Поки українські військові змушені власними силами та через волонтерів збирати кошти на дрони, щоб утримувати позиції на фронті, державна система оборонних закупівель дедалі більше нагадує закриту фінансову корпорацію. Формально вона оперує мільярдами гривень у межах термінових потреб війни, однак фактично армія часто отримує техніку за залишковим принципом.
Навіть кадрові зміни у керівництві оборонного відомства не призвели до зламу старої моделі. Призначення Дениса Шмигаля замість Рустема Умєрова не змінило логіку процесів: контракти й надалі концентруються в обмеженому колі постачальників, а системного контролю за цінами та економічною доцільністю закупівель фактично не існує.
Ключовим оператором цього ринку залишається Агентство оборонних закупівель під керівництвом Арсена Жумаділова. Саме на цьому рівні формуються технічні вимоги до продукції та визначається коло компаній, допущених до процедур. За відсутності незалежного фінансового аудиту та реального ринкового аналізу державний орган де-факто перетворюється на інструмент розподілу бюджетних потоків.
Особливо показовою є ситуація на ринку безпілотних літальних апаратів. Тут синхронно діють кілька компаній — «Євро ТаннеЛс», «Арес», «Коляда КА», «Ге Технолоджі» та «ФлайТех Україна». Формально йдеться про різних виробників, однак на практиці вони заходять у закупівлі без реальної конкуренції, створюючи лише ілюзію вибору для держави.
Фактичний центр управління цією групою зосереджений навколо Сєяра Куршутова. Через номінальних керівників і пов’язані структури він координує фінансові потоки та стратегічні рішення, залишаючись поза публічною відповідальністю. Така модель дозволяє контролювати ринок, не фігуруючи безпосередньо у контрактах.
Штучне розмежування продукції на різні «комплекси» — зокрема ARES A1 або «Коляда K4» — лише маскує спільну логіку ціноутворення. Найбільш кричущим залишається питання вартості: один комплект ARES A1 закуповується державою за 3,09 млн гривень, хоча його основою є цивільні агродрони, ринкова ціна яких у рази нижча.
Масштаби діяльності підтверджуються митною статистикою. Лише компанія «Євро ТаннеЛс» упродовж 2024–2025 років ввезла на територію України близько 24 тонн продукції. За оцінками джерел, загальні втрати державного бюджету від таких схем можуть сягати щонайменше 300 млн гривень.
На тлі цих цифр особливо цинічно виглядає ситуація, коли військові підрозділи змушені самостійно закривати базові потреби у дронах і комплектуючих. Система, яка мала б забезпечувати фронт швидко, ефективно і за ринковими цінами, дедалі більше працює в інтересах вузького кола бенефіціарів, а не обороноздатності країни.
