Hronikanovostej.com

Категорія: Точка зору

  • Наступ на Куп’янськ: чому росіяни не можуть вийти з лісу

    Наступ на Куп’янськ: чому росіяни не можуть вийти з лісу

    На Куп’янському напрямі, маючи істотну перевагу на землі та в повітрі, росіяни вперто б’ються чолом в українську оборону. Військовий оглядач Костянтин Машовець iронiчно пропонує поширити цей передовий досвід на інші ділянки фронту.

    Куп’янський напрямок

    Очевидно, тут противник натрапив на певні труднощі.

    Спроба командування противника “развить успех” у районі с. Табаївка та с. Крохмальне силами 2-ї “таманской” мотострілецької дивізії (мсд) 1-ї “гвардейской” танкової армії (гв.ТА), зокрема, у вигляді просування у фланг та тил наших підрозділів, які продовжують утримувати рубіж Іванівка – Котлярівка, в них не виходить.

    Альтернативний спосіб дій, у вигляді просування у бік с. Піщане, також наштовхнувся на вагомі заперечення з боку ЗСУ.

    Ба більше, позиції противника в районі с. Табаївка та с. Крохмальне знаходяться у досить незручному для організації та проведення будь-яких наступальних дій становищі.

    Річ у тому, що, зі свого боку, передові позиції ЗСУ знаходяться тут на панівних висотах по відношенню до цього району, й українські війська, у такому випадку, мають можливість шляхом завдавання ефективного вогневого ураження по найближчій тактичній зоні противника суттєво йому заважати у цьому сенсі.

    Будь-яке зосередження та розгортання сил противника – тут же потрапляє “на очі” українським військам, й вони шляхом завдавання вогневого ураження дуже ускладнюють для противника цей процес.

    Іншими словами, передові підрозділи 15-го мотострілецького полку (мсп), 1-го танкового полку (тп) 2-ї мсд противника, які намагаються тут наступати, зіштовхнулися із достатньо суттєвими складнощами.

    Саме для того, аби їх подолати, зараз командування противника діє достатньо звичним для нього способом – намагається підсилити діючу на цій ділянці свою ударну тактичну групу додатковими силами та засобами. Фіксується переміщення принаймні 3-х додаткових штурмових підрозділів (до роти кожний) у райони – східніше Котлярівка, район відм.128.7 та північно-східніше Табаївки.

    Тому, думаю, протягом якогось найближчого часу противник здійснить на цій ділянці чергову спробу “пробитися у північно-західному напрямку” (вздовж дороги Куп’янськ – Сватово) у вигляді серії акцентованих атакуючих\штурмових дій.

    Окрім цього, продовжується “возня” північніше та північно-західніше с. Синьківка. Передові підрозділи 25-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), підсилені підрозділами 138-ї омсбр (обидві зі складу 6-ї загальновійськової армії \ЗВА противника) не полишають своїх спроб пробитися вздовж р. Оскіл та залізниці, які йдуть з півночі, по загальній дирекції Синьківка – Петропавлівка до лівобережної частини Куп’янська та дороги Куп’янськ – Сватове.

    Але то виходить у них у достатньо дивний спосіб.

    Вони раз за разом намагаються “продавити” оборону ЗСУ, діючи з узлісся південніше Лимана Першого, але кожного разу, як тільки висуваються на відкриту місцевість, потрапляють під щільне вогневе ураження.

    Понад тим, в окремих випадках передові підрозділи цих двох бригад навіть вимушені полишати свої винесені вперед спостережні пункти та позиції відділень.

    Командування противника на цій ділянці намагається діяти нібито нестандартно та нешаблонно, постійно змінює напрямки атак та штурмів – то західніше Синьківки візьмуть, то східніше (від Вільшани), то спробують “через ліс”, то навіть одночасно спробують, але знову й знову натикаються на щільний вогонь ЗСУ.

    Я, наприклад, розумію, чого в них не виходить, але цікаво, скільки ще “угробит” командування 6-ї ЗВА противника своїх резервів, які їм гонять у перманентному режимі, ніж воно зрозуміє (ну, чи згадає) одну просту істину, яку йому викладали свого часу у відповідних, очевидно, ще радянських військово-навчальних закладах?

