Hronikanovostej.com

Категорія: Точка зору

  • «Не уявляю, як це реалізувати»: офіцер ЗСУ пояснив, чому ротація кожні 2 місяці може залишитися лише наказом

    «Не уявляю, як це реалізувати»: офіцер ЗСУ пояснив, чому ротація кожні 2 місяці може залишитися лише наказом

    Ініціатива про регулярну ротацію українських військових на передовій кожні два місяці виглядає логічною з точки зору збереження боєздатності армії, однак її практична реалізація стикається з серйозними викликами. Про це відверто заявив капітан ЗСУ Данило Яковлев, коментуючи наказ головнокомандувача Олександра Сирського щодо обов’язкових ротацій.

    За словами військового, головна проблема — критична нестача піхоти, яка фактично тримає лінію фронту. Саме ці підрозділи несуть найбільше навантаження, живуть у бліндажах і постійно перебувають під вогнем. Без достатньої кількості особового складу забезпечити регулярну заміну бійців на позиціях практично неможливо.

    Капітан підкреслює, що для повноцінної ротації потрібен значно більший людський ресурс. І хоча щомісяця до лав армії вдається залучати приблизно 20 тисяч осіб, цього недостатньо, аби компенсувати втрати, виснаження та потреби фронту. До того ж частина мобілізованих залишає службу самовільно, що ще більше ускладнює ситуацію.

    Окремо Данило Яковлев звернув увагу на психологічний фактор: значна частина військових, які тривалий час перебувають на фронті, прагнуть демобілізації. За його словами, навіть суттєві фінансові стимули не завжди працюють — люди просто фізично й морально виснажені війною.

    «Не уявляю, як це робитиметься», — визнав офіцер, коментуючи можливість дотримання двомісячного циклу ротацій.

    Ще один ключовий виклик — логістика. Ротація на фронті — це не просто «заміна людей», а складна військова операція. Необхідно забезпечити безпечний вихід одних підрозділів і захід інших, що в умовах постійної роботи ворожих дронів стає надзвичайно ризикованим. Саме момент переміщення військових є одним із найнебезпечніших.

    За словами військових, у деяких підрозділах, зокрема в окремих корпусах, вдалося налагодити ефективну систему підтримки — за рахунок дронів, волонтерів, бізнесу та місцевих бюджетів. Це дозволяє доставляти провізію, евакуювати поранених і частково знижувати навантаження. Але така ситуація не є типовою для всієї армії — в інших підрозділах забезпечення значно слабше.

    Наказ Олександр Сирський передбачає, що військові повинні перебувати на передовій до двох місяців із подальшою заміною, а також отримувати медогляд і час на відпочинок. Контроль за виконанням — жорсткий, із передбаченою відповідальністю за порушення. Водночас самі військові визнають: без системних змін це може залишитися складною для виконання вимогою.

    Серед можливих рішень, які озвучують у військовому середовищі, — зміни до законодавства, залучення іноземних добровольців та розширення ролі цивільних у небойових посадах. Це дозволило б звільнити частину військових для виконання бойових завдань. Також обговорюється необхідність створення додаткових стимулів для жінок, щоб збільшити кадровий резерв.

    Важливим аспектом залишається і вік військових. За словами командирів, середній вік українського піхотинця сьогодні становить близько 45 років, що також впливає на фізичну витривалість і потребу в регулярному відпочинку.

    Ідея регулярної ротації є критично важливою для збереження боєздатності армії, однак її реалізація впирається у системні проблеми — нестачу людей, складну логістику та загальне виснаження військових. Без комплексних рішень на рівні держави виконати ці вимоги буде надзвичайно складно.

  • Цивільний кодекс перепишуть із боями: Тарас Качка попередив про складні дебати перед фінальним голосуванням

    Цивільний кодекс перепишуть із боями: Тарас Качка попередив про складні дебати перед фінальним голосуванням

    В Україні триває підготовка до одного з наймасштабніших оновлень законодавства за останні роки — нової редакції Цивільного кодексу. Документ уже підтримано в першому читанні, однак попереду — тривалий і непростий процес доопрацювання, який може затягнутися на кілька місяців.

    Про це заявив віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тарас Качка під час брифінгу у Києві. За його словами, ключовим етапом стане період між першим і другим читанням, коли до документа внесуть критично важливі правки.

    «Перед другим читанням відбудуться справді складні та інклюзивні дебати. Нам знадобиться кілька місяців, щоб підготувати кодекс, адже його легітимність залежить від сприйняття суспільством», — наголосив Тарас Качка.

