другий.

    Просто тому, що “ідеологія” теорії та практики радянсько-російської “школи” військового мистецтва вимигає пошуку та застосування найбільш активних та ефективних способів й методів “решительного разгрома войск противника”.

    Перехід від позиційного “тягни–толкай” в тактичній зоні із більш-менш сталою лінією фронту, з надію на те, що противник (ЗСУ та загалом Україна) якось та колись “посипляться”, до серії “глибоких проривів та охватів”, у цьому сенсі є найбільш відповідною стратегією.

    Хоча б тому, що Кремль на сьогодні просто “сам для себе” не може гарантувати із стовідсотковою впевненістю того, що Україні у якийсь момент можуть припинити допомогати “враждебные буржуины” (які, до речі, сукупно переважають усі ресурсні, економічні та технологічні спроможності Кремля вести затяжну війну, навіть на додаток із “частичным участием” Китаю).

    Водночас, намагаючись визначити характер впливу цього нарощування чисельності російських військ, розгорнутих в Україні, на загальну (військово-політичну\стратегічну) ситуацію у війні, варто мати на увазі не тільки сутто військову (воєнну) сферу, а цілу низку інших, так чи інакше пов’язаних із спроможністю Кремля її взагалі вести, або “моделировать” свою стратегію в ній. Наприклад, фінансову, воєнно-ЕКОНОМІЧНУ складову чи соціально-політичну, технологічну й т.д.

    Щодо, власне, воєнної сфери.

    Такого роду нарощування чисельності стратегічного угрупування російських військ в Україні, яке озвучив генерал Сирський, очевидно, сприятиме набуттю його командуванням цілого переліку можливостей та спроможностей.

    Я їх зараз не буду перераховувати всі, але назву два, як на мене, ключових, у світлі вищеописаного призначення цього нарощування й загального перебігу війни, а саме:

    • набуттю російським командуванням можливості провести оперативне розгортання відповідних наступальних угрупувань військ не тільки на 1–2 операційних напрямках, як зараз, а щонайменше на 3–4-х (нехай і в порівнянно обмеженому масштабі). 150–160 тисяч “тушок” — це принаймні ще одне додаткове угрупування військ (УВ), цілком співставне із такими “монстрами”, як “Запад”, “Юг”, або “Центр”;
    • набуттю російським командуванням можливості наростити оперативну щільність своїх військ (тобто збільшити середні покажчики кількості особового складу та бойової техніки військ (сил) своїх армій та армійських корпусів, розгорнутих в Україні та у безпосередній близькості від неї), завдяки чому не тільки ешелонувати бойові порядки своїх військ на більшій кількості напрямків та відрізків, а й почати формувати у більших масштабах та інтенсивніше резервні компоненти (на тактичному та оперативному рівнях, з чим у них на сьогодні, скажімо так, існують певні складнощі).

    Однак вся ця “красота” має сенс виключно тоді, коли російське командування дійсно збирається міняти основні форми й методи застосування своїх військ у війні з Україною — з поступового “прогризання” української оборони у стилі “від посадки до посадки” на “стремительные и сокрущающие удары в глубину обороны противника”, ну або тоді, коли виникне реальна потреба знову “зацементувати” власну оборону додатковими резервами на якомусь операційному напрямку, де, на його думку, “ЗСУ знову спробують наступати”.

    В усіх інших випадках це нарощування буде позбавлене сенсу. Бо збільшенням “живої” (до визначеного моменту) сили, яка залучається лише для того, аби мати можливість й надалі штурмувати “домік лісника” чи “пів посадки під Часіком” приведе виключно до того, що й ці “гіпотетичні” 150–160 тисяч “зточаться” так само, як і їхні попередники.

    Немає ніякої різниці для “зміни загальної ситуації у війні” скільки конкретно російських військовослужбовців загинуло, наприклад, в боях за Вовчанськ — три, п’ять, десять тисяч, грає роль лише співвідношення між цими втратами та “якістю” (рівнем, обсягом) досягнутого результату.

