Hronikanovostej.com

Позначка: бізнес

  • $45 млн за годину: скільки економіка втрачає через тривоги

    $45 млн за годину: скільки економіка втрачає через тривоги

    Кожна година повітряної тривоги, під час якої бізнес масово припиняє роботу, коштує українській економіці приблизно $45 млн. Таку оцінку озвучив міністр економіки та охорони навколишнього середовища Олександр Кравченко в інтерв’ю The Guardian.

    За його словами, російські атаки дронами та ракетами дедалі сильніше впливають не лише на інфраструктуру, а й на повсякденну економічну активність. У деякі дні повітряні тривоги можуть тривати до десяти годин, і протягом цього часу частина підприємств фактично призупиняє роботу, оскільки працівники мають перебувати в укриттях.

    «Якщо люди перебувають у бункері, бізнес зупиняється», — пояснив Кравченко The Guardian.

    Йдеться не про фіксовану суму збитків від кожного сигналу тривоги, а про оцінку втрат у випадках, коли через загрозу значна частина економічної активності припиняється. Тому реальний вплив конкретної тривоги залежить від її тривалості, регіону та кількості підприємств, які зупинили роботу.

    Реактивні дрони змінили ситуацію

    Кравченко визнав, що одним із найбільших викликів для України стало швидке масштабування Росією реактивних безпілотників.

    За його словами, українська сторона не до кінця очікувала, наскільки швидко РФ зможе розвинути цей тип озброєння і почати використовувати його для регулярних атак по різних об’єктах.

    Реактивні дрони мають вищу швидкість, ніж звичайні «Шахеди», а тому скорочують час реагування ППО та цивільних служб. У результаті повітряні тривоги стають не лише частішими, а й складнішими з точки зору прогнозування маршруту конкретної цілі.

    Через це уряд почав змінювати сам принцип оповіщення.

    «Жовта» і «червона» тривога

    Одним із способів зменшити економічні втрати стала нова дворівнева система повітряних тривог.

    За словами Кравченка, «жовтий» рівень використовується у випадках загрози дронів і дозволяє частині бізнесу продовжувати роботу за умови дотримання правил безпеки. «Червоний» рівень означає більш серйозну загрозу, зокрема ракетну, і передбачає повну евакуацію працівників в укриття.

    За оцінкою міністра, понад половина підприємств продовжують працювати під час “жовтих” тривог. Це має допомогти зменшити економічний ефект від багатогодинних сигналів небезпеки.

    Однак така система не означає, що дронова загроза стала безпечною. Російські БпЛА продовжують уражати житлові, промислові та інфраструктурні об’єкти, тому рішення про продовження роботи залежить від конкретної ситуації та правил безпеки на підприємстві.

    $10 млрд збитків лише за цей рік

    Кравченко також заявив, що лише у 2026 році прямі збитки від російських атак оцінюються приблизно у $10 млрд.

    Серед цілей, які зазнавали ударів, він назвав металургійні підприємства, склади, логістичні об’єкти та дата-центри.

    Останні тижні показали, що Росія дедалі частіше атакує не лише енергетичні підприємства, а й цифрову, транспортну та логістичну інфраструктуру. Це створює для економіки подвійний ефект: держава та бізнес одночасно втрачають активи й змушені переривати роботу через постійну загрозу нових ударів.

    Особливо чутливими залишаються галузі, де виробництво не можна швидко зупинити й запустити знову — металургія, хімічна промисловість, транспорт і великі складські комплекси.

    Порти та експорт теж під тиском

    Окремою проблемою для економіки залишається робота чорноморських портів.

    До повномасштабної війни через них проходила значна частина українського експорту. Російські атаки по портовій та логістичній інфраструктурі створюють додаткові витрати для експортерів і змушують бізнес шукати дорожчі альтернативні маршрути.

    У результаті Україна втрачає не лише через пряме руйнування підприємств, а й через логістичні затримки, дорожче страхування, перенаправлення вантажів та перебої з роботою транспорту.

    Дефіцит бюджету залишається великим

    Економічні втрати від атак відбуваються на тлі складної ситуації з державними фінансами.

    За словами Кравченка, дефіцит фінансування, який раніше оцінювався приблизно у $27 млрд, вдалося скоротити до близько $20 млрд за рахунок скорочення витрат і пошуку додаткових внутрішніх ресурсів.

    Прем’єр-міністр Сергій Корецький раніше уточнював, що $27 млрд — це саме додаткова потреба оборонного бюджету. Частину цієї суми, приблизно $7 млрд, уряд хоче знайти всередині країни через жорсткішу економію та перерозподіл коштів.

    Через нестачу ресурсів Кабмін уже перейшов у режим максимальної економії.

    28 вересня уряд офіційно відклав непершочергові видатки — нове будівництво, реконструкції, капітальні ремонти, благоустрій парків, скверів, фонтанів та перекладання бруківки. Першочерговими залишили оборону, пенсії, соціальні виплати й зарплати бюджетникам.

    Без міжнародних грошей економії недостатньо

    Уряд прямо визнає, що лише внутрішнього скорочення видатків недостатньо.

    Частина міжнародного фінансування затримується через те, що Україна не встигла виконати частину взятих на себе зобов’язань перед партнерами.

    30 вересня Кабінет Міністрів України повідомив, що перейшов у режим максимальної економії, але для стабільного фінансування оборони й державних функцій Україні критично необхідні зовнішні кошти. Із 42 запланованих урядових рішень, від яких залежить частина міжнародного фінансування, станом на кінець вересня виконано 17. Решту уряд планує завершити до 15 жовтня.

    Це означає, що повітряні атаки створюють для економіки одразу кілька рівнів тиску: прямі руйнування, зупинку бізнесу, падіння податкових надходжень і необхідність збільшувати оборонні витрати.

    Чому $45 млн за годину — критична цифра

    Якщо умовно застосувати оцінку Кравченка до десяти годин повної зупинки бізнесу, потенційні втрати могли б сягати близько $450 млн за день. Проте це лише арифметичний сценарій: сам міністр не стверджував, що кожна десятигодинна тривога автоматично призводить саме до такої суми збитків.

    Головне в його оцінці інше: навіть без прямого влучання ракети чи дрона сама повітряна загроза має вимірювану економічну ціну.

    Підприємства втрачають робочі години, логістика зупиняється, магазини та офіси закриваються, виробничі лінії переходять у режим простою, а працівники змушені перебувати в укриттях.

    Саме тому нова система диференційованого оповіщення стала для уряду не лише питанням цивільної безпеки, а й способом зберегти хоча б частину економічної активності під час затяжних атак.

    На тлі зростання використання Росією реактивних безпілотників та атак по промисловій і цифровій інфраструктурі проблема лише загострюється. За нинішніх умов кожна довга повітряна тривога для України — це не лише загроза життю людей, а й мільйонні втрати для економіки ще до моменту можливого влучання.