    За словами урядовця, найбільше дискусій викликають положення, пов’язані із сімейним правом. Саме цей розділ став предметом активної критики з боку експертів, громадськості та правозахисників.

    Зокрема, у суспільстві активно обговорювалися питання регулювання цивільних шлюбів, процедур розлучення, а також потенційні зміни до мінімального віку для укладення шлюбу. Хоча найбільш суперечливі норми — зокрема можливість укладення шлюбу з 14 років у певних випадках — були виключені з версії, ухваленої в першому читанні, дискусії довкола них не вщухають.

    Віцепрем’єр підкреслив, що уряд прагне знайти баланс між модернізацією законодавства та захистом прав громадян. За його словами, обговорення таких чутливих тем, як дискримінація, сімейні відносини та приватне право, є необхідним етапом реформування.

    Оновлення Цивільного кодексу відбувається на тлі загального курсу України на європейську інтеграцію. Чинний документ, який був ухвалений ще на початку 2000-х років, уже не відповідає сучасним реаліям — ані економічним, ані соціальним.

    Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук раніше зазначав, що робота над новою редакцією тривала понад сім років. До її розробки було залучено сотні юристів, науковців і практиків з усієї країни.

    За задумом авторів, новий кодекс має не лише оновити правові норми, а й закласти основу для сучасного приватного права в Україні. Йдеться про врегулювання майнових відносин, цифрових активів, нових форм бізнесу, а також захисту прав людини в умовах цифрової економіки.

    Водночас експерти зазначають, що масштабність змін автоматично означає складність їхнього впровадження. Будь-які новації у сфері цивільного права безпосередньо впливають на життя громадян — від сімейних відносин до ведення бізнесу.

    Саме тому, як наголошує Тарас Качка, головним завданням є досягнення суспільного консенсусу. Без цього документ ризикує стати джерелом нових конфліктів замість їх вирішення.

    У парламенті очікують, що друге читання стане ключовим етапом, під час якого депутати розглянуть усі поправки та визначать остаточну редакцію документа. Не виключено, що обговорення супроводжуватиметься гострими політичними дискусіями.

    Новий Цивільний кодекс України перебуває на етапі глибокого доопрацювання. Його ухвалення може стати однією з найважливіших правових реформ останніх років, однак шлях до фінального голосування обіцяє бути складним і тривалим.

  • Гренландія як стратегія, а не примха: чому Дональд Трамп знову повертає цю тему в політику США

    Гренландія як стратегія, а не примха: чому Дональд Трамп знову повертає цю тему в політику США

    Заяви про інтерес США до Гренландії — це не випадковість і не політичний жарт, а відображення глибших змін у мисленні американських еліт. Таку думку висловив український політичний аналітик Віктор Андрусів, коментуючи сучасну геополітику під час обговорення книги Пітера Зейхана «Кінець світу — лише початок».

    За словами експерта, США дедалі більше схиляються до політики ізоляціонізму — тобто зменшення ролі у глобальних процесах і відмови від витрат на підтримку міжнародного порядку. Причина — унікальна самодостатність американської економіки.

    Андрусів наголошує, що Сполучені Штати мають одразу кілька критичних переваг: потужну ресурсну базу, енергетичну незалежність, стабільну демографію та величезні території. Це дозволяє країні розвиватися навіть без активної участі у світовій торгівлі.

    «США — єдина країна, яка може фактично існувати автономно і при цьому не втрачати темпів розвитку», — пояснює Віктор Андрусів.

    Саме тому, за його словами, американські еліти починають переглядати свою роль у світі. Глобальна система безпеки та економіки, створена після Другої світової війни, сьогодні вимагає від США більше ресурсів, ніж приносить вигоди.

    У цьому контексті інтерес до Гренландії набуває стратегічного значення. Йдеться не лише про територію, а про доступ до ресурсів, контроль над арктичним регіоном і новими логістичними маршрутами, які відкриваються через зміну клімату.

    За словами експерта, заява Дональда Трампа про Гренландію лише відображає ширші настрої в американському суспільстві та політичних колах.

    «Коли Трамп говорить про Гренландію, це не його особиста ідея. Він транслює те, що вже давно обговорюється в елітах США», — зазначає Віктор Андрусів.

    Аналітик також звертає увагу на фактор кліматичних змін. За його словами, глобальне потепління може ще більше посилити позиції США. У той час як багато регіонів світу стикаються з посухами, пожежами та економічними втратами, Північна Америка, навпаки, отримує нові можливості для розвитку сільського господарства.

    Крім того, географічне розташування США дає їм додаткові переваги. Поруч знаходяться Канада з великими запасами ресурсів і Мексика з людським потенціалом, що створює замкнену економічну екосистему.