    Якщо ви вклали (або у землю, або на койку в шпиталі) у лобових атаках для того, щоб захопити третину прикордонного містечка, приблизно десь повнокровну дивізію, то, якщо ви не зміните сам підхід до такого роду своїх дій, а лише збільшите чисельність штурмових груп та рот, то, очевидно, бажаного успіху ви досягнете (якщо взагалі досягнете) принаймні не з меншими втратами.

    Підсумуємо

    Збільшення чисельності особового складу російського стратегічного угрупування військ, розгорнутого в Україні, безумовно, на загальному перебігу війни для нас з вами відіб’ється “різко негативно”. Адже сприятиме суттєвому розширенню можливостей та спроможностей російського командування відповідного рівня планувати, організовувати та ПРОВОДИТИ ті чи інші свої дії (особливо наступального характеру).

    Однак вплив цього нарощування на загальну ситуацію у війні зовсім не обмежується виключно військовою сферою. Для неї має значення ціла низка “пов’язаних” із цим ІНШИХ чинників. Починаючи з фінансового (адже цю ДОДАТКОВУ ораву треба одягати, кормити, поїти, нарешті — озброювати та оснащувати чимось, це — кошти, знову кошти й ще раз кошти), закінчуючи соціально-політичним.

    Станом на середину лютого нинішнього року, за даними видання “Лівий Берег”, РФ УЖЕ витратила на війну з Україною не менше 1,3 ТРИЛЬЙОНА американських долЯрів (з них, принаймні, 211 мільярдів — лише на розгортання та утримання на окупованих територіях свого стратегічного угрупування військ, коли воно явно не дотягувало до 500 тисяч “голів”, зараз воно більше, й на дворі далеко не ЛЮТИЙ). Додавання до цього кодла ще 150–160 тисяч “тушок” означає — додавання витрат, причому суттєве.

    Водночас в самій РФ інфляція продовжує зростати, промислове виробництво, не дивлячись на просто “ахіренне вкачування бабла” з російського бюджету у військове виробництво, продовжує “замєдляца” (темпи зростання, яке “давав” тамтешній ВПК, спочатку стабілізувались й зараз потроху почали зменшуватись, вони ще ростуть, але все менше й менше). Із самим дефіцитом “болотяного” бюджета щось також таке недобре коїться, та й загалом податки на “болотах” кардинально зростають.

    А ще є соціально-політичний чинник (цих ДОДАТКОВИХ “вітязей” на боротьбу з “натівсько-бІндероФскою гідрою” ще десь й колись тре наловити, тобто мобілізувати, а це навряд чи викличе у російському суспільстві особливо позитивні почуття та емоції).

    Ну й т.д.

    Ну й на завершення — коротка оцінка всього цього нарощування у стилі “незважаючи ні на що…”.

    Ми маємо справу із “останньою” спробою Кремля змінити “парадігму війни” в стратегічному сенсі. Тобто досягнути СПРАВЖНЬОЇ цілі війни — ліквідувати Україну як державу.

    Обраний метод — розтягнуте у часі удушення.

    Спочатку військовим шляхом примусити погодитись на закінчення війни на своїх умовах (для цього, власне, й потрібне це нарощування), після чого в Україні (або, краще сказати, в тому, що від неї залишиться), очевидно, розпочнуться, за думкою Кремля, “необратимые социально-политические процессы дезинтеграционного характера” щодо її системи державного управління й всього державного устрою (що цілком ймовірно). Наприкінці Кремлю залишиться лише “добити”.

    Тому нам варто готуватися до дуже динамічно-напруженних найближчих 5–6-и місяців. Кремль, по суті, їде ва-банк. Його найближче й наразі ГОЛОВНЕ завдання — примусити Україну погодитись на ЇХНІ підсумки війни.

  • Російські війська демонструють нові просування на фронті

    Російські війська демонструють нові просування на фронті

    За даними військового пабліка Deep State, російські війська зробили нові кроки вперед у кількох важливих районах, що може вплинути на стратегічну ситуацію в регіоні.