  • «Гастрономічний прорив під час війни: українські ресторани підкорюють США та відкривають нові заклади вдома»

    «Гастрономічний прорив під час війни: українські ресторани підкорюють США та відкривають нові заклади вдома»

    Український ринок громадського харчування та ресторанного бізнесу демонструє дивовижну витривалість і масштабне зростання попри всі виклики повномасштабної війни та щоденні безпекові загрози. Упродовж серпня та вересня провідні вітчизняні та міжнародні мережі не лише запустили низку нових локацій у різних куточках країни, але й активно нарощували свою присутність на глобальній арені. Поки гіганти McDonald’s та KFC розширювали мережі в українських обласних центрах, відомий вітчизняний бренд Lviv Croissants здійснив новий стратегічний ривок на ринку Сполучених Штатів Америки.

    Справжньою сенсацією став вихід Lviv Croissants на територію штату Каліфорнія, де у серпні 2026 року запрацював перший заклад мережі у місті Фер-Оукс поблизу Сакраменто. Ця простора локація площею понад 206 квадратних метрів із залою на 54 посадкових місця стала вже четвертим закладом українського бренду в США. Франчайзі виступила українська підприємиця Оксана Мельничук. Загалом компанія вже уклала понад десять франчайзингових угод на американському континенті, налагодивши власне виробництво круасанів у штаті Джорджія та сформувавши локальну команду.

    «Коли ми відкривали перший заклад у США, ми розуміли, що виходимо не просто на новий ринок, а в іншу бізнес-культуру. Найбільшим викликом було знайти баланс між тим, щоб зберегти ДНК бренду і водночас адаптувати його до очікувань американського споживача. Сьогодні ми вже маємо модель, яка дозволяє масштабувати бізнес і впевнено виходити в нові штати», – наголосив керівник відділу розвитку Lviv Croissants USA Олег Кіндзер.

    Тим часом всередині країни продовжується справжній бум відкриттів. Культова мережа «П’яна Вишня» вперше зайшла у Рівненську область, відкривши свій заклад у рівненському ТРЦ «Злата Плаза». Подія викликала колосальний ажіотаж серед місцевих мешканців: лише на саме відкриття завітало понад дві тисячі людей, а презентаційний ролик зібрав понад 120 тисяч переглядів за добу. У цьому ж торговельному центрі заклад Lviv Croissants після капітальної реконструкції збільшив простір для гостей на тридцять відсотків. Позитивну динаміку в Рівному закріпила й корпорація McDonald’s, яка 12 серпня відкрила на вулиці Василя Червонія свій другий міський заклад та перший ресторан з лінією McDrive, довівши загальну кількість працюючих закладів мережі в Україні до 129.

    Своєю чергою компанія KFC посилила позиції у столиці та вперше вийшла на ринок прикордонного регіону. 7 серпня відкрився 27-й столичний ресторан мережі у торговому центрі Globus на Майдані Незалежності. А 22 серпня мережа запрацювала у Чернігові в ТРЦ Hollywood, створивши двадцять п’ять нових робочих місць. Разом із розширенням присутності бренд запустив важливу соціальну програму працевлаштування ветеранів та людей з інвалідністю, залучивши експертів громадських організацій Fight for Right та Veteran Hub для створення безбар’єрного середовища та адаптації військових до мирного життя.

  • «Відключення від розетки»: структури Ахметова раптово скидають масштабну мережу електрозаправок

    «Відключення від розетки»: структури Ахметова раптово скидають масштабну мережу електрозаправок

    Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯСНО Енергоефективність», яке працює на вітчизняному ринку під відомим брендом YASNO, ухвалило стратегічне рішення повністю вийти з бізнесу електрозарядних станцій. Цей інноваційний напрямок тривалий час розвивався під окремим суббрендом YASNO E-Mobility. Про кардинальні зміни в операційній діяльності та переформатування активів офіційно повідомила пресслужба самої енергетичної компанії. Відмова від розбудови інфраструктури для електромобілів стала несподіваним кроком для ринку на тлі загального зростання попиту на екологічний транспорт в Україні.

    Згідно з оприлюдненими даними, керівництво енергопостачальника вважає цей проєкт уже повністю сформованим та незалежним гравцем. Теперішня модель управління вимагає додаткових колосальних фінансових вливань для розширення географії присутності, які більше не збігаються з генеральною лінією розвитку материнського холдингу.

    «Мережа електрозарядних станцій YASNO E-Mobility – це сформований самостійний бізнес із власною операційною моделлю, клієнтською базою та потенціалом подальшого розвитку. Її подальше масштабування потребує особливого фокусу та інвестиційних пріоритетів, відмінних від поточної стратегії YASNO», – зазначили представники компанії.

    Новий курс енергетичного гіганта

    Замість фінансування розширення мережі заправок для електрокарів, ТОВ «ЯСНО Енергоефективність» планує максимально сконцентрувати всі доступні управлінські ресурси та фінансові потоки на більш критичних та пріоритетних для себе напрямках. Основний акцент відтепер буде зроблено на реалізації масштабних енергосервісних проєктів, які мають забезпечити загальну стабільність системи. Крім того, компанія зосередиться на стрімкому розвитку розподіленої генерації та впровадженні інноваційних цифрових рішень. Зокрема, йдеться про системи управління енергообладнанням та загальну енергоефективність у рамках розширення флагманського проєкту YASNO Power.

    Під час надскладного процесу фізичної передачі самих зарядних станцій та масиву цифрових даних новим операторам, головним завданням для холдингу залишатиметься гарантування безперебійної роботи всієї зарядної інфраструктури. У YASNO публічно запевнили, що всі раніше взяті зобов’язання перед діючими клієнтами, а також стратегічними партнерами будуть виконані в повному обсязі без жодних технічних затримок. Водії електромобілів не повинні відчути перебоїв у наданні послуг у період перехідного етапу управління активами.

    Масштаби монополії та воєнні втрати

    Компанія D.Solutions, яка безпосередньо оперує брендом YASNO, є невід’ємною частиною великої енергетичної групи ДТЕК, що належить бізнесмену Рінату Ахметову. Традиційно цей бізнес розвивається у сфері роздрібного постачання електричної енергії та природного газу населенню й комерційному сектору. Паралельно підприємство активно займається встановленням сонячних електростанцій та сучасних систем накопичення електроенергії, що набуло особливої актуальності через тотальну нестабільність об’єднаної мережі в умовах війни.

    Станом на серпень 2026 року статистика компанії ілюструє величезні масштаби покриття: YASNO стабільно обслуговує близько двох з половиною мільйонів побутових споживачів. Основна клієнтська база зосереджена у столиці, а також у Дніпропетровській та Донецькій областях. Крім того, послугами постачальника користуються понад шістдесят чотири тисячі комерційних клієнтів по всій території держави.

    Водночас енергетична інфраструктура холдингу продовжує зазнавати колосальних збитків через інтенсивні бойові дії та постійні обстріли. Нещодавно цілеспрямований російський ракетний удар вщент знищив великий склад YASNO, де зберігалися партії сонячних панелей, критично необхідних для забезпечення автономності об’єктів під час блекаутів. Цей безпековий фактор також міг суттєво вплинути на екстрений перегляд інвестиційних планів керівництвом та змусити компанію акумулювати всі вільні кошти для відновлення базового функціоналу й генерації, замість багатомільйонної підтримки побічних інфраструктурних проєктів на кшталт мережі електрозаправок.