    У такій моделі глобальна безпека перестає бути для США пріоритетом. За словами Андрусіва, Вашингтон може поступово відмовлятися від ролі «гаранта порядку» і концентруватися на внутрішньому розвитку.

    Це, у свою чергу, створює виклик для Європи. Багато європейських країн продовжують розраховувати на підтримку США, зокрема в межах НАТО, однак нова стратегія Вашингтона може змінити цей баланс.

    Аналітик вважає, що європейські союзники недооцінюють глибину змін у політиці США. Вони сприймають подібні заяви як тимчасову риторику, хоча насправді йдеться про довгострокову трансформацію.

    Інтерес до Гренландії є лише одним із проявів нової геополітичної логіки США. У її основі — прагнення до самодостатності, зменшення зовнішніх зобов’язань і концентрація на стратегічних ресурсах.

    За словами Віктора Андрусіва, світ поступово переходить до нової моделі, у якій глобальна система співпраці слабшає, а країни зосереджуються на власних інтересах. У цій реальності США мають найбільш вигідні стартові позиції.

  • Туреччина готова знову звести Україну й Росію за столом переговорів: Джелял пояснив, що Анкара дає Києву у війні

    Туреччина готова знову звести Україну й Росію за столом переговорів: Джелял пояснив, що Анкара дає Києву у війні

    Туреччина залишається одним із найважливіших стратегічних партнерів України у війні проти Росії — одночасно як постачальник оборонних технологій, майданчик для потенційних переговорів і держава, яка впливає на баланс сил у Чорному морі. Про це в інтерв’ю розповів посол України в Туреччині Наріман Джелял, наголосивши, що Анкара послідовно підтримує територіальну цілісність України, допомагає у військово-технічній співпраці та готова приймати нові раунди переговорів між Києвом і Москвою, якщо для цього з’являться реальні передумови. Джелял офіційно очолив українське посольство в Туреччині у 2025 році, після звільнення з російської неволі, і серед своїх головних завдань називає перетворення Туреччини з важливого партнера на фактичного союзника України.

    Одним із ключових напрямів співпраці залишається оборонна промисловість. Джелял зазначає, що Україні є чого повчитися в Туреччини, насамперед у питанні системної державної підтримки власного виробника. За його словами, турецька оборонна галузь за останнє десятиліття пройшла шлях до значно більшої самодостатності через обмежений доступ до західних технологій і політичні розбіжності з партнерами. Саме тому Анкара зробила ставку на власне виробництво безпілотників, систем протиповітряної оборони, кораблів і бронетехніки. Для України цей досвід особливо важливий, адже Київ також прагне нарощувати власне виробництво озброєнь і поступово зменшувати залежність від зовнішніх поставок.

    Важливою частиною українсько-турецької співпраці є авіаційні двигуни. За словами Джеляла, турецькі проєкти Bayraktar Kızılelma, Akıncı та перспективний винищувач Kaan пов’язані з українськими двигунами, які Туреччина оцінює високо. Це відкриває для України великий ринок, адже турецькі оборонні компанії активно працюють не лише на внутрішній ринок, а й на експорт, зокрема з країнами Азії, Африки та Близького Сходу. Посол не розкрив фінансових деталей таких контрактів, назвавши їх чутливою комерційною інформацією, однак підкреслив, що співпраця з Baykar та іншими турецькими виробниками значно ширша, ніж те, про що можна говорити публічно.

    Окремий напрям — будівництво корветів для українських Військово-морських сил. Перший корвет класу Ada “Гетьман Іван Мазепа” був спущений на воду в Туреччині у 2022 році, другий — “Гетьман Іван Виговський” — у 2024 році. Турецька компанія STM раніше повідомляла, що “Гетьман Іван Виговський” має вийти в море у 2026 році, а передача ВМС України очікується у першому кварталі 2027 року. За словами Джеляла, нині кораблі залишаються в турецьких територіальних водах із міркувань безпеки: Україна не хоче наражати їх на ризик російських ракетних ударів, а Туреччина зберігає можливість обґрунтовано не пропускати російські військові кораблі через протоки до Чорного моря.

    Не менш важливим є дипломатичний вимір. Туреччина вже неодноразово пропонувала свій майданчик для переговорів між Україною та Росією. У березні 2026 року глава МЗС Туреччини Хакан Фідан повідомляв російському колезі Сергію Лаврову про готовність Анкари прийняти наступний раунд переговорів, а у квітні президент Реджеп Таїп Ердоган знову підтвердив готовність Туреччини організувати мирні переговори, зокрема на рівні лідерів. Джелял наголошує, що Україна готова до зустрічей майже на будь-якому майданчику, окрім Росії, Білорусі та, ймовірно, Китаю, тоді як Москва постійно висуває нові умови й фактично гальмує процес.