    Сил й засобів у противника тут достатньо, перевага у повітрі та у артилерії – в наявності, але наступ військ цієї армії знову й знову виливається у лобові атаки “на выдавливание”.

    Ну, “хазяин – барин”, продовжуйте в цьому ж дусі.

    Бажано поширити передовий досвід 6-ї ЗВА на інші ділянки та напрямки фронту.

  • Конфлікт із поляками неминучий. Чому перекриваються кордони і що з цим робити Україні

    Конфлікт із поляками неминучий. Чому перекриваються кордони і що з цим робити Україні

    Якщо ми хочемо довгострокової підтримки Польщі, то треба прийняти до уваги її історичний контекст, закликає економіст Сергій Будкін. I пропонує не вступати в прямий конфлікт з фермерською спільнотою Польщі, а спробувати знайти можливості обходження цього конфлікту.

    Прочитав, що польскі фермери знову планують блокувати прикордонні переходи між Україною та Польщею.

    По-перше, поляки — братюні (с) Anna Kovalchuk. Жодна з країн світу, не дивлячись на вибори, нові-стари уряди, нових-старих президентів і т.п. не зробила стільки для України за останні два роки цієї війні, як Польща. Від суто гуманітарної допомоги (бо куди всі їхали в евакуацію? В США (як в 1914 році)? В Константинополь (як у 1920 році)? В Бендери (як у 1709 році)? Ні, всі їхали у Жешув та Пшемишль) до суто військової допомоги (може, в абсолютних цифрах не стільки, скільки США або Німеччина, але дуже своєчасно — коли було найбільш потрібно).

    По-друге, вибачте, але хто пам’ятає, як з літака виглядають Польща та Україна? Як хто забув за два роки війни, то нагадаю: Україна — то “лани широкополі”, від горизонта до горизонта. Все, що ти бачиш з борта літака, — це лісополоси та шляхи, між якими — земля по декілька сотен, якщо не тисяч, гектарів в одному ілюмінаторі. Польща — приблизно от так, як на фото з борта літака під Варшавою. Маленькі клаптики землі, які були такими і в 2004 році, коли Польща приєдналася до ЄС, і в 1991 році, коли сконав Варшавський договір, і в 1989 році, коли ПНР стала Польскою Республікою, і в 1981 році, коли Ярузельский ввів військовий стан… Більшою частиною так же Польща виглядала і з кабіни Ме-109 асів Ріхтгофена у 1939 році, і з кабіни Aircobra Покришкіна у 1944 році.

    Власне, завдяки селянам, що володіли землею, Польща ніколи не стала настільки ж соціалістичною, як СРСР, Албанія або, наприклад, Куба. Але після падіння соціалізму саме завдяки селянам Польща лишилася однією з найконсервативніших країн Європи. Середній розмір фермерського господарства в Польщі — менше 10 гектарів. Середній розмір сільгоспгосподарства в Україні — 2 тисячі гектарів.

    Як би ми не заплющували на це очі, але у порівняно схожих кліматичних умовах середнє с/г підприємство в Україні буде набагато більш ефективним, ніж середнє с/г підприємство в Польщі. Причому — тільки в Польщі. Бо в інших сусідніх країнах найбільші с/г підприємства набагато більші за розміром — найбільший на 2019 рік землевласник в СНД NCH Advisors був також одним з найбільших землевласників в Румунії. В Молдові концентрація с/г виробництва ще більша. Середній розмір земельної ділянки у с/г виробництва в Словакії — майже у 8 разів більший, ніж в Польщі, в Чехії — в 17 чи в 18 разів.

    І цей факт нікуди не подінеться. Прямо згідно з історичним матеріалізмом Маркса та Енгельса, польські фермери не можуть не протестувати проти того, що у найближчій дельта-околиці в них перебувають величезні індустріалізовані сільгосппідприємства з вільним доступом до капіталу (бо ті ж Continental Farmers, що мають чи то 65, чи то 70 тисяч гектарів землі — ось тут, поруч, через кордон Тернопільської або Волинської області. І в них і вартість землі менша, і ефективність вища (бо площі земель набагато більші ніж в тому ж Жешуві), і вартість праці менша (бо є диференціал між зарплатнею українського селянина і зарплатнею польського), і вартість капіталу, навіть у війну, менша (бо Саудівська Аравія майже друкує ті нефтедолари)).