  • Виробники почали використовувати удари по логістиці для посилення ажіотажу навколо своїх товарів

    Виробники почали використовувати удари по логістиці для посилення ажіотажу навколо своїх товарів

     

    Виробники окремих категорій товарів почали використовувати перебої з логістикою після російських ударів по складах і розподільчих центрах, щоб посилювати ажіотаж навколо своєї продукції. Про це редакції повідомило джерело в одному з комітетів Верховної Ради.

    За словами співрозмовника, схема будується на дефіциті окремих позицій, який уже виник. Після удару по великому логістичному хабу з полиць тимчасово зникають конкретні товари, мережі вводять обмеження на їх продаж, а покупці починають закуповувати їх про запас. Виробники, у яких залишаються запаси на заводах або невеликих складах, отримують можливість швидше закрити попит, що вивільнився.

    Відкриті дані підтверджують саму основу цієї ситуації. Після ударів по розподільчих центрах ритейлери справді стикаються з перебоями постачання та тимчасовою відсутністю окремих SKU. Водночас влада попереджає, що ажіотажні закупівлі самі можуть посилювати відчуття дефіциту.

    Водночас публічних доказів того, що конкретні компанії координують таку тактику або навмисно створюють дефіцит, наразі немає. Джерело говорить саме про використання вже наявних логістичних проблем для просування окремих товарних груп.

    Фактично після руйнування ланцюжка «виробник — хаб — магазин» перевагу отримує той, у кого зберігся товар і є можливість швидше доставити його безпосередньо до торгової точки. Це може перетворювати наслідки ударів по логістиці не лише на проблему постачання, а й на фактор перерозподілу попиту між виробниками.

     

  • ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка може потрапити під санкції через бізнес в РФ та міжнародне розслідування

    ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка може потрапити під санкції через бізнес в РФ та міжнародне розслідування

    За інформацією наших джерел, співвласники групи “Інвестиційний капітал Україна” (ICU) Макар Пасенюк та Костянтин Стеценко можуть потрапити під санкції через бізнес в РФ та міжнародне розслідування ініційоване Офісом Генпрокурора у 2025 році.

    Макар Пасенюк та Костянтин Стеценко українські інвестиційні банкіри, співвласники групи “Інвестиційний капітал Україна” (ICU), тісно пов’язані з екс-президентом України Петром Порошенко та екс-главою НБУ Валерією Гонтаревою.

    ФОТО: українські інвест банкіри Макар Пасенюк та Костянтин Стеценко тісно пов’язані з Петром Порошенко та Валерією Гонтаревою

    Наразі правоохоронці вивчають можливу причетність фінансистів Макара Пасенюка та Костянтина Стеценко до державної зради, а Валерію Гонтареву до можливого зловживання службовим становищем.

    Мова йде про кримінальну справу №62025000000000954, яку було відкрито 23 вересня 2025 року.

    Варто відзначити, що з урахуванням того факту, що ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка приймали безпосередню та активну участь у фінансових оборудках пов’язаних із структурами Петра Порошенко, правоохоронці взялись за справу з “особливою увагою”. Так, замість типових 1-2 слідчих, до справи були залучені 13 співробітників ДБР та 5 прокурорів різних рівнів, включно зі старшими прокурорами різних департаментів.

    Але особливість цієї кримінальної справи навіть не в кількості залучених правоохоронців, а в тому, що Офіс Генпрокурора в рамках розслідування у січні 2026 року розіслав офіційні запити про міжнародну правову допомогу до правоохоронних органів Нідерландів, Кіпру та British Virgin Islands (BVI) з проханням надати Україні фінансову звітність компаній та інші необхідні дані групи компаній ICU.

    Тобто розслідування вийшло на міжнародний рівень, а з урахуванням “російської складової”, бізнес модель ICU може зазнати реальних втрат та переслідування уже на території та по законах Європейського Союзу. Нагадаємо, ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка працює одночасно в юрисдикціях Британії, Швейцарії, Кіпру, Еміратів, Нідерландів та BVI.

    ФОТО: Джерело УНІАН, розділ Думки, журналіст Сергій Лямець
    ФОТО: Джерело УНІАН, розділ Думки, журналіст Сергій Лямець
    ФОТО: Джерело УНІАН, розділ Думки, журналіст Сергій Лямець

    А запити стосувались структури усієї групи, включаючи компанії ICU Trading, ICU Holdings, ICU Investment Management, CIS Opportunities Fund та АТ “Банк Авангард”.

    Розслідування ОГП роботи ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка на РФ

    Як повідомляє журналіст Сергій Лямець, головною лінією розслідування ОГП був факт протизаконної співпраці Пасенюка, Стеценка та Гонтаревої з росіянами. Слідчі припускають, що такі факти існували, і фігуранти з метою збагачення могли навмисно здійснювати дії на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.

    Зокрема, за інформацією Сергія Лямця, в матеріалах слідстває є наступні формулювання:

    (1) “Група компаній Інвестиційний капітал Україна має стійкий фінансовий зв’язок із фінансовими компаніями країни агресора РФ, починаючи із свого заснування та продовжує його, незважаючи на повномасштабну збройну агресію відносно України і впроваджених національних та міжнародних санкцій”.

    (2) “Група компаній Інвестиційний капітал Україна має стійкий фінансовий зв’язок фінансовими компаніями країни агресора РФ, починаючи із свого заснування та продовжує його. Незважаючи на повномасштабну збройну агресію відносно України і впроваджених національних та міжнародних санкцій. Так, станом на 2014 рік власником 22,74% компанії ICU Holdings Limited була компанія нерезидент Cordova Management Ltd, власником якої є Улютіна Г.О. дружина заступника голови Зовнішторгбанку росії (ВТБ) Юрія Соловйова, а компанія Quillas Equities, яка також належна останьому, надавала багатомільйонні позики Keranto Holdings Ltd, яка, в свою чергу, знаходиться під контролем Пасенюка М.Ю. та Стеценка К.В.”.

    (3) “В кінці лютого 2018 року компанія Хоmeric Holdings Ltd, яка знаходиться під контролем Пасенюка М.Ю. та Стеценка К.В., стала власником 35,02% компанії Burger King Russia (Cyprus) Ltd, продавцем пакету виступила структура ВТБ. Засновником Xomeric Holdings Ltd виступає зареєстрована на Британських Віргінських островах CIS Opportunities Fund SPC Ltd. Ліцензію на управління фондами в інтересах CIS Opportunities Fund SPC Ltd має зареєстрована на тих же островах ICU Investment Management Ltd. Компанії Burger King Russia (Cyprus) Ltd c власником мережі закладів харчування у країні агресорі – РФ, і сплачує податкові платежі, з яких фінансується збройна агресія відносно України”.