    За словами посла, на початку 2026 року сторони були близькі до нового переговорного формату в Туреччині, але ситуація на Близькому Сході, зокрема конфлікт навколо Ірану, відсунула цей процес на паузу. Джелял вважає, що Анкара залишається найзручнішим майданчиком для переговорів, оскільки підтримує робочі контакти і з Україною, і з Росією, а також може гарантувати безпекові умови для учасників. Водночас він підкреслює, що справедливий мир не може означати визнання окупованих територій російськими або відведення українських військ із територій, які контролює Україна. Київ, за його словами, може обговорювати припинення атак у повітрі та на морі, зупинку на поточній лінії фронту і міжнародний моніторинг, але не капітуляційні умови Кремля.

    У Чорному морі позиція Туреччини складніша, але не ворожа Україні. Джелял визнає, що Анкара занепокоєна ударами по підсанкційних суднах російського тіньового флоту, особливо коли атаки відбуваються поблизу турецьких берегів або торговельних маршрутів. Причина — ризики для судноплавства, страхових тарифів, енергетичної безпеки й торгівлі в Чорному морі. Водночас, за словами посла, турецька сторона розуміє право України на самозахист і не заперечує, що судна, які працюють на російську воєнну економіку, можуть бути законними цілями. Туреччина просить діяти обережно, особливо в її економічній зоні, але не ставить під сумнів сам принцип української оборони.

    Джелял також наголосив, що Туреччина залишається послідовною у питанні територіальної цілісності України. З 2014 року Анкара не визнає окупацію Криму та підтримує принцип непорушності кордонів. Саме тому, на думку посла, Туреччина бачить завершення війни в межах міжнародного права, навіть якщо публічно, як медіатор, намагається зберігати збалансовану риторику. Ця позиція особливо важлива для України, адже Туреччина одночасно має економічні зв’язки з Росією, залежить від російських енергоресурсів, але при цьому продовжує оборонну співпрацю з Києвом і підтримує український суверенітет.

    Окремо посол згадав про завод Baykar у Київській області. За його словами, проєкт фактично стримується безпековою ситуацією, насамперед загрозою російських ракетних ударів. Україна вже має значний досвід захисту від дронів, але досі потребує достатньої кількості систем протиракетної оборони для захисту важливих промислових об’єктів. Щойно безпекові умови дозволять, проєкти такого рівня можна буде повноцінно запускати.

    У підсумку інтерв’ю Джеляла показує, що українсько-турецькі відносини стають дедалі глибшими й практичнішими. Це вже не лише “байрактари” чи дипломатичні жести, а широка система співпраці: двигуни, корвети, оборонні технології, розмінування, навчання військових, переговорні майданчики, Чорне море, енергетика, торгівля і робота з країнами Глобального Півдня. Туреччина не завжди діє так, як хотілося б Україні, бо зберігає власний баланс між Києвом, Москвою і Заходом. Але саме Анкара сьогодні залишається одним із небагатьох гравців, здатних одночасно говорити з усіма сторонами, допомагати Україні військово й дипломатично та підтримувати принцип, без якого справедливий мир неможливий: кордони України не можуть бути предметом торгу.

    Джерело: інтерв’ю посла України в Туреччині Нарімана Джеляла для видання «Апостроф» Читати повністю

  • Метро на Подолі під загрозою зупинки: чому ремонт між “Почайною” і “Тараса Шевченка” може паралізувати рух

    Метро на Подолі під загрозою зупинки: чому ремонт між “Почайною” і “Тараса Шевченка” може паралізувати рух

    У Києві готуються до капітального ремонту однієї з проблемних ділянок метрополітену — перегінного тунелю між станціями “Почайна” та “Тараса Шевченка” на синій гілці. Попри те, що проєкт уже отримав позитивний висновок державної експертизи, ключове питання залишається відкритим: чи вдасться провести роботи без повного закриття руху, чи місто знову зіткнеться з вимушеною зупинкою метро на частині лінії.

    За даними Київського метрополітену, йдеться про ділянку, яка розташована у складних гідрогеологічних умовах. Тунель тут поступово втрачає герметичність: через тріщини та стики в конструкції просочується вода, вимивається ґрунт, що призводить до деформацій і створює потенційні ризики для безпеки.

    Фахівці зазначають, що подібні проблеми не є новими для київського метро. Ще на етапі будівництва цієї ділянки фіксувалися технічні недоліки, а складні ґрунти — водонасичені та нестабільні — лише посилюють вплив часу на конструкції. Саме тому необхідність ремонту зараз розглядається як критична.