    У РФ нові просування на фронті за минулу добу.

    1. На Покровському напрямку – на північний захід і захід від нещодавно захопленого Лозоватського.

    2. На північний схід від Вугледара, де росіяни наблизилися до траси, що веде на Мар’їнку. На карті видно «клин», який загрожує перерізати ділянку дороги між Водяним і селом Костянтинівка (не плутати з містом, що розташоване на північ від нього).

    3 На Торецькому напрямку російські війська просунулися в населених пунктах Залізне і Північне. Наблизившись таким чином до Торецька зі сходу.

    4. Під Сіверськом війська РФ пройшли на північ від Роздолівки в бік дороги, що веде до Сіверська з боку Бахмута.

    Також вони просунулися на схід, у напрямку Івано-Дар’ївки (у Росії заявляли про захоплення села, але Deep State цього не підтверджує). До Івано-Дар’ївки впритул підійшла «сіра зона».

    5. За даними «Інституту вивчення війни» (США) російські війська захопили агрегатний завод у Вовчанську Харківської області. Є відео, як по ньому завдає ударів український дрон.

  • Росіяни знову і знову зазнають втрат у Курахівці

    Росіяни знову і знову зазнають втрат у Курахівці

    Нещодавно російські окупанти здійснили масштабну спробу прориву українських позицій на сході України, спрямовуючи 57 броньованих машин та дюжину мотоциклістів на штурм української фортеці в Курахівці. Цей інцидент, який відбувся на сході від Курахівки, став важливим етапом у битві за Донбас.

    Перший штурм, що стався у середу, був зустрінутий синхронною обороною української 79-ї десантно-штурмової бригади, яка застосувала міни, артилерію, ракети та безпілотники. Як результат, окупанти змушені були відступити, втративши шість танків, сім бойових машин піхоти (БМП) та всі 12 мотоциклів. Втрати росіян склали 40 загиблих і 37 поранених.

    Однак, ця поразка не зупинила ворога, і наступного дня вони повторили спробу, кинувши в атаку 17 транспортних засобів. Цього разу атака також зустріла жорсткий опір, і нападники знову відступили, залишивши підбитий танк і дві бойові машини.

    Українська 79-та десантно-штурмова бригада іронічно повідомила про втрати противника: “Двадцять три росіянина закінчили СВО достроково. Ще 29 отримали поранення різного ступеня тяжкості”. Ці слова підкреслюють важкі втрати, яких зазнали окупанти у черговій невдалій спробі прориву.

    За даними Forbes, ситуація на фронті в Курахівці відрізняється від ситуації в районі Авдіївки, де російські сили повільно просуваються вперед. Курахівка стала пасткою для виснаження російських військ, які повторюють атаки, але знову і знову зустрічаються з жорсткою українською обороною.

    Аналітична група Frontelligence Insight прогнозувала таку ситуацію ще у квітні. На їхню думку, Курахівка є ключовою ціллю для росіян, оскільки її захоплення дозволить окупантам отримати контроль над прилеглою фортецею Курахове та консолідувати контроль над Донецькою областю.

    “Імовірно, що росіяни спробують дістатися Курахівки, щоб отримати можливість відрізати Курахове від логістичних шляхів… Через відносно сприятливі оборонні споруди та географічні умови цього району ми не очікуємо швидкого просування російських військ там”, – пояснили аналітики Frontelligence Insight.

    Вони також зазначили, що російські воєначальники атакують в кількох секторах одночасно, що ускладнює досягнення їхніх цілей через брак достатніх сил. Однак, будь-яка вдала атака може стати проривом, який зможе спровокувати крах української оборони та дозволити окупантам просунутися вперед.

    Поточна ситуація нагадує події на захід від Авдіївки, де російські сили змогли досягти поступового просування. Російські командири, ймовірно, сподіваються на повторення цього сценарію на сході від Курахівки. Аналітики попереджають, що повільне поступове просування все ще можливе, і українські захисники повинні бути готовими до нових атак.