    (4) “Є підстави вважати, що починаючи з 2014 року і дотепер, Гонтарева В.О., Стеценко К.В. та Пасенюк М.Ю. та інші невстановлені на теперішній час громадяни України, умисно і за попередньою змовою, з метою власного збагачення, вчиняють дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній безпеці України, які полягають у економічній взаємодії з компаніями, що підконтрольні резидентам держави-агресора та підсанкційним особам, володінні компаніями котрі здійснюють свою діяльність і сплачують податки на території російської федерації, тим самим, надають країні агресору російській федерації, її організаціям та їх представникам, допомогу у проведенні підривної діяльності проти України”.

    ICU, Валерія Гонтарева та активи росіян, екс-президентів Віктора Януковича і Петра Порошенко

    ФОТО: Валерія Гонтарева – джерело: сайт 24.ua

    Валерія Гонтарева керувала Нацбанком з 2014 по 2018 рік та відома “банкопадом”, рядом “корупційних кейсів” та “втечею” до Лондона.

    Пред приходом в Нацбанк, Гонтарева показово продала свою частку в ICU, але як показують матеріали розслідування “розлучення було фіктивним”.

    “За даними слідства, Гонтарева В.О. продовжила здійснювати фактичний контроль над діяльністю вказаних компаній та використовувати їх для отримання неправомірної вигоди для себе. Досудовим розслідуванням встановлено, що з моменту створення групи компаній Інвестиційний капітал Україна її діяльність системно фінансувалася структурами, пов’язаними з російською федерацією та її керівництвом, зокрема Зовнішторгбанком росії (ВТБ Банк / VTB Bank)” – цитата з рішення Печерського суду міста Києва, де розглядалась справа ICU.

    Нагадаємо, що екс-заступник голови ВТБ Юрій Соловйов був близьким другом Валерії Гонтаревої, а його дружині Галині Улютині належала чверть ICU. Тобто звинувачення мають під собою реальний ґрунт.

    Варто відзначити, що після Євромайдану ICU представляла Порошенка в кількох великих угодах, включно зі створенням “сліпого” трасту під управлінням Rothschild, врегулюванням справи Липецької фабрики, переговорами про купівлю телеканалів, угодами в енергетиці та багатьма іншими.

    Водночас, ICU асоціюється не лише з Януковичем та Порошенком, а в окремих епізодах перетиналася з екс-власником “Гулівера” Віктором Поліщуком, дружину якого називають родичкою екс-президента РФ Дмитра Медведєва.

    Тобто у розпорядженні українських правоохоронців велика доказова база контактів співвласників ICU з росіянами, що чітко зазначено в рішенні Печерського суду від 11 грудня 2025 року: “Група компаній Інвестиційний капітал Україна має стійкий фінансовий зв’язок із фінансовими компаніями країни агресора РФ, починаючи із свого заснування та продовжує його, незважаючи на повномасштабну збройну агресію відносно України і впроваджених національних та міжнародних санкцій”.  

    ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка та російські бургери

    Але якщо “обслуговування ICU інтересів сім’ї Януковича, та контакти з росіянами по лінії Юрія Соловйова та оточення екс-президента РФ Дмитра Медведєва” можна списати більш ранні контакти, то поточне володіння та управління  Burger King Russia це кейс який важко ігнорувати.

    Нагадаємо, у лютому 2018 року пов’язана з ICU кіпрська Xomeric Holdings придбала у структури російського державного ВТБ ще 16,62% Burger King Russia. До цього їй уже належало 18,4%, тому після угоди пакет зріс до 35,02%, а Xomeric стала найбільшим окремим акціонером російського Burger King. За проданий пакет ВТБ отримав близько 4,6 млрд рублів — приблизно 80 млн доларів за тодішнім курсом.

    Після початку повномасштабного вторгнення у березні 2022 року ICU повідомила, що вирішила вийти з Burger King Russia і що угода вже перебуває на “завершальному етапі”. Але як вияснили журналісти BBC ICU зберіг свою частку бізнесу в РФ незважаючи на гучні заяви про вихід.

    ФОТО: Скріншот BBC

    У вересні 2025 року головна компанія Burger King Russia (Cyprus) Ltd покинула Кіпр і була перереєстрована у спеціальному адміністративному районі Калінінградської області як МКООО «БКР». Саме ця структура продовжила володіти практично всім російським оператором Burger King.

    Тобто у 2025-му холдинг “переїжджає” безпосередньо до Росії, після чого імена його власників зникають із публічного простору, що дозволяє ICU зберегти актив та уникати санкцій Європейського Союзу.

  • Захоплення українських підприємств, землі та бізнесу на окупованих територіях

    Захоплення українських підприємств, землі та бізнесу на окупованих територіях

    Російська система власності на окупованих територіях стосується не лише підприємств. Під неї потрапляють і квартири звичайних людей. В одному з будинків, які досліджувала BBC Verify, до відповідного списку потрапила 61 квартира. Їхні власники не зникли, багато хто виїхав із міста під час боїв, а їхні адреси та право власності були відомі. Але для нової адміністрації цього виявилося недостатньо. Щоб зберегти право на житло, власник мав підтвердити його вже всередині російської системи, а відсутність російської реєстрації стала однією з підстав для визнання майна «безхазяйним».

    Далі запускається адміністративна процедура. Адресу публікують, власнику дають строк для звернення, збирають відомості з реєстрів і комунальних служб, після чого майно можуть зареєструвати як безхазяйне та передати до суду. У разі позитивного рішення квартира стає муніципальною власністю. Human Rights Watch, дослідивши понад 300 рішень російських судів на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, встановила, що в розглянутих справах суди часто ігнорували докази того, що власник відомий і доступний, і визнавали відсутність російської реєстрації достатньою підставою для передачі майна муніципалітету. Загалом правозахисники виявили 8 116 доступних судових справ щодо таких вилучень із березня 2024 року до січня 2026-го.

    На рівні окремої квартири це виглядає як суперечка про власність, але на рівні всієї території йдеться про створення нового реєстру майна. За даними, які HRW зафіксувала зі заяв російської влади у серпні 2025 року, у чотирьох окупованих областях було зареєстровано 4,6 млн об’єктів нерухомості, і ще 550 тис. об’єктів виявили без документів. Це не означає, що 550 тис. об’єктів уже конфісковані, ідеться про нерухомість, яку не вдалося підтвердити документами. Водночас саме такі записи стають матеріалом для подальшої роботи системи.

    З підприємствами відбувається схожий процес, тільки замість адреси квартири з’являється юридична особа. Спочатку український бізнес опиняється під контролем окупаційної адміністрації, потім для нього створюється російська реєстрація, призначається керівництво, відкривається податковий контур, з’являються договори та розрахунки. Після цього вже не обов’язково фізично вилучати кожну гривню чи кожен верстат, підприємство починає працювати за новими правилами. Разом із належністю окремих активів змінюється і сама економічна інфраструктура території — від права власності та кадастрового обліку до податків, логістики, торгівлі та вивезення продукції.