    Водночас у міській владі намагаються знайти компромісний варіант проведення робіт. Проєктні рішення передбачають можливість ремонту без повного перекриття руху: за рахунок збільшення нічних технологічних “вікон” та обмеження роботи метро у вихідні дні. У цей час планується запуск додаткових автобусних маршрутів для перевезення пасажирів, а також розглядається варіант організації човникового руху поїздів.

    Подібний підхід уже застосовували раніше — під час ремонту ділянки між станціями “Деміївська” та “Либідська” у 2023–2024 роках. Тоді частину лінії фактично закрили, що спричинило значний транспортний колапс у Голосіївському районі та хвилю критики на адресу міської влади.

    Однак інженери наголошують: ремонт “під рухом” має серйозні обмеження. За словами експертів галузі, постійний рух поїздів створює вібрації та навантаження, які впливають на стан тунелю. У результаті роботи, виконані вночі, можуть частково нівелюватися вже наступного дня.

    Фактично це означає, що будівельники змушені постійно “наздоганяти” зміни в конструкції, що значно ускладнює досягнення якісного результату. Крім того, існують ризики для безпеки як самих робіт, так і пасажирів у разі погіршення стану тунелю.

    Саме тому частина фахівців наполягає на необхідності повного закриття ділянки хоча б на певний період. Такий підхід дозволив би проводити роботи безперервно, зменшити строки ремонту та гарантувати якість виконання.

    Водночас це рішення має політичний вимір. Повне закриття метро — це серйозний виклик для міської влади, адже воно неминуче призведе до транспортних ускладнень, заторів і невдоволення киян. Після попереднього досвіду з “Деміївською” такі кроки розглядаються дуже обережно.

    Попри це, світова практика показує, що повне закриття ділянок метро на час капітальних ремонтів є звичайною практикою. Наприклад, у Будапешт під час реконструкції лінії M3 окремі відрізки повністю закривали на тривалий час, замінюючи їх автобусами. У Лондон під час модернізації метрополітену також регулярно застосовують повне припинення руху на окремих ділянках — зокрема, у 2022 році частину Northern line закрили на кілька місяців.

    Подібні рішення, хоч і викликають тимчасові незручності, дозволяють швидше та якісніше виконати роботи. У довгостроковій перспективі це вигідніше як для міста, так і для пасажирів.

    У Києві ситуація ускладнюється ще й тим, що метрополітен є критично важливою транспортною артерією. Щодня ним користуються сотні тисяч людей, і навіть часткове обмеження руху може суттєво вплинути на мобільність міста.

    Водночас експерти наголошують: відкладати ремонт не можна. Подальше погіршення стану тунелю може призвести до аварійних ситуацій, які вимагатимуть вже екстреного закриття — без підготовки і з набагато більшими наслідками для міста.

    Таким чином, Київ стоїть перед складним вибором: або піти на непопулярні, але технічно обґрунтовані рішення і тимчасово обмежити рух, або намагатися зберегти роботу метро, ризикуючи якістю і строками ремонту.

    Очікується, що остаточне рішення буде ухвалене після проведення тендеру на виконання робіт і детального аналізу технічних можливостей. Від цього залежатиме не лише комфорт пасажирів у найближчі місяці, а й безпека та надійність київського метрополітену в цілому.

  • Чому вихід США з переговорів не змінить ситуацію для України

    Чому вихід США з переговорів не змінить ситуацію для України

    Після чергової хвилі “інсайдів” про те, що США можуть вийти з переговорів, якщо Україна не погодиться на поступки щодо Донбасу, виникає просте питання: а що, власне, ми втрачаємо?

    Відверто кажучи, за весь цей рік переговорного процесу так і не з’явилося жодної зовнішньої ознаки, що він хоч якось наближає нас до завершення війни або хоча б до припинення вогню. Єдиний відчутний плюс — обміни полоненими. Але вони відбувалися і раніше, і продовжуватимуться через тих самих посередників, зокрема арабські країни, роль яких лише зростає.

    Усе інше — це регулярний цикл тиску з боку США. Кожні кілька тижнів з’являється нова тема, нова вимога, нова “червона лінія”. І що цікаво — ці вимоги дивним чином синхронізуються з російською позицією.

    Тепер нам знову натякають: або ви погоджуєтесь, або ми виходимо з гри.

    Добре. А що це означає на практиці?

    Перше, чим традиційно лякають — це розвіддані. Так, це дійсно чутлива тема. Їхня відсутність може вдарити по наших можливостях. Але давайте чесно: ми вже проходили періоди, коли обсяг або якість розвідданих знижувалися. Це проблема, але не катастрофа.