    Тобто Україна приречена. Ні, не на успіх, як казав колись один з невдалих інвестиційних фондів, а на конфліктну ситуацію з польськими фермерами. Не дивлячись на те, що поляки — дійсно братюні без ніякого применшування. І краще думати зараз про те, як максимально демпферувати цю конфліктну ситуацію задля довгострокового співробітництва (не знаю — обмеженнями з нашої сторони експорту збіжжя через польські прикордонні переходи, адміністративними діями щодо перенаправлення експортних потоків на Румунію, Молдову чи Одесу, ліцензуванням експортерів з матеріальною відповідальністю перед польською митницею за транзит збіжжя, активною комунікацією цих чи подібних програм до польських фермерів?), ніж казати один одному в ФБ про те, що це — спецоперація ФСБ. Це ніяка не спецоперація, це просто історичний факт, приблизно такий же, як використання імперської системи розмірів в США. Так склалося, і якщо ми хочемо продавати, наприклад, нафту в Штати, то нам треба навчатися заключати контракти в галонах та барелях. Так і тут — якщо ми хочемо довгострокової підтримки Польщі, то треба прийняти до уваги цей історичний факт і не вступати в прямий конфлікт з фермерською спільнотою Польщі, а спробувати знайти можливості обходження цього конфлікту.

  • Удари по енергетицi відновилися. Навіщо Росія атакує прифронтові міста

    Удари по енергетицi відновилися. Навіщо Росія атакує прифронтові міста

    Економіст Андріан Прокіп звертає увагу на нову тактику росіян в ударах по енергетичній інфраструктурі. Вона виявилася останніми тижнями і може мати довгострокові наслідки — з розрахунком на наступну зиму.

    Після відносно тихих місяців осені та зими, коли лише десятки разів під обстрілами була Курахівська ТЕС, все більше атак спрямовується на інфраструктуру прифронтових регіонів. Наприкінці січня та на початку лютого під ударом опинилась інфраструктура “Укренерго” на Дніпропетровщині — і, як наслідок, було знеструмлення споживачів у Кривому Розі. Одна із підстанцій “Укренерго” на сході була пошкоджена 6 лютого.

    Суттєво почастішали випадки руйнування осколками ліній передачі та розподілу електроенергії, а також розподільчих газопроводів. Внаслідок таких атак знеструмлюються десятки тисяч абонентів. Кількість атак та відключень суттєво зросли у лютому. В окремих випадках мали місце перебої із теплопостачанням. Лише 7 лютого пошкоджено два газопроводи у Миколаївській області.

    Трагедія у Харкові, коли внаслідок влучань дронів у нафтобазу згоріло 15 будинків та загинуло щонайменше 7 людей. Під ударом був Кременчук і критична енергетична інфраструктура зокрема.

    В ніч на 12 лютого під прицільним ударом знову була Дніпропетровщина і Павлоград. Зокрема, ворог прицільно бив по інфраструктурі, яка забезпечує вуглевидобуток. Було знеструмлено 7 шахт і тисяча гірників опинились заблокованими під землею. Окрім цього, знеструмлено промислове підприємство понад 50 тисяч побутових споживачів.

    Логіка ворога зрозуміла – вони шукали нову тактику обстрілу. І, вочевидь, такою ново тактикою стало — створювати серйозні проблеми для забезпечення вугіллям. Для нинішньої зими, яка завершується, це фактично не створює загрози. Але знову ж таки, стоїть питання: а як проходитимемо наступну зиму?

    На лівобережжі є дефіцит генерації і атаки у регіонах, що близькі до лінії фронту, ще більше посилюватимуть дефіцит та відповідні проблеми. Проводити ремонти у цих регіонах, природно, значно складніше, аніж у відносно мирних. Відтак, складатиметься ситуація, коли у багатьох регіонах немає жодних проблем із електропостачанням, що створюватиме оманливе відчуття про відсутність проблем в енергосистемі.