    Перереєстрація як перший крок до захоплення власності

    Перш ніж нова влада починає розпоряджатися активами, їй необхідно визначити, які саме об’єкти існують і кому вони належать у межах її законодавства. Тому одним із перших інструментів стає облік. Із нерухомістю механізм найбільш очевидний. Російська влада вимагає від власників української нерухомості перереєструвати права в російському реєстрі. Для тих, хто перебуває за межами окупованої території, це створює окрему проблему: Human Rights Watch встановила, що на практиці посадовці регулярно відмовлялися приймати українські паспорти, а жоден з опитаних власників українських паспортів не зміг зареєструвати майно за російськими правилами — ні особисто, ні через законного представника. Після визнання об’єкта «безхазяйним» оскаржити цей статус могли лише власники російських паспортів. Спочатку федеральне законодавство вимагало перереєстрації до січня 2028 року, наприкінці 2025 року цей строк перенесли на 1 липня 2026 року. The New York Times окремо зафіксувала, що без російського свідоцтва власник ризикує втратити житло.

    Саме на прикладі маріупольських квартир видно, як відсутність російської реєстрації перетворюється з адміністративної проблеми на підставу для вилучення майна. HRW описала 16 випадків, коли влада визнавала майно українців «безхазяйним», хоча особа власника була відома. У промисловості замість квартири з’являється підприємство. Після захоплення Мелітополя така процедура торкнулася групи «Гідросила». Український суд у справі №333/8297/23 встановив обставини, пов’язані з приходом представників окупаційної адміністрації на підприємства групи в червні 2022 року та подальшим переходом їхньої діяльності в російський правовий контур. Novaya Gazeta Europe зафіксувала, що 3 червня 2022 року військові зайшли на майданчики групи в Мелітополі, усунули охорону й оголосили зміну керівництва, наступного дня український власник повідомив про втрату контролю над активами в Запорізькій області. Українська юридична особа при цьому продовжувала існувати в українському реєстрі.

    Російська реєстрація не робить зміну власника законною. Вона створює нову юридичну оболонку навколо вже наявного майна, через яку на окупованій території можна продовжувати господарську діяльність. У такої компанії є директор, податковий номер, звітність, контрагенти та право укладати договори за російськими правилами. У результаті українське підприємство і нова російська компанія можуть бути пов’язані з одним і тим самим майном, але юридично існують у двох різних системах.

    Саме такі паралельні контури виявила Novaya Gazeta Europe, дослідивши у 2023 році 1 150 компаній у Мелітополі, Бердянську, Маріуполі, Лисичанську та Сєвєродонецьку. 80% компаній уже існували в українському реєстрі до приходу російських військ. Серед них були промислові та аграрні підприємства, елеватори, харчові виробництва, ринки, аптеки, торговельні центри. Із 262 компаній, щодо яких російський реєстр розкривав дані про засновників, журналісти змогли встановити зміну власника у 20. Серед ідентифікованих нових власників більшість становили громадяни Росії, помітну роль відігравали підприємці з Москви, Ростовської області та Криму.

    Водночас цей реєстр не дає змоги точно визначити, скільки активів справді змінили власника. У більшості записів власник взагалі не вказаний. Тому 1 150 компаній не можна автоматично вважати активами, що перейшли до російських власників. Десь змінився власник, десь лише директор, а в окремих випадках замість української компанії зареєстрували нову або передали майно державному чи муніципальному оператору. Механізм залежить від конкретного активу. Але результат у багатьох випадках однаковий, майно отримує нового контролера і продовжує використовуватися вже за російськими правилами.

    Хто отримує контроль над активами

    На окупованих територіях поступово сформувалося кілька груп, які отримують доступ до українських активів. Це російські та регіональні державні структури, муніципалітети, компанії з Росії та Криму, нові місцеві юридичні особи та керівники, які погодилися працювати у створеній окупаційною владою системі. Їхні ролі відрізняються. Держава може оголосити підприємство «націоналізованим», але передати його конкретній компанії. Муніципалітет може отримати квартиру, а потім заселити туди іншу людину. Нове ТОВ може працювати на старому виробничому майданчику, не будучи доведеним кінцевим власником самого майна. Директор підприємства може зберегти посаду, але вже в російській юридичній особі.

    Це особливо добре видно на прикладі Токмацького гранітного кар’єру. За розслідуванням Novaya Gazeta Europe, у червні 2022 року на територію кар’єру зайшли озброєні люди разом із представниками військової адміністрації, власник і директор відмовилися співпрацювати, після чого актив захопила окупаційна адміністрація. У листопаді кар’єр з’явився в російському реєстрі з новим засновником — кримською компанією. Виписка з реєстру не відповідає на головне питання — хто зрештою контролює економічний потік від видобутку. Для цього потрібно відстежувати зміни засновників, директорів і пов’язаних компаній протягом кількох років.

    Схожа конструкція виникла навколо Мелітопольського молокозаводу. За тим самим розслідуванням, навесні 2022 року окупаційна адміністрація захопила підприємство, наприкінці листопада завод відновив роботу вже під «тимчасовою адміністрацією» і був орієнтований на поставки до окупованого Донбасу, Криму та Краснодарського краю. Саме виробництво не зникло, але його корпоративний контур виявився пов’язаним із російським ринком.

    Сільське господарство демонструє цю модель у ще більшому масштабі. Незалежне видання «Важные истории», яке розслідує дії російської влади і через це визнане нею «іноагентом», підрахувало, що з лютого 2022 року на окупованих територіях зареєстрували 892 сільськогосподарські компанії, більше ніж половину з них відкрили підприємці з російських регіонів. Окремо те саме видання нарахувало 63 підприємства, основний вид діяльності яких пов’язаний із переробкою та торгівлею металобрухтом, зокрема на території Маріуполя, Донецька, Мелітополя та Луганська. Це не дозволяє стверджувати, що кожен гектар або кожен кілограм металу опинився у конкретного російського бізнесмена. Але дає змогу побачити, як навколо українських активів формується нова мережа юридичних осіб.

    Окремим механізмом стало зовнішнє управління, за якого власність і контроль можуть розходитися. Такий підхід з’явився на окупованій частині Донбасу ще у 2017 році, коли підприємства з українськими власниками передавалися під «зовнішнє управління». Після 2022 року схожі рішення застосовувалися в Запорізькій області. У Бердянську під контроль окупаційної системи потрапляли підприємства, пов’язані з групою Олександра Пономарьова, зокрема «Азмол» і «Бердянські жниварки». За даними слідства та розслідування «Схем», ці компанії перереєстрували за російським законодавством, згодом управління окремими активами переходило між структурами окупаційної адміністрації.

    Якщо просто скласти список «націоналізованих підприємств», можна втратити сам механізм. Зовнішнє управління дає змогу державі контролювати виробництво, призначати адміністрацію та розпоряджатися продукцією ще до того, як питання кінцевого власника буде остаточно оформлене. Тому в одного активу може бути одразу кілька сторін, які виконують різні функції: адміністрація, яка його вилучила, державне підприємство, яке ним управляє, комерційна компанія, яка продає продукцію і людина, яка фактично отримує дохід.