    До того ж частина цієї інформації вигідна і самим США — наприклад, для ударів по російській енергетичній інфраструктурі, що послаблює РФ як глобального гравця.

    Друге — зброя. Але тут ще цікавіше.

    Йдеться не про “допомогу”, а про продаж. Контракти на мільярди доларів, які отримують приватні американські виробники. Військово-промисловий комплекс США — один із ключових донорів Республіканської партії. Удачі пояснити їм, чому ці контракти потрібно згорнути напередодні виборів.

    Більше того, демократи можуть легко перехопити цю тему і включити розширення оборонних замовлень для України у свою політичну програму. І це буде не лише про геополітику, а й про гроші, робочі місця і донорські бюджети.

    Тобто навіть тут важко побачити реальні важелі тиску.

    По факту, якщо відкинути емоції, у США зараз немає сильних “козирів”, щоб змусити Україну прийняти невигідні умови. Окрім сценаріїв, які виходять далеко за межі політики — санкцій проти самої України, прямих військових дій або спроб дестабілізації влади. Але це вже зовсім інша реальність.

    Тому всі ці заяви про “вихід з переговорів” виглядають радше як елемент інформаційного тиску, ніж як реальна стратегія.

    І головне питання тут не в тому, чи вийдуть США з переговорів.

    А в тому, чи є в цих переговорах хоч якийсь сенс у нинішньому вигляді.

    Раніше ми повідомляли, що переговори між Україною та представниками команди Дональда Трампа тривають, і сторони обговорюють можливі варіанти мирного врегулювання війни. Водночас, за інформацією Української правди, американська сторона допускає вихід із переговорного процесу, якщо Україна не погодиться на виведення військ із Донецької області.

  • Економіст Олексій Кущ пояснив чому Україні загрожує нова газова криза

    Економіст Олексій Кущ пояснив чому Україні загрожує нова газова криза

    Економіст Олексій Кущ у своїй колонці пояснює, як ескалація на Близькому Сході може вплинути на європейський газовий ринок, чому ціни на енергоносії вже зростають та які сценарії має Україна, щоб уникнути дефіциту газу наступної зими.

    На тлі ескалації навколо Ірану ціни на газ у Європі різко пішли вгору. Якщо на початку року котирування на головному європейському хабі TTF трималися на рівні близько €30–33 за МВт·год, то на початку березня вони піднімалися вдвічі — до €60 за МВт·год і вище.

    Для України це ще один сигнал: готуватися потрібно вже зараз. У періоди дефіциту газ на ринку дорожчає дуже швидко.

    Є кілька джерел, де Україна потенційно може взяти додатковий ресурс.

    Перший варіант — імпорт газу з Європи. Це найшвидший інструмент, але і найдорожчий. Крім того, у разі дефіциту країни ЄС передусім забезпечуватимуть власні потреби, що робить імпорт менш передбачуваним.

    Додатковий тиск створює і ситуація із власними запасами європейців: вони входять у сезон закачування газу з рівнем заповненості сховищ приблизно на 60%. Це не тільки значно нижче, ніж торік — 68%, а й взагалі один із найнижчих показників за останні п’ять років.

    Невизначеність і слабка ринкова кон’юнктура посилюють конкуренцію за ресурс і підвищують ризик нових цінових стрибків.

    Другий варіант — нарощувати власний видобуток.

    При споживанні 19–20 млрд кубометрів у 2025 році видобуток природного газу в Україні впав до 16,9 млрд кубометрів проти понад 19 млрд кубометрів роком раніше. А от імпорт блакитного палива навпаки зріс майже в дев’ять разів — з 724 млн кубометрів до рекордних 6,5 млрд.

    Тобто країна майже покриває власні потреби, але у пікові періоди все одно змушена імпортувати газ.

    Водночас запуск нових свердловин — це тривалий процес, який потребує значних інвестицій, часу і певної стабільності та передбачуваності. Через російську агресію на жодну з цих складових не можна покладатися: росіяни продовжують атакувати газову інфраструктуру і, схоже, будуть це робити, поки війна триватиме.

    Нарешті, третій варіант — запуск родовищ, які вже готові працювати.

    Найшвидший спосіб отримати додатковий ресурс — відновити роботу тих підприємств, які вже мають інфраструктуру і можуть видобувати газ. Частина таких ліцензій сьогодні заблокована, хоча родовища могли б давати додаткові обсяги вже зараз.

    Наприклад, британська компанія Enwell Energy раніше заявляла, що за наявності стабільних умов з боку регулятора могла б забезпечити додаткові обсяги газу, конденсату і нафти для українського ринку.