    Але, окрім технічних проблем, варто очікувати нових ворожих ІПСО. Їхня улюблена тактика – розділяти і стравлювати між собою. І от якщо у прифронтових регіонах почнуться серйозні труднощі з електропостачанням, а у інших регіонах їх не буде, то варто очікувати вкидів, спрямованих на спробу розсварити тилові і прифронтові регіони.

  • Війна для бідних та селян

    Війна для бідних та селян

    Бронь за гроші не можна вводити, тому що війна в Україні стане долею для бідних і селян. Таку думку під час обговорення нового законопроекту про мобілізацію висловив адвокат і радник Gracers Law Firm Сергій Савинський.

    За його словами, у законопроекті чітко визначено, кого можуть забронювати і хто може отримати відстрочку. На підприємствах, що забезпечують роботу критичної інфраструктури, можуть забронювати до 50% співробітників. Якщо говорити про приватний сектор, то тут дуже багато пропозицій. Одна з них пропонує давати бронювання тим, хто генерує 50 000 гривень власного доходу і платить податок. Але, на мій погляд, такий відбір не можна вводити.

    “Війна перетворилася зараз на війну для бідних і тих, хто в селі. Там неможливо отримувати офіційну зарплату 50 000 гривень, в основному мінімалка”, – зазначив Савинський.

    Він додав, що відповідь на питання про бронювання має дати Кабмін.

    “Це складне питання, навіть трохи моральне, тому відповідальність мають нести компетентні люди”, – наголосив адвокат.

    Зі свого боку скажемо прямо – у разі ухвалення законопроєкту на Україну очікує тотальний контроль над чоловічим населенням. По суті, в країні буде офіційно оформлено нове кріпосне право, де у громадян є одні обов’язки, але немає прав. Причому єдиними бенефіціарами законопроєкту про мобілізацію стануть якраз воєнкоми – нова “еліта” в Україні, що воює, оскільки по всій країні різко зростуть суми “відкупів” від фронту.

  • Входимо в найскладнішу фазу війни — як вплине відставка Залужного

    Входимо в найскладнішу фазу війни — як вплине відставка Залужного

    “Останнім часом багато спілкувався — з людьми з політики та оборонки. Якийсь гнітючий присмак залишився. Наче нічого прям катастрофічного і не відбувається, але напівтемрява теж засмоктує”. Думка.

    А тут ще й відставка головкома В.Залужного, яку я вважав неминучою, але все одно вона додає турбулентності в усі процеси — і військові, і політичні.

    На фронті позиційні бої, тобто, відносна рівновага. Але вона крихка. Тому що в нас давно відчувається нестача бійців на передовій. А зараз вже почалася відчуватися нестача артилерійських боєприпасів.

    У Штатах продовжується безглуздий розмін стратегічних геополітичних інтересів США як підтримувача світового порядку на тактичні переваги у президентських перегонах. Коли щось подібне трапляється в Україні, всі навколо починають шпиняти нас за незрілість, за недолугість, за кон’юнктурність. А що казати, коли подібна конфузія відбувається у сталій демократії?

    Чотири завдання для Сирського: чи зможе новий головком змінити хід війни

    Європа намагається закрити розрив, який виник у зв’язку з міжпартійною комунальною сваркою у США. Але їй потрібен час — щоб розмістити воєнне замовлення, а там є складнощі, бо номенклатура боєприпасів дуже різноманітна. Щоб розконсервувати лінії, бо вони давно не експлуатувалися. Щоб набрати нових фахівців, бо старі пішли з оборонки після завершення “холодної війни”. І так далі.

    Вся ця європейська індустріальна махина розкрутиться на повну десь на кінець року. Але такого часу в України нема.

    F-16 навіть з ракетами середньої дальності ситуацію лише пом’якшать ситуацію, бо вони здатні руйнувати ворожу логістику і заважати бомбардуванням наших позицій. Але як без снарядів і мін для мінометів стримувати ворога, який переважає за чисельністю і постійно лізе у наступ, я, чесно кажучи, не уявляю.