    Доля українських активів після захоплення

    Не кожне захоплене українське підприємство продовжує існувати у тому самому вигляді, лише з російським власником. На місці «Гідросили» з’явився російський юридичний контур, через який вели господарську діяльність. На ММК імені Ілліча частина обладнання й продукції стала об’єктом вивозу та продажу, паралельно з демонтажем. «Азовсталь» як повноцінний металургійний комплекс після руйнування не відновлена. Токмацький кар’єр після захоплення з’явився в російському реєстрі як діюче підприємство. Сільськогосподарські землі використовуються для вирощування продукції. Бердянський порт працює передусім як інфраструктура для вивезення вантажів.

    Де виробництво ще працює, його зазвичай не чіпають фізично. Змінюють реєстрацію, керівництво і коло покупців. Цех лишається на місці, але вже як частина російського обороту. У машинобудуванні цей розрив особливо різкий, українські постачальники й замовники зникають, на їхнє місце заходять російські. Там, де завод зруйнований або невигідний як ціле, його розбирають. У Маріуполі металургійні комбінати після облоги вже не відновлювали як єдиний виробничий комплекс. Обладнання знімали, метал і брухт вивозили, майданчики залишали під інші проєкти. В інших випадках забирають не саме підприємство, а ресурс, який воно тримало. Через це окупована економіка не виглядає як низка «перезапущених» українських заводів.

    На маріупольських металургійних підприємствах це видно особливо добре. Незалежні розслідування фіксували демонтаж обладнання і вивезення металу. WSJ писала про розбирання обладнання на заводах, а Metinvest оцінював вартість демонтованої лінії у $220 млн. Ці процеси можуть відбуватися паралельно: частина активу використовується, інша вивозиться. У сільському господарстві виникає інша проблема — фізичне походження продукції. Якщо зерно вирощене на території, яка до окупації належала українському підприємству, а потім вивезене через Бердянськ, його подальший маршрут уже може виглядати як звичайна російська експортна операція.

    Розслідування NGL.media та KibOrg на основі документів Бердянського порту дало змогу ідентифікувати 20 суден, які здійснили 85 рейсів у 2024–2025 роках. У документах фігурувало понад 420,6 тис. тонн аграрної продукції. Серед напрямків були Туреччина, Єгипет, Лівія, Ліван, Сирія, Саудівська Аравія та Бангладеш. Три російські компанії — липецький «Барс», кримське «Селектагро» та московська «Первая Торговая Компания» — найчастіше користувалися портом.

    У такому випадку можна відновити цілий економічний ланцюг: земля, врожай, елеватор, порт, судно, російський порт, іноземний покупець. Перереєстрація потрібна тут не лише для того, щоб внести нову назву до реєстру, а й для того, щоб включити фізичний ресурс у нову систему договорів, податків, перевезень і розрахунків.

    Вбудовування в російську систему, податки, контракти та логістика

    На цьому етапі підприємство вже не виглядає просто як «український завод, який Росія захопила». Воно стає учасником російської економіки, має російську юридичну особу, працівників із російськими трудовими відносинами, податкову звітність, нові документи на товар, договори з постачальниками та покупцями, а також податкові зобов’язання перед російським бюджетом.

    Окремої незалежної звірки всіх податкових надходжень чотирьох окупованих областей за 2024 рік у неросійських реєстрах немає. Натомість видно інший бік тієї самої бюджетної конструкції. Reuters підрахував, що на розвиток чотирьох окупованих областей Росія виділила близько $11,8 млрд федеральних коштів на 2024–2026 роки. Foreign Affairs наводить оцінку, що у 2023 році федеральні трансферти становили близько 90% бюджетів цих областей. Нова економіка одночасно збирає податки всередині регіону і отримує фінансування з російського бюджету. Тому податкові надходження не можна розглядати окремо від трансфертів.

    У 2023 році Novaya Gazeta Europe підрахувала, що від початку повномасштабної війни окуповані регіони вже розмістили державних замовлень щонайменше на 43 млрд рублів. Кошти спрямовувалися на будівництво, інфраструктуру, ремонт, комунальні послуги та інші роботи. Так виникає ще один ринок, якого до окупації в такому вигляді не існувало: російська держава стає головним замовником, а доступ до державних контрактів отримують нові юридичні особи.

    У результаті формується замкнена схема: Росія фінансує інфраструктуру території з федерального бюджету, місцеві підприємства сплачують податки до російської системи, державні та комерційні структури отримують контракти, виробники постачають товари вже російським замовникам, а частина продукції експортується через російську логістику.

    Для окремих галузей при цьому існують власні ланцюги. Вугілля з окупованого Донбасу проходить через компанії Ростовської області й далі може потрапляти на експорт. Зерно із Запорізької області рухається через елеватори та Бердянський порт. Метал із Маріуполя може перероблятися або вивозитися у вигляді продукції та брухту. Машинобудівне підприємство в Мелітополі отримує можливість працювати з російськими заводами та постачальниками.

    Економіка після окупації, що залишиться після російської системи

    Крим показав, що після окупації проблеми з майном і бізнесом не закінчуються разом із поверненням території. Після 2014 року Україні довелося окремо розбиратися з підприємствами, які перереєструвалися за російськими правилами, бізнесом, що виїхав на материк, майном, яке залишилося в Криму, та операціями, проведеними за роки окупації. Після 2022 року таких історій буде набагато більше. Російська система за ці роки охопила промислові підприємства, землю, житло, порти, торгівлю та місцевий бізнес. Одні активи продовжують працювати, інші зруйновані або розібрані, частина майна змінила користувачів чи взагалі залишила територію.

    Тому одного рішення про повернення власності буде недостатньо. Для підприємства доведеться встановити, що сталося з його обладнанням, продукцією та виробництвом. Для землі — хто нею користувався і що з неї вивезли. Для порту — які вантажі через нього проходили і куди вони прямували. Для житла — хто володів ним до окупації, які документи з’явилися після неї та хто користувався квартирою.

    В одному активі можуть одночасно перетинатися кілька таких історій. Український власник може залишатися в реєстрах, російська компанія — працювати на його підприємстві, обладнання — бути вивезеним, а продукція — проданою через інших контрагентів. Повернення одного елемента не вирішить автоматично питання з рештою. Крим уже показав, наскільки довгим може бути цей процес. Після 2014 року йшлося не лише про повернення майна, а й про бізнес, який залишився на окупованій території або переніс діяльність в Україну. Після 2022 року до цього додалися великі промислові підприємства, аграрні активи, порти та цілі виробничі ланцюги.

    Тому оцінювати наслідки окупації лише за кількістю захоплених підприємств чи квартир буде недостатньо. За кожним активом стоятиме окрема історія: що з ним зробили, хто ним користувався, що з нього отримали і що залишилося після цього. Росія за роки окупації змінила не тільки записи про власність. Вона включила українські активи в іншу систему виробництва, торгівлі та розрахунків. Після деокупації доведеться повертати їх не просто з одного реєстру в інший, а розбирати весь цей ланцюг назад.