    Схожі дискусії точаться і навколо інших активів.

    У ситуації, коли енергетичні ризики для Європи лише зростають, затягування таких рішень виглядає дедалі менш зрозумілим. Після зміни частини управлінської команди у владі з’являється можливість переглянути рішення, які блокують видобуток, і нарешті запустити ресурси, що могли б працювати на економіку країни вже сьогодні.

    Принаймні заяви Міністерства економіки про намір розібратися з проблемою ліцензій додають обережного оптимізму.

    У підсумку варіанти на столі добре відомі: імпорт, збільшення власного видобутку і запуск родовищ, які вже готові працювати.

    Питання лише в тому, як швидко будуть прийматися рішення.

    Адже до початку нового сезону закачування газу залишається зовсім небагато часу. Можна сподіватися на стабілізацію ситуації на світових ринках, але енергетична політика будується не на надіях, а на підготовці до найгірших сценаріїв.

  • Україна уникла енергетичного колапсу, однак складний період ще попереду

    Україна уникла енергетичного колапсу, однак складний період ще попереду

    Українській енергосистемі вдалося пройти найскладніший осінньо-зимовий період без повного колапсу, попри масовані атаки Росії та складні погодні умови. Однак ризики дефіциту електроенергії залишаються щонайменше до кінця 2026 року.

    Протягом зими енергетична інфраструктура працювала в умовах безпрецедентного навантаження. Росія суттєво наростила масштаби енергетичних атак: якщо у 2022 році по Україні було запущено близько 1900 ударних дронів типу Shahed, то у 2025 році їхня кількість зросла до приблизно 50 тисяч. Одночасно збільшилася й кількість балістичних ракетних ударів.

    Попри тривалі відключення електроенергії та локальні проблеми з теплопостачанням, зокрема у столиці, енергосистема зберегла цілісність. Масового системного блекауту вдалося уникнути завдяки роботі енергетиків, аварійним ремонтам та імпорту електроенергії.

    З настанням весни ситуація може частково покращитися. Уже наприкінці лютого — на початку березня традиційно зростає виробництво електроенергії сонячними електростанціями, що дозволяє зменшити навантаження на систему у березні та квітні.

    Втім, це покращення буде тимчасовим. Наприкінці весни атомні електростанції почнуть планові ремонти енергоблоків, необхідні для підготовки до наступного опалювального сезону. Одночасно більшість теплових та гідроелектростанцій залишаються пошкодженими після зимових атак, що обмежує можливості генерації.

    Навіть у разі припинення російських обстрілів у найближчі тижні дефіцит потужностей у системі збережеться. У помірні весняні місяці його частково можна буде покривати імпортом електроенергії з Європи, що дає шанс на мінімальні або відсутні відключення.

    Водночас ситуацію може ускладнити рішення НКРЕКП щодо повернення з 31 березня попередніх прайс-кепів на ринку електроенергії. Це може зменшити економічну доцільність імпорту і, відповідно, скоротити доступні обсяги електрики з-за кордону.

    Найбільш ризикованими періодами залишаються липень, серпень, а також кінець року — листопад і грудень. У ці місяці, за оцінками експертів, графіки відключень можуть повернутися на рівень, співставний із зимовим.

    Ключовими факторами найближчих місяців залишаються інтенсивність російських атак та швидкість відновлення пошкоджених електростанцій і мереж. Темпи ремонтів напряму залежать від доступності обладнання та фінансування.

    Таким чином, навіть після відносно стабільного проходження зими українська енергосистема входить у 2026 рік із збереженим дефіцитом. Весна може принести тимчасове полегшення, однак енергетична стабільність напряму залежатиме від ситуації на фронті та можливостей відновлення інфраструктури.

  • МВФ затвердив нову програму для України: що означає фінансування на $8,1 млрд

    МВФ затвердив нову програму для України: що означає фінансування на $8,1 млрд

    Рішення Ради директорів International Monetary Fund про затвердження нової чотирирічної програми розширеного фінансування для Ukraine обсягом $8,1 млрд — це важливий сигнал стабільності для економіки в умовах війни. Перший транш, який очікується найближчим часом, має становити близько $1,5 млрд і буде спрямований на покриття дефіциту бюджету та підтримку макрофінансової рівноваги, як повідомила голова уряду Юлія Свириденко.

    З одного боку, така програма — це підтвердження довіри до фінансової системи країни та до здатності уряду виконувати зобов’язання. У воєнний час стабільне зовнішнє фінансування дозволяє уникати різких скорочень видатків, підтримувати соціальні програми та зберігати керованість бюджету. Це важливо для прогнозованості курсу гривні, для бізнесу і для міжнародних партнерів.