    Це за умови, що з мобілізацією у нас ситуація така, що замість аналізу хочеться тільки лаятися.

    Різноманітні дрони дійсно здатні на певний час майже замінити артилерію. Главком (тодішній) і Верховний головнокомандувач кожен по-своєму визнав, що недооцінював роль дронів. В.Залужний прямо написав це у своїй черговий статті (звідки в нього на це час?), а В.Зеленський у якості такого визнання створив у ЗСУ Сили безпілотних систем. Які треба було створили ще на початку минулого року, щоб оператори дронів — висококваліфіковані кадри — не гинули з автоматами замість пультів керування у руках під час штурмів ворожий окопів.

    Але дронів знов таки потрібно багато і ще на вчора. Хоча б той мільйон до кінця 2024-го, який пообіцяв президент. Пішов другий місяць року, але у виробництві дронів нічого принципового не змінюється. Нема нових великих контрактів. Нема спрощення процедур, пов’язаних з виробництвом (у закупівлі дронів навіть суттєве погіршення). Нема структури, яка координує і виробництво, і використання дронів і знає відповідні потреби ЗСУ.

    А ще й на додачу зміни у керівництві ЗСУ… Добре, хоч призначають не Безуглу…

  • ЗСУ в Авдіївці ризикують бути оточеними

    ЗСУ в Авдіївці ризикують бути оточеними

    В Авдіївці “повторюється історія з Бахмутом”, і є загроза оточення українських сил у місті. Таку думку висловив український військовий експерт Костянтин Машовець.

    “Чесно кажучи, мені зовсім не хотілося, щоб в Авдіївці повторювалася історія з Бахмутом. Однак, судячи з усього, так воно і буде”, – вважає Машовець.

    На його думку, “противник продовжує успішно реалізовувати свій задум про обхід Авдіївського коксохімічного комбінату зі сходу і південного сходу”.

    “І, як це не прикро визнавати, схоже, противник ну дуже близький до практичного втілення його в життя”, – додав Машовець.

    Він пише, що передові загони РФ протягом кількох попередніх діб заглибилися в садове товариство “Івушка” до вул. Мічуріна та Залізничного провулка, а також вийшли до шляхопроводу над залізницею в районі вул. Чистякова, “а, за певною інформацією, і захопили його”.

    “Усе це разом узяте, за тверезою оцінкою, означає, що вони перебувають за 500 метрів від Авдіївської автобази та менш ніж за 1 км від ресторану “Колода” і фактично мають реальну можливість протягом найближчих тижнів (якщо не днів) успішно для себе завершити свою Авдіївську операцію”, – пише Машовець.

    Причина такого прогнозу – фактичне виключення “північної дороги” 00542 через Орлівку і Ласточкине для стабільного постачання українських підрозділів. На думку Машовця, альтернативне сполучення на півдні, через Тоненьке і Північне, також ускладнене “до межі”, оскільки передові позиції противника знаходяться від цієї дороги на відстані 2.2 км.

    На думку Машовця, якщо не вжити якихось кардинальних кроків, “виникне реальна ймовірність їхнього (ЗСУ) оточення в Авдіївці”.

    Як бачимо, Авдіївка “зламана”. Причому, ситуація навіть гірша, ніж у Бахмуті, оскільки Авдіївка практично оточена. Доведеться або залишити місто, або покласти там усі сили, імовірно – з великою кількістю тих, хто здався в полон, що ще раз вдарить по рейтингу Зеленського.

  • Майдану не буде, але… Які ризики створює звільнення Залужного

    Майдану не буде, але… Які ризики створює звільнення Залужного

    “Залужний звільнений. Найбільша помилка з часів повномасштабного вторгнення зроблена. Удар по стійкості нанесено. Власними руками”. Думка.

    Коли між власними політичними амбіціями і державою ти обираєш власні політичні амбіції, то ти не тільки створюєш ризики для держави, але й руйнуєш будь-яке своє політичне майбутнє.