    У Forbes поділяють ці занепокоєння, вказуючи на те, що хоча останні атаки закінчились для противника катастрофою, будь-яка наступна може досягти успіху.

  • The Washington Post: Росія активізує наступ у Донецьку на фоні політичної нестабільності в США

    The Washington Post: Росія активізує наступ у Донецьку на фоні політичної нестабільності в США

    Видання The Washington Post опублікувало новий звіт про ситуацію в Україні, в якому стверджується, що Росія продовжує активно просуватися на Донбасі, захоплюючи нові території. Цей наступ, як зазначає газета, став можливим через два основні фактори: виснаження ресурсів України і політичні потрясіння у Сполучених Штатах.

    Російські війська активно просуваються до міста Покровська на Донбасі. Цей наступ став можливим у зв’язку з тим, що Україна, як і раніше, стикається з нестачею солдатів, а політична нестабільність у Сполучених Штатах породжує теорії про те, що Київ незабаром буде змушений вести переговори про здачу територій.

    Чергові поставки американської зброї в травні допомогли Україні відбити російський наступ на Харківську область. Це зруйнувало надії Москви оточити друге за величиною місто України. Після цього російське командування переключило свою увагу на Донецьку область, яка, можливо, є головним пріоритетом Путіна.

    Александр, 30-річний командир батальйону 47-ї бригади, що воює під Очеретиним, каже, що українським військам доводиться нелегко, і що мета Путіна стає дедалі більш досяжною для Росії.

    «Це розумна стратегія: ви намагаєтеся сконцентрувати сили противника на одному напрямку, а потім відволікаєте їх на іншому», – сказав Олександр, який відомий під позивним “Геній”.

    Він пояснив: «Їхня перша мета – знищити нас. Друга – відтіснити нас назад, щоб вони [російська армія] могли отримати більше важелів впливу на мирних переговорах і домогтися від нас більших поступок. Вони майже досягли точки, з якої зможуть захопити Донецьку область».

    Армія Путіна наразі наступає у трьох напрямках: з Часового Яру, розташованого на захід від міста Бахмут, яке було захоплене Росією навесні 2023 року; невеликого промислового міста Торецьк; і селища Очеретине, яке було захоплене Росією навесні 2023 року. У травні російські війська просунулися на північний захід від Авдіївки, яку вони взяли в лютому.

  • Українські військові залишили Кринки, офіційної інформації поки не має

    Українські військові залишили Кринки, офіційної інформації поки не має

    На передовій в Україні на островах Дніпра розгортаються нові бої після виходу Збройних сил України з Кринок. За інформацією військового пабліку Deep State ситуація на цих територіях залишається напруженою, і бої тепер активно відбуваються на островах річки.

    ЗСУ вийшли з Кринок, пише військовий паблік Deep State.

    Він підтверджує інформацію видання «Слідство Інфо», що тепер бої перемістилися з лівого берега на острови Дніпра.

    Також «Слідство Інфо» писало, що в Кринках гинули по чотири українські бійці щодня. Загалом 788 зникли безвісти і 262 визнані загиблими.

    Як пише Deep State, відступ з лівого берега останніх бійців відбувся з великими втратами: 17 червня від прильоту по бліндажу загинули п’ять бійців. Шість відійшли на острів, але вижив тільки один, але і з ним було втрачено візуальний контакт.

    Загалом евакуація з Кринок була «вкрай великим везінням», тому втрати були великі.

    На сусідніх із Кринками островах тривають операції, але проблемою є значна концентрація живої сили РФ. «З часом вони займуть більшість островів або ту частину, яка менше прострілюється», – вважає DS.

    Паблік вважає можливою спробу росіян створити плацдарм на правому березі.

    «Плацдарм і більшість безглуздих наказів щодо утримання плацдарму в Кринках пов’язують із Содолем, нещодавно звільненим командувачем Об’єднаних сил. Плацдарм не посилювали, а тільки підтримували. Це означає, що рано чи пізно операція буде згорнута і ніхто не буде наступати на Перекоп. Власне, це і сталося в червні», – вважає Deep State.