    З іншого боку, будь-яка програма МВФ завжди передбачає структурні умови. І саме тут починається найскладніша частина політичної дискусії. Серед очікуваних кроків — зміни в податковій політиці: оподаткування цифрових платформ, перегляд пільг для посилок, зміни щодо військового збору та поступове розширення бази ПДВ. Частина цих рішень уже давно обговорюється в експертному середовищі, однак їх реалізація в умовах війни може викликати суспільну напругу.

    Особливо чутливою є тема оподаткування малого бізнесу. Запровадження ПДВ для ФОП із визначеним лімітом — це крок, який вплине на тисячі підприємців. Навіть якщо параметри компромісні, будь-яке розширення податкового навантаження потребує прозорої комунікації та чітких пояснень щодо цілей реформи. Інакше економічні рішення можуть сприйматися як фіскальний тиск, а не як елемент системної модернізації.

    Водночас програма МВФ — це не лише про вимоги. Це також про доступ до довгострокового фінансування та про сигнал для інших донорів, зокрема європейських партнерів. Узгодженість із міжнародними інституціями підвищує шанси на додаткову підтримку та зменшує ризики для зовнішньої фінансової стійкості країни.

    У підсумку маємо складну, але передбачувану ситуацію: фінансова підтримка посилює макроекономічну стабільність, однак структурні зобов’язання вимагатимуть рішень, які будуть непопулярними всередині країни. Баланс між потребами бюджету, вимогами партнерів і соціальною стійкістю стане ключовим викликом найближчих років. Саме від якості реалізації цих рішень залежатиме, чи стане ця програма інструментом розвитку, чи залишиться лише вимушеним компромісом.

  • Не зрада, а інерція: чому радники Єрмака залишилися при Буданові

    Не зрада, а інерція: чому радники Єрмака залишилися при Буданові

    У мережі стрімко розгорівся скандал довкола радників нового очільника Офісу Президента Кирила Буданова. Після його призначення з’явилися публікації про те, що частина помічників, які працювали за часів Андрія Єрмака, нібито залишилися при новому керівникові. Для багатьох це стало приводом говорити про «зраду», змови та приховану спадковість впливів. Утім, якщо відкинути емоції, ситуація виглядає значно простіше й прозаїчніше.

    Політолог Олексій Голобуцький звертає увагу на те, що інформаційна хвиля виникла не через реальні кадрові рішення, а через банальну бюрократичну інерцію. Запит щодо радників був направлений фактично одразу після призначення Буданова, і відповідь логічно відобразила стан справ на той момент — кадрових змін просто ще не встигли оформити.

    Станом на перші дні після призначення новий очільник ОП справді не призначив повністю оновлену команду радників і помічників. Частина людей, які працювали з попереднім керівником, тимчасово залишалася поза штатом. Саме це й стало формальним приводом для гучних заголовків і хвилі обурення в соцмережах.

    Однак логіка «Буданов залишив собі радників Єрмака» виглядає радше зручною для клікбейту, ніж коректною з точки зору реальної управлінської практики. За словами Голобуцького, новий очільник ОП у перші тижні роботи зосереджений не на косметичних кадрових рішеннях, а на значно важливіших питаннях — перемовинах із міжнародними партнерами щодо деталей мирного плану, реагуванні на масовані удари по енергетичній інфраструктурі, роботі в умовах постійно змінної внутрішньої та зовнішньої ситуації.

    У таких обставинах очікувати миттєвого «перезавантаження» апарату — щонайменше наївно. Будь-яка бюрократична система працює інерційно, а швидкі кадрові рішення є радше винятком, ніж правилом. Тим більше — у момент, коли країна перебуває у фазі активних переговорів і кризових викликів.

    Голобуцький наголошує: відсутність негайних звільнень або призначень не є свідченням політичної змови чи прихованої залежності. Це типовий перехідний період, коли новий керівник вивчає документацію, посадові інструкції та концентрується на критично важливих завданнях, а не на публічних жестах.

    Інформаційний шум навколо цієї теми, за його словами, лише демонструє хронічну проблему українського медіаполя — прагнення знайти «зраду» там, де є звичайна управлінська рутина. У результаті суспільству підсовують спрощену і емоційну картинку замість тверезого аналізу.

    У підсумку історія з радниками виглядає не як сенсація, а як приклад того, як перехідний момент і бюрократичні процеси стають ґрунтом для гучних, але порожніх скандалів. І, схоже, у цій ситуації варто більше говорити не про персоналії, а про реальні виклики, з якими нині стикається держава.