     

  • Новий удар по гаманцях Кремля: Київ вимагає від Брюсселя жорстких санкцій проти металургійних гігантів Лісіна та Потаніна

    Новий удар по гаманцях Кремля: Київ вимагає від Брюсселя жорстких санкцій проти металургійних гігантів Лісіна та Потаніна

    Офіційний Київ переходить у рішучий дипломатичний наступ на санкційному фронті, намагаючись не допустити послаблення міжнародного економічного зашморгу довкола російської воєнної машини. Після вкрай суперечливого рішення Європейського Союзу щодо виключення з чорних списків двох одіозних мільярдерів Алішера Усманова та Михайла Фрідмана, українська влада запропонувала західним партнерам асиметричну відповідь. Україна офіційно ініціювала внесення до наступного пакета персональних обмежень двох інших впливових стовпів російського олігархату – власника активів Новолипецького металургійного комбінату Володимира Лісіна та керівника гірничо-металургійного гіганта «Норнікель» Володимира Потаніна. Уповноважений президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк підкреслив, що діяльність підприємств цих магнатів у сталеливарній та нікелевій галузях забезпечує колосальні фінансові вливання у воєнну економіку агресора. Внесення обох бізнесменів до санкційного переліку дозволить нарешті надійно перекрити прямий доступ їхніх корпорацій до надприбуткової торгівлі з європейським ринком.

    Досі обом мільярдерам дивовижним чином вдавалося уникати західних обмежень завдяки глибокій індивідуальній інтеграції їхнього бізнесу в економічний простір країн континенту. Металургійна імперія Лісіна володіє стратегічними потужностями з переробки сталі в бельгійському регіоні Валлонія, що змушувало офіційний Брюссель послідовно ветувати запровадження персональних санкцій заради збереження робочих місць на місцевих заводах. Крім того, виробничі майданчики комбінату розгорнуті у французькому Страсбурзі, італійській Вероні та данському Фредеріксверку, формуючи потужне промислове лобі всередині Європи. Аналогічним імунітетом користувався і володар кольорових металів Володимир Потанін: європейські автогіганти та високотехнологічні підприємства залишаються критично залежними від постачань російського нікелю та паладію, що тривалий час розв’язувало олігарху руки для подальшого збагачення та агресивної експансії навіть у розпал повномасштабного вторгнення.

    Нова українська ініціатива набула особливої актуальності на тлі скандальних кулуарних домовленостей, через які Рада Європейського Союзу, попри пролонгацію загальних санкцій на три роки, пішла на вимушену амністію щодо попередніх фігурантів чорного списку. Вирішальну роль у виведенні з-під обмежень зіграла позиція Парижа, який пояснив свою поступку специфічними міркуваннями національної безпеки. Як з’ясувалося згодом, за лаштунками європейської дипломатії розгорнулася складна геополітична угода з Азербайджаном: в обмін на зняття санкцій із російського мільярдера влада в Баку погодилася негайно звільнити кількох ув’язнених європейців, зокрема французького громадянина, засудженого за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві.

    Такий прецедент розмивання санкційного тиску викликав неабияку тривогу в Києві, проте водночас відкрив унікальне вікно можливостей для нових юридичних кроків. Українські дипломати переконані, що компроміс щодо попередніх олігархів має бути обов’язково компенсований ще болючішими ударами по промислових магнатах агресора, чиї податки перетворюються на ракети. Брюссель постав перед принциповим іспитом: чи знайде об’єднана Європа політичну волю відмовитися від російської металургійної сировини, позбавивши поплічників диктатора мільярдних прибутків на європейській землі.

  • «Бізнес усе одно платить»: між Readeat і «Новою поштою» спалахнула публічна суперечка

    «Бізнес усе одно платить»: між Readeat і «Новою поштою» спалахнула публічна суперечка

    Між співвласником «Нової пошти» Володимиром Поперешнюком та засновником книгарні Readeat Дмитром Феліксовим виникла публічна суперечка через можливе підвищення податків для фінансування страхування бізнесу від наслідків російських атак. Поштовхом стала заява Поперешнюка проти ідеї збільшити ПДВ із 20% до 21%.

    «Бізнес усе одно платить»: між Readeat і «Новою поштою» спалахнула публічна суперечка

    Бізнесмен заявив, що підвищувати податки заради допомоги підприємцям — це фактично змушувати сам бізнес оплачувати власну підтримку. На його думку, держава мала б діяти навпаки: надавати податкові знижки постраждалим компаніям, проводити дерегуляцію, скорочувати державні витрати та кількість чиновників.

    На допис Поперешнюка відреагував Дмитро Феліксов. Він нагадав про російський удар по терміналу «Нової пошти», де розміщувався склад Readeat із книжками сотень українських видавництв. Після атаки «Нова пошта», за словами підприємця, заявила про готовність компенсувати втрати, однак остаточний механізм виплат досі узгоджується.

    «Бізнес усе одно платить»: між Readeat і «Новою поштою» спалахнула публічна суперечка

    Водночас Феліксов стверджує, що після цього Readeat зіткнувся зі зростанням вартості послуг «Нової пошти» та скасуванням частини знижок, які залежали від обсягів співпраці.

    Саме тут підприємець побачив суперечність із позицією Поперешнюка.

    «І я от читаю цей допис та думаю: а чим економічно така модель відрізняється від описаної вами?» — звернувся Феліксов до співвласника «Нової пошти». За його логікою, Readeat постраждав від російського удару, очікує компенсації, але паралельно змушений більше платити за послуги компанії, яка цю компенсацію обіцяє.

    Феліксов назвав це «певним дисонансом»: частину наслідків війни бізнес зрештою все одно оплачує сам — лише не через податок, а через збільшення своїх операційних витрат. Це оцінка засновника Readeat; у наведеному матеріалі відповіді «Нової пошти» на його конкретні претензії щодо тарифів немає.

    Сам Поперешнюк і раніше закликав уряд не збільшувати податковий та регуляторний тиск на компанії, які потерпають від російських атак. Він пропонував запроваджувати для таких підприємств податкові послаблення та мораторій на підвищення податків.

    Для Readeat суперечка відбувається на тлі непростого року. У 2026-му Феліксов відмовився від масштабування мережі та намагався продати книгарні біля «Арсенальної» та у ЖК «Комфорт Таун». Покупців не знайшли, тому обидві точки у вересні закрили. За словами підприємця, вони давали лише 3% і 2% загального виторгу та працювали на межі збитковості.

    Таким чином, дискусія про один додатковий відсоток ПДВ переросла у значно ширше питання: хто зрештою має оплачувати ризики війни для бізнесу — держава, споживачі чи самі підприємці через податки й тарифи.