    У Кринках для українських бійців творилося «пекло».

    Про це пише видання «Слідство Інфо», аналізуючи втрати в херсонському селі на лівому березі Дніпра, звідки нещодавно вийшли ЗСУ.

    Журналісти поспілкувалися з бійцями, які побували в Кринках, а також із родичами загиблих і зниклих безвісти.

    Більшість тих, хто відповідав за евакуацію, говорять про те, що оборона Кринок від самого початку була «вкрай складним завданням при обмежених ресурсах». А вже з кінця зими утримання цих позицій стало для багатьох «дорогою в один кінець».

    Човни часто не могли забрати поранених, і бувало, що солдати лежали з наспіх ампутованими кінцівками по десять днів, чекаючи евакуації. Під час евакуаційних рейсів рахунок загиблим йшов на десятки.

    «Багато човнів не приходили, бувало, що хлопці лежали з відрубаними кінцівками по 10 днів, і човни не могли підійти до нас. У нас був дуже досвідчений лікар, він намагався всіх стабілізувати. Не вижили тільки двоє. Одного разу ми чекали на евакуацію, нас отруїли газом, ми всі вибігли, а медика не встиг вивезти, його отруїли газом, і він помер», – розповідає один із військових.

    Тим часом сотні українців через соцмережі шукають своїх рідних, які воювали в Кринках.

    За розповідями цих людей, командири ЗСУ їм заявили, що їхній син або чоловік зникли, і тіл їхніх не знайшли. За словами родичів, товариші по службі бачили їх загиблими, але забрати тіла з лівого берега не змогли.

    Попри ці свідчення, загиблими офіційно багатьох зниклих у Кринках так і не визнали.

    Одній із матерів командир частини, де служив її син, заявив: «Змирися, постав свічку, він помер». Хоча за документами військовий загиблим не значиться. Причому жінка розповідає, що їй «передавали привіти» від сина ще два місяці після того, як його кинули в Кринки і він перестав виходити на зв’язок.

    «Два з половиною місяці його товариші надсилали мені від нього привіти, раз на тиждень мені дзвонив його командир і говорив, що в нього все добре, тому що телефон у нього вимкнений. Ми дзвонили, шукали телефони, нам усі говорили, що він живий. А 17 червня прийшов офіційний лист про те, що він зник безвісти. Принаймні тіла можна було б забрати звідти… ці Кринки – пастка», – заявила мати військового з позивним “Смурфик”.

    Нагадаємо, за даними поліції, під час боїв за Кринки 788 військових зникли безвісти в селі Кринки з жовтня 2023 по кінець червня 2024 року. За цей самий період із Кринок у Херсонській області вдалося вивезти 262 тіла загиблих українських військовослужбовців.

    Нагадаємо, офіційно ЗСУ заявляють, що Кринки ще утримують.

  • Україна відстоює свою територію, але перед нею ще значний шлях до перемоги

    Україна відстоює свою територію, але перед нею ще значний шлях до перемоги

    За інформацією, опублікованою американським телеканалом CNN, Україна, незважаючи на успішну зупинку російського наступу під Харковом, залишається далекою від повного витіснення російських військ зі своєї території.

    Західної зброї вистачає, щоб стримати РФ, але недостатньо, щоб кардинально змінити ситуацію, заявив офіцер 148-ї окремої артилерійської бригади з позивним “Сенатор”.

    Він вказав на те, що Росія, як і раніше, “має повну перевагу в повітрі над Україною”.

    Зараз Київ покладає надії на постачання винищувачів F-16. Однак, за словами військового експерта Конрада Музики, далеко не факт, що літаки принесуть величезні зміни.

    “F-16 – це бойові літаки 1980-х і 1990-х років, і їхні можливості гірші, ніж у найсучасніших російських бойових літаків”, – сказав він і додав, що новітні російські літаки, найімовірніше, візьмуть гору над F-16.