    На жаль, саме таким був рецепт поразки України в усіх попередніх війнах з Росією. На жаль, саме так поводились українські очільники 100-ліття тому. І ключове тут не чиїсь політичні амбіції, бо це власне персональна проблема, а ризики, які створюються для держави. Для стійкості країни під час війни за виживання. Коли, здавалось б, будь-які політичні ревнощі і амбіції мають відходити на другий план. Принаймні для відповідальних державних діячів.

    І, звісно, ніякого Майдану зараз не буде. Бо Майдан творять громадяни, а відповідальні громадяни розуміють, що будь-яка смута неприпустима під час війни. І звісно ми не можемо дозволити собі військову хунту. Проте звільнення Залужного створює ряд ризиків, які будуть впливати на країну в середньостроковій і довгостроковій перспективі. Бо під час тривалої війни, на тлі втоми, важливо, щоб армія мала на чолі очільника, якому довіряє. І таким був Залужний. Бо попереду багато складних місяців, коли нас чекає кропітка робота і багато втрат, і не буде див. Буде багато рішень, які будуть викликати сумніви. І треба, щоб через всю війну армія пройшла із високим рівнем довіри до тих, хто ці рішення приймає.

    І в цей момент не дуже розумно звільняти людину із довірою і брати всю відповідальність на тлі підірваної довіри до себе. Відповідальність за поразки, бо суспільство чекає на беззастережну перемогу і будь-який результат, що може буде досягнуто, буде сприйнято як недостатній. За компроміси, бо всі війни закінчуються домовленостями, навіть якщо вони не укладаються прямо між ворогуючими сторонами. І все через політичні ревнощі. Власне, якщо країна втримається, якщо це не підірве спроможність України тримати удар, то такий крок точно робить Залужного фаворитом будь-яких наступних президентських виборів. Тим більше, що це вже створює образ мученика, який так полюбляють українці.

    Це емоційне, а не раціональне рішення. Емоційне рішення, яке країна не може собі дозволити. В результаті, це не тільки несе ризики для країни, але й деструктивно по відношенню до політичного майбутнього Зеленського. Нівелюючи все те важливе, що було зроблено особисто Зеленським в перший рік війни.

    І так, Зеленський має юридично право звільняти Залужного. І він цим правом скористався. Але окрім легальності є ще поняття легітимності. Чи є таке рішення легітимним в очах суспільства? Особливо тоді, коли відомо, що це рішення стало результатом не професійний суперечок, а політичних ревнощів? Питання риторичне. І так, конфлікти між Зеленським і Залужним створювали занадто токсичну атмосферу і не сприяли ефективній роботі Збройних сил. Але завжди було два виходи. Не тільки поганий, який було обрано. Але й дорослий. Коли люди наступають на горло своїм бажанням і емоціям. Беруть себе в руки. І до кінця війни працюють. Стримуючи емоції. На жаль, в цій кімнаті не знайшлося достатньо дорослих людей. На жаль, розумне рішення не було прийнято.

    І так, якби я був російським агентом впливу, то за останні кілька місяців мені вдалося б майже неможливе. Одночасно викликати протистояння влади з журналістами, бізнесом, а тепер і з військовими. Не вистачає тільки політичних репресій. Атака на журналістів, атака на бізнес, звільнення військового з найбільшим кредитом довіри. І це на тлі втоми суспільства і необхідності збереження підтримки наших західних партнерів. Бінго.

    Коли в кінці 2023 року суспільство потрапило у психологічну яму, були побоювання, що люди почнуть робити щось, що буде шкодити державі. Суспільство витримало. Суспільство проявило зрілість. Але виявилось, що хвилюватись треба було не про суспільство.

    Від звільнення Залужного хтось виграє. Його ім’я Володимир. Але не Зеленський.

    Сьогодні ми всі в Україні програли. Виграв тільки Путін.

  • Висновки по законопроекту про мобілізацію від українського громадського діяча і військового Олега Симороза

    Висновки по законопроекту про мобілізацію від українського громадського діяча і військового Олега Симороза

    Український громадський діяч і військовий Олег Симороз, проаналізувавши законопроєкт про мобілізацію, ухвалений Радою в першому читанні, дійшов висновку, що більшість пропозицій у документі – бутафорія. Про це пише УНІАН.