  • Рік великих переносів: чому девелопери масово заморожують відкриття амбітних ТРЦ у Києві та на заході України

    Рік великих переносів: чому девелопери масово заморожують відкриття амбітних ТРЦ у Києві та на заході України

    Український ринок торгівельної нерухомості зіткнувся із серйозною корекцією масштабних планів, перетворюючи поточний дві тисячі двадцять шостий рік на період затяжних пауз і вимушених переносів. Початкові оптимістичні прогнози девелоперів, які розраховували на рекордний будівельний бум та анонсували запуск одразу двадцяти двох нових торговельно-розважальних центрів по всій території держави, розбилися об сувору економічну та воєнну дійсність. Замість очікуваного параду гучних урочистих відкриттів галузь опинилася в ситуації масового перегляду календарних графіків. Більшість амбітних флагманських проєктів як у столичному регіоні, так і у відносно спокійних західних областях були офіційно відтерміновані, а їхня потенційна здача в експлуатацію перенесена щонайменше на дві тисячі двадцять сьомий рік.

    Найпоказовішим прикладом девелоперської кризи стала українська столиця, де забудовники змушені вкотре відкладати запуск об’єктів із багатомільйонними інвестиціями. Зокрема, чергового гальмування зазнав грандіозний мегамолл Ocean Mall, який уже багато років утримує статус одного з найбільших і найтриваліших довгобудів Києва. Комплекс, покликаний стати ключовим магнітом для світових брендів та сотень тисяч відвідувачів, знову залишається із зачиненими дверима. Аналогічна сумна доля спіткала й інші знакові столичні ініціативи: відтерміновано введення в дію інноваційного торгово-розважального комплексу White Lines, а також багатофункціонального комплексу «Пасаж». Проте проблема вийшла далеко за межі головного мегаполіса – на заході країни, який тривалий час вважався найбільш безпечним і привабливим гаванем для капіталовкладень, девелопери так само синхронно посувають дати здачі торгівельних площ.

    Причини такої системної стриманості лежать у площині складного комплексу викликів, з якими щодня стикається вітчизняний девелопмент. Постійні безпекові загрози, регулярні повітряні тривоги, що паралізують торговельні центри, хронічний дефіцит електроенергії через руйнування енергосистеми та колосальний дефіцит кваліфікованої робочої сили на будівельних майданчиках через мобілізаційні процеси суттєво уповільнюють темпи робіт. Окрім того, серйозну роль відіграє й позиція міжнародних ритейлерів, які вкрай обережно підходять до підписання нових договорів оренди та відкриття нових флагманських магазинів у країні під час війни. Висока вартість будівельних матеріалів, ускладнена імпортна логістика та здорожчання кредитного ресурсу змушують інвесторів обирати тактику вичікування та консервації активів замість ризикованого поспішного запуску.

    Попри очевидне сповільнення темпів експансії, девелоперська спільнота не полишає розпочатих ініціатив, сприймаючи поточну паузу як необхідний крок для збереження бізнесу. Забудовники фокусуються на повільному, але якісному завершенні внутрішніх інженерних мереж, облаштуванні надійних підземних паркінгів подвійного призначення, здатних виконувати роль комфортних укриттів, а також встановленні потужних генераційних систем для автономного енергозабезпечення майбутніх об’єктів. Ринок комерційної нерухомості поступово трансформується та адаптується до вимог часу, сподіваючись, що наступного року макроекономічна стабільність і покращення безпекового клімату дозволять нарешті втілити в життя всі грандіозні задуми та повернути інтерес платоспроможних відвідувачів до сучасних шопінг-просторів.

  • Елітні квадрати, таємні автопарки та мисливські угіддя: які приховані активи виявили у родини міністра Кіма

    Елітні квадрати, таємні автопарки та мисливські угіддя: які приховані активи виявили у родини міністра Кіма

    Призначення колишнього очільника Миколаївської обласної державної адміністрації Віталія Кіма на посаду міністра у справах ветеранів привернуло пильну увагу громадськості та розслідувачів до реального способу життя та майнових статків нового члена уряду. Політик, який здобув широку популярність на початку повномасштабного вторгнення завдяки оптимістичним відеозверненням та обороні південного регіону, прийшов у владні кабінети з великого бізнесу, зокрема з будівельного девелопменту. Проте результати детального аналізу майнового стану посадовця виявили цілу низку наддорогих активів вартістю в сотні тисяч доларів, якими родина урядовця може користуватися у повсякденному житті, але які чомусь опинилися за межами його офіційних декларацій про доходи.

    Найбільш резонансною знахідкою стало придбання влітку дві тисячі двадцять п’ятого року елітної нерухомості в одному з найдорожчих житлових комплексів столиці «Новопечерські Липки». Компанія «Медіа Група», яка належить дружині посадовця Юлії, оформила право власності на простору квартиру площею понад сто квадратних метрів та паркомісце. Ринкова вартість такого житла без урахування ремонту разом із паркінгом оцінюється щонайменше у триста п’ятдесят тисяч доларів. Водночас відкриті фінансові реєстри свідчать, що діяльність фірми протягом тривалого часу була нульовою, що викликає закономірні питання щодо реальних джерел походження коштів на подібну покупку. Попри регулярну фіксацію біля комплексу автомобілів представницького класу на номерах прикриття, схожих на орендований посадовцем транспорт, сам міністр категорично заперечує факт проживання у новобудові. Чиновник стверджує, що нерухомість була придбана компанією у кредит, а доходи забезпечувалися діяльністю фізичної особи-підприємця його дружини. Втім, фінансові звіти самого посадовця лише посилюють сумніви: за підсумками того ж року родинні заощадження не зменшилися, а навпаки зросли на шість з половиною мільйонів гривень, практично дорівнюючи всьому сукупному річному доходу сім’ї до сплати податків.

    Не менш заплутаною виявилася ситуація і з преміальним автопарком. На придбаному паркомісці журналісти помітили кросовер Porsche Macan, яким користувалася дружина міністра і на якому вона раніше отримувала штрафи. Цей автомобіль записаний на будівельну структуру давнього бізнес-партнера Кіма, котрий наразі виїхав за межі держави, залишивши незавершені будівельні об’єкти. Посадовець пояснив відсутність транспорту в документах тим, що оренда тривала менше встановленого законом ста вісімдесятиденного терміну для обов’язкового декларування, хоча сам номінальний власник стверджував про передачу машини в користування ще кілька років тому. Аналогічними правилами міністр пояснив і періодичну появу біля комплексу іншого елітного позашляховика, оформленого на його колишню дружину.

    Окремим масштабом вражає історія навколо підприємства «Канівське лівобережне мисливське господарство» на Черкащині, у користуванні якого перебуває близько вісімнадцяти тисяч гектарів заповідних угідь. Посадовець ніколи не приховував своєї пристрасті до полювання, і саме влітку дві тисячі двадцять п’ятого року контроль над цією величезною базою перейшов до його давнього ділового соратника та колишнього помічника одного з народних депутатів. Номінальний співвласник відверто зізнався, що особисто не захоплюється мисливством і навіть не знає свого партнера, припустивши, що Кім може відвідувати територію у супроводі впливових гостей, яких воліють не афішувати перед суспільством. Цей клубок сумнівних оформлень, елітної власності та заплутаних фінансових пояснень формує серйозний репутаційний виклик для новопризначеного урядовця, ставлячи під сумнів доброчесність декларування статків серед вищих державних службовців.