    Він також вважає, що нинішня ситуація на фронті – це не тільки наслідок затримок із допомогою, а й “результат тих рішень, які ухвалювали й не ухвалювали в Києві, особливо, коли йдеться про мобілізацію”.

    На думку Музики, мобілізацію посилили “занадто пізно”.

    “Українці перебуватимуть у дуже важкому становищі до серпня-вересня, коли на передову почнуть надходити перші мобілізовані. Якщо вони зможуть дійти до цього моменту, то є велика ймовірність, що їм вдасться стабілізувати ситуацію з серпня, але поки цього не станеться, досить імовірно, що Росія доб’ється нових успіхів”, – заявив експерт.

    Він також каже, що українські плани і стратегія неясні.

    “Незрозуміло, які плани. Яка стратегія контрнаступу? Проблема в тому, що Україна чекає, яке обладнання Захід може їй поставити, а Захід чекає, які плани в України на майбутнє”, – сказав він.

  • Торецьк у пів оточені, як перешкодити наступу

    Торецьк у пів оточені, як перешкодити наступу

    Ситуація в Торецьку, місті на сході України, стає все більш напруженою через можливий наступ окупаційних сил, які частково оточили місто. Військовий експерт та льотчик-інструктор Роман Світан, виступаючи в ефірі 24 каналу, наголосив на загрозі, яку представляють окупанти, що намагаються вийти на трасу через Горлівку, що веде до Торецька.

    За його словами, Торецьк, як і Часів Яр, розташований на панівній висоті, що дає військову перевагу. Саме тому, російські загарбники прагнуть просунутися до цього міста, щоб здобути стратегічні переваги.

    При цьому Світан стверджує, що зараз Торецьк частково оточений. “Торецьк у пів оточені. З півночі російські війська намагаються прорватись у районі Кліщіївки та Андріївки, а з півдня та південного заходу у районі Очеретиного намагаються вийти до траси на Костянтинівку. Може виникнути серйозна проблема у Торецького гарнізону, якщо росіяни пройдуться з півночі та заходу”, — заявив Світан.

    Експерт припустив, що цей напрямок доведеться або посилювати, або вирівнювати лінію фронту в районі Часового Яру, Андріївки чи Кліщіївки. На його думку, ЗСУ можуть вдатися до одного з цих маневрів, щоб перешкодити наступу на Торецьк. Для цього, каже Світан, потрібна достатня кількість сил та засобів. Найближчим часом стане зрозуміло, яке рішення прийме наше військове командування. Поки що для Торецька немає значної загрози прориву, але вона може виникнути, підсумував експерт.

  • Заборона військовим говорити про фортифікаційні споруди на Харківщині – ІПСО чи політична провокація?

    Заборона військовим говорити про фортифікаційні споруди на Харківщині – ІПСО чи політична провокація?

    В Харківській області створена тимчасова спеціальна комісія з питань будівництва оборонних споруд, яка займається оцінкою якості їх зведення. Паралельно з цим, Держбюро розслідувань також проводить дослідження у цьому напрямку. Однак, військовим заборонено висвітлювати цю тему у своїх інтерв’ю, а журналістів звинувачують у необ’єктивності та підіграванні російським наративам при згадуванні цих питань у своїх матеріалах.

    Представники видання “Слідства.Інфо” взяли інтерв’ю у військовослужбовців трьох різних бригад Сил оборони, що беруть участь у стримуванні наступу ворога в області. Деяким з них були проведені “виховні бесіди” з керівництва, яке рекомендувало утриматися від обговорення з журналістами будь-яких питань, що стосуються оборонних споруд.

    Один із бійців зазначив: “На нас прямо не тиснули, але всім, хто висловлює будь-яку думку з приводу фортифікації, чи то власні, чи же знають (командувачі, — прим.), то з ними провели розмови”.

    Ми утримуємось від розголошення назв підрозділів, а також імен чи позивних військовослужбовців, щоб не наражати їх на тиск з боку їхнього керівництва. Наголошуємо, що цей матеріал не має на меті відтворити повну картину щодо готовності ліній оборони в області, а надати уявлення про цензуру та тиск, які відчувають військовослужбовці та журналісти у зв’язку з висвітленням даної проблеми.