    “Хотілося б побачити у законопроєкті щось нове, що мотивує людей довіряти системі. Але я побачив тільки маніпуляції та обман. Наприклад, грошове забезпечення для військовослужбовців – у Міноборони згадали, що повернуть додаткову нагороду в розмірі 30 тисяч грн. Однак у тексті я побачив, що це маніпуляція – жодних згадок про нагороду немає. А грошове забезпечення у 20 тисяч грн точно має супроводжувати додаткова відзнака за участь у бойових діях, це потрібно зафіксувати”, – зазначає Симороз.

    Є питання у правозахисника і до питань демобілізації українських військовослужбовців: “Ти подаєш рапорт і поки ставка не ухвалить рішення, щодо конкретної категорії військовослужбовців, демобілізації не буде. Тобто, фактично, це можуть бути більше, ніж 36 місяців. До того ж потрібно бути справедливими. Є різниця між начальником групи логістики в тилу і військовослужбовцем в окопі. Я пропонував, щоб безпосередня участь у бойових діях рахувалася день за два”.

    Симороз також висловив зауваження до “рівного військового обліку для всіх”. У законопроєкті пропонують позбавити держслужбовців і силовиків гарантованої відстрочки від служби в ЗСУ. “У документі все прописано хитро. На перший погляд, здається, ніби правоохоронців позбавлять права на бронь. Але коли я проаналізував, хто такі держслужбовці, то з’ясував, що зі 140 тисяч співробітників Нацполіції тільки 4 тисячі – держслужбовці. Здебільшого, це жінки-діловоди. Слідчі, оперуповноважені, патрульні – всі вони не держслужбовці і за ними зберігається право на бронь”, – продовжує Симороз.

    Досить зауважень у правозахисника до однієї з ключових норм – електронного кабінету призовника, куди, згідно з документом, ТЦК і СП надсилатимуть електронні повістки: “Я радий, що в уряді на 100% упевнені, ніби у всіх у нашій країні є смартфони. Я б їм порадив зняти рожеві окуляри і поїздити по регіонах. Але історії з витоком інформації з “Дії”, а також проблеми з е-голосуванням під час “Євробачення” показали, що не все так гладко з цифровізацією. Я не впевнений, що хочу довіряти свої дані подібній системі”.

    Правозахисник додає, що цифровізація не розв’яже проблеми корупції в системі, оскільки для цього потрібна реформа військкоматів.

    “Персональні дані обробляють й інші установи, не тільки ТЦК і СП. Однак те, що відбувається за зачиненими дверима військкоматів це жах. У вас забирають телефон на вході, ви не можете вийти з приміщення без підпису уповноваженого працівника військкомату, у системі тотальна корупція, співробітники не вміють спілкуватися з людьми. Замість воєнкомів давно потрібно посадити цивільних менеджерів, діловодів, психологів. І зробити весь процес прозорим, а не прикриватися держтаємницею. Є в нас центр адміністративних послуг, а це має бути центр надання військових послуг. Люди мають довіряти системі. Бачити, що все відкрито. А не те, що заходиш – і телефон із рук вибивають”, – додав він.

    Зі свого боку зазначимо, що терор ТЦК на вулицях країни вже дискредитував ідею мобілізації та спровокував глибокий розкол і відторгнення дій воєнкомів населенням. А в разі ухвалення законопроєкту про мобілізацію Україну справді очікує тотальний контроль над чоловічим населенням. По суті, країна запровадить нове кріпосне право, де в її громадян будуть одні обов’язки і жодних прав.

  • Вибори через “Дію” неможливі. Як це було доведено голосуванням щодо Євробачення

    Вибори через “Дію” неможливі. Як це було доведено голосуванням щодо Євробачення

    Голосування щодо національного відбору на конкурс Євробачення несподівано дало Україні урок демократії. На думку аналітика Валерія Пекаря, воно показало неможливість використання “Дiї” та подібних застосунків для реалізації критично важливих демократичних процедур.