    Що відбувається на півночі Харківської області?

    Російський наступ, який розпочався у першій половині травня, викликав перекидання сил для підсилення бригади Сил оборони на цей напрямок. Зусиллями військових вдалося стримати просування ворога, але росіяни все ж таки просунулися вперед на двох ділянках: у районі міста Вовчанськ та Липецької громади. Це спровокувало розмови про якість фортифікаційних укріплень, які в області будували з 2022 року.

    13 травня голова Антикорупційного центру “Межа” у колонці для “Української правди” стверджувала, що Харківська обласна адміністрація сплачувала мільйони фіктивним фірмам за облаштування укріплень. Також, Харківський антикорупційний центр обчислив, скільки державних коштів витрачено на деревину для цих робіт, зауваживши, що у деяких випадках ціни на неї на Харківщині були вищі, ніж у сусідніх Дніпропетровській та Донецькій областях. Цікавість до можливого завищення цін на облаштування ліній оборони виявили і в СБУ.

    Чому військові висловлюють занепокоєння щодо укріплень? Проблеми з якістю та готовністю фортифікаційних укріплень почали висуватися самими військовими. Уже 12 травня командир підрозділу розвідки Збройних сил України, Денис Ярославський, повідомив, що у Вовчанську тривають вуличні бої, та підкреслив, що фортифікаційні споруди та міни на кордоні області, які перейшли до російських окупантів, були відсутні. Тим часом, підрозділ Національної гвардії “Гострі Картузи” повідомив, що українські військові відступили з деяких позицій.

    У зв’язку з цим, можливість для журналістів працювати з військовими на цьому напрямку тимчасово була закрита, а з деякими бійцями проведені “виховні бесіди”.

    “Нам сказали не згадувати про фортифікацію, про наступ, про втрачені села. Нічого не публікувати. Не дали жодних пояснень. Тільки кажуть, що ми працюємо на руку ворога. А фортифікаційні споруди дуже погані, просто дуже. Доводиться все облаштовувати знову”, – розповів один із бійців у розмові з журналістами.

    Випадки, коли доводилося самостійно дооблаштовувати позиції, не рідкі. Наприклад, у підрозділі “Слідства.Інфо” зазначили, що їм довелося розмістити свої позиції у старому російському бліндажі через недостатню готовність нових укріплень.

    “Ми будували лінію укріплень з 2022 року, але вона не була завершена. Хлопців відправили в ці укріплення, знаючи, що вони мають бути, але вони не завершені. Тому хлопці зараз відтяглися назад у старий російський бліндаж і облаштовують там свої позиції, а потім перемістяться сюди. Ми не встигли, наші розрахунки не вдалися – нам доведеться самостійно добудовувати”, – зазначив військовий.

    Деякі військові також висловили скарги на якість виконаних робіт.

    “Десь просто стоїть якась будка з бетону посеред поля. Такі фортифікаційні споруди  будують біля посадок, на висотах, щоб тебе було менше видно. У нас це зроблено тупо в ямі. Все вода підтікає, і нічого не побачиш”, – зауважив інший військовий.

    Робота зі зведенням ліній оборони на Харківщині триває з 2022 року і продовжується досі. Журналісти “Слідства.Інфо” провели кілька годин на будівництві одного з взводних опорних пунктів у травні. Відбудова цих пунктів на ділянках прориву російських сил тривала до самого наступу.

    Після опублікування матеріалу від CNN, в якому військовослужбовець 13-ї бригади Нацгвардії “Хартія” також стверджував, що укріплення на їхній ділянці не були готові, підрозділ виступив із публічною заявою, заперечуючи це твердження.

    “Нам важливо, щоб інформація про наш підрозділ була об’єктивною, а коментарі наших бійців і командирів – зрозумілі не як окремі цитати, а мали чіткий та недвозначний контекст”, – зазначено у заяві.

    Також спробували вплинути на матеріал журналістів від “Слідства.Інфо”, які висвітлювали тему фортифікаційних укріплень на Харківщині. Їх просили видалити усі згадки бійців про проблеми з відсутніми чи незавершеними укріпленнями. Протягом трьох днів представники різних рівнів намагалися “переконати” журналістів. Деякі з них аргументували, що це політично чутлива тема, а згадка про конкретні підрозділи може призвести до тиску зверху.

    Загалом, складно отримати чітку картину щодо укріплень на Харківщині з кількох причин. По-перше, відповідальність розділена між різними підрозділами. Наприклад, за будівництво “першої лінії” відповідальність лежить на підрозділах Сил оборони, за “другу” – на інженерних бригадах, а за “третю” – на місцевих військово-цивільних адміністраціях. По-друге, офіційно отримати інформацію про готовність “другої лінії” оборони неможливо, оскільки у Силах підтримки стверджують, що це може бути корисно для ворога.

    На разі журналісти опиняються у ситуації, коли намагаючись висвітлювати бойові дії на Харківщині — вони або повинні замовчувати питання фортифікацій (про які їм кажуть самі військові), або говорити про ці проблеми, наражаючись на заборону  на роботу на цьому напрямку та створення проблем для самих військових, що стримують там російський наступ.

    Програють у будь-якому випадку всі. Бо проблеми залишаються, а лінія фронту сунеться не на нашу користь.

  • Головнокомандувач Сирський заявив про складну ситуацію під Куп’янськом

    Головнокомандувач Сирський заявив про складну ситуацію під Куп’янськом

    Головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський повідомив про складну військову ситуацію під Куп’янськом, де російські війська активно намагаються прорвати українську оборону. За словами Сирського, противник наступає з двох напрямків, що призводить до запеклих боїв.

    «Противник намагається прорвати оборону наших військ із двох напрямків. Тривають запеклі бої. Незважаючи на всю складність ситуації, у нас є шанси змінити обстановку на нашу користь. І сили оборони роблять для цього все можливе”, – пише головком.

    Тим часом російські військові пабліки повідомляють, що РФ атакує на схід від села Синьківка і просувається на південь від Вільшани. Українські джерела цього не підтверджували.

    Напередодні український військовий під Куп’янськом заявив , що їх відправили в непродуманий штурм, який закінчився великими втратами, а поранених довго не евакуювали.

  • Російські війська захопили частину селища Калініна під час перетину водного каналу біля Часова Яру

    Російські війська захопили частину селища Калініна під час перетину водного каналу біля Часова Яру

    За повідомленням військового експерта Bild Юліана Рьопке, російські війська успішно перетнули водний канал на північ від Часова Яру та захопили більшу частину селища Калініна.

    Ця інформація ґрунтується на кадрах з місця бойових дій, які надійшли від військового аналітика.

    Журналіст зазначає, що в районі каналу у ЗСУ є «сотні метрів траншей», але в них не вистачає солдатів, через що росіяни змогли подолати перешкоди «без будь-якого опору на землі».

    «Ні українських військ в окопах, ні вогню зі стрілецької зброї, ні мін. Просто контратаки за допомогою FPV-дронів”, – пише журналіст і наводить відповідне відео.

    Також газета Bild з посиланням на Рьопке пише, що російські війська увійшли в село Сокіл на захід від Авдіївки.

    Карта українського військового пабліка Deep State показує, що «сіра зона» наблизилася до східних околиць Сокола. При цьому перетину каналу на північ від Часового Яру паблік не підтверджує.

    За словами Юліана Рьопке, ці просування пов’язані, зокрема, з нестачею снарядів у ЗСУ.

    Журналіст наводить дані, за якими з квітня в Україну прибуло близько 10 000 снарядів калібру 155-мм зі США, а також 12 000 з Німеччини. «Але зараз ЗСУ зосереджують сили в Харківській області, де їм вдається успішно контратакувати. Це створює дефіцит снарядів на інших ділянках фронту”, – вважає експерт.