    Країна отримала урок неможливості використання застосунків, подібних “Дії”, для реалізації критично важливих демократичних процедур. Урок для тих, хто раніше думав, що можливо. Я ніколи не думав, що можливо.

    Євробачення не вважаю критично важливою демократичною процедурою, але це йому не допомогло.

    Легітимність органів влади падає, а проводити вибори під час війни неможливо ні з юридичної, ні з технічної, ні з соціальної, ні з безпекової причини. Ці причини добре описані… Ці причини добре зрозумілі 62% українців та українок, які в соціологічних опитуваннях зазначили неможливість проведення виборів під час війни.

    Єдиним виходом в умовах падіння легітимності влади та неможливості проведення виборів є перехід до інклюзивного вироблення публічної політики тими органами, які маємо. Це включає:

    1. Налагодження системного діалогу з експертними центрами та стейкхолдерами по кожному розділу публічної політики, передусім по таких критично важливих, як мобілізація, публічні фінанси, економіка, культура тощо.
    2. Формування уряду національного порятунку з непартійних фахівців (не плутати з урядом національної єдності, що об’єднує правлячу партію та опозицію, — ця конструкція не злетить).
    3. Перезапуск реформи державного управління, зупиненої в часи, коли політикам здавалося, що без неї можна обійтися.
    4. Повернення в повному обсязі всіх здобутків реформи децентралізації, зупинених під час війни.
    5. Відкриття засідань Верховної Ради для журналістів, що дозволить поновити довіру до парламенту.
    6. Перезапуск системи публічних комунікацій, бо єдиний марафон, анонімні телеграм-канали та позитивні блогери вже давно працюють лише на підрив довіри й авторитету влади.

    Ми як нація не можемо собі дозволити мати під час війни нелегітимну владу без довіри й авторитету, яка виробляє критично важливі публічні політики (що визначають життя і смерть мільйонів) за зачиненими дверима зусиллями “5-6 ефективних менеджерів”, яких ніхто не обирав.

  • Мирний кульбіт екс-посла в Німеччині Мельника!

    Мирний кульбіт екс-посла в Німеччині Мельника!

    Екс-посол України в Німеччині Андрій Мельник раптово розвернувся на 180 градусів і закликав західних лідерів, зокрема Олафа Шольца, якого неодноразово ображав, провести переговори з Путіним, щоб закінчити війну в Україні. На його думку, “розмова може творити чудеса”.

    “Можливо, це просто моє прийняття бажаного за дійсне, але я вважаю, що зараз варто було б витягнути і дипломатичний кийок… Чому б пану Шольцу не зустрітися з Путіним? Можливо, йому не потрібно просто зараз запрошувати його в Німеччину на пиво або летіти до Москви. Але зустрічі були і під час холодної війни, наприклад, в Ісландії…”.

    На думку Мельника, світ має замислитися, як знайти підхід до російського керівництва, а темою переговорів могла б стати роль Росії після закінчення війни, оскільки Путіну ця тема не байдужа:
    “Я хотів би бачити сильнішу дипломатичну ініціативу з боку Заходу за участю інших гравців, зокрема з глобального півдня, особливо Китаю і, можливо, Бразилії… Йдеться про пошук вагомих аргументів, зрозумілих Путіну, навіть таких, які можуть здатися божевільними. Я вважаю, що Путін, як і раніше, розумна людина”.

    Крім того, Мельник заявив, що виявляється “ніхто в Україні не хоче вести цю війну до останнього солдата. Для нас це питання збереження нашої державності”.

    Цими висловлюваннями не варто зачаровуватися, не може міжнародно визнаний антидипломатичний радикал раптом почати мислити раціонально і людяно:

    – це й елемент емоційної демократії – експосол говорить те, що не міг сказати, будучи на посаді, і те, що не може сказати Зеленський, у якого єдина формула миру – це повернення територій до кордонів 1991 року;

    – це і тригер для Шольца, який обов’язково зверне увагу на згадку Мельником;

    – це і прогрів громадської думки українців, що переговори – непоганий варіант. А отже, перспектива завершення конфлікту мирними переговорами дедалі реальніша.